МОВЧАНізація «Вінниччини»

МОВЧАНізація «Вінниччини»

10 Липня 2013
3802

МОВЧАНізація «Вінниччини»

3802
Як місцева влада маніпулює комунальною пресою
МОВЧАНізація «Вінниччини»
МОВЧАНізація «Вінниччини»

Наша колега, медіаексперт, керівник проекту з моніторингу ЗМІ Українського освітнього центру реформ Світлана Єременко у своїх публікаціях та виступах неодноразово наголошувала, що найбільше залежними від влади на сьогодні є комунальні ЗМІ. Деякі з цих видань публікують до 60% матеріалів із ознаками замовності.

Це твердження доводять і тривожні тенденції на шпальтах комунальної газети «Вінниччина», які останнім часом спостерігає група незалежних експертів УОЦР. Моніторинг здійснюється в п’яти областях України: Львівській, Донецькій, Харківській, Вінницькій, Сумській та Автономній Республіці Крим. Вінницька група експертів оцінює контент шести обласних газет: «33-й канал», «Вінниччина», «Вінницькі реалії», «Місто», «Газета по-українськи», «РІА» та двох сайтів «Вінниця-інфо» й «Майвін». Серед друкованих видань об’єктом дослідження є лише одна комунальна газета – «Вінниччина». Завдяки тому, що експертна група моніторить не тільки обласні видання, а й медіа дружнього регіону (щомісяця – іншого), ми мали можливість порівняти «комуналки» різних областей України.

Яку нішу серед них займає наша? Чесно кажучи, донедавна, беручи до рук «Вінниччину», ми з гордістю зазначали – вона сміливо може претендувати на звання найкращого комунального видання України. Чому? По-перше, сучасний дизайн та верстка, які вже давно не нагадують радянську пресу. По-друге, наклад – у розрахунку на душу населення (52 тисячі станом на 1.01.2013 року ). І третє, найголовніше: авторський стиль. Тут пишуть про людей і для людей.

Якщо на сторінках сумських, харківських та донецьких видань ми спостерігали оди «всея-губернаторам» та головам рад, то «кернесівщина» – «мінаєвщина» на шпальтах вінницької газети була відносно збалансованою. Серед критеріїв оцінки, за якими ми визначаємо замовність матеріалів, є такий: протокольні матеріали з заходів чиновників/політиків, у яких не видно суспільної значущості. Сленговою мовою журналіста – паркетник. Так ось, раніше таких паркетників було порівняно небагато у «Вінниччині». Журналісти писали про важливі людські проблеми. Чи то вони стосуються актуальної для села теми саду й городу, чи долі звичайної людини з глибинки, яка намагається реалізувати себе в сільській громаді.

Дискутуючи, ми намагалися визначити, в чому полягає секрет такого успіху нашої «комуналки», яка сьогодні посідає друге місце за накладом в області після найбільш тиражного «33-го каналу»? Можливо, в історії? Чи в тому, що на початку 90-х її очолював істинно демократичний редактор Дмитро Дудкевич, який на сторінках «владної» газети дозволяв собі навіть критику губернатора? Конструктивну. Тоді найсенсаційніші місцеві теми в першу чергу з’являлися на шпальтах «Вінниччини», а колеги з незалежних видань, сьогодні вже популярних, наступного тижня переспівували теми лідера інформаційного ринку. Дух свободи й незалежності досі ніколи не покидав це видання. Журналісти «Вінниччини» писали для читача і змушували владу працювати!

Але вже протягом перших місяців цього року ситуація якось дивно змінилася. Паркетники буквально поглинули газету. Вони все частіше заполоняють шпальти видання. Наведемо деякі цифри: у вересні минулого року таких матеріалів було 3, в жовтні – вже 9, а в січні – 11.

Ми вирішили порівняти кількість згадувань попереднього обласного голови Миколи Джиги (2010–2012) і теперішнього керівника області (з листопада 2013-го) Івана Мовчана в публікаціях «Вінниччини» за березень минулого й цього року. Адже саме влада, а отже й голови ОДА де-факто є безпосередніми керівниками комунальних видань: обласна державна адміністрація та рада є засновниками газети «Вінниччина» і, відповідно, «замовляє музику».

Чесно кажучи, інтуїція та відчуття викривленого дзеркала не зрадили. Протягом місяця вийшло 9 номерів газети. В березні 2012 року тут 23 рази згадується прізвище Миколи Джиги. Його фотографій (групових та портретних) – 9. У той же час прізвище його першого заступника, нинішнього губернатора Івана Мовчана, на сторінках газети вже тоді згадується 17 разів (загалом за місяць розміщено 4 світлини). Погодьтесь, кількість не суттєво менша, ніж його керівника.

Лише за березень 2013 року прізвище Івана Мовчана на шпальтах газети «Вінниччина» прозвучало 58 разів! Це перевищує увагу журналістів до нинішнього керівника області більше ніж удвічі (!). Тільки в номері за 8 березня опубліковано 5 матеріалів зі згадкою про губернатора. Фотографіями керівника області ми можемо насолоджуватися у 14 (!) різних ракурсах.

