В останньому аналітичному звіті за результатами моніторингу експерти Інституту демократії ім. Пилипа Орлика констатували тривожний факт замовчування війни та подеколи непрофесійне, поверхове, а то й цинічне висвітлення подій у деяких регіональних медіа. На жаль, за підтвердженнями цього далеко ходити не треба. Прочитав десятий номер газети «Донецкие Новости» від 12 березня, хочу поділитися враженнями. В цьому номері є 17 журналістських матеріалів, присвячених питанням суспільно-політичного життя в Донецьку і проблемам, що стосуються вимушених переселенців.

Перше, на що звертаєш увагу, це повне замовчування або ігнорування факту фактичної окупації Донецька збройними силами Російської Федерації. Йдеться про аварію на шахті ім. А. Ф. Засядька, проблеми переселенців, якість питної води. Жодним чином автори не згадують того факту, що на Донбасі сьогодні фактично ведуться бойові дії, що Українська держава веде тяжку боротьбу з агресором за територіальну цілісність і незалежність. Редакція займає відсторонену позицію незалежного спостерігача, відкрито не виявляючи своєї громадянської позиції. Але чи на часі така показна «об’єктивність»? Гадаю, що справа тут не в об’єктивності. Це радше звичайна й традиційна для цієї редакції не проукраїнська позиція, яка роками формувалася під «крилом» Донецької ОДА часів Януковича-Шишацького. Рівно рік тому ця ж сама редакція мала дуже критичну, якщо не сказати гучніше, антимайданівську і загалом антиукраїнську позицію. Отже, редакція газети «Донецкие новости» не зрадила собі й продовжує бути рупором певних політичних сил, змінивши лише форму з активного протистояння на пасивну — замовчування і невтручання.

Дуже красномовним підтвердженням цього є статистичне спостереження щодо кількості позитивних та негативних згадок про представників української влади, державних інституцій у надрукованих матеріалах. Так от, українська влада якщо й згадується, то лише в невигідній пропорції. На двох десятках сторінок я нарахував лише дві досить нейтральні згадки про українську владу. Натомість у негативному сенсі вона була згадана 10 разів — і це лише в одному числі газети.

 Цікаво, що деякі автори примудряються писати так, ніби вони працюють не в Україні, не є її громадянами, відсторонено висловлюючись про Україну як про якусь країну третього світу.Наприклад, у статті пана Михайла Попова «“Спеції” для води», ведучи мову про проблему перетину лінії розмежування сил на Донбасі, автор пише: «И дело совсем не в том, что введенная система пропусков причиняет массу проблем жителям Донбасса. Систему как чрезвычайно коррупционную раскритиковали многие европейские средства массовой информации». І далі, посилаючись на факт закордонної критики, автор доходить висновку, що «игнорировать такое в Украине не решились, и президент (стиль автора) Петр Порошенко уже предложил упростить пропуск в зону АТО». Ось так, вважає автор статті, десь там в Україні!

Інший автор, Рамиль Замдиханов, у статті «Здоровий образ жизни» всі негаразди й незручності, що характеризують життя донеччан в окупованому сепаратистами й російськими військами місті, перекладає виключно на відповідальність української влади, жодним чином не помічаючи іншої сторони, яка є першопричиною цього стану речей. Його сарказм спрямований виключно на недолугого «дядю на шлагбаумі», який, мовляв, через власну тупу впертість чи недалекість не пропускає в Донецьк соки, молоко, памперси, зовсім не згадуючи, чим викликана така ситуація.

Не можна не помітити ще одну характерну рису редакційного стилю чи політики. Майже на кожній сторінці по разу, а то й по декілька разів згадується прізвище одного відомого бізнесмена-благодійника донецького походження. В цьому лише одному номері я нарахував більш ніж десять (!) таких згадок. Матеріал «Штаб Ахметова помогает пострадавшим лекарствами и деньгами» повністю присвячено його благодійному Фонду.

Інший, «Шесть лучиков радости», фактично передруковано з офіційного сайту Фонду Fdu.org.ua, що опосередковано вказує на замовний характер матеріалів.

Отже, в підсумку маємо: мінус десять за українськість, плюс десять на користь благодійника дають підстави запропонувати виданню змінити свою назву й надалі називатися «Газета ім. Ахметова». Буде зрозуміло по суті, та й непогано римується.

Валерій Кочуєв, голова Агенції регіонального розвитку, експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика