26 лютого ток-шоу В’ячеслава Піховшека «Епіцентр» вийшло в ефір «1+1» у незвичному форматі. На початку програми, повний текст якої ви можете побачити у розділі «Тексти політичних програм» нашого сайту, ведучий наголосив: «Це наша друга програма, присвячена рейдерству». Нагадаємо нашим читачам, за яких обставин з’явилася перша.

Сталося це 30 жовтня 2006 року, у переддень слухання справи «Коломойський проти Роднянського» в Апеляційному суді міста Києва. «Детектор медіа» тоді писала про цю програму, яка мала всі ознаки медійної спецоперації. Її героями були народні депутати Володимир Стретович («Наша Україна») та Олена Лукаш (Партія регіонів), а експертами – юрист і політик Інна Богословська, а також відомі правники Олексій Резников, Олег Березюк тощо. Темою програми була проблема рейдерства як така, проте, звісно, згадували у студії й про випадок з «1+1». Присутні всі, як один, рішуче засудили практику рейдерства в цілому й дії Ігоря Коломойського щодо «Плюсів» зокрема. Позиція іншої сторони мала бути відображена в сюжеті, проте юристи, що представляють інтереси Коломойського в суді, дізнавшися про підготовку програми «про рейдерство», у письмовому вигляді заборонили «1+1» використовувати будь-які відеоматеріали за участю їхнього довірителя та їх самих. Таким чином, сторона Коломойського застрахувалася від можливих перекручень їхньої позиції, але і зняла з каналу відповідальність за недотримання балансу.

Нагадаємо, наступного дня, після 12-годинного виснажливого судового засідання, Апеляційний суд ухвалив рішення на користь Олександра Роднянського.

Час минув, і надійшла пора розгляду справи «Плюсів» у касаційній інстанції. Як повідомив «ТК» представник Ігоря Коломойського В’ячеслав Карташов, перше засідання Верховного Суду у справі має відбутись у середу, 28 лютого. Розглянувши скаргу, ВСУ може повернути справу до Печерського райсуду, Апеляційного суду міста Києва або залишити рішення в силі.

Героєм програми «Епіцентр» 26 лютого мав бути Давид Жванія. Відповідні анонси транслювалися в ефірі «1+1» ще напередодні і навіть у день програми (!). Проте, раптом було прийнято безпрецедентне рішення: змінити тему і склад гостей прямоефірної програми буквально за кілька годин до початку її ефіру. Глядачам запропонували «Епіцентр» проти рейдерства – дубль 2». 

Цього разу творці програми надійно убезпечилися від можливих звинувачень у намаганнях тиснути на суд. Тобто, з точки зору професійності у маніпуляціях «1+1» показав вже не просто клас, а вищий пілотаж. До студії було запрошено людей, які офіційно не мають нічого (або майже нічого) спільного з Олександром Роднянським і не можуть вважатися представниками його інтересів. Відтак, і сторону Коломойського залучати не довелося (!). Тим більш, що темою програми було, знову таки, рейдерство як таке, а не справа «1+1»…  Утім, і цього разу, за словами В’ячеслава Карташова, сторона Коломойського надіслала «1+1» письмове прохання утриматися від демонстрації будь-яких коментарів або епізодів за участю самого Коломойського або його представників.

Формальним приводом для повернення до теми рейдерства став початок діяльності Комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств, створеної відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 21 лютого 2007 року. 23 лютого перший віце-прем’єр Микола Азаров провів перше засідання цієї комісії. Заяви Азарова пролунали на початку програми в записі (деякі – досить загрозливого  змісту: «Щоб кожен суддя, який ухвалює незаконне рішення, знав, що за результатами роботи комiсiї його персональна справа обов'язково буде розглянута Вищою радою юстицiї, а потiм Верховною Радою, i наша Антикризова коалiцiя ухвалить рiшення про статус цього суддi… Щоб кожен дiяч, який робив замах на чужу власнiсть i спровокував захоплення, також знав, що всi його дiї обов'язково дiстануть оцiнку, а власнiсть буде надiйно захищена») –проте жодного представника ані Кабміну, ані парламентської більшості до студії запрошено не було. Всі присутні були або «помаранчевими», або «нейтральними». Навіть Микола Катеринчук зауважив, що «те, що опозиція відповідає в цій студії за рейдерство, не зовсім правильно».

