«Історія світу — це лише біографія великих людей», — писав у ХІХ столітті британець Томас Карлайл у книжці «Про героїв». Якби єдиним документом про сучасну Україну, який дійшов до істориків майбутнього, був відеозапис новин і підсумкових тижневиків загальнонаціональних телеканалів, вони би не мали жодного сумніву в тому, хто тут Велика Людина. До речі, саме таке значення має прізвище нашого прем’єр-міністра.

Лояльність новинарів до Володимира Гройсмана — тенденція, яку ми спостерігаємо не перший місяць. Подекуди вона ідеально лягає у шаблон «добрий цар — погані бояри»: «Інтер» може знавісніло ганити виконувачку обов’язків міністра охорони здоров’я Уляну Супрун, міністра інфраструктури Володимира Омеляна, місяцями смажить на повільному вогні міністра внутрішніх справ Арсена Авакова… Але про їхнього шефа або добре, або нічого. Точніше, або «паркет», або нічого: прем’єр щоразу фігурує в матеріалах про перерізання стрічечки чи стратегічні домовленості з міністром франкофонії Габону, які не становлять для аудиторії цінності й не розважають, а отже створені для того, щоб показати Гройсмана. Щось таке:

Іноді це скидається на шизофренію: в одному матеріалі опозиційні лідери репетують, що Україна за межею бідності і стрімко котиться у прірву через безвідповідальність, непрофесійність та корумпованість влади. У сусідньому — влада в особі Гройсмана констатує, що Україна піднімається з колін і життя стає щодалі кращим. І ніхто з цим не сперечається. Навіть позаминулий прем’єр Микола Азаров не був аж настільки недоторканним — лояльні до Партії регіонів телеканали, звісно, показували його з найкращого боку, але пропускали в ефір бодай дещицю критики.

Апогеєм новинарської любові до Гройсмана стала друга річниця його прем’єрства. Про це йдеться в моніторингу підсумкових тижневиків за 13–15 квітня 2018 року.

Святкувати почали ще в п’ятницю — іменинника запросили на намолене Юрієм Бойком місце у студії «Подробностей недели» телеканалу «Інтер», де він півгодини розповідав про свої успіхи.

Ведучий Олексій Ліхман, окрім звичних мовчазних кивків, вирішив висловити прем’єру підтримку як однодумцю: «Я неоднократно, кстати, тоже и в эфирах прямых на ток-шоу "Черное зеркало" говорил, что порядка в нашей стране не будет, тут я с вами согласен, пока не начнут сажать тех, кто сидит в высоких кабинетах. Так что здесь я вас поддерживаю». А також похвалити прем’єра за підвищення зарплатні: «Владимир Борисович, смотрите, вот ваше решение поднять минимальную зарплату до 3200 можно назвать самым запомнившимся и одним из самых результативных таких, за эти два года. Но вопрос: чего ждать дальше?». Коли Гройсман визнав, що в процесі медичної реформи екстреній медицині приділили не досить уваги, Ліхман поблажливо кинув йому: «Исправляйте ошибку». А вислухавши запевнення прем’єра в тому, що все буде добре, залишився задоволеним: «Очень хорошо, очень хорошо, что дошли руки наконец-то до этого вопроса, но будем надеяться, что что-то изменится!». І навіть забув нагадати про необхідність звільнення Супрун, без чого не обходиться жоден випуск інтерівського тижневика!

Гройсмана шкода. Він, певно, йшов на ефір опозиційного телеканалу, готуючись відбивати шаблезубі атаки ведучого, відповідати на критику опонентів, пояснювати, чому з усіх реформ так-сяк пішли лише дві або три… Аж раптом, як казав Юрій Бойко, «и вот вам пожалуйста».

«Україна» у випуску «Событий недели» 15 квітня зосередилася на похвалі іншому своєму улюбленцю-прем’єру — Арсенію Яценюку. Панегірик лідерові «Народного фронту» та його команді камікадзе, яка врятувала Україну (насправді камікадзе, як правило, висаджують щось у повітря, а не рятують, але «События недели» так бачать) тривав майже одинадцять хвилин. Але й про Гройсмана не забули: на тлі свіжої квітневої зелені чинний прем’єр розповів, як в України буде все добре з фінансами. А ведучий нагадав, що пенсіонерам є за що бути вдячними урядові: «В эксклюзивном комментарии "Событиям недели" премьер-министр заявил о приоритетной реализации пенсионной реформы. В активе правительства перерасчет, давший возможность повысить выплаты 9 миллионам пенсионеров».

А в сюжеті про Яценюка принагідно згадали, що «нынешний премьер, нарушая давние украинские политические традиции, не критикует своего предшественника и не рубит на корню все его начинания». І що саме Гройсман провів децентралізацію…

Дивина, та й годі. Складається враження, що в країні взагалі немає опозиції, здатної критикувати уряд. А тим часом у нас уже три роки є Опозиційний уряд, який очолює співголова «Опозиційного блоку», друг Ріната Ахметова та завсідник новин каналу «Україна» Борис Колесніков. Критикувати чинний уряд — природна функція опозиційного, або ж тіньового. У новинах «України» Колесніков не раз бував саме у статусі опозиційного прем’єра. Проте запропонувати йому критично оцінити роботу уряду та прем’єра чомусь не додумалися…

Загалом друга, третя чи стонадцята річниця уряду — це не День народження, з яким обов’язково потрібно вітати: сама по собі дата не є подією, й новинарі цілком могли її проігнорувати (деякі канали так і зробили). Та коли вже взялись оцінювати ефективність уряду, то робити це мав би не сам прем’єр-міністр у діалозі з улесливим ведучим, а опозиція й експерти. У сюжеті Олександра Візгіна на ICTV, наприклад, лунають думки різних політкоментаторів та експертів, зокрема й помірно критичні:

Натомість телеканал ZIK, узявши річницю уряду за інформаційний привід, сфокусувався на… можливій відставці прем’єр-міністра. Про яку на «Інтері» та «Україні» нічого не чули. Тут запитують, скільки ще протримається уряд Гройсмана, і таки знаходять охочих критикувати цей уряд.

Більше про висвітлення цієї та інших тем у підсумкових тижневиках українських телеканалів читайте в моніторингу.