По-перше, нинішня мережа газетних кіосків розподілена лише між трьома гравцями, тож рівень недоброзичливості між ними аж зашкалює – проте це чомусь не стає конкурентною суперечкою, від якої вигравали б газети-клієнти. По-друге, дві з трьох мереж у Львові належать діючим газетам, тому їхні мережі збуту є опосередкованим інструментом боротьби проти газет-конкурентів. І по-третє, в ринок розповсюдження преси деструктивно втрутилася міська влада, проголосивши тимчасовий мораторій на встановлення кіосків, який триває вже третій рік. Як наслідок, ринок газетних кіосків у Львові законсервувався, стигматизувався – відтак позбавив себе природного ринкового шляху розвитку. А це вже стає проблемою і для мереж, і для їхніх клієнтів.

 

Уся мережа пострадянського «Союздруку» – це понад 100 кіосків по всьому Львову, які за радянські десятиріччя виховали вірного покупця з міцною звичкою купувати і читати пресу. Взяти цю готову мережу означало стати свіжоспеченим монополістом і диктувати свої умови на ринку.

 

Такою унікальною нагодою скористалося ВАТ «Торгпреса». «Торгпреса» доповнило газетні вітрини усіляким супутнім крамом – канцтоварами, батарейками, жуйками, кульковими ручками, фломастерами тощо. Досі, як зазначають учасники ринку, у «Торгпреси» сильно роздутий штат, невеликі зарплати кіоскерів на півставки і фінансова неповороткість.

 

Очевидно, останній чинник і став головною причиною того, що безсумнівний монополіст за якихось кілька років різко втратив свої позиції, і зі 100 кіосків зараз у «Торгпреси» лишилася половина, причому часто-густо в газетах безкоштовних оголошень можна знайти «торгпресівські» пропозиції «Продається кіоск, недорого». Найсвіжіша інформація: «Торгпреса» зараз веде переговори з київською структурою – Всеукраїнською передплатною агенцією про продаж частини кіосків. Якщо ці перемовини увінчаються успіхом, то дуже символічно вийде, що немісцева структура зайде на львівський ринок саме через зачинателя і першого монополіста цього ринку.

 

Тим не менш, станом на зараз «Торгпресу» вважають у Львові таким собі уламком старої системи. Приміром, відомий у Львові збутовик Роман Габа (кілька років тому він із нуля створив власну мережу збуту «почилій легенді» – газеті «Поступ») зазначає, що з «Торгпресою», звісно, треба рахуватися і погоджуватися на певну специфіку в роботі. Найперше – з більш ніж дивним принципом розрахунків: «Наприклад, ви дали газету в розповсюдження через “Торгпресу”в січні. То ви маєте бути готові, що гроші й аналіз збуту ви отримаєте аж у березні. Для ринкових умов, коли й оборотні кошти, і відсотки списання є основними показниками поточної діяльності газет, це є дуже незручно».

 

Хоча треба сказати, що останнім часом «Торгпреса» врахувала реалії ринку і запровадила оперативний аналіз збуту через мерчендайзерів. Однак усе-таки більшість редакцій та конкурентів сходяться на думці, що кращі часи «Торгпреси» позаду. Значний ступінь забюрократизованості заважає підприємству лідирувати на ринку. Маленька ілюстрація: поганим тоном для газети вважається не привітати на своїй кольоровій сторінці керівника «Торгпреси» із днем народженням, а також приїхати на прийом без коньяку. Якщо таке, не приведи Господи, трапляється, то «вибити» свої гроші навіть у березні може виявитися дещо складнішою справою. Зрештою, головним свідченням здачі вихідних позицій стало те, що «Торгпреса» дуже легко впустила на ринок одразу двох потужних конкурентів.

 

Першим конкурентом «Торгпреси» стало ТОВ «Преса». Це був 1991 рік, коли газета «Високий замок» ще була виданням Львівської обласної ради. Багаторічний директор «Преси» Василь Михайлович розповідає, що це була продумана інвестиція «Високого замку», адже в роботі «Торгпреси» не все задовольняло. То були дикуваті часи, і на початках, приміром, «високозамківці» поміняли один свій автобус на 27 залізних кіосків новокраматорського заводу. Так, на принципі «бартеру», засновувалася мережа «Преси». Хоча конкуренти не без заздрості розповідають, що в той час величезний авторитет голови облради В’ячеслава Чорновола зіграв свою роль настільки, що на яке місце вказав пальцем «Високий замок» – миттю з’являвся дозвіл на встановлення кіосків. Саме облрадівський статус «Високого замку» зумовив його безболісне та стрімке входження на ринок збуту періодики.

 

Зараз мережа «Преси» нараховує 66 кіосків, і кількісно це найбільше у Львові. У кабінеті пана Михайловича навіть висить диплом Національного бізнес-рейтингу «Лідер галузі». У центрі міста «Преса» має дерев’яні (дубові) кіоски, які добре ансамблюють із архітектурним середовищем. І до честі цієї мережі треба сказати, що металеві старі кіоски із ґратками «Преса» намагається розміщати у спальних районах Львова – і від туристичного ока подалі, і кіоскерові безпечніше.

 

Утім, інші учасники ринку констатують, що «Преса» зупинилася, втратила амбіції. За старим звичаєм, уся документація у «Пресі» ведеться від руки і зберігається в потертих папках, тож сучасними методами моніторингу своєї мережі там не пахне. Редакції, які співпрацюють із «Пресою», зазначають, що ця мережа є маломобільною, вона дуже боїться працювати зі збільшенням накладів, уникає перекидати залишки з кіоска на кіоск і будь-як експериментувати з товаром. «Проте “Преса” – це одна з найпорядніших мереж, і до директора можна нормально прийти з новим виданням та домовитися про його збут. Тоді як в інших мережах прийнято доплачувати за це», – розповідає досвідчений збутовик Оксана Заяць. До заслуг «Преси» всі одностайно зараховують вчасність і скрупульозність розрахунків – тут дійсно все вельми чітко. Також слід зазначити ноу-хау, яке вперше застосувала «Преса» – безпосередньо в її кіосках, а не на пошті, можна було передплатити «Високий замок» (цей досвід навіть здобув відзнаку фонду «Євразія»).

 

«Ринок збуту преси у Львові продовжує бути диким, – розповідає Василь Михайлович. – Приватні розповсюджувачі не мають ані дозволу на продаж, ані дозволу на місце продажу, ані реєстрації в податковій – але вони все одно стають де попало зі своїми розкладками. І хоча мерія їх витіснила з центру міста, та цього мало. Ми ж суворо дотримуємося вимог щодо встановлення кіосків – не ближче 20 метрів до зупинки, 10 метрів до дороги та 5 метрів до споруди. Чого не завжди скажеш про конкурентів. Також ми маємо плани поставити ще 17 своїх кіосків, але через мораторій мерії цього не можемо зробити».

 

Зараз «Преса» продає понад 200 назв видань – від газети «Комуніст» до націоналістичної газети «Шлях перемоги». Зі слів Василя Михайловича, російськомовні журнали в «Пресі» не перевищують 50% асортименту. «Ми розуміємо, що конкуренція досить значна, тому конкуруємо через оперативність, через сервіс і, що важливо, через мінімальні націнки. Також можу зазначити, що наші кіоски працюють без вихідних», – наголошує пан Михайлович.

 

Наймолодша і найагресивніша за темпами розвитку мережа кіосків від ТОВ «Інтерпрес» – це взірець жорсткого бізнесового підходу. Співтворцями «Інтерпресу» є засновник газети «Експрес» Ігор Починок та теперішній керівник «Інтерпресу» Роман Чміль. Починок – представник когорти новітніх підприємців, для яких характерна доброякісна нахабність, а Чміль – «битий вовк» у видавничій та збутовій справі, позаяк довго працював у ще радянському видавництві «Вільна Україна». Цей симбіоз молодечих амбіцій і досвідченого управлінства витворили найдинамічніше і найсучасніше у Львові підприємство на ринку збуту періодики. І при цьому – найспецифічніше в роботі.

 

Як розповідає Роман Чміль, усе почалося 1996 року, коли у Львові з’явилося оголошення про продаж 36-ти будок, де в старі часи продавали трамвайні квитки. Звісно, половину з них виграли спритні ділки під снікерси і баунті, а молодий редактор тоді ще таблоїдного видання «Експрес» Починок зумів отримати 19 кіосків під торгівлю газетами. Так у Львові з’явилися кіоски яскраво-червоного кольору, стилізовані під англійські телефонні будки.

 

«Робота існуючих тоді мереж збуту мало кого задовольняла, – ділиться спогадами Роман Чміль. – Грошей тоді треба було чекати по кілька місяців, а для газети обіг грошей є життєво необхідним. Видання, яке хоче бути незалежним і успішним, повинно мати свою мережу збуту. Розвиток “Інтерпресу” відбувався не зразу. Це була самоінвестиція, тобто ми по ходу запускали кілька кіосків, і коли вони почали приносити гроші, то ці гроші ми вкладали в наступні кілька кіосків».  

 

Зараз на балансі «Інтерпресу» є 51 кіоск, плюс у кишені дозвіл Львівської міськради на встановлення ще 55 кіосків. Тобто реально «Інтерпрес» виходить у лідери. Причому не лише за кількістю. Приміром, «Інтерпрес» першим у Львові запровадив модемний зв’язок кожного кіоску з офісом, відтак в онлайн-режимі офіс знає, скільки якої газети продає кожен кіоск. Мережа «Інтерпресу» єдиною з-поміж усіх практикує потижневе оперативне списання. Кожен кіоскер має під 800 грн зарплати і корпоративну мобілку. «Інтерпрес» також не пошкодував понад 10 тисяч доларів на створення ексклюзивної комп’ютерної програми, яка дає можливість автоматично моніторити тенденції продажів по всій мережі й видавати математичні прогнози-підказки щодо асортименту та його обсягу. У планах мережі – запровадити в кожному кіоску безкоштовну довідку, перевести кожен кіоск на касовий апарат. Також уже розроблено новий дизайн кіосків, у якому вітрина матиме площу 17 кв. м і майже 3 м висоти, причому завдяки спеціально розробленим підтримувачам ціла обкладинка видання стоятиме безпосередньо у вітрині. На баньці такого кіоску буде рухомий рядок із рекламою та анонсами.

 

Збутовик Роман Габа теж визнає, що найактивніше розвивається саме «Інтерпрес»: «“Інтерпрес” дуже вдало співпрацює з владою в плані отримання дозволів, також постійно вдосконалює дизайн кіосків і систему внутрішнього обліку. З погляду менеджменту Починок дуже правильно зробив, що всі свої підрозділи (газету, друкарню, мережу збуту) розбив на окремі юридичні особи – це значно оптимізує податки і дає змогу відстежувати фінансові потоки по кожному з напрямків».

 

Між іншим, «Інтерпресу» вдалося взяти дозвіл на встановлення кіосків достеменно в тих самих місцях, де відмовили високозамківській мережі «Преса». Більше того, пакетний дозвіл міської ради на встановлення 55 кіосків «Інтерпрес» отримав приблизно в той самий період, коли Ігор Починок перебрав у мера Садового газету «Поступ» і почав видавати її під старим-новим титулом «Пост-Поступ». Власне, це й дало підстави припускати, що між Починком і Садовим могла відбутися бартерна домовленість на предмет кіосків. Також невипадково саме в «Експресі» щотижня з’являється ціла шпальта «Площа Ринок, 1», на якій прес-служба мера радісно рапортує про чергові удачі міської влади. Не менш дивовижним чином «Інтерпрес» умудрився поставити цьогоріч 27 нових кіосків – у той час, коли в місті діє мораторій, який конкурентам ходу не дає. Також дуже двозначно виглядає, коли кіоск «Інтерпресу» з’являється якраз поверх місця, з якого щойно влада зігнала приватника.

 

Втручання міської влади в ринок збуту періодики офіційно називається «наведенням ладу з МАФами» (малими архітектурними формами). Ратушу можна зрозуміти, оскільки подерті «розкладки» й недоладні комерційні кіоски не додають ошатності історичній частині міста. Проте під гарячу руку потрапили й газетні кіоски.

 

І в принципі неспроста. Адже попри газети та журнали кіоски торгують канцтоварами та супутніми (так званими імпульсивними) товарами не першої необхідності. Керівники мереж одностайно запевняють, що також проти того, аби всілякі жувально-шоколадно-сигаретно-пивні кіоски засмічували урбаністичний простір. Однак при цьому вони виправдовуються, що, приміром, цигарками їхні кіоски торгують суто задля зарплати кіоскерів. І практика показала, що цигарки дають продавцям до 20%. Однак мерія невблаганна і, судячи з усього, таки налаштована зробити газетні кіоски суто газетними (чи бодай безцигарковими). Тим паче, що газетні кіоски сплачують містові не 10% від вартості землі (як комерційні), а лише 2%.

