Тележурналісти беруть інформацію зі «зливних бачків», захищають наближених осіб від правоохоронців, передають заангажовані коментарі та просто ігнорують загальнонаціональні проблеми. «Інтер» же якимось чином робить усе це одночасно.

Із погляду сумнівних сюжетів серпень для більшості загальнонаціональних телеканалів пройшов досить спокійно: журналісти одноманітно розповідали про заяви Президента, хвалили ініціативи уряду, передавали в ефірі пусті обіцянки депутатів і просто вчили, як вийти заміж. На фоні такого спокійного, літнього піару, ще більше виділялося те бурхливе пекло, яке відбувалося на «Інтері» та локально на «Україні». Мабуть, тут маніпулятори просто не вміють відпочивати.

Два згаданих телеканали разом випустили 80 % усіх маніпуляцій на телебаченні. 181 сюжет із 225 матеріалів. «Україна» розгорнула справжню інформаційну кампанію проти Михеїла Саакашвілі, під час якої розповіла про, щонайменше, п’ять убивств, із якими буцімто пов’язаний політик. «Інтер» видавав «чорнуху» по одразу трьох напрямкам: просував ідею того, що Ілля Кива — шизофреник, намагався переконати всіх у розколі партії «За життя» та організував медійне переслідування слідчого, який веде справу, пов’язану з телеканалом. Крім цього, в серпні виділялося відверте «відмазування» наближених до каналів політиків, проти яких ведуть слідчі дії, й те, як журналісти можуть ігнорувати інтереси глядачів, якщо йдеться про інтереси їхніх власників.

З інфографікою на основі моніторингів можете ознайомитись тут, а нижче - детальний аналіз. 

Час визнати, що «Інтер» — зливний бачок

Телеканал «Інтер» живе з певною презумпцією вини. Він належить людям, близьким до колишньої Партії регіонів, транслює проросійську та прорадянську ідеологію, відстоює російську мову на телебаченні. Хтось досі пам’ятає місцеві сюжети про радикалів на Євромайдані. Навіть підпал місцевої служби новин дехто сприйняв із іронією та зловтіхою. Із подібним багажем складно завоювати прихильне ставлення й довіру «лідерів думок». Але «Інтер» і не намагається, ба більше: судячи з новин у серпні, ситуація з журналістикою на телеканалі лише погіршується. І, здається, настав час визнати, що «Інтер» — просто дорогий і розрекламований зливний бачок сучасного телебачення.

Отже, чим є «зливний бачок» у класичному розумінні? Найчастіше це інтернет-портал, що регулярно публікує різноманітні «вкиди» про публічних персон (політиків, чиновників, силовиків та ін.). Більшість таких публікацій стосується сенсаційного «темного минулого» людини, «приховуваного майна» чи «схем» за її участю. При цьому в матеріалах немає посилань на достовірні джерела, а коментують їх (якщо взагалі коментують) заангажовані чи просто низькоякісні експерти. Після публікації інформація поширюється іншими «зливними бачками». Працюють подібні медіа з різною ідеологією та на різних людей, але їхня мета зазвичай лишається однаковою — дискредитація й чорний піар проти своїх «жертв».

12 серпня телеканал «Інтер» заявив, що Ілля Кива, новий очільник Соцпартії та радник міністра МВС Арсена Авакова, хворий на шизофренію. Про це журналістам повідомив член БПП й постійний коментатор «Подробностей» Сергій Каплін. А сам політик, радше за все, знайшов цю інформацію на сайті «Русская весна». Принаймні саме там її вперше опублікували 28 травня 2015 року. Сайт із промовистою назвою посилався тоді на кілька документів Інституту неврології, їх же продемонстрував журналістам і Каплін. У грудні 2015 року директор закладу, чий підпис буцімто стоїть на всіх оприлюднених документах, спростував їхню справжність. Тим не менше, «Інтер» передав цю ж інформацію ще тричі — 14, 15 і 30 серпня. Хоча заява про спростування, принаймні в нас, перша в Google. Отже журналісти або в принципі чотири рази передали інформацію про психічне захворювання без жодної перевірки, або чотири рази проігнорували, що це недостовірна інформація.

