Як уже повідомляла «Детектор медіа», 28 лютого Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги Ігоря Коломойського і залишив склад власників «Студії «1+1» незмінним.

Справа про власність «Плюсів» дійшла до Верховного Суду України. Замість пошарпаних стін, побитої підлоги й поламаних стільців, які можна було бачити в Печерському та Апеляційному судах – кришталеві люстри, позолочені двері й червоні суддівські мантії. В залі було кілька камер і мікрофонів із логотипом «1+1», а на засніженому подвір’ї стояла ПТС.

Справу розглядала судова колегія у складі суддів Бацукової, Балюка, Данчука й Косенка під головуванням судді Гнатенка. На засіданні були присутні співвласник «1+1» Борис Фуксман, представники компанії «Інтер-Медіа» Андрій Стельмащук та Оксана Войнаровська, адвокат Олександра Роднянського Олег Конопольський, представниця «Студії «1+1» Юлія Шестопалова. Представників Ігоря Коломойського на засіданні не було. Утім, Верховний Суд України міг розглядати справу й без них. На початку засідання суддя Андрій Гнатенко зазначив, що суд не викликав сторони.

Засідання розпочалося з розгляду клопотання гендиректора «Студії «1+1» із проханням дозволити вести пряму трансляцію судового засідання. За відсутності представників Коломойського сторони не заперечували проти зйомки, тож суддя задовільнив це клопотання. Проте, очікуваного прямого включення на «1+1» так і не відбулося.

Як уже повідомляла «ТК», Ігор Коломойський у своїй касаційній скарзі просив скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва у зв’язку з порушенням норм матеріального і процесуального права. 

Представники «Інтер-Медіа» та Олександра Роднянського дали пояснення суду. Зокрема, Олег Конопольський наголошував на тому, що, відповідно до рішення Печерського суду, факт укладання угоди між Коломойським і Роднянським ґрунтується на свідченнях двох осіб – Ігоря  Коломойського та Тимура Новикова: «Тимур Новиков є працівником «ПриватБанку», тобто є підлеглим Коломойського. Також він уповноважений представляти інтереси Коломойського в суді рішенням від 25 жовтня 2005 року. І саме він пізніше передоручив представляти інтереси Коломойського Олені Перепелиці» (до 2006 року – Олена Сидоренко. – ТК). За  словами пана Конопольського, рішення Печерського суду не є правомірним, оскільки ґрунтується на показах свідків однієї сторони. Також він наголошував на  неправомірності трактування судом Печерського суду статті 218 Цивільного Кодексу, адже для доведення факту укладання усної угоди суд враховує покази свідків, а для заперечення цього факту не бере до уваги свідчення, і таким чином порушується рівність сторін.

Зокрема, у положенні частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України зазначено: «Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків».

Також Олег Конопольський зазначив, що в матеріалах справи містяться докази того, що Тимур Новиков не міг бути присутній на зустрічі з Коломойським і Роднянським. За його словами, документи  «Австрійських авіаліній» підтверджують, що Новиков не міг прилетіти в Женеву, бо його не було серед пасажирів літака.

Суддів цікавила точка зору представника Роднянського щодо правомірності розгляду справи в апеляційній інстанції. На думку Олега Конопольського, процесуальних порушень під час розгляду не було.

Далі були заслухані пояснення представників компанії «Інтер-медіа». Оксана Войнаровська наголосила на тому, що жодних порушень процесуального права під час слухання справи «1+1» в Апеляційному суді міста Києва не було. За її словами, основні моменти касаційної скарги Коломойського зводяться до того, що суд неналежним чином попередив його представників про судове засідання, і що справу розглядав не вповноважений на те склад суду. Однак, як наголосила пані Войнаровська, представники Коломойського таки були присутні у судовому залі і протягом 6 годин давали пояснення. У свою чергу, Андрій Стельмащук  у поясненнях суду зупинився на «непослідовності дій Ігоря Коломойського під час розгляду справи», оскільки спершу в позовній заяві  як угода трактувався лист від 10 червня  (один із основних доказів у цій справі. В цьому документі йшлося про певні переговори щодо придбання певними компаніями, що контролюються Ігорем Коломойським, якоїсь частки у підприємствах «Studio 1+1 Group». Лист був підписаний Борисом Фуксманом, президентом компанії Central European Media Enterprises Робертом Бьорком, Олександром Роднянським та Ігорем Коломойським. – ТК), і лише пізніше представники Коломойського почали наголошувати на існуванні усної угоди.

Представник «1+1» Юлія Шестопалова в поясненнях суду підтримала докази, наведені іншими сторонами, і наголосила на тому, що, «відповідно до законодавчих норм,  справедливе рішення суду не може бути  скасоване з формальних причин».

Вислухавши пояснення сторін, судді попрямували в нарадчу кімнату. Тим часом до судової зали прийшов співвласник студії «1+1» Борис Фуксман. Очікуючи на рішення суду, учасники справи намагались жартувати, але рішення суду прогнозувати не наважувались, і час від часу поглядали на двері нарадчої кімнати. Борис Фуксман роздивлявся мікрофон з логотипом «1+1», обговорював з журналістом телеканалу його недоліки, а далі обвів поглядом стіни судової зали і зазначив: «Тут вирішувались долі людей!»

За кілька хвилин ухвала Верховного суду вирішила долю «плюсів». Після півгодинної наради суддя Андрій Гнатенко зачитав рішення суду: «Касаційну скаргу Ігоря Коломойського відхилити, рішення Апеляційного суду від 31 жовтня залишити без змін. Рішення остаточне і оскарженню не підлягає».

Така однозначна перемога викликала щасливі посмішки на обличчях учасників справи. Борис Фуксман, представники «1+1», «Інтер-медіа» та Олександра Роднянського вітали один одного та не приховували своєї радості. Рішенням суду вони були задоволені.

По завершенню судового  засідання Борис Фуксман в коментарях «ТК» зазначив: «Я безмежно щасливий, що нарешті встановилась справедливість. З моєї точки зору, це рішення є підтвердженням статей закону, і в ньому знайшла підтвердження наша правова позиція. Я не виключаю, що по іншим суміжним справам можливо буде досягнута мирова угода.  Я сподіваюсь, що після цього рішення, для «Студії «1+1» настане спокійний робочий час».

Представник Олександра Роднянського Олег Конопольський коментуючи рішення суду підкреслив: «Суд підтвердив ту позицію, яку ми відстоювали протягом року в судах різних інстанцій. Тепер це рішення матиме вплив на правовідносини всієї країни».

Оксана Войнаровська наголосила на тому, що рішення, на її думку, є законним і справедливим. За словами Андрія Стельмащука, тепер за наявності рішення у основній справі, рішення у інших справах (приміром, тій, що розпочалась у Шевченківському суді), «стають зрозумілими самі по собі».

 «Детектор медіа» отримала коментар і від представників Ігоря Коломойського:

Ми приймаємо рішення Верховного Суду України таким, яким воно є. Верховний Суд України сьогодні відступив від власних правових позицій, неодноразово підтверджених рішеннями. Це проблема, яка відкриває безліч можливостей для прийняття неправосудних рішень: раптом виявилось, що склад суду можна змінювати, усуваючи «неугодных», що сторін по справі можна позбавляти права на участь в судових засіданнях.  Маємо сподівання, що це знайде належну оцінку в головах «борців» з рейдерством. Вірогідно, Верховний Суд пішов шляхом найменшого спротиву. Наші опоненти у звичній для них манері використали підручний ресурс у вигляді загальнонаціонального каналу, заангажованих експертів, що, можливо, стало для Верховного Суду сьогодні непереборною силою.

Представників Ігоря Коломойського не було в судовому засіданні, оскільки ми не були викликані судом і діяли у повній відповідності з процесом. Наші опоненти реалізували власний сценарій у цьому судовому засіданні. Ще вчора вони скаржилися, що їх не запросили до суду, але вже сьогодні, без відповідного виклику, їм була надана  можливість надання пояснень у засіданні та проведення прямої трансляції. Викликати представників Ігоря Коломойського для надання пояснень Верховний Суд не побажав. За цих обставин коментувати дії Верховного Суду та його рішення з правової точки зору є зайвим.

Беззаперечним для нас є одне: рішення Апеляційного суду від 31 жовтня 2006 року є неправосудним, і справа підлягала поверненню на новий розгляд у суд апеляційної інстанції.  Цього не відбулося – ми будемо працювати далі. Вважаю, що нам вдасться захистити істину в цій справі і довести загалу, що істина в питанні  знаходиться за межами стін «Студії «1+1» та її заангажованих «незалежних» експертів. Сподіваємося, і Верховний Суд України з часом з цим погодиться.

Довідка «ТК»: хроніка боротьби за «Плюси»

Структура власності заснованої у 1995 році «Студії «1+1», яка з 1997 року виходить на ІІ національному телеканалі, не є зрозумілою до кінця. У пресі публікуються суперечливі дані. Так, нещодавно Інститут Медіа Права звернувся до головного інвестора «1+1», компанії Central European Media Enterprises (зареєстрована на Бермудських островах, голова правління – Рональд Лаудер), з проханням роз'яснити, яким чином ця компанія, а також українські громадяни Олександр Роднянський та Борис Фуксман, володіють «Студією «1+1». Головна суперечність полягає в тому, що СМЕ заявляє про 60% економічного інтересу в «1+1» (хоча підтверджень цьому в офіційних документах Інститут Медіа Права не знайшов), тоді як Олександр Роднянський стверджує, що володіє 70%. Можна з певністю сказати, що на сьогодні канал де-факто перебуває під контролем Олександра Роднянського та фірми «Інтер-медіа», засновником якої є фірма INNOVA Film GmbH, зареєстрована в Дюссельдорфі, Німеччина. Останньою частково чи повністю володіє СМЕ.

У 2002 році Роднянський вистояв у запеклій боротьбі з бізнесменом Вадимом Рабиновичем, якого неофіційно підтримував київський мер Олександр Омельченко. Рабинович намагався позбавити «1+1» ліцензії на мовлення на УТ-2, оскаржуючи в суді результати конкурсу, проведеного Національною радою з питань телебачення і радіомовлення. Згодом, під час подій кінця 2004 – початку 2005 року, Роднянський визнав, що ціною залагодження цієї справи була гарантія цілковитої лояльності каналу до режиму Кучми.

У березні 2005 року Олександр Роднянський і Борис Фуксман розпочали переговори з Ігорем Коломойським, співвласником групи «Приват», щодо продажу своєї частки власності «1+1». Спочатку йшлося про продаж 40% за 100 мільйонів доларів. 21 червня 2006 року сторони зустрілись у Женеві (Швейцарія) в офісі компанії «Ketcul» по вулиці Рудера Рожесері, 29 та начебто уклали усну угоду щодо продажу 70% «Студії «1+1». При цьому був присутній перший заступник голови правління «Приватбанку» Тимур Новиков, який згодом виступив головним свідком у справі «Коломойський проти Роднянського». Олександр Роднянський не заперечує факт зустрічі, але стверджує, що не приймав від Коломойського жодних грошей, а також не вважає домовленість чинною усною угодою. Слід зазначити, що інформація про угоду, – щоправда, без конкретної згадки про Коломойського, – з'явилась у ЗМІ (зокрема, була оприлюднена «Детектор медіаю») того самого дня.

Однак наприкінці серпня СМЕ заборонила Роднянському і Фуксману продавати частку компанії, якою вони розпоряджаються, групі «Приват». 14 жовтня  2005 року Ігор Коломойський подав позов до Печерського суду міста Києва з вимогою визнати за ним право власності на частку Роднянського в телекомпанії «Студія «1+1». Перше судове засідання у справі відбулося 2 грудня 2005 року. Позивач доводив, що перерахував на адресу приватного нотаріуса Козиної депозит на ім'я Олександра Роднянського у сумі 10,1 млн гривень – аванс за 70% акції «1+1» (ця трансакція відбулася 10 червня 2006 року – за 11 днів до женевської зустрічі). В матеріалах справи також є  лист від 10 червня, який спершу був підставою позову Коломойського. Цей лист підписаний Фуксманом, Бьорком (президент компанії СME), Роднянським та Коломойським. У ньому мова йшла про певні переговори щодо можливого придбання Коломойським частки в підприємствах «Studio 1+1 Group». Під «Studio 1+1 Group» сторони переговорного процесу визначали, відповідно до листа СМЕ, такі структури, як Innova Film GmbH (Німечина), International Media Services (Бермуди), TV Media Planet (Кіпр), Intermedia (Україна), «1+1» (Україна). Представники позивача тлумачили цей лист, як згоду СМЕ на продаж «1+1».

19 липня 2006 року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення продовжила ліцензію на мовлення «1+1» на 10 років. Поспіх у прийнятті цього рішення пояснювався ймовірними спробами політичних та бізнесових груп використати питання ліцензії каналу як додатковий чинник у боротьбі за власність.

Тим часом, компанія «Інтер Медіа» подала до Шевченківського суду міста Києва позов на Олександра Роднянського, доводячи своє пріоритетне право на придбання його частки «1+1». 18 липня за рішенням Шевченківського суду угоду між Коломойським і Роднянським було визнано такою, що не відбулася. Представник Коломойського у Печерському суді В’ячеслав Карташов назвав це рішення «міжсобойчиком представників Роднянського та «Інтер-медіа», покликаним створити ілюзію вирішення спору між Коломойським і Роднянським для впливу на Печерський суд». У цей час у Печерському суді тривала тяганина, і 16 серпня суддя Андрій Горяйнов ухвалив рішення, за яким 70% «Студії «1+1» були визнані такими, що належать Ігорю Коломойському, а Олександра Роднянського було зобов’язано сплатити позивачу судові видатки у сумі 1700 грн.

Це рішення було по-різному оцінене правниками, фахівцями у галузі медіа-права та медіаекспертами. Більшість, утім, погоджується, що йдеться про так звану рейдерську акцію, тобто намагання отримати контроль над підприємством не зовсім чесним шляхом за допомогою судових рішень. Того ж дня компанія СМЕ заявила про намір оскаржити рішення Печерського суду. Протягом наступного місяця до Апеляційного суду міста Києва надійшло декілька апеляційних скарг.

Зокрема, рішення судді Горяйнова (відомого, до речі, кількома скандальними судовими рішеннями, серед яких – підтвердження законності приватизації «Криворіжсталі») оскаржили представники Олександра Роднянського, його дружини Валерії Мірошниченко (яка претендує на законну половину спільного з чоловіком майна), Бориса Фуксмана, «Студії «1+1» та компанії «Інтер-медіа», яка наполягає на своєму виключному праві придбання частки «1+1».

31 жовтня 2006 року Апеляційний суд міста Києва скасував рішення Печерського суду та залишив позов Ігоря Коломойського без задоволення. В ході 12-годинного засідання між судом та представниками Коломойського відбувалися гострі дискусії, в результаті яких В’ячеслава Карташова та Ірину Хвінгію вивели із зали судових засідань; оголошення рішення відбувалося за їх відсутності. Сторона Коломойського відразу після засідання заявила про процесуальні порушення і висловила намір оскаржити рішення судді Гончара у касаційній інстанції. У листопаді 2006 року представники Коломойського подали касаційну скаргу до Верховного Суду України. «По-перше, в апеляційній інстанції справа розглядалася складом суду, не вповноваженим до її розгляду. По-друге, при судовому розгляді були допущені грубі процесуальні порушення, що однозначно ведуть до скасування рішення. Серед цих порушень – неповідомлення учасників процесу про час і місце розгляду справи належним чином. Також апеляційний суд прийняв рішення, ґрунтуючись на доказах, які він не розглядав», – так сформулював свою позицію В’ячеслав Карташов. 11 грудня 2006 року Верховний Суд відкрив провадження у цій справі і встановив термін, у який приймаються заперечення, до 1 лютого 2007 року.

В інтерв’ю, даному «ТК» у середині січня 2006 року (його повну версію читайте в журналі «Детектор медіа» №1-2, 2007), Олександр Роднянський сказав: «…Представители господина Коломойского подали документы в следующую инстанцию, а мы, со своей стороны, готовы отстаивать свою позицию в Верховном Суде. Но поскольку решение суда второй инстанции было весьма значимым и важным в развитии этой истории, оно побудило всех к поискам разумного внесудебного выхода из положения. Поэтому мы находимся в переговорном процессе».

22 лютого Апеляційний суд міста Києва скасував рішення Шевченківського районного суду міста Києва, яким визнавалося переважне право підприємства «Інтер-медіа» на купівлю частки «Студії «1+1», задовольнивши апеляційну скаргу Ігоря Коломойського. Представник Роднянського Олег Конопольський заявив «ТК», що, на думку його сторони, суд припустився серйозних процесуальних порушень. Сторона Роднянського має намір оскаржити це рішення у Верховному Суді.