MediaSapiens регулярно публікує моніторинги регіональної преси, які проводять наші партнери з Українського освітнього центру реформ. Нещодавно було опубліковано матеріал Світлани Єременко «Ралі-рейд джинси у сумських медіа», в якому йшлося про те, що сумські медіа отримали найнижчу оцінку за дотримання професійних стандартів. Колега-журналіст із Сум Володимир Чернов надіслав статтю-відповідь на цю публікацію: в ній він дискутує з окремими оцінками медіаекспертів та висловлює своє бачення проблеми порушення журналістських стандартів регіональними ЗМІ.

Кут падіння дорівнює куту відбиття

Закон Френеля

Дещо із життя близнюків

В «Українській правді» та на «Телекритиці» останнім часом з’явилася серія матеріалів про стан вітчизняних ЗМІ та професійний рівень журналістів. За основу публікацій взято фактаж, здобутий Українським освітнім центром реформ (авторка – медіаексперт Світлана Єременко). Остання дослідила медіасередовище 6 регіонів України, і сюди втрапила Сумщина. Саме ця область виявилася найгіршою за критеріями дотримання журналістських норм та писаних і неписаних правил. Принаймні, саме такого висновку дійшли експерти, проаналізувавши понад тисячу публікацій. Об’єктами досліджень стали чотири обласні газети, дві районки та два інтернет-сайти. Із шести друкованих ЗМІ половина – приватні, решта – комунальні. Експерти виконали солідну роботу, з’ясовуючи, у скількох матеріалах реклама «неналежно маркована», а у скількох – зовсім немаркована, де дотримано баланс думок, а де навпаки, де все правильно і добре, а де джинса. Підраховано відсотки, їх десяті й навіть соті.

Звісно, 2012-й рік значно цікавіший для дослідників, аніж, скажімо, нинішній. Минулого року в Україні вирувала виборча кампанія, а цей час, ні для кого не секрет, можна порівняти з відьомським шабашем. І відбувався він не в обмежених законом офіційних рамках передвиборної агітації, а без жодних рамок, у тому числі й часових. «У жовтні сумські журналісти побили всі рекорди з джинсування: 43,2%! Для порівняння: у Вінниці – 35,4%, у Харкові – 31,7%, та Криму – 27,4%». Це цитата з інтернет-публікації «Ралі-рейд джинси у сумських медіа». Прочитавши два речення про сумський «рекорд», я як місцевий патріот мав би почервоніти. Але чому не червоніється? Бо сумська редька анітрохи не гіркіша від харківського хрону чи кримської цибулі. Куди не кинь, скрізь клин, цебто одне й те саме. Чим відрізняється 43% від 35%, коли йдеться про «недотримання балансу думок» чи «неналежне маркування» матеріалів із ознаками реклами? У даному випадку такі розбіжності – «в межах статистичної похибки». Цифри багато в чому залежать від того, які ЗМІ бралися до уваги і за який період. Он у тій же публікації про «ралі-рейд» сказано: «Переважно матеріали з ознаками політичної замовності зафіксовані на сайті “Сумиінфо”, – саме він створює той високий відсоток». І одразу ж за цим: «Незалежні експерти Сум у час виборчих перегонів наголошували: сайт працює не як заявлений новинний портал, а саме як видання влади та Партії регіонів». Це ж що виходить? Якщо «Сумиінфо», будучи «виданням влади та Партії регіонів», «створює той високий відсоток», цифру можна дуже просто знизити, взявши за об’єкт дослідження замість «Сумиінфо» якийсь інший сайт (до речі, вибір широкий, бо всіляких інтернет-сайтів на Сумщині аж з півтора десятка). Тож говорити про «рекорд із джинсування» цілого регіону навряд чи можна – хіба що окремо взятого сайту.

Важливі не відсотки, а явища й тенденції. Матеріали на теми медійної заіржавілості щедро проілюстровано картинками. І кольорові графіки на тих картинках за своєю конфігурацією повторюють один одного як близнюки. Якщо криві йдуть догори – то в усіх регіонах, якщо різко падають донизу – також у всіх. Регулюють крутість графіків не регіони, а місяці: чим ближче до виборів, тим менше журналістської етики. Можливо, трішки краще з цим у львів’ян, але чому – зрозуміло: від Львова до Європи ближче, ніж від Сум. Втім, на географії непогано розуміються й експерти. Ось цитата із «Аналітичного моніторингового звіту», що має назву «Після виборів кількість джинси в регіональних ЗМІ різко обвалилась, але якість контенту не покращилась»: «Нагадаємо, у вересні – жовтні незалежні експерти наголошували на тому, що перед виборами кількість політичної джинси у регіональних ЗМІ катастрофічно зросла в усіх регіонах, де проводилась оцінка контенту». В усіх! Це кажу не я – такого висновку дійшли експерти.

На мій погляд, висновок із результатів моніторингу дуже простий і… нерадісний. Регіональні медіапростори в Україні різняться між собою, як рослини в одній і тій же пустелі: там переважає саксаул, а там – верблюжа колючка, але в усіх листках і стеблах не вистачає соку.

Без вини винуваті

Журналістика в Україні з високого мистецтва перетворилася на банальне заробітчанство. Сталось це поступово й непомітно, але, врешті-решт, відбулося. Фінальну крапку було поставлено після 2005 року, коли прагматики в черговий раз поглузували над романтиками. Пиши – не пиши, ризикуй головою, якої, можливо, ніколи не знайдуть, а буде все так, як має бути. Тож не тратьте, куме, сили і спускайтеся на дно. Що б ви не написали, нікого не здивуєте, і ніхто вашого професійного ентузіазму не оцінить. Має значення лише одне: скільки за нього заплатять. Уже давно минули часи, коли на підставі газетної публікації чи телепередачі прокурори порушували кримінальні справи. І ще не настали в Україні часи, коли після скандалу у ЗМІ чиновник подає у відставку, а промисловець відкликає з торговельної мережі партію підозрілого товару.

Сучасна журналістика віддзеркалює сьогоднішнє життя, але за своєю суттю є белетристикою, а не «четвертою владою». Бо влада впливає на суспільно-економічні процеси, а белетристика просто розважає публіку. Зверніть увагу на більшість публікацій та телепередач – їхні автори саме цим і займаються! Але професіонал, який мало на що впливає, не може сподіватися на високу зарплату, а низькооплачувана професія не може бути престижною. Чим нижчий у фаху престиж, тим легше той фах набути. Чим легше набути, тим ширше коло претендентів. Чим ширше коло претендентів, тим крутіше падіння середнього балу якості фаху. Все. Коло замкнулося.

Чому у ЗМІ багато джинси, чому редактори не ставлять під (чи над) матеріалами словосполучення «на правах реклами», чому в публікаціях не витримується баланс думок? Відповідь дуже проста, і вона, зрештою, відома. Чи вижила б газета, якби у ній все це робилося «на всі 100»? Запитання, як мовиться, риторичне: не сьогодні, так завтра таке видання загинуло б. Але ж чим більше загине газет, тим менше стане «плюралізму». Тож чим більше джинси, тим повніший баланс думок? Життя і справді сповнене парадоксів…

Аби вимагати від ЗМІ європейських стандартів, треба помістити його у європейське «навколишнє середовище». Щодо нашого середовища, то воно загальновідоме. Справжні «жнива» для медіа – виборча кампанія. Скільки у той період заробиш, стільки й розтягуватимеш по місяцях – можливо, аж до наступної виборчої кампанії. А клієнт у цей час специфічний. Чим ретельніше завуальована іміджева реклама, тим більше він за неї заплатить. Про «належне маркування» або «баланс думок» і заїкатися не можна. Бо клієнт піде до конкурента, конкурент заробить гроші, а потім, матеріально зміцнившись, ще й перетягне до себе твого найкращого журналіста, пообіцявши йому вищу зарплату.