І «Русская весна» — це не єдиний сумнівний сайт, на який посилаються в «Подробностях». 16 серпня тут заявили, що заступник начальника Головного слідчого управління Нацполіції Дмитро Бут приховує свої статки й займається рейдерством. «Інтер» візуально посилався на сайт «Комментарии.ua», що в своєму матеріалі як доказ наводить, зокрема, «форум моряків». Також випуск новин цитує Vlasti.net та NewsOboz, де розміщений один і той же текст. Хоча насправді між ними є невеличка відмінність: на другому сайті замість ілюстрацій красується напис: «Вставить две фото и написать: “Героев-рейдеров страна должна знать в лицо”».

Перефразовуючи для журналістики відомий вислів — «ми те, на що ми посилаємося». Якщо «Інтер» вважає інформацію з відвертих зливних бачків вартою висвітлення, то що це каже про сам «Інтер»? До речі, найновішій із цих публікацій про Бута — 29 місяців, тож постає запитання, а навіщо «Подробности» говорять про це тепер? Можливо, тому що Дмитро Бут керує розслідуванням щодо телеканалу «Інтер» із приводу можливого фінансування тероризму?

Узагалі ж інтерівські журналісти досить часто передають стару критичну інформацію як «новини». Наприклад, 28 та 31 серпня тут оприлюднили заяву Сергія Капліна, яку можна скоротити до: «А ви знали, що в Арсена Авакова є компанія AvItalia й він займається незаконним сумісництвом?». Так, знали. Сергій Лещенко розповів про це 20 місяців тому. Але варто визнати, що певних новацій Каплін та «Інтер» в історію все ж додали. Ведуча Наталя Бєлишева, з посиланням на народного депутата, заявляла 28 та 31 серпня відповідно: «Арсен Аваков не указал в декларации за прошлый год фирму AvItalia», «Аваков скрыл в декларации 4 миллиона гривен дивидендов». І, можливо, ми чогось не розуміємо, але в декларації й компанія, й дивіденти (у євро) вказані. Тож, знову-таки, можливо, не всі слова Капліна слід передавати без перевірки? Як і слова інших «експертів» на «Інтері».

Узагалі, коментарі спеціалістів найчастіше використовуються в новинах для двох речей: пояснити щось чи дати чомусь оцінку. Саме глибока ерудованість, досвід і талант прогнозиста роблять експерта експертом. Але не в «Подробностях»: тут, судячи з усього, цінується вміння обурюватися й шукати теорії змови.

21 серпня стало відомо, що за два місяці цього року вісім чиновників виконавчої служби Міністерства юстиції заробили більш ніж 23 мільйони гривень. «Інтер» запросив прокоментувати це Дениса Шинкаренка, керівника [анонімної в сюжеті. — MS] антикорупційної громадської організації: «Никаких нормативных документов относительно начисления от заработной платы я не видел, но сами цифры, они просто шокируют, это нанятые нами люди, да, это чиновники, которым мы с вами — налогоплательщики — платим заработную плату и тут человек получает, если в долларовом эквиваленте 50 или 170 тысяч долларов в месяц, то я этого не понимаю. Эти суммы они просто непонятно, откуда они вылезли, за какие достижения».

Що ж, законодавчі підстави для цього раніше опублікував Мін’юст (закон та урядову постанову). У цьому ж звернені жирним виділено, що гроші беруть не в платників податків (не з бюджету), а як відсотки від отриманих виконавцями стягнень. Останні, до речі, і є «досягненнями», звідки «вилазять» ці гроші.

У цьому ж сюжеті є ще один «експерт» — політолог Руслан Бортнік: «Складається таке враження, що чиновники сподівалися, що влітку суспільство цього не замітить, тому це в липні вони виписали собі заднім числом такі премії. Ці гроші виписують лише для того, щоб легалізувати, щоб, вірогідно, легалізувати незаконні статки, які вони вже сьогодні мають».

Наступного дня Сергій Шкляр, заступник міністра юстиції з питань виконавчої служби, пояснив, що це не премії й виписані вони по факту стягнення, а не заднім числом. «Інтер», мабуть, міг би отримати таке роз’яснення для свого сюжету, але обрав трансляцію «експертної» теорії змови.

І все ж, мабуть, найяскравішою нічим не підкріпленою теорією «Інтера» в цьому місяці став сюжет 31 серпня про Вадима Рабіновича. Кореспондентка вибудувала початок матеріалу так: «Во Франции власти начали мониторинг нечистых на руку иностранных чиновников [...] Один из примеров — активно преследование семьи иностранного диктатора — правителя Экваториальной Гвинеи Теодоро Обианга Нгуема [...] Французские власти активно проверяют и других иностранцев. В частности, по информации наших французских коллег, заинтересовались и имуществом нардепа Вадима Рабиновича».

«Інтер» так і не повідомив, що це за «колеги». І ніхто, крім «Інтера», не повідомив цієї новини. Та й сам сюжет «Подробностей» був не про це. Тут переказували «скандали» за участю Рабіновича: найновіший буцімто стався 30 липня, найстарішій — у 1983 році. Жодного справжнього інформаційного приводу в цього матеріалу не було.

Так само як не було його й у згаданих раніше матеріалах про Дмитра Бута. Журналісти заявили: «Топ-следователи Национальной полиций оформляют элитное жильё на своих родственников и скрывают реальные доходы. Такие расследования о жизни наших защитников неоднократно публиковались в СМИ». І якось на фоні цього випустили шість матеріалів про одну конкретну людину.

Загалом єдине, що досі кардинально відрізняє «Інтер» від типового зливного бачка, — анонімність публікацій. Подібні ЗМІ зазвичай не підписують своїх «викриттів», а телеканали зазвичай повідомляють авторів сюжетів. Проте й цю «формальність» на «Інтері» почали ігнорувати. 30 та 31 серпня тут вийшли анонімні критичні матеріали про Радикальну партію, 30 серпня — про Іллю Киву.

Отже, «Подробности» публікують свої «сенсаційні» критичні матеріали без інформаційних приводів. Вони часто ґрунтуються на низькоякісних інтернет-джерелах чи на заявах низькоякісних коментаторів. Частина цієї інформації стосується подій далекого минулого. Частина — очевидно недостовірна або очевидно неперевірена. Ще тут полюбляють спекуляції й емоційну аргументацію. І головне — роблять це регулярно. У липні «Інтер» випустив 12 «чорних» матеріалів про наближених до «Народного фронту». У червні — дев’ять матеріалів. У травні — 16. У квітні — 12. Так само до «ворогів» відносяться МВС, Радикальна партія, МОЗ, «Нафтогаз» та інші. У зв’язку з усім цим, здається, настав час визнати, що телеканал «Інтер» — звичайний зливний бачок і не дарма щодо нього існує презумпція вини.

Будь-які слідчі дії — це політичний тиск

Проблема пасивності українського політичного правосуддя завжди була однією з найбільш обговорюваних тем для журналістів: проігноровані ДТП, невідповідності декларацій, тіньові схеми, перевищення повноважень та ін. Повідомлення про все це з’являлися в новинах, але рідко доходили до розгляду правоохоронцями. Нині ж, на тлі, здавалося б, усе активнішої роботи ГПУ, НАЗК та НАБУ, ситуація змінилася: справи тепер заводять, але в новинах вони дуже часто виявляються «політичним тиском».

«Траурний вінок під дверима СБУ, як символ продовження репресій 1937 року», — так ненав’язливо на «1+1» починають сюжет 9 серпня про справу Олександра Тиводара, члена луцького «Укропу». Чоловік та його організація «Варта порядку» буцімто незаконно стежили за українськими громадянами. Усі заяви СБУ в сюжеті були подані з приставкою «начебто», всі заяви колег укропівця — як факти. Ось що журналісти, наприклад, кажуть про позицію силовиків після обшуків, під час яких знайшли зброю та пристрої для стеження: «Спеціальні засоби у вигляді авторучок та наручних годинників вони начебто контрабандою доправляли в Україну. Ці фотографії начебто речових доказів з'явилися на офіційному сайті СБУ». А ось як передають заяви соратників Тиводара: «Затримання не що інше, як політичний тиск, бо зброя, яку вилучили мисливська, а міни та гранати не бойові». У сюжеті також подані коментарі лучан, які хвалять активіста, й заяви членів «Укропу», які теж називають це розслідування замовним.

Олександр Тиводар не займає жодної адміністративної посади, тим не менше виправданню луцького члена «Укропу» канал «1+1» присвятив два сюжети. І в подібній інформаційний політиці «Плюси» не єдині. Ось приклади лише за серпень.

1 серпня СБУ проводило обшуки в Запорізькій мерії. «Інтер» віддав перевагу позиціям останньої: «В самой мэрии все это назвали провокацией. […] С прессой силовики не общались. […] А вот в мэрии от журналистов ничего не скрывали...»

9 серпня СБУ прийшло з обшуками у видання «Страна.ua». На «Інтері» знову стали на бік «жертв»: «Испугались независимых СМИ — так прокомментировали очередной визит силовиков в “Оппозиционном блоке”. Там уверенны, таким образом в стране пытаются контролировать свободу слова. А в Нацсоюзе журналистов такое вторжение комментируют просто: СБУшники нарушают права журналистов».

9 серпня ГПУ обшукали офіс адвоката Миколи Мартиненка. На каналі «Україна» обмежилися думкою самого адвоката: «Следователи пришли с постановлением суда по делу якобы еще 2013 года, к которому, по словам адвоката, он не имеет никакого отношения. А сам обыск считает попыткой давления на окружение Мартыненка».

14 серпня в ГПУ оголосили про позапланову перевірку декларації за 2015 рік Євгена Мураєва, екс-нардепа «Опозиційного блоку». «Інтер» заявив: «Многие эксперты сходятся во мнении, что проверка Мураева — это способ на него давить». І справді, в сюжеті політолог Руслан Бортнік каже: «Видьоргування цієї ситуації з масиву декларацій, яких там сотні тисяч подані, виглядає дуже особливим підходом. Суб’єктивним підходом до конкретно цього декларанта». Загалом, так, якщо не враховувати 37 кримінальних проваджень НАБУ, 25 відправлених у суд справ НАЗК та всі згадані в цьому тексті приклади, то увагу й справді приділяють виключно Мураєву.

29 серпня в Миколаєві проходили масштабні обшуки й затримання у справі так званого кримінального авторитета Мультика. Частково слідчі дії стосувалися й членів місцевого «Опозиційного блоку». Журналісти «Інтера» повідомляють: «В "Оппозиционном блоке" заявили, что предъявленные обвинения абсолютно абсурдны. Власть, как говорится в заявлении на столько боится оппозицию, что готовы идти на любые, даже противозаконные действия, чтобы дискредитировать оппозиционных политиков».

31 серпня обшуки провели в приймальні Дмитра Добродомова. «Інтер», — ніколи не здогадаєтеся, — заявив: «В "Народном контроле" подобные действия называют политическим давлением».

Здавалося б, після подібного висвітлення виходить, що СБУ, НАЗК та ГПУ — це тоталітарні машини, які постійно займаються лише тиском на чесних людей. Але ні, на «Інтері» у справах проти Радикальної партії, наприклад, вони діють цілком правильно.

30 серпня «Подробности» повідомили: «Партийный тренд? Сразу два “радикала” попались сегодня на взятках». І, знаєте, жодних заяв про тиск чи переслідування в сюжеті не було. Ба більше, тут навіть у ролі бекґраунду згадали інші справи проти радикалів: «В СИЗО два месяца провел Игорь Мосийчук — его подозревали в преступлениях сразу по пяти статьям. [...] Затем — в возможном коррупционном скандале засветился Андрей Лозовой. Его подозревали в неуплате налогов на сумму почти два миллиона гривен. [...] И сам главный радикал Олег Ляшко также попадал под прицел следователей. Его тоже подозревали в уклонении от уплаты налогов». Тобто партійну верхівку «Радикальної партії» силовики переслідують цілком правильно, а от перевірка Мураєва «виглядає дуже особливим підходом».

