Ми завжди живемо в сюжеті, який розгортається на наших очах. Ми — люди нового світу, сформованого сюжетами / наративами з фільмів, книжок, стримінгових платформ. Людина далекого минулого слухала казки, людина XIX століття з винаходом друку отримала газети й книжки, людина XX століття вихована кіно. І ще була освіта, яка, як і медіа, «вирівнювала» знання, роблячи їх більш «єдиними». Усі знали все те, що знали й інші. Такий своєрідний інформаційний «цемент», у який не так легко пробитися чомусь новому й іншому.

Ми сьогоднішні «прив’язані» ще до Нетфліксу й інших стримінгових платформ, які на постійній основі утримують нашу увагу. Це дозволяє їм насичувати нас потрібними наративами, причому на масовій основі. І що не менш важливо, робиться все одночасно: потрібний наратив входить масово в один момент часу, заповнюючи мізки більшості.

Нас атакують найрізноманітніші сюжети, що переходять із наративу в життя й назад. У Трампа, наприклад, під час виборчої кампанії стріляли — вже важливий елемент виборчого сюжету, що привертає до екрана навіть того, хто давно не дивився новини. У новин завжди є прив’язка до часової точки. У фільму її вже немає в такому сильному вираженні. Ми не знаємо, який відсоток тих, хто голосує за нього, приніс цей постріл.

Ми частіше, ніж нам здається, живемо в чужих світах. Це не тільки література й кіно з їхніми типами героїчної поведінки, а й підручники історії та медіа, спрямовані на піднесення тих, хто віддає своє життя заради колективного виживання. Це такий своєрідний тренінг правильної поведінки. Чіткі образи героїв і зрадників супроводжують людину все життя: від казки й пісні до роману та фільму. Практично всі види поведінки вже траплялися нам раніше, тільки в іншому виконанні.

Суспільству й державі потрібні герої, які віддають своє життя заради колективного виживання. Це приклад правильної поведінки. Як із дитинства було відомо кожній радянській дитині: «пионер — всем ребятам пример». Цей «тиск» запроваджуваних норм із неминучістю працює.

Школа — інкубатор правильної поведінки. Потім точно так само працюють медіа. Вони завжди описують винятки, а не буденну поведінку, але подають їх як норму, оскільки всі навколо їх знають. Завжди героїв багато в минулому і мало в сьогоденні. Рідкість їх підтверджує максима — «героям слава». Час посилює одну героїку й послаблює іншу. Але та чи та героїка присутня в мізках масової свідомості завжди.

Кіно по суті — це теж інкубатор поведінки, але теж героїчної, а не просто правильної. За фільмами важко відновити, яким же було реальне життя в той час, який вони описують. Телесеріали відображають не тільки видовищну з цікавого сюжету, а й суто біологічну потребу «підглядати» за собі подібними.

Раніше цю функцію виконували книжки, наповнюючи нас правилами поведінки, які суспільство вважає правильними. Герой часто стає героєм після своєї смерті, тобто роблячи вчинок, який повністю суперечить біологічним вимогам, оскільки біологічно індивідуальне життя найважливіше. Натомість соціальні закони підіймають саме його на п’єдестал за це порушення біології.

З іншого боку, страшний бум телесеріалів відображає збереження потреби в зануренні в чужі світи, але на базі іншого формату. У будь-якому разі минулий світ уже зруйнувався, хоча мало хто звертає на це увагу. Ми не знаємо майбутнього світу, оскільки наші правила створені, виходячи з минулих варіантів. Тоді вони працювали добре, але хто знає, як вони працюватимуть завтра.

Серіали цікаві ще тим, що стримінгові платформи просять писати сценарії так, щоби глядач міг стежити за сюжетом, навіть займаючись іншими справами, як це часто й відбувається.

Пропаганда будує й утримує модель світу. Вона має на меті зробити єдиною («зцементувати») свій бік на базі позитиву і зробити протилежний бік негативним. Тобто вона посилює «зчеплення» внутрішнього і «відторгнення» зовнішнього. Пропаганда не любить і не використовує півтонів, тільки найяскравіші фарби. Усі лиходії — на протилежному боці та весь позитив на своєму.

Командир у Чапаєва має бути на білому коні попереду, і він бачить одразу, хто є друг, а хто є ворог. А радянський піонер теж був усім хлопцям «прімєр». Держава просуває вперед героїчні приклади, коли герой віддає життя за колективне виживання.

Телесеріал — це трансформована під сучасні потреби й можливості умовна розповідь біля багаття з далекого минулого. Вона притягує нас до екрана точно так, як це було сотні тисяч років тому до оповідача. У минулому вечори мали бути довшими, оскільки працювати було неможливо через темряву.

Сьогодні ми живемо в новій ситуації, коли невідомо точно, що є правда, а що вигадка. Точніше, ми стали жити в більших обсягах вигадки, ніж це було колись. Причому сьогоднішня вигадка робиться набагато достовірнішою, ніж навіть справжня правда. Вона оточена страхом, таємничістю, жахами, чим приваблює нас навіть більше, ніж правда. І це одночасно свідчить про те, що вік правди поступово відходить у минуле. Вона стає дедалі менш потрібною, особливо в розважальних жанрах, які й потрібні нам якраз тому, що заміна правди на правдивість робить їх більш затребуваними, особливо в ситуації дозвілля. А сучасна людина має дедалі більше годин дозвілля, що вимагає видавати на-гора дедалі більше вигадки.

Якщо це екстраполювати на майбутнє, то людина тоді взагалі житиме винятково у вигаданому світі. Реальність їй буде абсолютно нецікава. Тож користуймося нашим світом, коли реальність ще має право на існування. Ми — останні могікани, які застали ще останні десятиліття існування правди. Сьогоднішня війна повернула нас, звичайно, хоча й частково, до правди. Але війни приходять і йдуть, а з ними й правда...

Ілюстрація: Getty Images