Нещадно про Ощадбанк

12 Лютого 2008
8974
12 Лютого 2008
10:14

Нещадно про Ощадбанк

8974
У запорізьких ЗМІ у січні домінували критичні відгуки вкладників Ощадбанку.
Нещадно про Ощадбанк
Більшість запорізьких медіа відзначали новорічні і різдвяні свята по повній програмі, з відривом від виробництва. 10 січня у повному складі вийшли друковані видання, в яких чи не з кожної сторінки проглядали творчі муки у пошуку більш-менш цікавих тем. Зате вже за тиждень номери виглядали як унаочнений інформаційний бум. Звичайно, як і по всій Україні, запорізькі журналісти найбільш масштабно висвітлювали мегатему – повернення вкладів Ощадбанку. На той час Запоріжжя вже «прославилося» тим, що у черзі за грошима помер літній чоловік.
 
17 січня (всі регіональні тижневики виходять в один день – у четвер) газетні заголовки вийшли, наче з місця бойових дій: «Остаться в живых», «Час расплаты», «Всенародная осада Ощадбанка», «Первые жертвы вкладов СССР: смерти, “скорые” и драки» тощо. Не менш мілітарним був і зміст матеріалів, через край переповнених емоціями. Ось опис ситуації, який можна зустріти чи не в кожній газеті: «Прямо на улице стояла огромная толпа их двух очередей, которая просто гудела от недовольства. Возмущенные пенсионеры были близки к тому, чтобы взять кассу штурмом. Едва я представилась журналистом МИГа, как они окружили меня плотным кольцом и не выпускали минут пятнадцать».
 
Практично всі ЗМІ, як електронні, так і друковані, основним засобом висвітлення теми обрали репортажі зі вкрапленнями бліц-інтерв’ю. Тому публікації вийшли досить однотипними і відрізнялися хіба що номерами банківських відділень, у яких побували журналісти, та іменами вкладників, які висловлювали свою думку. «Глас народу», масштабно представлений у всіх медіа, виказав оціночне ставлення в основному щодо двох речей: власне факту виплати вкладів і організації їх повернення банківськими установами. При всій умовності репрезентації громадської думки, отриманої таким простим чином, оцінки досить чітко вкладаються у характерні групи. Наприклад, позицію песимістів можна проілюструвати такою цитатою: «Безусловно, возвращать вклады людям нужно. Но второй вопрос: что можно было в то время купить на наши сбережения, и что сейчас».
 
Якщо виходити з цих опитувань, найбільшою виявилася категорія обережних оптимістів, для яких характерні такі думки: «Хочется, конечно, надеяться, что Тимошенко не свернет свою программу и мы, хоть постепенно, но вернем свои деньги. Дожить бы до этого»; «Я откладывал с 1976 года, и на 1992 год на сберкнижках у меня было 26 тысяч рублей. Дай Бог, чтобы за два года получил хотя бы половину своих денег». І помітно менше оптимістів, які випромінювали позитивні емоції: «Конечно, возвращать вклады нужно. 50 гривен давали – и то хорошо, а сейчас тысячу – вообще отлично»; «Я очень благодарна Юлии Владимировне, которая сделала нам такой подарок. Очень надеюсь, что она возвратит нам и остальные сбережения». Цитатами такого змісту були наповнені шпальти газет «Субота», МИГ, «Наше время», «Панорама», «Горожанин», «Правда».
 
Що ж до організації роботи відділень Ощадбанку, то тут думка вкладників практично одностайна, і її можна виразити одним словом – бардак. «Я 8-го числа зарегистрировалась, вечером в воскресенье очередь заняла, весь понедельник простояла и все без толку. Говорят, наши списки еще не пришли, что где-то затерялись. В общем, полная неразбериха!» – це типове нарікання, яке можна було почути під будь-яким банківським відділенням і якими рясніли публікації у всіх газетах. «Свідому» вкладницю віднайшла хіба що пробютівська газета «Горожанин» (№3, 17 січня): «Этот хаос, что творится перед дверями Сбербанка, создают сами пенсионеры. В этом никто, кроме них, не виноват! Всем четко по телевизору объявили, что вклады будут возвращать длительное время. Зачем тут такую толпу и сумасшествие создавать?» – бадьоро, але нелогічно прокоментувала пенсіонерка, перебуваючи у черзі тих, хто створює «хаос».
 
Природно, що найбільш затребуваними коментаторами і вдячними ньюзмейкерами того часу були посадовці Ощадбанку. Слід віддати належне, регіональні ЗМІ сповна відпрацювали свою основну – інформаційну функцію. Практично всі надали свої шпальти й ефіри для коментарів, роз’яснень банківських керівників, розмістили оголошення про зміни в режимі роботи відділень Ощадбанку. Газета «Индустриальное Запорожье» першою змогла «висмикнути» із шаленого цейтноту начальника обласного відділення Ощадбанку Олександра Щадних на «пряму лінію». Публікуючи звіт із неї 24 січня 2008 року, газета зізналася, що телефонна лінія була гарячою у буквальному значенні і за кількістю дзвінків побила всі рекорди; при цьому було організовано ще й попередній запис запитань. Кількість проблем і розмаїття нюансів, із якими зіткнулися вкладники, дійсно вражає: як отримати компенсацію інвалідам чи тяжкохворим; чому ставляться різні вимоги до оформлення довіреності; в одній касі видають гроші за списком реєстру, а в іншій – за «живою» чергою; що робити, якщо не переоформлена стара ощадкнижка і так далі і тому подібне. Вичерпні і конкретні відповіді чиновника у друкованому вигляді зайняли півтори шпальти, деякі заплутані питання він занотував і обіцяв розібратися особисто.
 
Через тиждень стенограму аналогічної «прямої лінії» з Олександром Щадних опублікувала «Запорізька правда» (№15, 31 січня). І знову телефони в редакції аж «горіли», запитань менше не стало! Однак цього разу вже й чиновник благав, звертаючись до вкладників через газету: «Гроші надходитимуть доти, поки кожен вкладник не отримає 1000 гривень. Тому раджу не стояти у божевільних чергах, де люди витрачають багато часу та ображають один одного. Давайте поважати всіх, і працівників банку також, повірте, їм зараз дуже важко».
 
Після прочитання цих матеріалів лише зміцнилася цілком очевидна думка: якби уряд потерпів із ощасливленням вкладників бодай тиждень-другий, попередньо провівши масову роз’яснювальну роботу в медіа усіх рівнів, а не лише на центральних телеканалах, такого вавілонського стовпотворіння не було б. А відтак і моральний ефект від отримання грошей був би позитивнішим.
 
Благий намір повернення заощаджень може супроводжуватися не лише невдоволенням вкладників ажіотажними чергами, а й більш серйозними речами. Що мається на увазі? Після того, як Юлія Тимошенко анонсувала антиінфляційні заходи – можливість направити рештки боргів на оплату комунальних послуг, придбання певних товарів, газета «Истеблишмент» (№4, 24 січня) вирішила поцікавитися ставленням людей до цієї ініціативи. І замість вдячної радості виявила досить агресивну реакцію: «А на что мне эта техника и квартплата? Я добросовестно плачу каждый месяц за воду, свет, газ. Отдайте живые деньги, которые можно потратить на реальные нужды»; «Пусть возвращают весь долг деньгами! Для нас главное – прожить хорошо то, что нам отведено, а они пытаются японской техникой рот нам закрыть».
 
Якби наші урядовці згадали, що переважна більшість вкладників – люди похилого віку, якби хоч краєчком вуха почули, як люди в чергах мрійливо діляться намірами про покупки… На запитання журналістів, на що збираються витратити 1000 гривень, відповіді стандартні – на ліки і лікування, на продукти, бо забули смак м’яса, молока… Не дивно, що «антиінфляційні ініціативи» викликають розчарування, ставлячи хрест на такому природному людському бажанні «прожить хорошо, что отведено». Не дивно, що фізично обтяжливе стояння у чергах через непродуману й неорганізовану роботу, вимушена участь у принизливих сутичках замість вдячності породжує злість і навіть погрози на кшталт: «Верните наши деньги и мы отстанем. На этот раз вы так легко не отделаетесь». От і закрадається думка, що черговий благий намір завершиться недоброю національною традицією: хотіли, як краще, а вийшло, як завжди, – приблизно такі солідарні з вкладниками висновки роблять і журналісти.  
 
В запорізької еліти з’явилася своя газета...
 
Така календарна віха, як Новий рік, майже не позначилася на оновленні в регіональному інформаційному просторі. Хоча кілька подій все ж таки стали темою обговорення у журналістському середовищі.
 
