31 жовтня Апеляційний суд міста Києва розпочав розгляд справи щодо власності «Студії «1+1». До суду надійшли апеляційні скарги від представників Олександра Роднянського, його дружини Валерії Мірошниченко, Бориса Фуксмана, «Студії «1+1» та компанії «Інтер Медіа». Відкривши засідання, колегія у складі суддів Гончара, Усик і Вербової заслухала клопотання представника Ігоря Коломойського В'ячеслава Карташова щодо відводу суддів. Потім свої пояснення зачитали представники Роднянського, Мірошниченко та інших. До вечора суд заслуховуватиме пояснення сторони Коломойського. Детальніше про суд - у новинах «ТК».

16 серпня, повідомляючи про рішення Печерського суду, яким 70% «плюсів» було визнано власністю Ігоря Коломойського, «Детектор медіа» писала: «Залишається сподіватись, що до активної участі в конфлікті не буде залучений колектив «Студії «1+1». Такі випадки, на жаль, також були в історії українського телебачення». Наші сподівання були марними.

Судова тяганина щодо власності «1+1» супроводжувалась публікацією у пресі замовних статей як з одного, так і з іншого боку. Про найвідвертішу «чорнуху» «Детектор медіа» повідомляла, і навіть отримала за це від прес-служби каналу подяку за небайдужість… Хоча, зауважмо, про саму «Студію «1+1» у згадуваній статті в «Газете по-киевски» не йшлося: це був удар по діловій репутації Роднянського та очолюваного ним російського холдингу «CTC».

Коментуючи брифінг, проведений адвокатами Роднянського та дружніх йому суб'єктів судового процесу 21 серпня 2006 року, представник Ігоря Коломойського В'ячеслав Карташов заявив: «На моє переконання, його метою, як і метою інших заходів, пов’язаних з публічним обговоренням в засобах масової інформації рішення Печерського районного суду є, в першу чергу, намагання наших опонентів сформувати стійку громадську думку про те, що дане рішення є «незаконним», «безпрецедентним» і т.п. При цьому, використовуючи необізнаність пересічного громадянина з нормами законодавства України, адвокати заявляють про те, що не підтверджується правовим обґрунтуванням рішення Печерського суду. Таке публічне обговорення є насамперед намаганням вчинити тиск на суддів апеляційного суду ще до прийняття апеляційних скарг до провадження».

Напередодні першого засідання Апеляційного суду у справі «1+1» до формування громадської думки навколо «суперечки господарюючих суб’єктів»  почали залучати сам канал, себто,  його працівників – журналістів і телеведучих. На щастя, їх не змусили, наприклад, голодувати під стінами суду, але факти втручання, чи то пак, впливу власника на редакційну роботу є очевидними.

У недільній інформаційно-аналітичній програмі «ТСН. Підсумковий випуск» з'явився сюжет Юрія Сидоренка, присвячений проблемі рейдерства. Проблема, без сумніву, є актуальною, але чомусь саме за підсумками тижня, що передував першому судовому засіданню, вона була удостоєна висвітлення в програмі Олеся Терещенка. Після довгої прелюдії, розповіді про явище рейдерства, його форми та небезпеки, які воно несе економіці, автор сюжету,  нарешті,  підійшов до суті:

«Останні рейдерські атаки вже не обмежуються маловідомими фірмами. Відпрацьовані майновими піратами схеми, тепер застосовують і до відомих публічних компаній. Більше того, ідеться про напад на фірми з великими іноземними інвестиціями. Це загрожує не тільки міжнародному іміджу країни, а й відповідними санкціями. Розголосу набули скандал із норвезьким "Теленором", заводом "Олейна", у цьому ж ряду і студія "1+1". Незаконне суддівське рішення та рейдерська схема – і ось загальнонаціональна телекомпанія вже мусить доводити, що нікому нічого не продавала.

Сергій ВЛАСЕНКО, адвокат: "Вперше суд визнав таку угоду укладами, коли одна сторона каже, – я був в такий-то час там-то і укладав з тобою цю угоду, – а друга сторона каже, – ні, я там був, але ми з тобою взагалі про це розмови не вели. І в цьому є унікальність, напевно, випадку з "1+1".»

Найнебезпечніше, що агресору непотрібно ніяких документів на право власності. Право на піратський абордаж дає головна зброя – саме судове рішення. Суд, наприклад, може назвати законною багатомільйонну трансакцію на підставі усної домовленості, якої, як запевняють відповідачі, взагалі не було». (Цитуємо за Оглядом українського телеефіру).