Отже, героями програми стали троє народних депутатів: Анатолій Кінах, Ксенія Ляпіна та Микола Катеринчук. Усі – представники парламентської фракції блоку «Наша Україна» (у першій програмі, принаймні, спробували створити ілюзію «двох сторін», хоча жодних розходжень у думках Стретовича і Лукаш не було). Можливо, цього разу таким чином творці програми намагались обійти той факт, що у випадку перемоги Коломойського у Верховному Суді «плюси» , фактично, перейдуть у руки «помаранчевих». Адже в іншому випадку важко було б представити конфлікт виключно як спір господарюючих суб'єктів. Утім, без натяків на це не обійшлося, але з вусь ведучого, який міг жорстко контролювати ситуацію, не даючи їй піти у небажане русло.

Серед експертів були – юрист і правозахисник Тетяна Монтян, лідер Партії захисників Вітчизни Юрій Кармазін, лідер Народно-демократичної партії Людмила Супрун, а також адвокати Сергій Козьяков та Олексій Рєзников. Слід зазначити, що Сергій Козьяков є представником Бориса Фуксмана, компаньйона Олександра Роднянського, а його колега з адвокатської контори «Сергій Козьяков і партнери» Олег Конопольський представляє самого Роднянського. Олексій Рєзников, який брав участь і в першій «програмі про рейдерство», не раз коментував справу «Плюсів», висловлюючись на користь сторони Роднянського, крім того, він є партнером Сергія Власенка, який брав участь у процесі в Печерському суді на стороні Роднянського... Чому було запрошено саме їх?  Це питання, на яке ми, на жаль, не змогли отримати відповіді від самого В’ячеслава Піховшека, адже він відмовився коментувати вчорашню програму.

Як і в першій програмі, в «Епіцентрі» 26 лютого не раз згадувалося про нечистих на руку суддів, чиї рішення уможливлюють рейдерські захоплення. Таким чином, можна припустити, що саме певний суддя (або судді) був «головним глядачем», на якого було скероване вістря програми. Можливо, це – Голова Верховного Суду Василь Онопенко, сюжет про призначення якого, доповнений цитатами з інтерв’ю, було показано в програмі? Адже Онопенко – представник Блоку Юлії Тимошенко, а про «симпатії» між Юлію Тимошенко та співласником  групи «Приват» Ігорем Коломойським свого часу  згадувалося у пресі. Зрештою, як на програму «про рейдерство взагалі», в «Епіцентрі» 26 лютого аж забагато йшлося про Верховний Суд, адже більшість «рейдерських» справ вирішуються в судах першої та другої інстанції. У першій програмі, нагадаємо, матеріал про гріхи судді Печерського суду Андрія Горяйнова, що ухвалив рішення на користь Коломойського, можна було сприйняти як своєрідне попередження для інших суддів, які розглядатимуть справу «Плюсів».

Але повернемося до «Епіцентру». Після вступу ведучий одразу перейшов до… справи «1+1»:

«…ось перелік справ, призначених до розгляду в касаційній інстанції Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України за адресою вул. П.Орлика, 4а, зал Пленуму – розгляду 28 лютого 2007 року. Тут є графи «№ переведення», «Сторони у справі та предмет спору», «Суд, який постановив рішення». Другою у списку справою – з номером переведення 6-5620 ск 06 – у графі - «Сторони у справі та предмет спору» сказано – «Коломойський І.В. до Печерської районної держадміністрації в м. Києві, Роднянського О.Ю., телерадіокомпанії "Студія 1+1"; 3-тя особа: Іноземне підприємство "Інтер-Медіа", Сахно Н.В. – про визнання права власності». У третій графі – «Суд, який постановив рішення» – Печерський районний суд м. Києва.»

Більш того, справа «1+1» стала  єдиним конкретним прикладом «рейдерства», що розглядався у цьому випуску програми «Епіцентр»! (У першій програмі її було, принаймні, «розбавлено» декількома іншими, зокрема, фрагментом із програми Володимира Ар’єва «Закрита Зона», згадками про декілька гучних рейдерських захоплень). В’ячеслав Піховшек ставив запитання до присутніх у студії юристів чомусь із позиції «громадянина і працівника «Студії «1+1»: «…запитання до адвоката, який працює тут, до юристів, до вас, Тетяно, до вас, Сергію Юрійовичу (Козьяков. – «ТК»). Чи це означає… що ввечері 28 лютого ми можемо отримати рішення суду, яке видане іменем України і не підлягає оскарженню, що у «Студії «1+1» змінилися власники?». Словом, справжня мета програми не дуже-то й приховувалася. Коли учасники програми надовго відходили від теми «1+1», ведучий нагадував про неї. Так, коли Микола Катеринчук почав називати розцінки (невідомого походження, але про які «всі знають», що підтвердили й юристи) на судові рішення на замовлення рейдерів, В’ячеслав Піховшек перебив його запитанням: «А про нас ви не знаєте?» (що слід розуміти як: «Чи не знаєте ви, скільки заплатили  за справу «1+1» у суді?»), однак Катеринчук проігнорував це запитання.

