16 липня у Києві відбувся всеукраїнський круглий стіл «Як реанімувати регіональну журналістику: медіареформи та саморегуляція», організований Інститутом демократії ім. Пилипа Орлика. В ньому взяли участь редактори та журналісти всеукраїнських та регіональних медіа; медіаексперти; координатори та експерти регіональних експертних груп Інституту, який проводить моніторинг регіональних ЗМІ;  медіаюристи; представники авторитетних медіа організацій. Під час обговорення стану регіональних медіа прозвучав аналіз ситуації в електронних медіа, який підготувала Наталя Стеблина, координатор одеської експертної групи ІДПО.

Коли інтернет тільки почав входити в моду, його вважали ідеальним ЗМІ, який швидко поглине традиційні медіа, а особливо – газети та журнали. Проте сьогодні мусимо сказати, що інтернет-видання на українському медіаринку не здатні компенсувати або ж замінити пресу чи, приміром, телебачення. Шукати причини цього можна як в мережевих текстів, так і у традиційних проблемах української журналістики (відсутності реальної редакційної незалежності, адекватної державної інформаційної політики, нехтування або ж викривлене розуміння професійних стандартів та ін.)

Аби проілюструвати ситуацію у сучасних регіональних українських інтернет-виданнях і поміркувати про їхній вплив на українське суспільство, ми дослідили чотири найбільш популярні сайти Донецька, Львова, Харкова та Одеси («Новости Донбасса», «Захід.нет», «АТН», «Думская») за тиждень 6-12 липня.  

Вибірка новин зі стрічок цих сайтів становила 100 новин, до уваги бралася кожна шоста (АТН, Новости Донбасса) та кожна сьома (Захід.нет) новина. Таким чином, вибірка з кожного сайту складала 100 новин. На сайті Думская аналізувалися усі повідомлення, оскільки за тиждень їх було опубліковано також 100. До вибірки не включалися спортивні новини.

Нас цікавили джерела новин, наявність у новинах різних точок зору на ситуацію, ступінь «пресрелізму» та тематика текстів.

Як відомо, новини вважаються ключовим продуктом для інтернет-видань. Інтернет дає змогу дуже швидко обробляти та публікувати інформацію, і тут у веб-журналістів немає конкурентів. Окрім цього, новини – завдяки їхньому формату, популярні і серед сучасної аудиторії, яка постійно поспішає і хоче за декілька секунд отримати уявлення про певну подію. Проте нас,  дослідників та практиків, має цікавити й інше: якість цього продукту. І тут ми мусимо звернути увагу на деякі проблемні моменти.

Інтернет-видання майже не виробляють новин самостійно

Кількість власних повідомлень на сайтах коливається від 4% до 10%. Згадаймо, що класична журналістика –  це така журналістика, де основним джерелом новин виступає репортер. Це дозволяє врівноважувати повідомлення влади, силових структур, доносити проблеми усього суспільства, а не тільки окремих його представників. Сьогодні інтернет- журналісти стають заручниками ситуації, адже більше заходів на сторінку отримує той, хто повідомляє про подію найшвидше. До того ж, сучасні інтернет-видання мають доволі високі вимоги щодо кількості новин, які мають бути у стрічці. Фактично, перевага надається кількості, а не якості. Тому простежуємо  таке правило: чим більше новин публікує видання, тим менше серед них власних повідомлень. Звернімо увагу на наші регіональні сайти. Серед них найбільшу кількість власних новин повідомляє одеське видання «Думская», але за тиждень цей сайт публікує близько сотні текстів. Інші видання «Захід.нет», «Новости Донбасса», «АТН» – 600-700. 

Пресрелізм

Це поширена  проблема не тільки українських, а й світових медіа, про яку зокрема у своїй книзі «Новини пласкої землі» говорив Нік Дейвіс. Причини пресрелізму, на його думку, також пов’язані зі збільшенням обсягів журналістської праці. Друга причина – активність прес-служб у просуванні інтересів своїх власників. Однак нас більше цікавлять наслідки цього явища. Пресрелізм призводить до того, що у повідомленнях журналістів нерівномірно представлені інтереси різних сторін. Як правило, найбільше повідомлень у стрічці новин надходить від влади, яка таким чином отримує можливість піаритися. Журналісти ж, які дбають більше про кількість, а не про якість, просто не встигають подати іншу сторону, а що вже говорити про незалежних експертів.

Тут цікавою є ще одна деталь: завдяки інтернету журналісти отримують швидкий доступ не лише до сайтів високопосадовців, а й до сторінок громадських активістів, волонтерів, науковців. Проте незважаючи на це, ми практично не натрапляли  на новини, джерелами яких виступали б саме вони.

Збалансованість та джинса

Проблема збалансованості в інтернет-виданнях давно є предметом дискусій. Оскільки саме швидкість цікавить журналістів у першу чергу. Тому переважна більшість новинних повідомлень містять тільки одну точку зору. Кількість збалансованих повідомлень коливається від 8% до 37%. І тут знову ж таки, заручниками ситуації стають ті видання, які дають на стрічку більшу кількість новин.

Звичайно, подібний підхід загрожує ще й збільшенням кількості «джинси», адже часто незбалансовані повідомлення, написані на основі прес-релізів влади чи силових структур, межують із замовними матеріалами або мають їх окремі ознаки.

Згідно із дослідженнями Інституту імені П. Орлика, сайти різних регіонів вміщують від 15% до 60% джинси, а деякі навіть доходять до 90% перед виборами. Цікаво й те, що у декількох областях сайти вміщують набагато більше джинси (в Одесі, наприклад, втричі), ніж газети.

Копіпаст

Інтернет-видання, як правило, мають високий відсоток запозичень. Адже, як ми вже зазначали, самі вони рідко дають ексклюзивну інформацію. Тому журналістам доводиться шукати її у колег. І тут, до речі, найчастіше звертаються саме до друкованих ЗМІ або ж до телебачення.

Таким чином, сайт в інтернеті стає не стільки генератором інформації, скільки майданчиком, де для читача збирають найцікавіше звідусіль.

Перераховані вище проблеми відображаються я й на тематиці новин. А тут хотілося б згадати і про теорію порядку денного, згідно з якою читачі вважають найбільш важливими саме ті події/проблеми, про які вони найчастіше чують зі ЗМІ. 

Як бачимо, маємо дуже неоднорідну ситуацію на сайтах. В Одесі на першому місці кримінал, ДТП та надзвичайні ситуації. У Львові – політика. «Новости Донбасса», очевидно, найбільше пишуть саме про війну. А от сайт АТН є доволі оригінальним. Зокрема, найбільша кількість контенту присвячена саме міжнародним подіям, причому тут поряд із новиною про, приміром, пропозицію відзначати у Росії річницю входу Криму до її складу, може стояти повідомлення про знайдену у США чупакабру чи ж про дієту панд. І, зрозуміло, що усі ці новини є передруками з інший сайтів.

Ці дані, а також і результати всеукраїнського моніторингу регіональної преси, який проводиться Інститутом демократії імені Пилипа Орлика упродовж трьох років, свідчать, що мережева журналістика трансформує традиційний підхід до новин. Відповідно до цього маємо доволі неоднозначну ситуацію із дотриманням деяких журналістських стандартів (зокрема балансу думок). Окрім того, проблемним стає й висвітлення довготривалих конфліктів, оскільки позиція влади (внаслідок розповсюдженого пресрелізму) завжди висвітлюватиметься більш детально. А позиція суспільства може бути показана тільки в тому випадку, якщо вона представлена громадськими діячами, які добровільно беруть на себе функцію спікерів, обираючи найбільш вдалі форми донесення своїх думок до журналістів.

Що робити із цією ситуацією? По-перше, потрібен постійний моніторинг контенту регіональних сайтів, оскільки все більше громадян в областях звертаються за інформацією саме до місцевих електронних видань (за даними дослідження КМІС, проведеного на замовлення ГО «Телекритика» - 29% громадян). Також необхідна публічна презентація даних подібних моніторингів та роз’яснення його результатів, адже як би там не було, але однією з причин низької оцінки за стандарти є банальне незнання про них. До речі, моніторинг Інституту демократії імені Пилипа Орлика, в результаті якого видання отримують бали за дотримання професійних стандартів, дає змогу журналістам порівняти свої оцінки та оцінки колег. У середовищі мережевої журналістики, де конкуренція дуже висока, це може призвести до бажання підняти бал. Адже у журналістській спільноті усі хочуть виглядати професіоналами. 

По-друге, необхідне донесення інформації до аудиторії  інтернет-ЗМІ щодо зазначених проблем. Заходячи на сайт, читач має розуміти, що інформація, яку йому надають – неповна й найчастіше подається з точки зору зацікавлених осіб.

По-третє, важливе й формування незалежних регіональних ЗМІ, можливо, на основі краудфаундінгу, коли журналістам платить не власник, що має свої інтереси, а аудиторія. На сьогодні ж, за умов коли кожен сайт комусь належить, збалансована подача інформації виданнями здається утопічною мрією. До того ж, доцільним видається і перегляд обсягів журналістської праці (адже ми бачили цю залежність між кількістю публікацій та кількістю ексклюзивних новин).

Окрім того, український ринок місцевих видань (як мережевих, так і друкованих та аудіовізуальних) є надто перенасиченим. Якщо говорити про сайти, то в регіонах ми маємо їх десятки. В Одеській області, наприклад, більше 50. Ця надмірна кількість ЗМІ призводить і до того, що важливі, у тому числі й ексклюзивні повідомлення, просто губляться з-поміж передруків, офіціозу та паркету. Це ж породжує і постійне намагання збільшити кількість новин на стрічці, аби обігнати конкурентів, або ж поставити неперевірену, але сенсаційну інформацію.

Хоча, звичайно, для виправлення ситуації у регіональних ЗМІ потрібні зусилля не лише редакторів та журналістів, важливі також і дії самого суспільства. За часів Майдану ми вже бачили успішні приклади роботи громадських активістів із пресою. Коли влада не може або не хоче нічого змінювати, а журналісти їй підіграють, сподіватися можна тільки на громадянське суспільство, яке й далі контролюватиме тих, хто має задовольняти його інтереси.