Тезовий опис тенденцій та інфографіка тут.

 У квітні на фоні багатьох важливих суспільних питань (вибору сімейного лікаря, декларування для активістів, RAB-тарифів) було особливо помітно, наскільки деякі телеканали далекі від інтересів своїх споживачів. Наприклад, «Інтер» активно виступав проти церковної автокефалії, транслюючи лише інтереси «Опоблоку» й ігноруючи таким чином думку самих вірян. «Україна» передавала непрофесійні заяви Олега Ляшка, піарячи політика й навіюючи аудиторії середньовічні міфи про медицину. Також телеканали висвітлювали численні обіцянки підвищення заробітної плати, очевидно, важливу для глядачів тему. От тільки журналісти звели все саме до обіцянок — без цифр, дат і механізмів — так і не пояснивши громадянам, на що очікувати. На ICTV тим часом відкрився третій фронт піару Ріната Ахметова.

«Віртуальна валюта»: Як політики підвищують зарплати на камеру

Із давніх-давен однією з найпоширеніших форм політичних обіцянок було підвищення зарплат і пенсій. Логіка такого піару проста: мало які державні реформи та інноваційні концепції відчуваються електоратом так, як безпосереднє зростання доходів. Чиновники буквально змагаються між собою у висоті золотих гір: Президент обіцяє мінімальну зарплату більше 4200 гривень, «Опозиційний блок» говорить про п’ять тисяч, Сергій Каплін називає цифру в 12-13 тисяч, а Олег Ляшко знайшов можливість підвищити розмір виплати до 15 тисяч гривень. У МВФ тим часом заявляють, що Україна не має коштів на зростання «мінімалки».

Популярна тема зарплат та пенсій і в новинах. Протягом квітня ми нарахували, щонайменше, 17 подібних повідомлень, що чомусь виходили в ефірі лише на двох телеканалах: «Інтері» та «Україні». Нижче наводимо таблицю зі списком зарплатних агітаторів та їхніми пропозиціями.

 Як бачимо з таблиці, обіцянки підвищення соцстандартів стали настільки тривіальною річчю для політиків і журналістів, що вони навіть перестали озвучувати конкретні плани. У новинах здебільшого лише декларується намір, і ніхто детально не пояснює ні приблизних розмірів підвищення, ні, що важливіше, його механізмів (простіше кажучи, джерел фінансування).

Важливо розуміти, що підвищення соціальних стандартів — це не новаторська ідея окремих політиків, а завдання будь-якої адміністрації. Тож самі по собі обіцянки підвищити зарплату звучать так само, як обіцянки писати закони. Уся відмінність полягає в тому, як саме чиновники планують це робити.

На фоні подібного викривлення постає також інше запитання — чому про аморфні плани так часто розповідають журналісти? Навіщо глядачам «Інтера» шість разів за місяць нагадали, що Сергій Каплін бореться за перерахунок пенсій військовим? Навряд чи журналістів цікавить саме майбутнє силовиків, адже тоді акценти в матеріалах були б іншими. Наприклад, «Подробности» розповіли б, у чому проблема.

Загалом, у постійному повторенні того, що черговий політик планує підвищити соціальні стандарти, немає жодних новин. Хіба що йшлося би про оформлені плани, які мають шанс на реалізацію. І то в такому разі журналістам слід поговорити з економістами та ще раз звіритися з прогнозами міжнародних інституцій. Інакше в аморфних заявах та несправжніх планах загубляться також виборці.

«Радикальні» ідеї каналу «Україна»

Чимало політиків (не лише українських) публічно пропонують безглузді та небезпечні ідеї. Та все ж будь-хто має право на помилку, а робота журналістів у таких ситуаціях полягає в тому, щоб за допомогою інших політиків та експертів проаналізувати пропозицію й реалістично подати її виборцям. Як із Трампом та Іраном, наприклад. Проте в каналу «Україна» та Радикальної партії інша стратегія: Олег Ляшко пропонує щось сумнівне, а «Сегодня» намагається проігнорувати всі інші думки з цього приводу, аби «головний радикал» виглядав дуже розумним та інноваційним політиком.

Щоправда, часто його інновації несуть потенційну шкоду. Найчастіше така шкода стосується бізнесменів. Після розкритикованого законопроекту «Купуй українське» Радикальна партія вирішила захистити українців ще одним способом — заборонити пальмову олію. 4 квітня «Україна» навела на користь цього кілька аргументів: через додавання продукту в масло буцімто виходить погана глазур та виникають онкозахворювання. Аргументація начебто переконлива, хоча й нічим не доведена, але кілька фактів усе ж вислизнуло від уваги журналістів. Наприклад, що без подібного дешевого складника, як вважають в Асоціації постачальників торговельних мереж, «у нас можуть зникнути деякі категорії продуктів, а деякі змінять рецептуру і стануть дорожчими [...] До того ж, повна заборона [...] поставить українських виробників у нерівні умови з іноземними конкурентами».