Отже, як у старі «добрі» часи, журналісти знову виконують замовлення, що суперечать професійним стандартам. Не хочеться вірити, що журналіст Юрій Сидоренко з власної волі голослівно назвав рішення суду «незаконним», навішав цілу низку необґрунтованих ярликів і, зрештою, забув про необхідність висвітлення другої точки зору. Таке кричуще порушення етичних принципів несумісне з високим професійним рівнем журналістів ТСН. Тому припустімо, що на нього або ж на автора підсумкової програми Олеся Терещенка було вчинено тиск з боку власника або менеджменту.

Цікаво, що на сайті «1+1» викладені скорочені версії всіх сюжетів підсумкового випуску ТСН 29 жовтня… окрім сюжету Юрія Сидоренка про рейдерство. Він мав бути між сюжетом про настрої в українському суспільстві і репортажем про фестиваль «Молодість». Загалом, ситуація характерна для замовних сюжетів, згадок про які на сайтах телекомпаній зазвичай не залишається.

«ТК» звернулась сьогодні вранці по коментар щодо недільного сюжету до автора програми. Олесь Терещенко повідомив, що зараз він дуже зайнятий, але обіцяв дати відповідь на наші запитання до вечора.

Нарешті, 30 жовтня, у переддень першого засідання Апеляційного суду у справі «1+1», о 22-30 в ефір «1+1» вийшов черговий випуск програми «Епіцентр» В'ячеслава Піховшека. На превеликий подив телеглядачів, програма, що вийшла оновленою 2 жовтня після майже 2-річної перерви, на п'ятому випуску змінила формат. У студії перебував не один гість, а двоє – народні депутати Олена Лукаш, член фракції Партії регіонів, Голова підкомітету з питань судоустрою та статусу суддів Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя, та Володимир Стретович, член фракції блоку «Наша Україна», член Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. На місцях, які у звичному оновленому «Епіцентрі» займають журналісти, сиділи відомі юристи та громадські діячі, серед яких голова партії «Віче» Інна Богословська (близька до опонента Ігоря Коломойського Віктора Пінчука) та адвокат Олексій Рєзников, чиї коментарі щодо справи «1+1» наводила й «ТК». Темою програми була, як ви, напевно,  здогадались, насущна проблема рейдерства.

Перш,  ніж коментувати незвичний випуск програми «Епіцентр», ми вирішили звернутись до її автора та ведучого.

В'ячеслав Піховшек, відповідаючи на запитання «Детектор медіа», назвав причинами появи програми від 30 жовтня «cуспільний резонанс навколо рішення суду у справі «1+1» та виникнення прецеденту визнання чинною угоди, укладеної на підставі усної домовленості – і як висновок – суспільний інтерес до прецеденту усних угод (правочинів), згідно якими можна втратити (набути) майно». Зробити таку програму, за словами пана В'ячеслава, було його власною ініціативою. На уточнююче запитання «чи можете ви однозначно сказати, що власник або менеджмент «1+1» не чинили на вас тиску або будь-якого впливу? Чи рішення про вихід програми саме в цьому формат та з такою темою було виключно ваше, чи спільне з менеджментом та власником?» він відповів так: «Це було моє персональне рішення, за яке я несу персональну відповідальність. Менеджмент «1+1» знав про тему програми, оскільки у нас на каналі не прийнято не інформувати менеджмент щодо тем, які виходять на каналі».

«Я не атакував персонально Ігоря Коломойського. Програма не була присвячена виключно розгляду рішення Печерського суду щодо 1+1, - пояснює Піховшек – Йшлося і про ситуацію на заводі «Олейна», і на дніпропетровському ринку «Озерка», і навколо Укррічфлоту. А назагал це була оцінка ситуації у правовому просторі України після розпаду, за визначенням Дмитра Табачника у журналі «Профіль», «централізованої влади із елементами тоталітаризму»,  суду та подоби правового  вакууму на її місці. Йшлося про певну слабкість центральної влади, що має місце – після подій кінця 2004-початку 2005 року, яку я, опираючись на своє розуміння психології політиків, що прийшли в Україні до влади, передбачував ще тоді, прогнозуючи, що суд перетвориться у самостійного автора політичних і бізнесових рішень. Нинішні  судові прецеденти,   в свою чергу,  призводять до втрати у людей віри у справедливість і після того, що журналісти називають «помаранчевою революцією».

За словами пана Піховшека,  випадок  зі студією «1+1»  займав меншу частину програми, темою якої була проблема рейдерства як така. До того ж, був наведений також інший приклад – фрагмент програми Володимира Ар'єва «Закрита Зона» (випуск під назвою «Котлован», що вийшов в ефір 5 каналу 31 серпня 2006 року). 
 