Узагалі ж, у цих «вигороджувальних» сюжетів є кілька спільних ознак. Вони акцентують увагу на «агресії» силових дій: вживають вислови «маски-шоу», «вломилися», «з автоматами». Позиція правоохоронців при цьому озвучується найчастіше лише на початку сюжету, а потім увесь хронометраж журналісти присвячують адвокатам і «підозрюваним», які розповідають про тиск. При цьому сторона захисту може навіть «спростувати» якусь частину звинувачень, а журналісти не запитають у неї про інші. Наприклад, в історії з луцьким «укропом» спростовують результати обшуків ГПУ в частині зброї. А от про пристрої для прослуховування якось і не згадують. При цьому через весь матеріал (чи інформаційну кампанію) найчастіше проходить один із двох лейтмотивів: «перевіряють чомусь лише нас» або «сьогодні ми — завтра ви». Останній, зокрема, дуже полюбляє «Страна.ua».

У результаті виходить, що журналісти самі стали частиною вибіркового правосуддя, про яке так довго говорять. Якщо силові дії зачіпають інтереси власника — це тиск. Якщо вони стосуються ворогів — правоохоронці роблять свою роботу. Глядачам же, очевидно, залишається просто здогадуватися, настільки насправді тоталітарною є сучасна українська влада та правоохоронна система.

Для кого працюють журналісти?

Головне завдання будь-якого випуску новин — повідомляти глядачу інформацію. Себто оброблені й перевірені дані, які дозволять громадянам приймати зважені рішення, адекватно реагувати на проблеми чи, навпаки, спати спокійно, знаючи, що в разі чого вони дізнаються про все від журналістів. Та інколи ЗМІ залежно від інтересів власника чи власної ліні нехтують інтересами глядача і зводять навіть наймасштабніші теми, що безпосередньо зачіпають кожного українця, до низькоякісних матеріалів чи простого піару.

У серпні під час чергової хвилі приватизації Рінат Ахметов викупив на аукціонах по 25 % державних акцій у трьох енергокомпаній («Київенерго», «ДТЕК Західенерго» і «ДТЕК Донецькобленерго»). На «Україні» про це поговорили з Володимиром Гусаком, нині членом «Опозиційного блоку», а раніше співробітником «Метінвесту» Ахметова. Він заявив, що приватизація для держави дуже корисна, конкурс був абсолютно чесним і тарифи після нього не зростуть. На думку «1+1», усе буде абсолютно навпаки: «Експерти кажуть, що купили державні частки за безцінь», «За збігом обставин у відкритих аукціонах брали участь компанії, пов'язані з олігархом», «Тарифи на електроенергію, якщо її [систему RAB-регулювання. — MS] вводити, зростуть на 30 % десь приблизно».

І хоча телеканали подали протилежні погляди на подію, жоден із них повноцінно не поінформував глядача.

«Економічна правда» писала, що ціни на аукціоні були сформовані непрозоро, а єдиний покупець, крім Ахметова, що взяв участь у торгах, жалівся на «надто стислі терміни» й невдалий час для аукціону. Разом із тим участь та перемога олігарха у всіх трьох торгах видається цілком логічною, адже він докупив акції компаній, у яких уже мав по понад 70 %. А от акцій компанії, якої Ахметов не контролює, він не купував. Себто виглядає на те, що не права в цій ситуації ані «Україна» з її абсолютно чесним конкурсом, ані «1+1» із натяком на таємничий «збіг». Те ж сталося і з RAB-регулюванням. Жоден телеканал чітко не пояснив, що це за механізм, і не згадав, що він широко застосовується за кордоном для приваблення інвесторів. «Україна» його взагалі проігнорувала через поверховість свого інтерв’ю, «1+1» — демонізував ініціативу, постійно натякаючи на суголосність зі словом «раб». Тарифи через її впровадження справді мають зрости, тільки не на 30 %, а на 10 %, за оцінками голови НКРЕКП Юрія Вовка.

Вимальовується сумний факт: журналісти поставили лобіювання інтересів власників на енергоринку вище інтересів аудиторії. Процес приватизації енергокомпаній стосується, без виключень, кожного українця, адже це частина реформи зі створення ринку електроенергії, коли громадяни зможуть самостійно обирати компанію-постачальника, а самі компанії почнуть конкурувати між собою і, як планується, надавати якісніші послуги. Звідси — інвестиції в економіку та розвиток енергетичної галузі. І про це змовчали, щоби зробити сюжети більш однозначними.