Ще раз на розвиток бізнесу партійці потенційно наступали 7 квітня, коли на тій же «Україні» вимагали повернути державне регулювання цін. Чому його взагалі скасували, ніхто при цьому не пояснив. «Зниження адміністративного тиску на бізнес, усунення надмірного втручання держави в економічні процеси, розвиток конкуренції та дебюрократизація», — аргументував у 2017 році Кабмін.

Ефективну державну політику та прогресивні погляди було помітно й 12 травня, коли ведуча «Сегодня» Анна Панова анонсувала ще одну ідею «радикалів»: «Дотацию на сельхозтехнику и корову в каждую сельскую семью». Навіть якщо сім’я не обробляє землю й не хоче мати корови в XXI сторіччі? У Конча-Заспі, до речі, теж проживають формально сільські родини. І раз ми вже згадали про прогресивні заяви Ляшка, то ось вам ще одна від 3 квітня, теж у переказі «України»: «Электронные декларации борцов с коррупцией доказывают, что они являются агентами иностранного влияния».

Друга найпопулярніша для «радикалів» тема — медична. 16 квітня партія виступала проти пропозицій МОЗ привести українські норми зберігання наркотиків до міжнародних. «Я вбачаю тут цілу політику дебілізації української нації [...] Супрунша пропонує легалізувати наркотики», — зривав покрови Олег Ляшко. Звісно ж, про справжню мотивацію міністерства, зокрема, якраз підвищення ефективності боротьби з дилерами, ніхто не згадав. 19 травня політик виступав уже проти нового закону про трансплантацію: він там угледів торгівлю органами, хоча це спростовувала (це її законопроект) навіть Ольга Богомолець. Авторка заявляє про ймовірність 5000 врятованих життів на рік, але «Україна» ігнорує це й подає альтернативу від Ляшка: «Ми пропонуємо, навпаки, доступ до медицини і зниження вартості ліків». І якими дешевими ліками замінять пересадку кісткового мозку?

Подібні «новини» від «України» не лише провалюють тест на журналістські стандарти, вони можуть бути потенційно небезпечними. Видаючи в ефір риторику Ляшка про, наприклад, транспланталогію, «Сегодня», очевидно, хоче пропіарити народного депутата на критиці влади. Але ж разом із тим так поширюють міфи про торгівлю органами, а отже знижують у потенційнх донорів віру в систему й, таким чином, непрямо забирають у когось шанс на життя. Ми вже мовчимо про виховний аспект телебачення: навіщо нам суспільство, де нормою є називати очільницю МОЗ «Супрунша», а антикорупційних активістів — «іноземними агентами»?

За свої прямі цитати відповідальність несуть тільки політики. Але їх наслідки для глядачів та країни повинні враховувати й журналісти, що відбирають такі «новини» до ефіру.

Автокефальна церква та вікаріальна журналістика

Як ми вже неодноразово згадували раніше, питання церкви — дуже складне для українських телеканалів, і не лише через піар політиків на вірі. Імовірно, проблема полягає й у самих кореспондентах. На актуальному прикладі звернення про автокефалію це виглядало так: журналісти або не розумілися на темі й не могли комплексно подати її глядачу, або розумілися «надто добре» й постійно транслювали свою думку. Останнє стосується, зокрема, «1+1», де підтримці церковної незалежності присвятили ледь не спецвипуск. Що ж до інших телеканалів, то всі інформаційні приводи з усіма сторонами та бекґраундом у вечірніх новинах висвітлив лише «112».

Найчастіше траплялися такі проблеми.

Піар Петра Порошенка. Ініціатором нової спроби здобути автокефалію був Петро Порошенко, й політичні оглядачі називають це вагомою ставкою Президента перед майбутніми виборами. Подача окремих телеканалів підтверджує цю гіпотезу. 17 квітня лише гарант коментував питання церкви на ICTV, «Україні» та СТБ. 24 квітня ICTV та «Україна» знову відзначилися подібною ексклюзивністю. Інші ЗМІ запитували думку хоча б у політичних партій, а меншість, як «112» та 5 канал, поцікавилися церковним питанням навіть у церковників. Сюжети ж лише про Президента не тільки фундаменталізували асоціацію «Порошенко — автокефалія», вони, що важливіше, ігнорували думку всіх інших вірян у країні.

Гіперболізація та узагальнення. Очевидно, розповідаючи про таку історичнуподію як надання Українській православній церкві автокефалії, журналісти трішки втратили відчуття міри й видали в ефір чимало гіперболізованих заяв. Наприклад, 5 канал 17 квітня заявив, що всі голови фракцій та церковні ієрархи підписали / підтримали звернення Порошенка. А як же «Опозиційний блок» та УПЦ Московського патріархату? 19 квітня вже сам Президент фантазував на «Україні»:«Наша об'єднана Українська православна церква може стати найбільшою в усьому православному світі». За даними енциклопедії Britannica, у Російської православної церкви більше 85 млн прихожан — це два населення України, де вірян усіх релігій 67 %.

Активна підтримка автокефалії. Журналісти начебто повинні розповідати новини незаангажовано та збалансовано, але чули про це, очевидно, не всі. На ICTV 19 квітня відверто вболівали за автокефалію: «Попри блокування трибуни опозицією, важливе питання вдалося проголосувати». На «1+1» цього ж дня присвятили вболіванню за автокефалію ледь не спецвипуск. У чотирьох сюжетах протягом вечора журналісти встигли однобоко переказати церковну історію («доки московські посли, заплативши хабар Вселенському патріархові, не домоглися проголошення своєї церкви»), однобоко переказати церковну геополітику («цим церквам притаманна жорстка та тоталітарна манера керування»), однобоко звинуватити УПЦ МП в роботі на Москву («використання Росією церкви для цілей своєї гібридної війни....») та провести маніпулятивні паралелі («церква країни-агресорки чи церква, яка прихистила героїв Революції гідності?»). Опитали тут також вірян обох приходів і, за дивним збігом, в УПЦ МП виявилися лише неадеквати («творение против Творца не может выступить»), а в УПЦ КП — інтелігенція («в нас самостійна держава, й повинна бути самостійна церква»).

Активний спротив автокефалії. Безальтернативні думки «Опозиційного блоку» та УПЦ МП кілька разів транслювали «Україна» та «Інтер». Якщо відкинути всі магічні пророцтва Вадима Новинського («И врата ада не одолеют ее [...] Там дух святой всем руководит»), то аргументація політиків зводиться до двох тез: автокефалію вимагають неправильно й держава втручається у справи церкви. Це спірно, адже Петро Порошенко заявляє, що попередньо зустрічався зі Вселенським Патріархом Варфоломієм і, очевидно, узгодив із ним подальші дії. Значно цікавіша позиція «Інтера» та «України» полягає в тому, що шлях до автокефалії політики обрали, не запитавши нічиєї думки. Така маніпуляція можлива, зокрема, тому, що «Подробности» жодного разу не згадали: інші православні церкви, крім УПЦ МП, теж підписали звернення Президента й Верховної Ради. Отже, думку більшості вірян начебто враховано.

Загальна ж претензія до телеканалів полягає в тому, що вони висвітлювали здобуття автокефалії занадто тезово й політизовано. В історію питання, його геополітичні складнощі та вплив на життя українців заглибився лише «1+1», і то перетворивши все на гімн спротиву Москві. Більшість інших ЗМІ обмежилася опитуванням окремих політиків та церковників, перетворивши сюжети на підбірки цитат. Інколи цитати суголосні російським, як у випадку Вадима Новинського: «Это будет означать раскол православия, который будет похлеще раскола 1054 года».Та що вже там, «похлеще» розколу із «Втраченого Раю».

Тож у підсумку з теленовин на тему автокефалії можна було, у кращому разі, дізнатися, що думають світські й духовні чиновники. У гіршому — потрапити на однобоку агітацію «1+1» чи «Інтера».

«Ахметов + Колесников». Прем’єра на ICTV

У квітні піар Ріната Ахметова та «Опозиційного блоку», що раніше вдавалося локалізувати на «Інтері» та «Україні», просочився на ICTV. Симптоми аналогічні: два сюжети з лобіюванням бізнесу олігарха та сім матеріалів із «Опозиційним блоком».

Найчастіше лаври діставалися Борису Колесникову, співголові «Опоблока». 4 квітня, наприклад, ICTV (разом із «Україною») прозвітував, що політик їздив на «Азовсталь» і озвучив там кілька банальних істин: «Держава мусить дбати про власне виробництво». 17 квітня «опозиціонер» з’їздив у Запоріжжя, що знову помітили журналісти ICTV (знову разом із «Україною») і видали глядачу ще одне відкриття: «Головне — зробити державне управління промисловості якісним і використовувати бюджет ефективно». 12 квітня цей же політик на цих же каналах проводив конкурс «Авіатор», 26 квітня — підтримував молодих архітекторів, 28 квітня — возив архітекторів у Дубай. Звідки телеканали дізнавалися про всі ці заходи й так вдало синхронізувалися — загадка.

25 квітня ICTV виконував для Колесникова сольну партію. Цього дня ведуча Оксана Гутцайт оголосила глядачам таке: «Попри оптимістичні заяви нинішньої влади про зростання економіки, вдалі реформи і збільшення зарплат та пенсій, реальний стан справ в України — критичний. Так вважають в “опозиційному уряді”». Далі журналістка та Колесников перелічили проблеми країни, і принаймні деякі з них є неправдивими. Наприклад, на ICTV кажуть, що «державний борг лише зростає», хоча в квітні, наприклад, він скоротився. У будь-якому разі, в тому, що очевидно заангажована людина — Колесников — «проаналізував чотири роки роботи нової влади», немає нічого новинного. Тим паче, що конкретної статистики й аналізу в матеріалі ніхто так і не озвучив.

Другим найпопулярнішим бенефіцаром місцевого піару був Рінат Ахметов та його підприємства. 11 квітня ICTV хвалив ДТЕК за підписання договору з китайською компанією про будівництво на Дніпропетровщині 200-мегаватної сонячної електростанції. «Нікопольська сонячна електростанція стане найпотужнішою в Україні», — запевняла ведуча Олена Фроляк. Ірландська компанія в березні обіцяла запустити в цій же області на 25 % потужніший об’єкт. У Нікополі тим часом уже існує станція, збудована канадським коштом. Загалом в області планують звести щонайменше сім подібних станцій. Але на ICTV згадали тільки про одну.

23 квітня «Факти» випустили промо для Авдіївського коксохіму із групи «Метінвест» Ріната Ахметова. Частину сюжету тут розповідали про те, як людям працюється під обстрілами, ще частину — відверто рекламували підприємство: «За роки війни на заводі нікого не скоротили, зарплату платять регулярно, робітники отримують 5–7 тисяч гривень, фахівці 12–15 тисяч [...] Авдіївка фактично живе за рахунок Коксохіму, бо кожен п'ятий працює тут. Завод активно допомагає місту: забезпечує теплом, ремонтує дороги та відновлює соціальну сферу».

Зазначимо, що на ICTV й раніше просочувалися підозрілі матеріали подібного типу. Рівно рік тому в квітні телеканал хвалив Гуманітарний штаб Ахметова. А в лютому цього року, наприклад, випустив два сюжети з піаром «опозиціонерів». Ми не знаємо причин подібної співпраці олігархічних ЗМІ, але сподіваємося, що ситуація хоча б не погіршуватиметься.

***

Коротко підсумовуючи маніпуляції квітня, можна дійти вже, здається, стандартного висновку: розповідаючи про якусь подію, тележурналісти, в першу чергу, звіряються з інтересами власників та їхніх друзів, а вже потім — з інтересами глядача.

Найгірше в цьому процесі те, що подібна політика, свідомо чи ні, призводить до зниження обізнаності суспільства й викривлення сприйняття реальності.

Найлегше це показати на прикладі Олега Ляшка. Політик заявляє з телевізора, що «антикорупціонери = іноземні агенти», й частина людей на кухнях починає це повторювати. Після цього Олег Валерійович спокійно продовжує вигравати в лотерею. Або ж «Опозиційний блок» переконує, що «політизована» автокефалія — це погано, і глядачі просто не замислюються: а яка частина населення не хоче мати власної незалежної церкви, як у більшості незалежних держав?

Ми вже мовчимо про те, що саме завдяки інформації, в тому числі з телевізора, люди приймають рішення. І коли вони чують від ICTV, що в країні катастрофа й держава в боргах, то можуть, наприклад, втратити впевненість у майбутньому й не зважитися відкрити власний бізнес. Або ж, навпаки, почути 17 пустих обіцянок збільшити зарплату й наважитися взяти кредит.

Тож ми розуміємо, що, працюючи на «Україні», журналісти не можуть не говорити про Олега Ляшка. Імовірно (22:35), вони навіть не самі пишуть ці тексти. Але й у такому разі обом сторонам піарного процесу слід задуматися про менш деструктивні теми й подачу. Інакше, коли їхні улюбленці доберуться до влади, їм доведеться збирати плоди «політики дебілізації української нації».