Регулярно почала виходити нова газета «Портмоне», пілотний номер якої був презентований наприкінці листопада минулого року. Її засновники – підприємці середнього рівня, зате з явно великими амбіціями. Це стає зрозумілим із досить претензійної заявки на цільову аудиторію – «газета запорожской элиты». Не поспішаймо оцінювати стрункість і чіткість концепції, якість контенту, а тим більше перспективи – зроблено лише перші кроки. І даються вони не без очевидних проблем. Насамперед, не минуло й місяця, як газета залишилася без редактора, що є негативом у всіх аспектах – від виробництва газети до її іміджу (подейкують, що редактор і засновники розійшлися далеко не як личить еліті). Заміну досі не знайдено і тепер у вихідних даних замість традиційного прізвища редактора вказується «ексклюзивне» формулювання: «Благодарим за помощь в создании номера…» – далі за алфавітом автори опублікованих матеріалів. Чи означає це нову у журналістиці форму корпоративної відповідальності за увесь випуск – невідомо. Судячи з кількості залучених авторів-журналістів, які на постійній основі працюють в інших ЗМІ, наявний кадровий голод із усіма його негативними наслідками. Чи зуміє молода газета їх подолати – відповідь надасть час.  
 
Другий привід для розмов дала газета «Остров свободи». У першому в новому році номері, який вийшов аж 16 січня, редактор Наталя Виговська не без пафосу анонсувала: «“Остров свободы” – первая бесплатная информационная газета на рынке Запорожья. И мы дадим вам возможность изменить представление о качестве бесплатного продукта. Вы возьмете в руки новое, по сути, высококачественное, интересное, разнообразное, актуальное издание». Пані редакторка явно видала бажане за дійсне, бо ані в цьому, ані в наступних номерах нічого принципово чи якісно нового не з’явилося. Насправді ж є підстави вважати, що редакція (засновник) пішла на це не від доброго життя. Трохи більше двох років тому вийшовши у світ, ця газета виглядала потенційно перспективною, позиціонувала себе виразником інтересів середнього класу, намагалася виробити власний стиль. Однак задану планку не втримала, подальші намагання переформатуватися також нічого не дали. Тож виник ефект валізи без ручки і як наслідок – ідея розповсюджувати газету безоплатно. Зрозуміло, що це не могло сподобатися колегам, які виживають у конкурентному середовищі, борючись за кожен сантиметр реклами і продаж кожного примірника. Вже у наступному номері (№2, 23 січня) редакторка скаржилася: «Новый проект, который наша команда учится продвигать в соответствии с современными требованиями реальности, столкнулся с вполне понятным сопротивлением», далі дорікаючи «ретроградам»: «Не лучше ли что-то сделать, приложить усилия и выйти из привычной опостылевшей колеи…».Ось тут пані Виговська лукавить. Справжньою причиною критичного ставлення колег є зовсім не опір новаторству, а протест проти грубого демпінгування. Адже у місті всім відомо, що фактичним власником «Острова…» є один із найбагатших людей Запоріжжя. А щоб переконатися, що газета є абсолютно дотаційною, достатньо перегорнути будь-який її випуск – комерційна реклама практично відсутня. Тож невдоволення газетярів появою «тепличної квітки» у джунглях конкуренції є цілком природним. А сам прецедент – небезпечним, адже він може закласти підмурівок неринкового регулювання, даруйте за тавтологію, регіонального медіаринку.
 
Олесь Гаврилов, Запоріжжя, для «Детектор медіа»
 
«Детектор медіа» продовжує моніторинговий проект, що проводиться за фінансової підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки. У проекті передбачено обмін матеріалами і досвідом між «Детектор медіаю» та низкою громадських організацій і видань у кількох регіонах України (Львів, Донецьк, Сімферополь, Рівне, Кременчук (Полтавська область), Запоріжжя). Предметом моніторингу є стан регіонального медіаринку, становлення медіа як бізнесу, рівень свободи слова, правового захисту журналістів та професійних стандартів у період виборчої кампанії та у післявиборний період.
 
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8974
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Остап
6124 дн. тому
Не бачу сенсу, чому монiторiнговий матерiал щодо ощадбанку наприкiнцi перетворюється на суцiльну критику двох нових выданнь. Деякi занадто прискiпливi пассажi щодо Острову Свободи навiдь поверхньо не можуть роздивлятися як об'єктивний огляд. Чьому цi звинувачення не урiвноваженнi вiдповiдями зi сторони обвинуваченого видання? Не хочу кидати тiнь на телекритику, але остання заключний роздiл виглядє некоректним да дещо брутальним. Може нарештi має сенс зробити окремий виважений матерiал за залученням всiх сторон цього медiйного конфлiкту?
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду