Виборча кампанія 2004 року додала до скарбнички вживаних навколополітичних цитат фразу «ці руки нічого не крали». Звичайно, такий вислів швидко б канув у Лету, якби не жест, яким його супроводив кандидат у Президенти Віктор Ющенко. Вербальна й невербальна поведінка мовця сполучились і надовго закарбувались у пам’ять телеглядачів.

Що ж до теленовин, то їх ключовою фігурою для глядача є ведучий. Відтак, його поведінка у кадрі справляє неабиякий вплив на сприйняття тексту і програми в цілому. І статичне начитування у стилі дикторів радянського телебачення, і надмірна розкутість можуть відлякати глядача; водночас, грамотне використання невербальних засобів комунікації – жестикуляції і міміки – допомагає втримати глядацьку увагу.

Психологи й політологи чимало дискутують щодо правильної поведінки у кадрі та різноманітних засобів, які допомагають мовцеві донести думку до телеглядача.

«Детектор медіа» вже зверталась до теми акторської майстерності українських ведучих. Сьогодні ми аналізуємо той арсенал, за допомогою якого деякі ведучі центральних телеканалів намагаються бути переконливішими і «достукатись» до кожного окремого глядача. Сподіваємось, і самим згадуваним у тексті ведучим буде цікаво дізнатись, як вони виглядають, і ще раз звернути увагу на свою поведінку, жести та міміку.

Олесь Терещенко & Наталія Мосейчук  («1+1»)

Якщо говорити про «ТСН. Підсумки», то, в першу чергу, слід оцінювати роботу ведучих у парі. І саме тут виявляється перший недолік: на загальному плані ведучим доводиться відриватися від суфлера й адресувати частину тексту одне одному, але виглядає це якось неприродно, «театрально» (чітко помітно, що основна увага зосереджена на камері, а репліки партнерові якість розслаблені, ведучий прагне якомога швидше знову переключитись на об’єктив), до того ж цей «псевдодіалог» частіше застосовує Олесь, ніж Наталія. У статтях «ТК» вже йшлося про те, що ці двоє ведучих поки що так і залишаються тільки двома ведучими, не створивши тандему.

Сприйняттю інформації допомагають приємні посмішки Олеся й Наталії у тих моментах, де це доречно, стримана жестикуляція. Ведучі опускають погляд до роздрукованих текстів, виходять поглядом із кадру наприкінці начитки, чітко помітні варіації невербальної поведінки.

У спілкуванні в моменти прямих включень Олесь допомагає собі жестами: під час слів «зміст домовленостей» руки імітують кулю; фраза «принаймні те, що було написано» супроводжувалася незначними рухами долоні вгору-вниз над текстом на столі (27.05.07).

Наталія, на відміну від Олеся, часто тримає в руці ручку.

Також кидається у вічі те, що на загальних планах Олесь Терещенко поводиться досить впевнено, проте інколи відхиляється назад і це дозволяє йому ліву руку ховати під стіл (з якою метою – загадка :). 27.05.07 такі випадки було помічено двічі.

Якщо говорити окремо про поведінку пані Мосейчук під час випусків «ТСН», то тут вона почувається більш упевнено. Доволі красномовним є відкладання аркуша прочитаного матеріалу набік. Однак не треба забувати, що переплетення пальців рук – це ознака закритості, що не сприяє сприйняттю інформації («ТСН», 04.06, 19:30).

Андрій Тичина  («1+1»)

У цього ведучого важко знайти якийсь серйозний недолік, оскільки його жести рук і рухи тіла стримані, інформація подається із прямим поглядом у камеру, що не заважає йому опускати погляд на аркуші з текстом, таким чином ніби «розряджаючи» обстановку. Артикуляція з роками досвіду стає дедалі чіткішою. Правда, деколи увага глядача відволікається на незначне розхитування тіла ведучого взад-вперед.

Віталій Гайдукевич («1+1»)

Один із тих ведучих, який не просто тримає ручку в руках, а застосовує її за прямим призначенням (наприкінці випуску щось пише на аркушах). Такий жест мотивує наявність ручки в кадрі. Рухи рук на середньому і загальному планах доволі незначні, на крупному плані стримано використовує міміку (закриває очі на знак підтвердження сказаного – дещо зловживає цим), голова рухається плавно і небагато. Однак поведінка на загальному плані із гостями у студії кардинально міняється: допомагає собі жестами (надаючи слово гостям, протягує руку в напрямку до співрозмовника із долонею вгору; висловлюючи якісь категоричні речі долоня вертикально опускається на стіл, при запереченні діє голова і рухи долоні в напрямку до співрозмовника із жестом, що ніби відмежовує ведучого від співрозмовника). На роздрукований матеріал, який лежить на столі, погляд відводиться. До негативів цього ведучого можна зарахувати те, що зосереджений і серйозний вираз обличчя до кінця програми так і залишається «напруженим».

Ганна Гомонай («Інтер»)

Навіть трохи постеживши за нею в кадрі (середній і загальний плани), можна легко вловити певний алгоритм жестів руками: обидві руки тримають ручку – легке струшування руками із незначним випрямленням пальців – права рука далеко вбік (разом із ручкою) – обидві руки перед собою – обидві руки тримають ручку, потім усе знову повторюється із незначиними варіаціями.  

На крупному плані пані Гомонай володіє все тим же арсеналом ведучого: кивання головою вгору-вниз, незначне зведення брів угору, але кидається у вічі нечіткість артикуляції. Говірний апарат не напружується, внаслідок чого складається враження, що інформація подається «крізь зуби» (підсвідома реакція глядача: ведуча закрита, чогось не розповідає).

Також слід звернути увагу і на те, що Ганна Гомонай використовує виключно прямий погляд у камеру і практично не опускає очі на аркуші з текстом (реакція глядача: вона не розповідає мені, не ділиться зі мною, а просто читає, не відриваючи погляду від суфлера. Погано ознайомлена з матеріалом?).

Тож можна констатувати, що для повного підкорення глядача, для посилення переконливості, необхідно серйозніше попрацювати над жестикуляцією, а не створювати в кадрі видимість дії за допомогою повторюваних рухів.

Також варто серйозніше поставитися до варіацій із поглядом: опускати його до тексту на столі на початку чи наприкінці начитки, обов’язково – на межі інфоблоків, поєднуючи із паузою.

Руслан Сенічкін («Інтер»)

У кадрі поводиться стримано, рухи голови нерізкі і їх небагато (особливо на крупних планах), активно використовує легкий нахил голови набік (саме таке положення тіла налаштовує глядача на довіру до всього сказаного). Але якщо говорити про руки, то тут рухи більш помітні, особливо подобається Роману витягування правої руки (із ручкою) далеко вбік. Інколи вловлюються повторювані маніпуляції: права рука далеко вбік, у цей час ліва перед собою, потім навпаки. Ручку ведучий не використовує в кадрі. Погляд опускається до роздрукованого тексту (нечасто, здебільшого прямий погляд у камеру).

Про хаотичне використання жестів голови може свідчити таке: заперечне хитання головою під час слів «не лякає» і такий же жест із фразою «можуть витримати будь-що» (27.05.07). Загалом же бажано розширити кількість власне жестів, які б допомагали підкреслювати висловлене.

Тетяна Даниленко (5 канал)

Активне кивання головою вгору-вниз (як практично у всіх жінок-ведучих), чітка артикуляція, приємний вигляд у кадрі, доволі стримані рухи руками й опускання погляду до роздрукованого тексту (навіть під час начитки) – ось той набір, який дає можливість пані Даниленко почуватися доволі впевнено у кадрі. Однак відразу слід зазначити, що те придихання, яким закінчується практично кожне речення, часто вже просто дратує і заважає адекватно сприймати інформацію.

Ігор Татарчук (5 канал)

У цього ведучого чи не найменше рухів у кадрі: жести і міміка дуже стримані. Типове положення рук: на столі по обидва боки роздрукованого матеріалу. Більш функціональна ліва рука, рухи якої нагадують поправляння закороткого рукава, права тримає за кутик аркуш. Погляд ведучого відводиться до розрукованого матеріалу наприкінці та/чи на початку начиток. Очевидно, основний вплив на глядача справляє дуже виразна і чітка артикуляція.

Володимир Павлюк (Новий канал)

Всіма рухами підкреслює, що він не тільки подає матеріал глядачам, а й сам активно сприймає підготовлені журналістами репортажі (переведення погляду з камери вбік на екран). Опускає погляд на аркуші з текстом. До позитивних якостей цього ведучого можна зарахувати вираз його обличчя: складається враження, що він дуже життєрадісна людина, обличчя не нахмурене, приємна посмішка. Однак навіть серйозна інформація у подачі Володимира Павлюка сприймається розслаблено. Руки практично нерухомі, ручку не використовує, а просто тримає в руці. Слід зазначити, що на загальному та середньому планах помітно, як Володимир розхитується взад-вперед усім тілом. При цьому він високо піднімає голову, задираючи і підборіддя вгору (знак зверхнього ставлення до співрозмовника).

Іванна Коберник та Олена Фроляк (ICTV)

Обидві ці ведучі практично однаково поводяться у кадрі, тому нема сенсу розглядати їх окремо. Вони завжди чітко і впевнено подають інформацію, відводять погляд від камери, поводяться невимушено, приємно дивитися на їхні посмішки та виразну артикуляцію. Але, як не дивно, обидві дуже активно кивають головою, ручку в кадрі не використовують за прямим призначенням, але на загальних і середніх планах помітно, як вони граються (!) цим предметом (пальці лівої то погладжують, то покручують ручку). З одного боку, така жестикуляція може свідчити про досконале засвоєння матеріалу, а з іншого – про байдужість ведучого, який просто професійно ЧИТАЄ матеріал, не сприйнявши його всіма «фібрами душі».

Тетяна Висоцька (СТБ)

Володіє майже таким набором жестів і рухів, як Іванна Коберник та Олена Фроляк. Також «розрядка» у кадрі відбувається за рахунок відведення погляду від камери на роздрукований текст, також деколи аж дратує активне кивання головою. Ручка не використовується, а тільки з’являється у кадрі в якості декорації. Загалом ведуча справляє гарне враження за рахунок приємної посмішки, відкритості обличчя і впевненої подачі матеріалу. 

Олександр Мозговий («Україна»)

Рухи стримані, жестикуляція рук майже відсутня, ручка не задіяна. Погляд відводиться від камери. В окремих випадках основна увага звернена виключно на роздрукований матеріал із нечастим підніманням погляду в камеру (у таких випадках варто пояснити глядачам, що інформація щойно отримана, бо інакше є підстави вважати ведучого не готовим до програми або з’являється підозра про технічні проблеми із суфлером) («События», 04.06, 20:00). Взагалі ж цьому ведучому варто попрацювати на ниві «приємної посмішки» (думка суб’єктивна, бо, може, комусь такий вираз обличчя і подобається).

Сергій Ігрунов (ТРК «Україна»)

Цей ведучий дуже нагадує представників ще радянської школи: спокійна подача матеріалу, обмежена кількість рухів у кадрі, все робиться плавно, немає автоматичного кивання головою, погляд відводиться від камери (зокрема на межі інфоблоків), однак ручка також не задіяна.

Як бачимо, деякі ведучі провідних телеканалів схильні до використання так званих «пустих жестів», які відволікають глядача від сприйняття інформації, заважають її засвоєнню, а деколи навіть дратують (коли повторюються, використовуються надмірно і не доповнюють словесний потік).

До того ж слід зазначити: психологи давно помітили, що «...механічна псевдожестикуляція може, наприклад, спостерігатися у оратора під час читання промови з папірця. Часто навіть здається, що свій текст він на цей момент бачить вперше (так, ймовірно, іноді і трапляється). Із таким явищем можна зіткнутися не тільки у суспільному житті, але й у тісній компанії друзів. Зазвичай кажуть, що така людина «не в собі». Можливо, вона відтворює щось із почутого чи прочитаного, але ні на розумовому, ні на емоційному рівні нею ще не засвоєного» (Биркенбил В. «Язык интонации, мимики, жестов»).

Отож, в активному арсеналі наших ведучих не так вже й багато засобів, проте кожен їх використовує по-своєму: рухи голови, вираз обличчя (посмішка, підняття чи насуплювання брів, закривання очей), жести руками та маніпуляції із додатковими атрибутами наштовхнули на такі узагальнення:

1)     ручка не використовується за прямим призначенням практично ніким із ведучих і в кадрі виконує роль виключно атрибута, який «додає солідності». Однак дехто навіть встигає погратися ручкою у кадрі;

2)     аркуші на столі всі ведучі наприкінці випуску збирають, але під час самих начиток не завжди звертають на них увагу, деколи просто неусвідомлено беруть в руки і кладуть знову на стіл;

3)     жестикуляція руками: якщо ведучий у кадрі сам, набагато краще сприймається інформація, коли нема повторюваних рухів, вони стримані, руки невисоко над столом; у розмові із гостями студії ведучий жестами допомагає собі (передає слово, сигналізує гостям про необхідність продовжити чи зупинити мовний потік);

4)     рухи тіла: інформація погано сприймається, коли ведучий активно хитається в кадрі, особливо на крупному й середньому планах; часте кивання головою також відволікає; 

5)     погляд: опускання очей до аркушів на межі інфоблоків чи відведення погляду на початку/наприкінці начитки тільки покращують сприйняття інформації та вказують на ведучого, як активного учасника програми;

6)     відкрите обличчя і посмішка (у випадках, коли це доречно) тільки допомагає глядачеві сприймати ведучого, як живу людину, а не «голову у кадрі»;

7)     і наостанок: чим менше рухів, чим вони плавніші, тим краще і солідніше вигядає ведучий. Але, звичайно ж, не варто повністю відмовлятися від невербальних засобів. У будь-якому випадку треба осмислено підходити до власної поведінки перед камерою, тоді переконливість буде набагато вищою. А перед виходом в ефір ведучим варто не просто ознайомитися із текстом, а й подумати про поведінку в кадрі під час подання інформації.