Доволі катастрофічним та екстремальним видався лютий для ЗМІ Львова. Справжнім техногенним потрясінням для міста став газовий вибух 7 лютого у центрі Львова, на вулиці Костюшка. Така надзвичайність ситуації завжди стає перевіркою на оперативність та професійність журналістів. І слід зазначити, що принаймні з оперативністю все гаразд.

 

Попри те, що вибух стався перед п’ятою годиною вечора в четвер, коли 80% газетних шпальт уже зверстано, – все одно редакції відрядили на місце трагедії своїх репортерів, які принесли звідти перші шпальти. Та, як часто буває в таких непередбачливих випадках, передовиці наступного дня не вирізнялися особливою оригінальністю: «Вибух у центрі Львова» («Львівська газета»), «Армагеддон у центрі Львова» («Новий погляд»). А, приміром, газета «Експрес» наступного після вибуху дня вийшла, мов і не було нічого, з передовицею «Гривня рветься на волю». Дається взнаки редакційний графік здачі і друку випуску, який унеможливлює оперативне перекроювання.

 

Звичайно, після самого вибуху газети взялися за переповідання офіційних версій. Відтак чутки про те, що власником «винуватої» квартири буцімто є власник місцевої телестудії, ширилися здебільшого через інтернет. Що ж стосується газет, то вони майже до кінця місяця синхронно повідомляли різноманітні версії.

 

Зокрема, «Львівська газета» побудувала таку послідовність заміток: «Головний підозрюваний – газ» (11 лютого), «Суперечливі версії» (12 лютого), «Життя в невідомості» (15 лютого, текст про долю постраждалих), «Краще хата з лободи» (22 лютого) і «Винуватих немає» (28 лютого).

 

Газета «Високий замок» пішла шляхом розлогих інформативних заголовків: «Незадовго до трагедії сильно загуділи газові труби» (9 лютого), «У будинку на Костюшка снаряда не було – вибухнув газ» (11 лютого), «Це не газ, а таємниця слідства» (14 лютого), «Померла ще одна жертва газового вибуху» (19 лютого), «Вибухової речовини не було. Тоді що?» (21 лютого). Відповідь на запитання «тоді що?» не намагався шукати ніхто. Один лише тижневик «Новий погляд» 22 лютого подав ризиковану версію – «Нітрогліцерин на Костюшка». Загалом зауважмо, що зі згасанням офіційного слідства повністю згас інтерес преси до газового вибуху і долі постраждалих людей.

 

 

У лютому губернатор-довгожитель Петро Олійник пішов у відставку, і це стало другим потрясінням (тепер уже політичного масштабу) для преси Львова. Передовсім тому, що відставці Олійника передувала відверто несподівана поведінка газети «Експрес». Дуже рівне, виважене і в чомусь боязке до конфліктних тем видання раптом стало авангардом цькування екс-губернатора.

 

На початку лютого, за два тижні до відставки Олійника, «Експрес» починає серіал журналістського розслідування на тему «Кримінальні сторінки біографії губернатора». Ці публікації важко назвати об’єктивними і збалансованими через відсутність коментарів губернатора і правоохоронних органів (адже видання перерахувало кримінальні справи, порушені щодо підприємств, наближених до Олійника). Цей список кримінальних справ не є новим, і два роки тому його вже публікували деякі львівські видання. Редакторам інших газет відомо також, що лобістом оприлюднення цих кримінальних справ тривалий час був персональний опонент Олійника, олігарх Петро Димінський. Відтак для поінформованих журналістів публікації «Експресу» ані за змістом, ані за «тінню за ними», не стали одкровенням. Несподіванкою став сам факт, що за це взявся «Експрес».

 

Утім, видання зуміло перетворити свою антиолійниківську позицію на вдалу самопромоцію. Після першої публікації частини кримінальних справ тоді ще губернатора навколо «Експресу» почали коїтися дивні речі. Стіни редакції одного ранку виявилися обклеєними фотографіями убитої російської колеги Політковської, а світодіодна вивіска видання – розбитою. Зі своїх сторінок газета також сповістила про телефонні погрози. Увінчалася ця дивна історія невиходом одного з тижневих випусків у світ.