Трохи дивно було бачити серед учасників відверто тенденційної програми Тетяну Монтян, юриста і правозахисника, відому своєю критичністю й безкомпромісністю. Вона висловлювала найбільш різкі судження щодо продажності й корумпованості суддів: «…Винести рішення на користь Коломойського – це означатиме написати в себе на лобі: ми продажні, ми готові на все. Я сюди прийшла не заради Роднянського і не проти Коломойського, а за честь української судової системи… Ми й так знаємо, що наші судді займаються рейдерством, але цей випадок показовий. Якщо у своєму рейдерстві розпишеться Верховний Суд, далі йти вже нікуди».

Сьогодні телефоном на запитання, чи не здається їй, що її використали, Тетяна Монтян відповіла «ТК»: «Звичайно, мене використали. Але, коли йдеться про те, що Верховний Суд може прийняти рішення на користь Коломойського, я готова піти навіть до Піховшека, і готова, щоб мене використали. Ми всі дуже боїмося такого рішення. Сторона Роднянського не отримала повістки на засідання 28 лютого, тож, можливо, вони вже про все домовилися…».

Трохи менш різким у своїх висловлюваннях був під час програми «Епіцентр» Юрій Кармазін. Дивну, як на досвідченого правника, необережність демонстрував своїми заявами Сергій Козьяков: «На відміну від політиків, і народних депутатів, я є просто народ… для пом’якшення атмосфери, для розрядки можна запропонувати всім суддям повісити у себе на дверях два стікера. Перший – помаранчевий: я не беру хабарів. Другий – синій: я не беру участь у рейдерстві».

Звісно, ми не можемо стверджувати,  якими саме були мотиви, з яких поважні народні депутати Кінах, Ляпіна і Катеринчук погодилися бути використаними в ролі публічних захисників Олександра Роднянського, беручи участь у настільки тенденційній програмі. Якщо для позапарламентських політиків Кармазіна і Супрун будь-яка нагода засвітитися на загальнонаціональному каналі є необхідною для того, щоб хоч якось зачепитись у пам’яті електорату, то головні герої – політики досить великого «калібру», аби не розмінюватися на такі дрібниці. Якщо, звісно, за Коломойським вони не бачать деяку іншу, всім відому постать, заради боротьби зі впливом якої, особливо у контексті останніх подій із підписанням угоди між «НУ» та БЮТ, можна трохи і «прибруднитися».

У всякому разі, можна припустити, що народні депутати  добре знали мету проведення саме такої програми. Та навіть якщо (раптом!) політики та експерти зрозуміли, для чого саме  їх запрошено на ток-шоу, вже тільки в ході програми – вони повинні були поводитися відповідним чином, дистанціювавшись від нав’язуваної ведучим лінії. Навіть якщо їхня особиста позиція щодо суду «Коломойський-Роднянський» співпадає з позицією канала «1+1» – вони б мали публічно зауважити про неправомірність обговорення в контексті теми рейдерства лише цієї справи і за будь-якої відсутності у студії іншої точки зору! Але цього не відбулося. Чи усвідомлюють вони, політики й народні обранці (!), свою відповідальність перед глядачем загальнонаціонального каналу, публічно вступаючи в суто комерційний спір на боці однієї зі сторін, та ще й напередодні судових слухань?

В’ячеслав Карташов, юрист, представник Ігоря Коломойського, прокоментував «ТК» учорашній випуск програми «Епіцентр»:

– Побачене в ефері «Епіцентру» 26 лютого 2007 року не було неочікуваним. Як і напередодні засідання в Апеляційному суді, «1+1» не пропустив можливість «натиснути» на Верховний Суд України напередодні розгляду касаційної скарги. Усі намагання суспільства забути про «далекий» 2004-й з його темниками для ЗМІ – марні, допоки існує «Епіцентр» із його незмінним «модератором». Той випадок, коли «рожденный ползать летать не может», коли виконати брудне завдання – справа звичайна, рівних йому у цьому немає.

Черговий випуск програми «Епіцентру» 26 лютого 2007 року не лише не розвіює «міфу» про необ’єктивність телебачення, але й укріплює віру в нього на рівні загальнонаціонального каналу. Яка випадковість – черговий випуск «Епіцентру» про рейдерство напередодні засідання Верховного Суду України! Чому б не запросити «бажаних» гостей і не поговорити «з виглядом знання справи» на втіху почесного президента? Чому б не уявити себе «Епіцентром» четвертої влади, а може і взагалі – вищим за інші державні інституції? Що таке судова влада в Україні поряд із інформаційним ресурсом – загальнонаціональним каналом, який можна використати у власних комерційних інтересах?

Я думаю, що в пересічного глядача не могло не виникнути питання, чому в студії немає представників Коломойського. Саме з метою представлення інтересів лише Роднянського, представники Коломойського не запрошувались на жодний із випусків «Епіцентру». Разом із тим, адвокат Фуксмана не пропустив жодного з «прямих ефірів». Випуск програми «Епіцентр» – засідання клубу «по інтересах», за заздалегідь визначеним і погодженим сценарієм. Зауважу, що під темою «рейдерства» на прикладі спору між Коломойським і Родянським вже вдруге обговорюється те, що до такого явища, як рейдерство, взагалі ніякого відношення немає. Як можна називати «рейдерством» публічний судовий спір, який триває вже більше ніж півтора роки, участь в якому беруть десятки адвокатів? Якщо кожний спір між фізичними особами розглядати під запропонованим кутом, то що ж тоді не рейдерство?

І я не розумію готовності запрошених адвокатів до публічних оцінок позовних вимог і прийнятого Печерським районним судом рішення без знання матеріалів справи. Те, що оцінювалося впродовж одинадцяти місяців у судових засіданнях, з викликом свідків, із заслуховуванням шестигодинних виступів адвокатів, в прямому ефірі було прокоментовано з неабиякою легкістю та відвертою демонстрацією зневаги до судової системи.

«Детектор медіа» попросила прес-службу «1+1» дати офіційну відповідь на наступні запитання:

– До вчорашнього дня в ефірі «1+1» анонсувалася програма «Епіцентр» за участю Давида Жванії. Чому тема, склад запрошених учасників і формат були змінені?

– Чому на програму, присвячену рейдерству, було запрошено саме Анатолія Кінаха, Ксенію Ляпіну і Миколу Катеринчука? Як вони стосуються теми і чому було обрано саме трьох представників «Нашої України»?

– Чи пов’язана ця програма з початком розгляду справи «1+1» у Верховному Суді?

– Чому єдиним прикладом рейдерства в програмі був саме конфлікт навколо «1+1»?

На жаль, ознайомившись із переліком запитань, прес-служба відмовилася надавати коментар.

Що ж, доводиться повторювати висновки, зроблені у попередній статті, адже очевидно, що готовність власника «1+1» використовувати творчих працівників каналу для захисту своїх бізнес-інтересів, – зокрема, з порушенням професійних стандартів журналістики, – від цього нікуди не зникне. Незважаючи на те, що «Детектор медіа» не стає на жодну з позицій – ані Коломойського, ані Роднянського, – хотілось би нагадати людям, які вирішують свої ділові питання у такий спосіб, що є ще й позиція глядачів. А їхня довіра до програми, ведучого (хай там якою є репутація В’ячеслава Піховшека) і телеканалу «1+1» після кожного такого випадку відверто маніпулятивної  програми падає. 

Рішення Верховного Суду, яке може з’явитись уже 28 лютого, має поставити крапку у справі «1+1». Можливо, не на користь Олександра Роднянського. Тож програму, яку глядачі «1+1» побачили ввечері 26 лютого, можна трактувати як останню спробу публічно натиснути на суд. Не дивно, що в сюжеті, показаному під час програми, автори апелювали до історичного засідання ВСУ, на якому було скасовано результати другого туру президентських виборів 2004 року. Тоді Верховний Суд зважив на думку людей, які стояли на вулиці; очевидно, й тепер власникам «Плюсів» хотілось би викликати широкий суспільний резонанс, який міг би вплинути на рішення суду або, принаймні, відкласти його ухвалення. Але до чого тут, власне, глядачі? До чого творчі працівники каналу, яких втягують у виконання брудних спецоперацій? І скільки ж можна, врешті решт, каналу спекулювати на суспільному резонансі виключно в інтересах його власників? Згадаймо, як у 2004-му «1+1» був дуже-дуже далеким від суспільних настроїв – аж доки не стало остаточно зрозуміло, «куди вітер дує»…

Довідка «ТК»: хроніка боротьби за «Плюси»

Структура власності заснованої у 1995 році «Студії «1+1», яка з 1997 року виходить на ІІ національному телеканалі, не є зрозумілою до кінця. У пресі публікуються суперечливі дані. Так, нещодавно Інститут Медіа Права звернувся до головного інвестора «1+1», компанії Central European Media Enterprises (зареєстрована на Бермудських островах, голова правління – Рональд Лаудер), з проханням роз'яснити, яким чином ця компанія, а також українські громадяни Олександр Роднянський та Борис Фуксман, володіють «Студією «1+1». Головна суперечність полягає в тому, що СМЕ заявляє про 60% економічного інтересу в «1+1» (хоча підтверджень цьому в офіційних документах Інститут Медіа Права не знайшов), тоді як Олександр Роднянський стверджує, що володіє 70%. Можна з певністю сказати, що на сьогодні канал де-факто перебуває під контролем Олександра Роднянського та фірми «Інтер-Медіа», засновником якої є фірма INNOVA Film GmbH, зареєстрована в Дюссельдорфі, Німеччина. Останньою частково чи повністю володіє СМЕ.

У 2002 році Роднянський вистояв у запеклій боротьбі з бізнесменом Вадимом Рабиновичем, якого неофіційно підтримував київський мер Олександр Омельченко. Рабинович намагався позбавити «1+1» ліцензії на мовлення на УТ-2, оскаржуючи в суді результати конкурсу, проведеного Національною радою з питань телебачення і радіомовлення. Згодом, під час подій кінця 2004 – початку 2005 року, Роднянський визнав, що ціною залагодження цієї справи була гарантія цілковитої лояльності каналу до режиму Кучми.

У березні 2005 року Олександр Роднянський і Борис Фуксман розпочали переговори з Ігорем Коломойським, співвласником групи «Приват», щодо продажу своєї частки власності «1+1». Спочатку йшлося про продаж 40% за 100 мільйонів доларів. 21 червня 2006 року сторони зустрілись у Женеві (Швейцарія) в офісі компанії «Ketcul» по вулиці Рудера Рожесері, 29 та начебто уклали усну угоду щодо продажу 70% «Студії «1+1». При цьому був присутній перший заступник голови правління «Приватбанку» Тимур Новиков, який згодом виступив головним свідком у справі «Коломойський проти Роднянського». Олександр Роднянський не заперечує факт зустрічі, але стверджує, що не приймав від Коломойського жодних грошей, а також не вважає домовленість чинною усною угодою. Слід зазначити, що інформація про угоду, – щоправда, без конкретної згадки про Коломойського, – з'явилась у ЗМІ (зокрема, була оприлюднена «Детектор медіаю») того самого дня.

Однак наприкінці серпня СМЕ заборонила Роднянському і Фуксману продавати частку компанії, якою вони розпоряджаються, групі «Приват». 14 жовтня  2005 року Ігор Коломойський подав позов до Печерського суду міста Києва з вимогою визнати за ним право власності на частку Роднянського в телекомпанії «Студія «1+1». Перше судове засідання у справі відбулося 2 грудня 2005 року. Позивач доводив, що перерахував на адресу приватного нотаріуса Козиної депозит на ім'я Олександра Роднянського у сумі 10,1 млн гривень – аванс за 70% акції «1+1» (ця трансакція відбулася 10 червня 2006 року – за 11 днів до женевської зустрічі). В матеріалах справи також є  лист від 10 червня, який спершу був підставою позову Коломойського. Цей лист підписаний Фуксманом, Бьорком (президент компанії СME), Роднянським та Коломойським. У ньому мова йшла про певні переговори щодо можливого придбання Коломойським частки в підприємствах «Studio 1+1 Group». Під «Studio 1+1 Group» сторони переговорного процесу визначали, відповідно до листа СМЕ, такі структури, як Innova Film GmbH (Німечина), International Media Services (Бермуди), TV Media Planet (Кіпр), Intermedia (Україна), «1+1» (Україна). Представники позивача тлумачили цей лист, як згоду СМЕ на продаж «1+1».