Дивно, що протягом березня 2013 року в газеті практично не з’являлося прізвище першого заступника губернатора Максима Боровського. Для пересічного читача ця фігура залишається практично в тіні.

Ми поцікавилися в теперішнього народного депутата, екс-голови Вінницької ОДА Миколи Джиги, чи, на його думку, «Вінниччина» достатньо висвітлювала діяльність влади за час його керівництва. Микола Джига зазначив, що цілком задоволений рівнем висвітлення діяльності обласної влади на сторінках комунального видання за часи його роботи. Жодних конфліктів чи непорозумінь, на його думку, не було, як і «особливих побажань» редакційному колективу.

У свою чергу Світлана Вишневська, колишня керівниця прес-служби ще одного голови Вінницької ОДА, Олександра Домбровського (2005–2010), коментуючи стосунки «губернатора» та «комунальних ЗМІ» розповіла, що окремих вимог до редакційних колективів ніколи не було. На адреси всіх редакцій, у тому числі й комунальних, надсилалися прес-релізи й жодного разу не було вимоги їх друкувати. За часів керування Олександра Домбровського, повідомила речниця, у «Вінниччині» навіть було започатковано рубрику «скарга губернатору», він особисто реагував на всі скарги з боку мешканців області.

       

Колишній головний редактор газети «Вінниччина» (до 2009 року) Омелян Костко згадує про свої стосунки із засновниками (облдержадміністрацією та обласною радою): «Від Олександра Домбровського (голова ОДА. – Авт.) – жодних вказівок на висвітлення в газеті ми не отримували. Чи була задоволена влада? Особливих претензій не було. Хоча все залежало від управління у справах преси та інформації. Саме вони виступали наполегливими ініціаторами. Наприклад, телефонують і кажуть, що у губернатора день народження і потрібно виділити сторінку, а вони пришлють матеріал. Зрозуміло, засновникам площу надавали, але не завжди стільки, скільки просили».

Він розповідає, що подібні матеріали виходили і в інших незалежних виданнях. Отримували частенько й телефонограми: візит такого й такого керівника планується, приміром, на середу, просимо забезпечити журналіста й фотожурналіста. Але такі речі дозволяли собі один-два чиновники. Кілька разів Омелян Костко отримував зауваження щодо критичних статей про «партійних керманичів», тих чи інших чиновників. Наприклад, опублікували критичний матеріал про Володимира Литвина. Тоді його партійний підлеглий (керівник в ОДА) звинуватив редактора в розміщенні цієї публікації на замовлення. «Так, комунальна преса повинна висвітлювати діяльність обласних керівників, але кількість і якість – це вже залежить не так від бажань чиновників, як від позиції редактора», – вважає Омелян Костко.

І ось цікаву ситуацію ми спостерігаємо в червні нинішнього року. Редакція отримала «ковток свободи». І ця «свобода» пов’язана з відрядженням голови ОДА і його підлеглих (40 керівників обласного рівня) на економічний форум у румунські Ясси. У числі 47 за 19 червня прізвище губернатора Івана Мовчана не звучить жодного разу! Але вже у наступному номері за 21 червня на першій шпальті прізвище губернатора згадується тричі. Висновок випливає сам по собі: от би перших осіб і їхніх підлеглих відрядити в довготермінові подорожі, може, преса вільніше дихала б?

Як уже було сказано, в цьому матеріалі ми розглянули тільки одну з ознак замовних матеріалів: протокольні матеріали з заходів чиновників/політиків, яким бракує суспільної значущості. Вочевидь, «паркетники» в комунальній пресі є, були й будуть, принаймні, вони не зникнуть найближчим часом. Їхня кількість залежить від забаганок керівників, їхніх прес-служб та інколи хворобливого бажання милуватися собою коханим. Але не тільки.

Не варто забувати, що редактор і журналістський колектив є фінансово залежними від губернатора, його заступників (при цьому забувається, що насправді це не особисті кошти чиновників, а внески платників податків, тобто нас із вами). Отже, будь-який супротив із боку редакційного колективу може викликати й кадрові зміни, й зменшення та затримку у фінансуванні. Потрібно усвідомлювати й те, що лише в комунальних виданнях наші колеги мають гарантований державою соціальний пакет: це 36-денна відпустка, санаторне лікування, нормований робочий день (а якщо доводиться працювати у вихідні – додатково оплачуваний), 100%-во оплачувані відрядження (у приватних виданнях – не завжди). А головне – звільнити журналіста в один день лише за забаганкою редактора неможливо! А цього часто не мають журналісти приватних незалежних видань. Оці соціальні цінності часом і стають механізмом, завдяки якому влада маніпулює пресою.

Тож газета «Вінниччина» – класичний приклад ситуації, в якій перебуває комунальна преса.  

Наше невеличке дослідження тільки підтверджує тезу про те, що комунальні ЗМІ сьогодні найбільш залежні від влади. Вочевидь, закон про їх роздержавлення, який нині широко обговорюється, піде тільки на користь: позбавить владу трибун для прославляння себе коханих коштом громадян та спонукають до виживання сильніших.

Наталія Болховська, голова Вінницького прес-клубу, координатор моніторингу ЗМІ у Вінницькій області, УОЦР

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: vinnitsaok.com.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3802
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду