У межах ІІІ Львівського медіафоруму 30 травня генеральний директор телегрупи «1+1» Олександр Ткаченко поділився своїми поглядами на сучасні українські та світові тенденції у телевізійному виробництві. Публікуємо нотатки з його виступу.

За двадцять чотири роки свого існування українське телебачення пережило кілька етапів розвитку: від появи перших приватних каналів до розвитку власного розважального продакшну. Але зараз ми переживаємо найважливішу революцію, яка стосується основи телебачення: виробництва власних серіалів. Адже серіали формують цінності та культуру суспільства, істотно впливають на свідомість людей.

Останнім часом ставлення до виробництва телесеріалів у світі змінилось. Прокатне кіно, яке завжди вважалося високим жанром, перетворилось на виробництво екранізованих коміксів. Натомість, справжній кінематограф, красивий і цікавий, поступово переливається в серіали. Такі режисери як Стівен Спілберг знімають серіали, бо вони дозволяють висловлюватись художньо.

Більшість успішних серіалів створюються з розрахунком на мешканців кількох країн. Особливо ця тенденція помітна в Європі, де розвинене спільне виробництво: поляки знімають серіали (особливо історичні) разом із німцями, французи з британцями. Це дає, з одного боку, економію бюджету, з іншого, можливість обмінюватись ідеями. На сьогодні вийшло вже близько ста таких міжнародних серіалів.

Американське платне телебачення є лідером із кількості замовлених серіалів - близько трьох сотень на рік. Там виробництво однієї серії коштує від одного до десяти мільйонів доларів, а в деяких випадках - наприклад, історичні серіали телеканалу HBO, - до двадцяти мільйонів. Створюючи власні серіальні формати, американці стараються продавати їх у якомога більше інших країн.

Українці, натомість, традиційно купують формати. І це дивна тенденція, адже бюджети українських телевізійників не порівняти з бюджетами їхніх колег з інших європейських та американських країн. За таких умов ми мали б продукувати більше власних ідей, а не купувати чужі.

Основа ефіру українського телебачення вироблялась не нами: три чверті продукту були імпортовані. Власними були лише розважальні шоу та новини. Натомість, росіяни щороку вкладали у виробництво контенту півтора мільярда доларів, тому 95% ефіру російського телебачення - власного виробництва.

Прайм-тайм українських телеканалів переважно складався з російських серіалів. Тому в нас не розвинена індустрія, зорієнтована на виробництво власних ідей та історій. Хоча в Україні знімалося багато серіалів. Можливо, ви цього не зауважили, бо вони часто вироблялись на експорт у Росію та були орієнтовані на російську публіку. Це був виготовлений в Україні російський продукт - без українських героїв, української тематики та зі специфічним ідеологічним підтекстом.

Ми ставали заручниками замовлень, які йшли від російських каналів. Споживали продукцію, актуальну для російського глядача. Російський глядач формував ринок попиту в Україні.

Замість інвестувати у власне виробництво, українські канали втягнулися в економічну війну, торгуючись за купівлю російських серіалів. Позаторік сума, вкладена в такий спосіб Україною в російську економіку, становила близько трьохсот мільйонів доларів. Замість вкладати ці кошти у виробництво власних серіалів, ми віддавали їх Росії, щоб потім дивитись російське.

Але тенденція у виробництві та копродукції змінилася. Цього року ми вже не знаємо спільних проектів українських і російських телеканалів. «1+1» першим серед телегруп відмовився від трансляції російських серіалів про поліцію та військових. За останній рік кількість російського контенту в українському ефірі зменшилася вдвічі. А після того, як почне діяти закон, що набуває чинності днями, думаю, що їх залишиться не більше 20% - переважно досить якісні драми, мелодрами та комедії без ідеологічного підтексту.

Це означає, що нам будуть потрібні українські серіали.

Тому ми почали інвестувати у власне кіно. Ми намагались порушити економічну модель, що складалась роками. Виробництво власного продукту було невигідним, адже його неможливо було експортувати в Росію, а український ринок - збитковий. Через це далеко не всі продюсери готові з нами співпрацювати. Проблемою є знайти режисерів і сценаристів, які розуміли б українського глядача й готові були би працювати з меншими бюджетами, ніж у проектах, орієнтованих на Росію. Я вже не кажу про фахових операторів та інших спеціалістів.

Але з виходом наших серіалів «Останній москаль» і «Гвардія» ми побачили результати, переконливі навіть для наших колег із інших телеканалів. «Останній москаль» - найпопулярніший серіал в Україні за останні п'ять років. На каналі «2+2» серіал «Гвардія» встановив абсолютний рекорд, перевищивши за кількістю глядачів навіть показники футбольних матчів. Це є відповіддю на питання, якими сьогодні є очікування українського глядача.

Можливо, ці серіали ще не є ідеальними, але це точно українські історії. Це наша спроба змінити загальну картину того, що буде на українському телебаченні. Це будуть нові цінності, нові інтереси, нові вимоги.

Фактично з нічого в Україні створюється власна індустрія виробництва серіалів, що мають прийти на зміну російським. Зараз у нас на стадії зйомок або підготовки півтора десятка серіалів. Наші колеги, розуміючи, що замість російських «ментів» потрібні українські, теж почали інвестувати у власне виробництво. І хоч ми з ними конкуруємо, але також зацікавлені в цьому, адже самі не створимо цієї індустрії.

Фото Аліни Смутко