Левко Стек: «Якби не медіа, цієї війни б не було»

Левко Стек: «Якби не медіа, цієї війни б не було»

29 Травня 2015
4733

Левко Стек: «Якби не медіа, цієї війни б не було»

4733
Кореспондент «Радіо Свобода» цього року став лауреатом премії імені «За поступ у журналістиці» імені Олександра Кривенка
Левко Стек: «Якби не медіа, цієї війни б не було»
Левко Стек: «Якби не медіа, цієї війни б не було»

«Об'єктивність - це можливість врятувати життя, - говорить Левко Стек, воєнний журналіст «Радіо Свобода», який робить репортажі зі Сходу. Він став дванадцятим лауреатом Премії імені Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці». - Я впевнений, що якби не російські медійники, цієї війни б не було». Зокрема, не було б ненависті та ворожнечі, яка й унеможливила поточний конфлікт. Левко Стек розповів про розкол всередині країни, роботу воєнного кореспондента, а ще - про реальність по ту сторону фронту.

 

Я вважаю, що інформаційна війна не стосується журналістів, бо робота журналістів - інформувати. Хай цим Міністерство інформаційної політики займається або якісь нові служби. Врешті-решт, інформаційна війна спрямована на перемогу з використанням будь-яких засобів, і це суперечить журналістським стандартам. Я можу бути далеко не в захваті від того, що роблять російські медійники, але це не означає, що я буду копіювати їхні вчинки та відповідати на брехню брехнею. Це шлях у нікуди. Пропаганду можна побороти тільки об'єктивною інформацію.

 

Сепаратисти сприймають нас як частину конфлікту і сторону, що воює. Із власного досвіду: коли відбувся референдум у Криму, я писав про одну військову частину в Бахчисараї, яку блокувала так звана місцева самооборона (насправді це були російські військові). Тоді мене викрали - одягнули мішок на голову і повезли в невідомому напрямку. Погрожували, що якщо побачать ще раз там, то вб'ють.

 

Зараз у мене є бажання висвітлювати новини і з того боку конфлікту, і це правильно, але я не знаю, як після цього працювати в Криму. Інший приклад - це початок конфлікту на Донбасі. Тоді я не зізнавався, що з «Радіо Свобода», бо сепаратисти, м'яко кажучи, його не дуже люблять, і якби дізналися, хто я, то щонайменше розбили б техніку або взяли в полон. Коли в Донецьку штурмували СБУ, то я взагалі не казав, що журналіст, і намагався виглядати як місцевий житель. Можливо, це суперечить професійним стандартам, але інколи журналістська робота цього вимагає. Мені важко уявити, як працювати в таких умовах, коли ти постійно під дулом автомата, але без другої сторони ти втрачаєш баланс інформації. Я, наприклад, востаннє був на окупованих територіях ще до початку відкритого конфлікту і війни. Це неправильно і шкодить якості моїх матеріалів, але треба розуміти, що є непереборні обставини у цій роботі.

 

 

Через брак доступу губиться частини правди, однак я поки що не знаю, як із цим боротися. Є багато українських журналістів на Донбасі, і не все, що вони пишуть, - це правда. Із власного досвіду можу сказати, що часто вони публікують неправдиву або суперечливу інформацію. Утім, так ми вчимося. Так само, як і наше військо, ми не були готові до цієї війни, і вдосконалюємося в процесі. Зараз багато наших каналів працюють по обидві сторони і намагаються показати об'єктивну реальність. Однак не можу сказати, що українських глядач бачить повну картину того, що відбувається.

 

Головна проблема - це те, що ми працюємо вдома, і це дуже складно. Мені пощастило, бо в мене нема близьких, які воюють на Донбасі. Але я знаю безліч колег, у яких родичі чи друзі воюють. Я не вірю, що журналіст зможе бути об'єктивним, якщо його рідна людина буде поранена чи загине на цій війні. Також багато журналістів працюють як волонтери, але так вони також стають учасниками і вже не можуть бути безсторонніми спостерігачами. Таких проблем дуже багато, і ми поки їх не вирішуємо. Дуже складно, коли ти усвідомлюєш, що у твоїй країні війна, і розумієш, хто у цьому винен і чому все це відбувається. Тут дуже важко залишатись об'єктивним, і це найтяжче, бо це - головна складова роботи. Якщо ти переступаєш цю межу, то стаєш пропагандистом, а за це ми й критикуємо журналістів із Росії. І треба розуміти, що в деяких моментах ми з ними в чомусь навіть схожі.

 

Я хотів бути воєнним кореспондентом, мав романтичні уявлення про таку роботу. Після поїздок на Схід знаю, що це збочено й неправильно, але у мене було велике бажання писати про такі події. Я просто ніколи не очікував, що війна буде в Україні. За рік моя робота на Сході дещо змінилася, бо з'явився досвід і навички. А ще тут дуже важливий людський фактор, а саме стосунки і контакти, завдяки яким починаєш себе почувати впевненіше. Це добре впливає на якість матеріалів. Я зазвичай їжджу на Схід сам, у найгарячішу точку, і намагаюся відзняти матеріал там, де у цьому є найбільша потреба.

 

 

Якби я думав, що зі мною може статися, то взагалі б нікуди не їздив. Я три доби пробув у Широкиному, там були артилерійські обстріли, падали міни, гранати. Якщо забивати голову цими небезпеками перед подорожжю, то можна або з розуму зійти, або сидіти вдома. Тому я намагаюся від цього абстрагуватися, адже це робота.

 

Влада створила для суспільства парникові умови, і коли ти запитуєш пересічного українця про те, що діється на Донбасі, то він каже - перемир'я. А там війна. Не така масштабна, як в Іловайську чи Дебальцевому, але є постійні бойові дії, щодня смерті й руйнування. Мені було дуже дивно, коли я лише почав туди їздити і бачив весь цей кошмар, а за пару годин їзди опинявся в паралельній реальності - у мирних містах, яким не було діла до війни. Ця ситуація існує через те, що влада досі не називає речі своїми іменами і в нас досі нема війни, а лише антитерористична операція, постійні перемир'я і домовленості, які не функціонують. Це теж проблема, бо журналістські матеріали показують одне, а рутинна реальність - зовсім інше. Суть не в тому, воєнний у нас стан чи ні, а в тому, що у критичній ситуації влада мала би бути чесною з людьми щодо подій на Сході. Для мене це нічого не змінить, бо я буду й далі їздити і говорити про війну. Я не ставлю за ціль когось перевиховати чи зупинити конфлікт, я інформую про ту реальність.

 

Без медіа цієї війни б не було. Я думаю, якби російські медійники були чесними перед початком конфлікту, то він би не мав шансу розгорітися або принаймні не набув би таких масштабів. Було б нечесно говорити про те, що в українському суспільстві нема довготривалого розламу, але він відбувся саме завдяки російській пропаганді. Вона налаштувала людей вороже один до одного, і я не вірю, що без цього могла б відбутися війна. Не знаю, чи могли б медіа протистояти владі в Росії, беручи до уваги її вплив на інші сфери. Тому в країні, де така ситуація, війна є неминучою. Це велике щастя, що в Україні нема такої системи, журналісти можуть чесно працювати і не залежати від вказівок, що вони мають робити.

 

Фото Аліни Смутко

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Анна Романдаш, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4733
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду