Сумські ЗМІ і специфічне розуміння інформаційного приводу
Сумські ЗМІ і специфічне розуміння інформаційного приводу
Розпочну із класичного: інформаційний привід – це подія, що має значення для соціального, політичного, економічного, культурного життя громади, своєю значущістю або екстравагантністю може зацікавити читача, стати предметом суспільного обговорення. До інформаційного приводу в навчальній літературі для першокурсників прийнято відносити: нетрадиційний погляд на факти; свіже трактування загальновідомих подій; альтернативні думки та судження; контраргументи сторін ситуації та багато іншого – кому цікаво, той знайде можливість вивчити.
Так прийнято в професійній журналістиці. Під час здійснення моніторингу місцевих газет та інтернет-сайтів у групі експертів Інституту демократії імені Пилипа Орлика, мої переконання похитнулися, а віра в силу знань зазнала важких втрат.
Для медіа Сумщини, моніторинг яких наша група проводила більше трьох років, значущою подією є вже те, що «у вівторок члени міськвиконкому зібралися на своє засідання». А свіжим трактуванням подій та нетрадиційним поглядом на факти кількох підряд матеріалів стає повідомлення про питання, що розглядалися на виконкомі: на кожне питання – окремий матеріал.
У подібних повідомленнях читачі зустрічають і «державницькі заяви» чиновників, зокрема «на цьому тижні зробити…»), чи інші вимоги – «або ви найближчим часом…». Ці слова, як настанова до дії, виголошує або голова, або хтось із його заступників. Зізнаюся чесно, ніколи із секундоміром чи лінійкою не перевіряв, наскільки точно вирішуються подібні настанови. От тільки повернення до тем із подібними інформаційними приводами на сторінках медіа теж не зустрічав. Справа медійників зацитувати слова слуги народу, а до аналізу дієвості влади руки не доходять – потрібно оперативно повідомити про інший міськвиконком. При цьому варто зазначити – аналізовані медіа позиціонують себе як обласні, при цьому вміщуючи повідомлення про засідання міськвиконкому винятково м. Суми.
Неперевершений інформаційний привід подарував нам один із інтернет-сайтів. Повідомляючи своїм читачам про те, що лісівники обладнали для бійців АТО пересувну лазню, редакція вказує, що приводом для створення цього матеріалу стало повідомлення в обласній газеті.
Ще приклад екстравагантності повідомлення. Пригадуються позачергові вибори народних депутатів Верховної Ради України, які відбулися 26 жовтня 2014 року. За місяць–півтора до них одна високопосадова особа, не перша і не друга в нашій державі, ходила по сторінках усіх газет і телеканалів та хизувалася стіною, названою «Європейським валом», покликаним відгородити нас від держави-агресора. Якщо вірити тим «матеріалам на актуальну тему», відмуруватися мала Україна вже по всьому периметрові в кілька кіл. Вибори до ВР для політичної сили тієї особи благополучно завершилися. Про вал, на який за різними європейськими програмами, згідно з повідомленнями ЗМІ, виділено «235 мільйонів гривень», а на його будівництво, як «добровільні робітники, записалося 1100 чоловік», забули всі, і що найнебезпечніше для держави – і журналісти забули. Ще б пак – «інформаційний привід», у формі політичного замовлення, зник. Аж тут засвербіли вибори місцеві, тож газетно-інтернетні сторінки зарясніли повідомленнями про нове відгородження від Росії: високий чиновник Сумської області «попросив активізувати проект «Стіна». Певно, цю тему знову запускають у розкрутку й вона стане важливим інформаційним приводом не лише для місцевих медіа.
Уже з’явилися перші ластівки ось такого інформаційного приводу: «Згідно з повідомленням керівника обласного осередку партії» (назву читачі можуть підставляти самі), їхня політична сила «на місцевих виборах набере ….» (відсоток дофантазуйте самі). Далі буде більше – журналісти напишуть, що лідер посилається на результати «опитування громадської думки», проведеної (ми ж усі добре розуміємо) між жінкою і тещею. Подібні «дослідження» множитимуться і множитимуться, припечатуючи фактом соціології хоч і обпечені багаторазово, але такі довірливі мізки електорату.
А люди в Україні живуть. Лікують, наскільки це можливо в такому безладі, хворих і поранених, щодня рятуючи сотні життів як у провідних медичних закладах, так і в амбулаторіях сіл та містечок. Поряд із цим і калічачи, а то й убиваючи життя недостатністю медичних препаратів, відсутністю належного лікувально-діагностичного обладнання, лікарським непрофесіоналізмом, нехлюйським ставленням до пацієнта та ін. І це відбувається щодня. А як часто подібні факти стають інформаційним приводом? Написати про лікаря – не інакше, якщо підлещуємося до нього чи таким чином віддячуємо. Написати про неспроможність медиків допомогти – тільки у випадках, коли щось трапилось із родичами чи знайомими самого працівника ЗМІ. Отоді й інформаційні приводи знаходяться, і площа в газетах та час в ефірах. Про виправданість таких матеріалів і дотримання журналістської етики при цьому кожен повинен вирішувати сам – нав’язуватися не буду.
А люди обробляють землю, і доять корів, і гайки в цехах заводських крутять – наповнюючи бюджети та піднімаючи показники кінцевого результату виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва, щоб було на що посилатися, коли теревенимо про реформи. У тридцятиградусну з гаком спеку кілька тижнів комбайнери не полишали кабіни своїх машин, старалися хліба намолотити на стіл і політикам, і працівникам від журналістики. Уявляєте матеріал про таку подію у місцевих медіа (фантазувати у нас законом не заборонено)? Певно колеги-експерти по моніторингу можуть побачити в цьому джинсу, адже хіба може бути інформаційним приводом прагнення одних нагодувати інших? Такі статті чи хоча б замітки можуть з’явитися лише як результат виїзду представників редакції в поле на запрошення когось із керівників гречкосіїв.
Звичайно ж, не може виступати підставою для висвітлення у ЗМІ й тема навчання дітей у школах – «потрібен договір на інформаційне обслуговування», роз’яснювала якось представниця майстрів пера, «інакше ніяк». Тобто, коли є договір, реципієнт таку інформацію споживатиме, а коли без договору, то й читати ніхто не буде.
У той же час якось забувається, а точніше затирається непрофесійністю, розуміння того, що журналістика окрім інформування, виконує ще низку функцій, серед яких – соціалізації, кореляції, мобілізації, соціального орієнтування, науково-пізнавальна, культурно-просвітницька та багато інших. Тож цікаво, який інформаційний привід потрібен для журналістських матеріалів на такі теми, як шанування батьків, любов до дітей, патріотизм, інтелігентність? І що, взагалі не писати про елементарну неграмотність представників «місцевих еліт», яка сьогодні стає вже нормою? А ще ж існують професійні перебіжчики з однієї політичної партії в іншу, які «праведную / Кров із ребер точать» гірше ворога відкритого і на дії яких, о часи!, вже рівняються двадцятирічні «політики» та «громадські діячі»? А тут ще й хамство розквітає все буйніше: у транспорті, магазинах, чиновницьких кабінетах, ба більше – вже навіть у ресторанах. Яким інформаційним приводом можна порушити ці теми та безліч інших у друкованих чи електронних засобах масової інформації? Невже немає таких?
Під час проведення моніторингу місцевих видань, охопила цікавість – а чому не може виступити інформаційним приводом календарна подія, релігійне чи державне свято? У той же час для матеріалів про національні традиції січня, який на них багатий, місцеві медіа обмежилися банальними звітами про Йордан і купання перших тіл області в ополонці. Не писали ЗМІ й про День Соборності України, про загиблих студентів під Крутами. Так, потім, як звіт про ці заходи, матеріали з’являлися. Звітом про подію, та й то далеко не завжди, згадали День рідної мови, Великдень, День матері, День науки та інші. Можна припустити, що не стануть знаковим інформаційним приводом і День українського кіно, Всеукраїнський день бібліотек, День української писемності та мови, Покрова Пресвятої Богородиці та ще низка «Днів». Констатую: за результатами моніторингу прикладів виховання у мешканців області патріотизму засобами журналістики на сторінках місцевих ЗМІ не виявлено.
На всі мої «цікаві чомукання» бажаючі журналісти й провідні менеджери можуть відповісти трьома словами – «так то журналістика!». А якщо так, то «апчхи» сповна вистачить, щоб триматися в інформаційному просторі від виборів до виборів.