В'ячеслав Піховшек наполягає на актуальності теми рейдерства для всього суспільства. «Прецедент, створений Печерським судом, може призвести до того, що пересічних громадян почнуть за рішенням суду викидати з їхніх квартир. Зараз у судах України розглядаються справи, коли, наприклад, чоловік продав спільну з дружиною власність, а їй показав рішення суду, за яким у нього цю власність начебто конфіскували», - каже він.

Пан Піховшек не вважає, що вчорашнім випуском дискредитував оновлений проект, який він сподівається зробити головною політичною програмою України.

Він має певні критерії оцінки програм інформаційного, публіцистичного та аналітичного мовлення. «На першому місці я б поставив кількість  ексклюзивних новин, добутих безпосередніми виробниками новин, підсумкових програм, ток-шоу. У минулому «Епіцентрі» з Романом Безсмертним таких новин було шість. На другому місці – актуальність політичних ініціатив, висунутих безпосередньо у тій чи іншій програмі. На третьому місці – активну громадську позицію самого ведучого, який працює не «підставкою для мікрофону», а чітко подає глядачу, для якого ми працюємо, причинно-наслідкові зв’язки між політичними та соціальними подіями. На четвертому – фахову персональну підготовку ведучого до конкретного ефіру», - каже В'ячеслав Піховшек.

Принцип запрошення гостей на вчорашню програму її автор пояснює так: «Запрошувалися авторитетні юристи, кожен з яких має свою точку зору на прецедент усних угод. Це - Володимир Стретович, голова Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Олена Лукаш, голова підкомітету з питань судоустрою та статусу суддів Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя, Дмитро Грищенко, директор юридичної та патентної фірми «Грищенко та Партнери», Інна Богословська, голова політичної партії «Віче», заслужений юрист України, Олег Березюк, адвокат, голова Київського юридичного товариства, Олексій Рєзніков, адвокат, партнер юридичної фірми «Магістр і Партнери».

Ніхто не може звинувачувати у заангажованості у процес навколо «1+1» таких юристів, як депутати Стретович і Лукаш, адвокати Грищенко, Березюк і Рєзников. Присутність у студії депутатів Стретовича і Лукаш, із «Нашої України» і «Регіонів України» забезпечувало позапартійність програми. Запрошення до студії Інни Богословської пояснювалась тим, що вона, маючи великий досвід публічного політика, могла розтлумачити глядачам деякі юридичні терміни простими словами. Від присутніх у студії я вимагав відповіді на запитання, що вони збираються робити, аби виправити ситуацію в українській судовій системі. Я давав зрозуміти, що слабкість судової системи загрожує дотриманню прав людини і громадянина», - додає автор програми.

Відсутність у програмі другої точки зору – позиції Ігоря Коломойського або його представників – за словами Піховшека, пояснює лист, що надійшов на адресу «Студії «1+1» 27 жовтня.

Зміст листа зводиться до того, що представники Коломойського вимагають «забезпечити додержання особистих прав та інтересів, передбачених і гарантованих чинним законодавством», і не оприлюднювати відеозаписи за участю Ігоря Коломойського та його представників, на які вони не давали згоди. Досить дивна поведінка для сторони публічного конфлікту. Навіщо забороняти телеканалу, що представляє опонента, публікувати твою позицію? Можливо, йдеться про якийсь компромат, публікації якого прагнули завадити представники Коломойського?  Водночас, уважно перечитавши лист, можна побачити, що в ньому немає жодної заборони щодо участі  представників Коломойського у проектах, подібних вчорашньому «Епіцентру».

Власне, це і підтвердив у відповідь на запитання «ТК»  В'ячеслав Карташов, чий підпис стоїть під листом. Він повідомив «ТК» наступне: «Ми не забороняли висвітлювати події, пов'язані з судом. Заборона стосувалась демонстрації матеріалів та інтерв'ю Ігоря Коломойського та його представників без їх узгодження з нами. У вчорашній програмі пан Піховшек перекрутив нашу заяву. Ми вимагатимемо спростування».

