Згідно з офіційним повідомленням, поширеним ще у травні, одна з найбільших у Польщі видавничих компаній AGORA оголосила про відкриття української компанії Agora Ukraine Ltd. (зареєстрована в Києві 15 травня 2007 року). Напрямки бізнес-діяльності української філії – видавництво та інтернет-сервіс; акційний капітал – USD 9 000 (PLN 25 108). Заснування українського офісу, як ішлося в офіційному повідомленні, є наслідком стратегії зростання компанії та пошуку нових привабливих територій. Власне, Україна для AGORA – це перший іноземний ринок.

Як ідеться в офіційному повідомленні, поява українського офісу AGORA – наразі лише тест українського медіаринку на інвестиційну привабливість, а відтак – не тягне за собою серйозних інвестицій. Поки що.

Одночасно з AGORA про інтерес до українського ринку заявила також інша польська медіагрупа – TVN. Протягом літа не один раз лунали заяви про те, що одним із потенційних ринків, на який група має намір розширити свій вплив, може стати Україна, проте наразі про конкретні кроки щодо освоєння українського ринку з боку TVN не чути. Зокрема наміри – але тільки наміри – розширення на Схід підтвердила і Карен Бургесс, віце-президент TVN: «Якщо розглядати можливість діяльності поза Польщею, то однією з країн, яку ми розглядали, є Україна – видається, що там можна робити щось цікаве».

Пані Бургесс дуже обережно прокоментувала плани компанії щодо України, зазначивши, що якби такі інвестиції на українському медіаринку мали місце, то передовсім би йшлося про Інтернет. «Ми могли би міркувати про використання в майбутньому Інтернету до дистрибуції нашого телевізійного контенту», – зазначила Карен Бургесс. Щодо обсягів інвестиції, то, за її словами, напочатку мова може йти тільки про дуже незначні капіталовкладення.

Про намір розвивати в очоленій ним компанії new media заявив і Вальдемар Дзікі, новий генеральний директор каналу «Україна», який запросив для роботи в Україні свого колишнього колегу з Polsat Лукаша Щепанські, керівника департаменту «нових медіа». Дзікі підтвердив в інтерв’ю «ТК» («Детектор медіа», № 9, 2007), що пан Щепанські розвиватиме тут саме цей напрям роботи.

Впадає в око те, що всі польські компанії на українському ринку починають із високого старту: мінімум інвестицій, мінімум ресурсної бази, як результат – активність польських інвесторів на медіаринку зосереджується в сфері інтернет-технологій. За словами Януша Янця, директора департаменту видавничих проектів AGORA і керівника регіонального українського проекту, найближчі плани його компанії так само, як і решти, окреслюються поняттям «інтернет-сервіс».

– Які дослідження передували відкриттю представництва AGORA в Україні і чому ви вирішили почати освоєння ринку саме з інтернет-проекту?

– Насправді навряд чи я можу розповісти більше, ніж було в нашому інформаційному повідомленні. В AGORA порядок такий: спочатку рішення зборів акціонерів, потім – інформування преси. Погодьтеся, було би несправедливим, якби акціонери компанії дізнавалися про плани власної фірми з газет.

– Чому ви заходите на український ринок саме зараз?

– До українського ринку ми придивлялися дуже давно – протягом останнього десятиліття щодва-три роки поставало питання: чи можемо ми щось зробити в Україні? І щоразу нам не випадало…

– З яких причин?

– При Кучмі не випадало, бо здавалося ризикованим: невідомо було, який шлях розвитку вибере Україна, а після революції… Розумієте, ситуація така: з одного боку, здавалося б дивним, що фірма, яка всім серцем підтримувала революцію, після її перемоги не приходить у країну; з іншого боку – ми справді підтримували революцію, а не свої майбутні інтереси в Україні, тому пауза була природною. Чому не паперовий проект – відповідь проста: чесно кажучи, я взагалі не уявляю, як видаються українські газети, бо на мій погляд, це є практично неможливим.

Бракує двох речей: друкарні та системи дистрибуції. Якщо друкарня – це відносно проста справа: вкладаєш гроші й купуєш обладнання; то з дистрибуцією все набагато гірше. Адже ви знаєте, що аби поставити кіоск – треба взяти дозвіл у місцевих органів влади. Дозвіл діє рік. Яка прагматична людина при такій системі буде ставити кіоски? Тим паче, що мені їх треба не 20 штук, а 10 тисяч. Це дуже великий ризик і велика залежність від влади – а раптом держава не захоче мені через рік подовжити дозвіл? У результаті на сьогодні по всій Україні є лише 15 тисяч кіосків, а в Польщі, де менша територія і менше населення, їх є 100 тисяч. У зв’язку з цим легко пояснити, чому наклади українських газет такі маленькі.

– Одночасно з вами про цікавість до українського ринку заявила і TVN… В чому причина того, що поляки так жваво цікавляться українським медіаринком?