Імперія критеріїв

Про критерії оцінки професійності регіональних ЗМІ, на підставі яких ставили свої оцінки експерти Українського освітнього центру реформ, треба сказати окремо. У принципі, безглуздо заперечувати, що ці критерії правильні. Але вони, можна так сказати, «не зовсім наші». Вони краще підходять до оцінювання новинно-подієвого репортерства і малопридатні для експертизи «високої журналістики»: професійних аналітичних та проблемних статей, навіть нарисів чи фейлетонів. Хіба такі жанри неможливі у висвітленні в тому числі й виборчого процесу? Як можна оцінювати професійність журналіста та всього ЗМІ, не звертаючи увагу на мову матеріалів, на заголовки й підзаголовки, в ідеалі – на верстку та ілюстративну складову? Форма завжди мала значення: як зауважив колись Іван Драч (за це «соціалістичні реалісти» його мало не розіп’яли!), що б ти у відро не налив – усе воно матиме форму зрізаного конуса.

Про фаховий рівень ЗМІ чи окремо взятого журналіста складно говорити, не беручи до уваги такого критерію, як дієвість. Тепер кажуть, що головна функція того, хто пише – доносити до людей об’єктивну інформацію. І все. Але тоді про журналістику як про професію можна взагалі забути. Ознаки такого забуття, до речі, вже простежуються: деякі новинні колонки в деяких ЗМІ нагадують або оперативні повідомлення міліційних чергових, або окремі абзаци стенограм апаратних нарад у кабінетах мерів. Зате «факти відокремлені від коментарів», бо журналістських узагальнень чи аналізу взагалі нема.

Але повернемося до дієвості. Аби тема була зрозумілою, пригадайте «вишки Бойка» чи «лікарню майбутнього». Кого посадили, скільки повернули народних мільйонів? Куди зникли «журналісти-реп’яхи», які, сказавши «А», прагнуть дійти до «Я» і добитися реакції на свої виступи? Додайте до експертних критеріїв журналістські прискіпливість та цілеспрямованість: від того буде не менше користі, аніж від балансу думок.

Нарешті, принциповий момент, на якому хотів би наголосити особливо. У матеріалах Світлани Єременко про деградацію українського медіапростору в кількох місцях висловлюється докір на адресу комунальних ЗМІ: мовляв, вони існують коштом платників податків, а тому мали б відстоювати інтереси людей. Голосую категорично «за»! Хоча… Більшість комунальних газет уже давним-давно не фінансуються з бюджету та, як і всі, заробляють на прожиття самотужки. Звідси й джинса. Але щодо відстоювання людських інтересів, то тут «без варіантів». Як на мене, саме це і є головною функцією ЗМІ. Наївно вважати, що об’єктивна і всебічна інформація, ще й «належно маркована» – це саме та допомога, якої сьогодні найбільше потребує проста, пригнічена життям людина. У регіональних газетах (у тому числі, й сумських) вистачає матеріалів на підтримку знедолених земляків, які не можуть без сторонньої допомоги виграти війну із чиновництвом, із роботодавцем чи з «крутим» сусідом. Але чому такі матеріали не підпадають під окремий експертний критерій? Як на мене, він повинен стояти на найголовнішому місці, адже на таких матеріалах чи не найповніше перевіряється морально-етична міцність журналіста: з кого – з кого, а з бідняка грошей не візьмеш…

Сумські особливості

Наприкінці все-таки висловлю свою точку зору на те, чому в сумських ЗМІ виявився найвищий відсоток джинси та подібної ганьби. Сподіваюся, після сказаного вище читач погодиться, що можна було б і не продовжувати. Тому обмежуся лише кількома словами.

Вийшло так, що Сумщина стала тим регіоном України, де незалежні ЗМІ з’явилися задовго до відомого «Гекачепе». За останні 20 років народилося і вмерло так багато газет і журналів, що важко всі й пригадати. Порівняно невеликий, небагатий регіон, без гучних бізнес-прізвищ, дуже економно підгодовує медіа, грошей на всіх не вистачає, і тому конкурентна боротьба між ними традиційно висока. Можливо, така специфіка додає сумському антирейтингу 2-3%. Але чи має це вагоме значення і чи впливає на ситуацію в цілому?

Володимир Чернов, журналіст, м. Суми