 

Реакція журналістської спільноти на події довкола «опозиційного» «Експресу» була скептичною. Ні в кого не виникало сумнівів, що видання не лише «з патріотичних мотивів» почало друкувати матеріали, які вже два роки ходять редакціями. Також журналісти віддали належне креативному генієві власника «Експресу» Ігоря Починка, який ще за часів Кучми зумів перетворити суд із музикантом Кульчицьким на журналістський перформенс «Вітер свободи» із барикадами під пам’ятником Шевченку. Логічною також є репліка інтернет-сайту «Вголос»: яким чином влада може організувати невихід у світ «Експресу», якщо той друкується у власній друкарні і розповсюджується у власній мережі збуту?

 

Зрештою, безоглядна і некоментована атака «Експресу» на Олійника увінчалася успіхом, і відставку губернатора видання може зарахувати до своїх моральних і не тільки перемог.

 

 

Жодне видання Львова не вгадало наступника Олійника. Преса рясніла традиційними у таких випадках статтями: «Губернаторський пасьянс» («Львівська газета», 22 лютого), «В очікуванні губернатора» («Експрес», 28 лютого), «Ігор Кріль випереджає конкурентів на півкорпуса» («Високий замок», 25 лютого), «На губернатора – Кріля, він відхрещується» («ЛГ», 26 лютого)...

 

Відтак оприлюднення прізвища нового в.о. губернатора – крупного, але нікому не відомого бізнесмена, власника холдингу мінеральних вод Миколи Кмітя – шокувало не лише громадян, а й пресу. «Високий замок» спершу потрактував це призначення так: «Ставка на мінерального магната» (26 лютого), а потому обурився: «Хто такий? Чому не знаємо?». «Експрес», який так завзято знімав Олійника, скупо рапортував: «Львівщина з головою» (29 лютого). А «Львівська газета» призначення бізнесмена Кмітя прокоментувала як «Порушення кадрових правил» (28 лютого).

 

Першим виданням, яке взяло інтерв’ю у новопризначеного губернатора, стала «Газета по-львівськи». Журналістська братія сприйняла цей факт досить заздрісно, адже редактор «ГпЛ» є давньою подругою прес-секретаря голови Львівської ОДА. Утім, більше Микола Кміть із пресою не спілкувався у перші дні свого урядування в області.

 

 

У лютому виразно відчувалася демонізація керівника Секретаріату Президента Віктора Балоги у львівській пресі. Протягом місяця кожне значиме видання не соромилося позиціонувати пана Балогу ледве не як «нео-Медведчуком».

 

Наприклад, «Львівська газета» 18 лютого ствердила, що «Балога зробив “Нашу Україну” безперспективною». «Експрес» задався питанням «Куди пішов Балога?» (19 лютого), а після цього вистрелив ще одним скандальним розслідуванням – «Земельні інтереси родини Балоги» (21 лютого). Найбільше негативу стосовно персони Балоги виклав бютівський «Високий замок»: «Чи гартує Балога нову партію?» (19 лютого), «Ненаша Україна» імені Балоги» (21 лютого), «Братам Балогам шиють кримінал» (27 лютого). У текстах львівські журналісти називали Балогу й авантюристом, і тінню Ющенка, й іншими політично непривабливими епітетами та зворотами на кшталт «ну і хто ким керує?».

 

На противагу антирейтинговому Балозі вирізняється позиціонування Юлії Тимошенко у львівських ЗМІ. Леді Ю сходила зі львівських шпальт переважно в позитивному образі. Газові перемовини прем’єрки в Москві «Львівська газета» зрезюмувала таким чином: «Тимошенко приборкала “Газпром”» (12 лютого). На тлі схвальних реверансів у бік пані Тимошенко «Високий замок» вирішив понизити Ющенка заголовками «Під канонаду газової війни Ющенко згадував про стратегічне партнерство» (13 лютого) та «Ющенко подарував “Газпрому” чверть внутрішнього газового ринку» (14 лютого). Газета «Експрес» також похвалила Тимошенко в матеріалі «Білий потік від леді в білому» (текст про пропозицію Європі збудувати газопровід в обхід Росії, 1 лютого). В той же час «Експрес» виразно виявив своє ставлення до Секретаріату Президента в черговому розслідуванні «Мафія діє під прикриттям людей із Секретаріату президента» (14 лютого, текст про ще одну історію кількарічної давності щодо незаконного захоплення 15 ділянок у Львові під АЗС).