Незалежна експертна група у складі 25 фахових експертів (викладачі факультетів журналістики, соціологи, філософи, лідери громадських організацій, незалежні журналісти) протягом останніх трьох років проводить моніторинг регіональних ЗМІ.

Про невтішну ситуацію в українських і, зокрема, регіональних медіа керівник проекту та члени експертної групи постійно інформують на шпальтах «Журналіста України», «Телекритики», «Української правди», газети «День» та сторінках регіональних видань і сайтів.

За останній рік ми пережили багато героїчних та трагічних подій: Майдан, анексія Криму, безпрецедентна російська пропаганда, жорстока неоголошена війна Росії проти України. Почала працювати нова Верховна Рада, ухвалено закон про люстрацію, суспільство потребує змін… Але чи міняються медіа відповідно потреб суспільства? Про тенденції в регіональних медіа за останній рік розповідає медіа-експерт, керівник проекту з моніторингу регіональних ЗМІ Інституту демократії ім. Пилипа ОрликаСвітлана Єременко.

1. Незважаючи на зміну влади в Україні, прагнення країни до оновлення, заклики до люстрації, в умовах потужної інформаційної агресії і жорстокої неоголошеної війни Росії проти України, регіональні ЗМІ, в більшості, майже не змінили свою редакційну політику і продовжують дезінформувати своїх читачів, а під час передвиборчої кампанії заробляти на кандидатах, друкуючи приховану рекламу. Під час передвиборчих перегонів у вересні – жовтні 2014 кількість замовних матеріалів у Львівській, Сумській, Харківській області зросла утричі порівняно з липнем, у Житомирській та Чернівецькій областях таким був визнаний кожен другий матеріал; у Дніпропетровській джинса складала 40%.

2. Маніпулювання і розміщення великої кількості джинси відбувається за рахунок порушення журналістами базового стандарту - об’єктивності і збалансованості. Загрозливих масштабів цей феномен набуває в період гострих політичних подій у країні. Такими були і період перед парламентськими виборами 2012, вірогідним підписанням Угоди про Асоціацію з ЄС (листопад, 2013), Євромайданів (протестних акцій), Майдану, виборів Президента, позачерговими парламентськими виборами. Наприклад, у жовтні чернівецькі газети «Свобода слова» та «Час» розмістили 90% (!) матеріалів із ознаками замовності.

3. Загальна кількість джинси з нового року (у січні-лютому 2014) зменшилась, але, як уже можна зробити висновок зараз, це відбулось не під впливом Майдану. На жаль, журналістської революції гідності, за висновками експертів, не відбулося. Тимчасове зниження кількості джинси можна пояснити тим, що, по-перше, замовники її були розгублені та дезорієнтовані подіями у суспільстві. Також, деякі видання, не маючи сміливості підтримати протестувальників, зайняли позицію очікування на нових «господарів» та замовчували теми Майдану, політичних та суспільних перетворень. До таких можна віднести «Слобідський край» (Харків), сумські комунальні газети «Вперед» і «Білопільщина», донецькі: тижневик «Панорама» (зараз не виходить), газета «Жизнь» (зараз не виходить). Харківські видання «Время» ( власник Фельдман) та «Харьковские известия» замовчують навіть війну!

4. Регіональні медіа, в більшості, не усвідомлюють власної соціальної відповідальності, про що свідчить, зокрема, березневий моніторинг 2014 року: в умовах окупації Криму та інформаційної агресії з боку Росії, підвищення проявів сепаратизму на сході та півдні України регіональні ЗМІ продовжували дезінформувати громадян за допомогою джинси (11% від суспільно значимого контенту). Березнева джинса в основному стосувалася тем анексії Криму та сепаратизму у східних областях.

5. Під час трагічних подій на Майдані найбільш об’єктивно висвітлювали події та подавали різносторонню й збалансовану інформацію журналісти Львова, де багато видань зробили Майдан топ-темою, натомість деякі медіа Криму, Харкова та Донецька розгоргули справжній антиукраїнський та антимайданівський шабаш. В гарячі місяці протистоянь, у той час, як їхні колеги висвітлювали події на Інститутській, Грушевського та Майдані, ризикуючи власним життям, інші – сіяли паніку, залякували бандерівцями, закликали до насилля, збуджували ненависть та агресію, зневажливо відгукувались про учасників протестів. Ось кілька красномовних заголовків у «Крымской правде»: «Бандеровцы не пройдут!», «Власть! С фашистами и бандитами не договариваются. Огонь на поражение!», «Еврофашизм в Крыму не пройдет»; у «Харьковских известиях»: «Фашизм не пройдет», «Революции требуют жертв» (саме так цинічно після жорстокого побиття студентів) тощо.

6. Важливо відзначити, що в останній час крім засилля джинси постала проблема інформаційної окупації – у полоні російської пропаганди близько 5 мільйонів громадян Луганської та Донецької областей. З 1500 газет у Донецькій області (крім маріупольських) жодна не повідомила про мирні ініціативи Президента. В областях працює 10 російських каналів, які проводять антиукраїнську пропаганду. Обласні державні канали, які контролюються сепаратистами, закликають вступати до лав терористів, шукають військових спеціалістів, медперсонал. Ми опинилися в ситуації, коли ні Президент, ні влада не можуть напряму звернутися до жителів Луганської та Донецької областей.Досліджуючи сепаратистські сайти так званої ДНР, експерти виявили 76,2% матеріалів цинічної пропагандистської джинси: на сайті «Новости Донецкой Республики» та 50% - на «ИА Новороссия».

7. В той же час помітні й прогресивні тенденції: вперше за час моніторингу в березні у газеті «Вінничина» (де раніше ми відзначали до 50% джинси) не було зафіксовано жодного замовного матеріалу. Особливий прогрес експерти помітили також в друкованих виданнях Сум, якщо взяти до уваги, що протягом двох років моніторингу сумські журналісти залишалися своєрідним лідером із розміщення джинси. У березні показник матеріалів із ознаками замовності в Сумах впав удвічі! У харківській газеті «Слобідський край» (де траплялося, що кожен другий матеріал мав ознаки замовності) помітно покращилась ситуація з дотриманням журналістських стандартів. У квітні в цьому виданні не зафіксовано жодного замовного матеріалу. Всі ці газети комунальні, отже їх успіхи однозначно пов’язані зі зміною влади після перемоги Майдану та втечі Януковича – зменшився тиск.

8. Вже кілька місяців поспіль не зафіксовано жодного матеріалу з ознаками замовності в он-лайн виданнях «Новости Донбасса» та «Ура Інформ» (зараз сайт закрився), що вигідно вирізняє ці медіа від друкованих ЗМІ Донеччини.Покращилась ситуація з дотриманням стандартів та маркуванням матеріалів у журналістів.

9.В кримських ЗМІ ще в квітні експерти помітили тенденцію до переходу більшості кримських ЗМІ до лав пропагандистського російського простору. Кримські медійники поступово перетворюються на інструмент путінської пропаганди держави -окупанта.

10. І ще одна тенденція. Те, що депутати минулого скликання в черговий раз не проголосували закон про роздержавлення ЗМІ означає, що деякі партії прагнуть діяти старими методами: використовувати підневільних журналістів та тримати медіа «у кайданах». Звичайно, зручно мати керований інформаційний ресурс, в якому можна регулярно безкоштовно (вірніше, за бюджетні кошти) піарити себе улюблених та власну політичну силу. Сподіваємось, що нова влада сприятиме позитивним змінам в інформаційному просторі.

Висновок: За роки «кріпосного права» журналісти забули про відповідальність перед суспільством. Тобто, закликаючи суспільство до оновлення, самі медіа та журналісти змінюються вкрай повільно. Звиклим працювати за режиму жорсткого контролю й залежності від місцевої влади, регіональним ЗМІ та журналістам вочевидь нелегко перейти на інші принципи діяльності, як це є за сформованого цивілізованого медіа ринку у демократичних країнах. Але без справді незалежних авторитетних медіа та професійних журналістів ми не зможемо побудувати нову Україну.