24 серпня від правцю загинула 5-річна дівчинка, вона не була щеплена й підчепила хворобу, поранивши ногу. Журналісти 5-го каналу, «Інтера» та ICTV звинуватили батьків. Буквально, на 5-му їх іще в начитці назвали «безвідповідальними». І лише ICTV хоча би фрагментарно згадав, що дитину теоретично можна було врятувати сироваткою від правцю, але її немає в Україні й батьки та волонтери не змогли дістати її вчасно. Щеплення від правцю не має більше половини українців. Сироватку ж уся Україна раніше брала в Росії та Донецьку й тепер, очевидно, перестала. Щоб оформити ввезення з іншої країни, потрібно 210 днів. Але журналісти про це глядачеві не розповіли й уваги влади не привернули.

Стосується подібна «лінь» і менш значущих речей.

У рамках війни з «1+1», «Україна» 18 серпня розповіла про присутність колег у «Вконтакте», зробивши, зокрема, й акцент на низькопробному контенті їхньої сторінки: гороскопах, рецептах, сідницях. Хоча сама «Україна» постить те ж саме у Фейсбуку. Про присутність інших ЗМІ у «Вконтакте» тут навіть не згадали (привіт, «Громадське»!). Серйозного аналізу вигоди такої позиції (порівняння трафіку, наприклад) чи її небезпек журналісти теж не зробили. Питання того, чи є заборона діяльності ЗМІ в соціальній мережі цензурою, тут, природно, теж не розглядали. Себто порушили напевне близьку багатьом українцям тему і звели все до чорного піару.

Постає запитання: а для кого працюють журналісти? Хіба історія про те, що більше половини українців не має щеплень від правцю, а держава не має сироватки, не важливіша й не корисніша для глядача, ніж історія однієї сімейної трагедії? І хіба не потрібніше глядачеві знати, навіщо країні RAB-регулювання, ніж те, що «назва красномовна»? І хіба не цікавіше, чому багато українських ЗМІ (і не лише «1+1») досі у «Вконтакте», ніж те, що вони там розміщують гороскопи? Звісно, з точки зору конкретної «мети» журналістів, ця інформація може бути зайвою. Але це означає, що якою б не була ця «мета», вона точно полягає не в задоволені інтересів глядача.

«Вбивча» кампанія проти Саакашвілі все-таки почалася

Минулого місяця ми писали про дивну ситуацію, коли в майже позбавленому гучних новин липні журналісти практично не згадували про історію з громадянством Михеїла Саакашвілі. Найбільше тоді здивував телеканал «Україна», адже до цього саме тут «грузинського реформатора» критикували найчастіше й журналісти просто не могли пройти повз подібний «доказ» своєї правоти. І вони не пройшли, просто, як виявилося, відклали все на серпень.

Протягом серпня про екс-президента Грузії «Сегодня» випустили 11 критичних сюжетів. Причиною для першого з них 7 серпня стало те, що грузинська прокуратура передала всі чотири справи Саакашвілі до суду: перевищення службових повноважень, розтрата державних коштів, рейдерство телеканалу й побиття парламентаря. Після цього аж до 12 серпня «Україна» випускала критичні сюжети щоденно й градус звинувачень у них швидко зростав, а реальні справи, подані до суду, забулися. У результаті лише протягом першого тижня журналісти повісили на Саакашвілі п’ять убивств.

Наприклад, у сюжеті 11 серпня кореспондент перераховує відкриті проти екс-президента справи й мимохідь підмінює одну з них на вбивство: «... по четырем делам, в которых Саакашвили проходит в статусе обвиняемого. Убийство 28-летнего сотрудника банка Сандро Гиргвлиани». Але Саакашвілі звинувачують не у вбивстві, а в буцімто перевищені службових повноважень через помилування убивць. Ще один подібний злочин журналісти самі додають до справ: «К четырём уголовным делам Михаила Саакашвили может прибавиться ещё одно. Родственники грузинского премьера Зураба Жвания, по официальной версии погибшего от несчастного случая, подозревают к причастности к нему Саакашвили. Они требуют допросить экс-президента». Звісно, що «может прибавиться» — це так вирішили «Сегодня» і, судячи з цього сюжету, навіть сім’я Жванії просить поки що лише допитати Саакашвілі.

Далі, щоправда, ескалацію збавили й 22 серпня, наприклад, Саакашвілі звинуватили в банальній корупції. Джерелом інформації для «України» став допис Георгія Шеварднадзе (племінника президента — попередника Саакашвілі Едуарда Шеварнадзе). Чоловік заявив, що його батько змушений був платити Саакашвілі за безпеку, й приклав у якості доказу низькоякісне зображення платіжки з перерахунком у благодійний фонд, буцімто контрольований екс-президентом. Що ж, звучить зовсім не підозріло, правда? Племінник людини, яку Саакашвілі змістив революцією, співробітник МВС Авакова, з яким у «грузинського реформатора» публічний конфлікт, чоловік, що визнає в дописі мотив шантажу та помсти («... Настоятельно советую вам, больше не упоминать мою фамилию и публично извиниться! [...] Если это не произойдёт! Я опубликую ещё платежки и документы которых у меня предостаточно!»), публікує перерахунок грошей у благодійний фонд і заявляє, що Саакашвілі через це корупціонер. І справді, можна публікувати в новинах із коментарями лише самого Шеварнадзе.

Третім і, мабуть, найкращим типом критичних сюжетів про Саакашвілі стали на «Україні» коментарі політиків про нього.

Борис Колесніков 11 серпня назвав Саакашвілі «похожим на советского алкоголика, которого выгнали с работы». «Вікіпедія» пише, що «асоціативні зв'язки, наявні у свідомості людини взагалі чи присутні у певний момент, пов'язані із протіканням у корі головного мозку тих чи інших психічних процесів, від яких залежить мислення людини взагалі».

Олег Ляшко 22 серпня закликав розстріляти Саакашвілі: «Звертаюся до наших героїчних прикордонників без жодного вагання стріляти на ураження проти кожного, хто прориває кордон!...»

Але найбільше вразив Ілля Кива. Він так оцінив «грузинського реформатора» 12 серпня: «Вот родину, родину и мать — её не выбирают. С ней рождаются и умирают. Отказавшись от родины, ты откажешься завтра от матери И где гарантия того, что в удобное время или вот в определённых обстоятельствах он завтра не предаст нас, украинцев? Предавший раз, будет предавать всё время!» © Стетхем

У серпні «грузинського реформатора» намагалися виставити зрадником, убивцею та корупціонером, дискредитувати його в очах глядачів. Щоправда, цікаво, чому цьому присвятили стільки зусиль, цілих 11 сюжетів, якщо політик уже був за кордоном? Готувалися до можливого повернення? Очевидно, що після останніх подій історія пригод Саакашвілі на «Україні» лише починається й на нас чекає ще багато маніпуляцій, заангажованих джерел та епатажних звинувачень. Сподіваємося хоча б, що все це так і локалізується на одному телеканалі.

***

Якщо коротко підсумувати цю інформаційну активність у серпні, можна зробити два головних висновки.

По-перше, телевізійні маніпуляції виникають там, де журналісти ігнорують надійність джерел інформації. Цитування «зливних бачків», сумнівних експертів, заангажованих політиків та чиновників — до всього цього, якщо потрібно, регулярно вдаються журналісти й отруюють цим глядача. Висловлюючись метафорично, це наше шеф-кухар, що закуповує неякісні продукти, а потім підмішує їх у свої страви.

По-друге, випуски новин загрозливо ігнорують свою функцію контролю. Що б не зробив «Опозиційний блок», на «Інтері» це завжди виявиться наклепом на партію, якої «боїться влада». У чому б не підозрювали членів «Укропу», на «1+1» це завжди буде методом тиску на всю політичну силу. «Україна» виставить корисним для держави все, що проверне Ахметов. Також інколи відбуваються менш системні, але від того не менш тривожні збої, як у ситуації зі щепленнями.

Тож журналістам, якщо, звісно, вони не працюють на замовлення, варто бути прискіпливішими. Перевіряти не лише інформацію, а й її джерела. Не забувати про контекст подій, який інколи може кардинально змінити спрямованість повідомлення. І головне: пам’ятати, що кінцева ціль будь-якого випуску новин — це комплексно поінформувати глядача, а не просто переповісти йому десь почуте.