– Не тільки TVN… Скажу більше: якщо не буде катаклізмів в українській політиці, то за два-три роки тут буде дуже багато польських інвестицій на медіаринку. Аналогічно в польських медіа зараз дуже потужною є присутність німецьких та французьких інвестицій. Я не можу сказати, що це добре чи погано – чим потужніший інвестор, тим більшою є можливість ризикувати. Адже для такого потужного західного концерну, як, приміром, Bertelsmann, втратити мільйон доларів інвестиційного капіталу – це лише втратити мільйон доларів, а для польського чи українського видавця – це питання життя і смерті.

– Чи помічаєте ви різницю в контенті українських газет і польських?

– Як на мене, то більшість загальноукраїнських газет – це таблоїди. Я не бачу загальноукраїнської газети, яка би була і поважною, і впливовою – тобто тиражною.

– Тобто ніша, в якій у Польщі виходить «Газета виборча», в Україні є поки вільною…

– Зараз для нас дуже важливим експериментом є «Газета «24».

– Вплив політиків на ЗМІ: як це виглядає в Польщі і в Україні?

– Загалом закономірність така: чим більше ЗМІ на ринку – тим менше потерпає читач від політичного заангажування. Зрештою, ніхто не може заборонити ЗМІ мати свою позицію. В Польщі, приміром, вважається, що «Газета виборча» є ліберальною, а «Дженнік» – консервативною. Але ж ніхто не забороняє читачеві читати дві газети… Так само виглядає і ситуація в Україні після революції – медіа пов’язані з політиками через власність, але ці зв’язки, як правило, відомі. Хто забороняє вибирати? Я не прихильник тої позиції, що безсторонність журналіста чи ЗМІ полягає в тому, щоби не мати власних поглядів. З якого дива? Журналіст повинен подавати аргументи всіх фігурантів свого журналістського розслідування, але це не забороняє мати йому свою точку зору щодо події, про яку він пише. І відповідно висвітлювати подію зі своєї точки зору.

– Для українського проекту ви будете шукати журналістів в Україні чи в Польщі?

– В Україні. Нам не йдеться про імена, нам ідеться про молодих амбітних людей, здатних працювати. Ідею привозити журналістів із Польщі ми навіть не обговорювали: легше навчити формату, аніж цілій культурі. Ми збираємося виробляти тут місцевий контент, який був би цікавим для українського читача. А такий контент може виробляти тільки місцева редакція. Кажуть, що іноземці найкраще розуміють країну, до якої приїжджають, два дні по приїзді, а потім… потім уже через 20 років.

– Ваш співвітчизник Вальдемар Дзікі, колишній гендиретор Polsat, зараз очолив канал «Україна». Ви можете щось сказати про пана Дзікого як про менеджера?

– Я не знаю його особисто. Більше того, я ніколи не працював на телебаченні (лише в газеті та на радіо), тому я можу судити про телебачення лише як глядач. За моїми спостереженнями, в останні кілька років Polsat докорінно змінився. Раніше, приміром, вважалося, що TVN – це сучасний канал для міського глядача, а от Polsat – не дуже сучасний, і аудиторію має здебільшого сільську. Я не можу оцінити, чи це заслуга Дзікі, чи когось іншого, але факт лишається фактом: зараз в Польщі Polsat – цілком сучасний великий канал, один із лідерів ринку і небезпечний конкурент для TVN. І зміна ця сталася в останні 3-4 роки, якраз тоді, як каналом керував Вальдемар Дзікі.

– Раніше в Україні телевізійних менеджерів запрошували тільки з Росії. Зараз уперше керівника великого загальноукраїнського каналу покликали з Польщі. Про яку зміну на ринку, як ви гадаєте, це свідчить?

– Мені б цікавіше було би запитати у вас, нащо вам наші менеджери… Побутує така думка, що поляки краще розуміють слов’янську душу, ніж люди із західного світу. Але про те, що поляки добре розуміють українців, можна говорити, сидячи у Варшаві. Я приїжджаю до Києва так часто, що знаю лише одне: я нічого не розумію в Україні.

– Що дивує?

– Все. Чому український прикордонник довго і неспішно вивчає мій паспорт, замість того, щоби якомога швидше поставити свою печатку, адже на нього чекає величезна черга; чому по всьому світі таксист стишує музику, коли до нього сідає пасажир, – а тут чомусь робить її гучнішою; але найбільше дивує українська політика – під час парламентської кризи я читав усі газети, а так і не зрозумів, у чому була її причина і чому зривалися переговори.

– Як ви оцінюєте темпи зростання українського медіаринку?

– Якщо – наголошую: якщо – не буде ніяких несподіванок в українській політиці, то за 5 років цей ринок буде завбільшки таким же, як польський. Тобто в 4 рази більшим, аніж зараз.