 

Мораторій на встановлення кіосків створює ще один менінгіт для пресових збутовиків. Для прикладу, «Інтерпрес» уже другий рік справно сплачує оренду землі, але досі не може її освоїти через мораторій. «Це не є нормально», – констатує Роман Чміль.

 

Стосунки між мережами збуту (а відповідно, й ставлення до видань, яким вони належать) – вкрай агресивні. Наклейку «Експресу» за жодних обставин не почепиш на кіоск «Преси» та навпаки. Мережі «Преса» та «Інтерпрес» змагаються у чимбільшому списанні газет-конкурентів: «Преса», відповідно, «Експресу», а «Інтерпрес» – «Високого замку».

 

Що ж до інших газет, які є клієнтами мереж, то, за словами головного редактора аналітичного тижневика «Новий погляд» Романа Онишкевича, він не мав проблеми із заходом своєї газети в мережі збуту рівно рік тому: «Ми працюємо на ринку вже рік часу, але аналіз свого збуту робити дуже важко. Наприклад, якщо порівнювати списання нашої газети у всіх трьох мережах, то отримуємо не зовсім адекватну інформацію. Наприклад, якщо “Торгпреса” і “Преса” дають 18% списання, то “Інтерпрес” може дати всі 40%».

 

«Дійсно, можна погодитися, що через списання мережі можуть грати проти газет-конкурентів. Але довести це ніхто ніколи зможе і вголос сказати це також, – упевнений Тарас Смакула, колишній шеф-редактор «Аргумент-газети» та «Аргумент-влади». – Турбує трохи інше. Газети, які є клієнтами мереж, мають право мати відкриту, негайну і повну аналітику про продаж своєї газети від кожного кіоску. Але цю інформацію мережі не надають. Я не виключаю, що всі нові удосконалення, які готує той же “Інтерпрес”, не обернуться тим, що нові газети змушені будуть вносити додаткову плату за отримання вигідного місця для продажу. Знову ж таки, це можна лише припускати».

 

Показовим можна вважати дворічний досвід згадуваної «Аргумент-влади». За словами пана Смакули, списання в «Інтерпресі» неодноразово викликали усмішку. Умовно: даєш у мережу 100 примірників – у кінці місяця отримуєш 40% списання. Даєш 50 примірників – ті самі 40% списання. Даєш 300 примірників – відсоток списання ідентичний. Логічні пояснення тут не спрацьовують.

 

Самі власники мереж рішуче переконують, що вони торгують пресою задля фінансової вигоди, а не для того, щоб воювати з кимсь. Директор ТОВ «Преса» Василь Михайлович каже: «Ми зацікавлені якомога більше продати. Хоч я не буду приховувати, що для нас на першому місці стоїть реклама і продаж рідної газети “Високий замок”».

 

В аналогічному зізнається директор ТОВ «Інтерпрес» Роман Чміль: «Теоретично мережі можуть використовуватися як інструмент боротьби проти газет-конкурентів. Але на ділі кожен із нас працює задля прибутків, тому ми продаємо всіх, хто проситься. Звичайно, кіоскер першим ділом пропонує покупцю газету “Експрес”, пропонує, а не нав’язує».

 

Експерт Роман Габа теж схильний думати, що жорстка конкуренція змушує мережі постійно розширювати свій асортимент і пропонувати кращий сервіс. «Це логічно, що на свій кіоск ти не даси рекламу прямого конкурента, – погоджується пан Габа. – І, звичайно, “Експрес” та “Високий замок” стежать за тим, щоб у своїх мережах рідна газета продавалася ліпше за конкурента. Але все одно ринок перемагає. І взагалі, треба відзначити тенденцію, що газети програли глянцевим журналам – бо основним хлібом кіосків тепер став продаж журналів».

 

Ринок збуту періодики у Львові вже перейшов фазу капіталістичного становлення. Три кити, на яких тримається ринок, демонструють, що цей бізнес неабияк вигідний. Третина ціни кожного примірника газети – це навар мережі. До того ж, редакції самі привозять товар, а потім непродані газети є неліквідом редакції, а не мережі збуту. Фактично збутовик робить свій обіг чужими грішми – грішми покупця. Тож щільність кіосків у Львові, яка є, приміром, вдвічі більшою, ніж у Києві, якраз і свідчить про прибутковість цього бізнесу. Засновники нових газет («Новий погляд», «Скандальна газета», «Газета по-львівськи») будуть іти на поклон до діючих кіоскерів: вони й не ставлять собі за ціль створювати власні мережі збуту. Та навряд чи їм дали б це зробити...