19 липня 2006 року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення продовжила ліцензію на мовлення «1+1» на 10 років. Поспіх у прийнятті цього рішення пояснювався ймовірними спробами політичних та бізнесових груп використати питання ліцензії каналу як додатковий чинник у боротьбі за власність.

Тим часом, компанія «Інтер Медіа» подала до Шевченківського суду міста Києва позов на Олександра Роднянського, доводячи своє пріоритетне право на придбання його частки «1+1». 18 липня за рішенням Шевченківського суду угоду між Коломойським і Роднянським було визнано такою, що не відбулася. Представник Коломойського у Печерському суді В’ячеслав Карташов назвав це рішення «міжсобойчиком представників Роднянського та «Інтер-Медіа», покликаним створити ілюзію вирішення спору між Коломойським і Роднянським для впливу на Печерський суд». У цей час у Печерському суді тривала тяганина, і 16 серпня суддя Андрій Горяйнов ухвалив рішення, за яким 70% «Студії «1+1» були визнані такими, що належать Ігорю Коломойському, а Олександра Роднянського було зобов’язано сплатити позивачу судові видатки у сумі 1700 грн.

Це рішення було по-різному оцінене правниками, фахівцями у галузі медіа-права та медіаекспертами. Більшість, утім, погоджується, що йдеться про так звану «рейдерську акцію», тобто намагання отримати контроль над підприємством не зовсім чесним шляхом за допомогою судових рішень. Того ж дня компанія СМЕ заявила про намір оскаржити рішення Печерського суду. Протягом наступного місяця до Апеляційного суду міста Києва надійшло декілька апеляційних скарг.

Зокрема, рішення судді Горяйнова (відомого, до речі, кількома скандальними судовими рішеннями, серед яких – підтвердження законності приватизації «Криворіжсталі») оскаржили представники Олександра Роднянського, його дружини Валерії Мірошниченко (яка претендує на законну половину спільного з чоловіком майна), Бориса Фуксмана, «Студії «1+1» та компанії «Інтер-медіа», яка наполягає на своєму виключному праві придбання частки «1+1».

31 жовтня 2006 року Апеляційний суд міста Києва скасував рішення Печерського суду та залишив позов Ігоря Коломойського без задоволення. В ході 12-годинного засідання між судом та представниками Коломойського відбувалися гострі дискусії, в результаті яких В’ячеслава Карташова та Ірину Хвінгію вивели із зали судових засідань; оголошення рішення відбувалося за їх відсутності. Сторона Коломойського відразу після засідання заявила про процесуальні порушення і висловила намір оскаржити рішення судді Гончара у касаційній інстанції. У листопаді 2006 року представники Коломойського подали касаційну скаргу до Верховного Суду України. «По-перше, в апеляційній інстанції справа розглядалася складом суду, не вповноваженим до її розгляду. По-друге, при судовому розгляді були допущені грубі процесуальні порушення, що однозначно ведуть до скасування рішення. Серед цих порушень – неповідомлення учасників процесу про час і місце розгляду справи належним чином. Також апеляційний суд прийняв рішення, ґрунтуючись на доказах, які він не розглядав», – так сформулював свою позицію В’ячеслав Карташов. 11 грудня 2006 року Верховний Суд відкрив провадження у цій справі і встановив термін, у який приймаються заперечення, до 1 лютого 2007 року.

В інтерв’ю, даному «ТК» у середині січня 2006 року (його повну версію читайте в журналі «Детектор медіа» №1-2, 2007), Олександр Роднянський сказав: «…Представители господина Коломойского подали документы в следующую инстанцию, а мы, со своей стороны, готовы отстаивать свою позицию в Верховном Суде. Но поскольку решение суда второй инстанции было весьма значимым и важным в развитии этой истории, оно побудило всех к поискам разумного внесудебного выхода из положения. Поэтому мы находимся в переговорном процессе».

22 лютого Апеляційний суд міста Києва скасував рішення Шевченківського районного суду міста Києва, яким визнавалося переважне право підприємства «Інтер-медіа» на купівлю частки «Студії «1+1», задовольнивши апеляційну скаргу Ігоря Коломойського. Представник Роднянського Олег Конопольський заявив «ТК», що, на думку його сторони, суд припустився серйозних процесуальних порушень. Сторона Роднянського має намір оскаржити це рішення у Верховному Суді.