«Детектор медіа» в жодному разі не збирається звинувачувати В'ячеслава Піховшека (як і Олеся Терещенка) в нещирості або ставити його слова про власну ініціативу під сумнів. Та не можна заперечити, що ввечері 30 жовтня з екранів повіяло 2004-м роком. Усі ми пам'ятаємо, як в ефірі провладних телеканалів збирались для «дискусії» на актуальні теми люди, які представляли лише одну точку зору. Наприклад, «круглий стіл» - обговорення теледебатів між Ющенком і Януковичем  на Першому каналі у листопаді 2004-го, або трансляції з так званого «Демократичного центру», себто штабу Януковича, під час Помаранчевої революції. Здається, останні зразки цього жанру можна було бачити в ефірі ТРК «Київ», коли заслужені працівники київського телебачення разом із запрошеними гостями інтелігентно «мочили» кандидата у мери Києва Леоніда Черновецького. Сам факт екстреної зміни формату програми під конкретний привід є дивним для такого поважного каналу, як «1+1». Каналу, голова Ради директорів якого, Олександр Роднянський, свого часу промовив у ефірі знакові слова: «Ми гарантуємо, що будь-яка інформація, поширена нашим каналом, буде повною і неупередженою, відповідно до професійних стандартів журналістики. В ефірі «1+1» будуть висвітлюватися всі значущі події в Україні та за її межами і надаватися рівні можливості для висловлення своєї позиції всім учасникам суспільно-політичного життя».

Це цитата з виступу Роднянського на «1+1» 25 листопада 2004 року, який багато хто розцінював як своєрідне вибачення перед глядачами за упередженість, маніпуляції та роботу за «темниками». Відтоді до каналу виникало багато претензій, які часто озвучувала й «Детектор медіа». Так, під час парламентської кампанії «плюсам» закидали особливу прихильність до «Нашої України». Запитання викликали й передвиборні політичні ток-шоу, і організація теледебатів. Але повернення до стилістики відвертих маніпуляцій, що існувала в 2004-му, стало можливим лише тоді, коли Олександр Роднянський відчув серйозну загрозу – не політичну, а економічну.

Звісно, власник, менеджери та працівники каналу можуть розповідати скільки завгодно, що цей прецедент важливий для пересічного українця, для економіки країни тощо. Але в нормальних умовах, коли канал у своїй роботі не залежить від власника і приносить йому прибуток, глядачеві абсолютно байдуже, хто володіє 40%, 60% чи 70%. Медіа не повинні бути знаряддям ні нападу, ні самооборони власників.

Що ж до проблеми заангажованості вітчизняних судів, на якій, власне, робився основний наголос у програмі «Епіцентр», то вона справді дуже актуальна для країни.  І цю проблему, безперечно, повинні піднімати незалежні ЗМІ. Але чи треба це робити саме напередодні чергового важливого судового засідання? Чи саме на телеканалі, що належить безпосередньому учаснику цього засідання? Чи за відсутності представників не лише іншої сторони обговорюваного конфлікту, але й іншої точки зору на проблему судів в Україні? Чи можуть при цьому допускатись прямі натяки на заангажованість конкретного судді, рішення якого були не на користь власника каналу? Саме так зробив В'ячеслав Піховшек у вчорашній програмі, хоча, як відомо, судді не мають права публічно коментувати власні рішення, тож суддя Андрій Горяйнов не може відповісти на критику…

«Детектор медіа» вважає, що ці запитання – навіть не риторичні. Відповідь є, і вона зрозуміла: знову і знову професійні стандарти на каналі «1+1» приносяться в жертву інтересам власників. Навіщо це каналу, навіщо це власнику, навіщо це журналістам, які досі не можуть остаточно «відмитись» від ганьби 2002-2004 років, але знову наступають на ті ж самі граблі, демонструючи, що їх знову і знову можна використовувати – оце вже справді риторичне запитання.

Довідка «ТК». Хроніка боротьби за «плюси»

Структура власності заснованої у 1995 році «Студії «1+1», яка з 1997 року виходить на ІІ національному телеканалі, не є зрозумілою до кінця. У пресі публікуються суперечливі дані. Так, нещодавно Інститут Медіа Права звернувся до головного інвестора «1+1», компанії Central European Media Enterprises (зареєстрована на Бермудських островах, голова правління – Рональд Лаудер), з проханням роз'яснити, яким чином ця компанія, а також українські громадяни Олександр Роднянський та Борис Фуксман, володіють «Студією «1+1». Головна суперечність полягає в тому, що СМЕ заявляє про 60% економічного інтересу в «1+1» (хоча підтверджень цьому в офіційних документах Інститут Медіа Права не знайшов), тоді як Олександр Роднянський стверджує, що володіє 70%. Можна з певністю сказати, що на сьогодні канал де-факто перебуває під контролем Олександра Роднянського та фірми «Інтер-Медіа», засновником якої є фірма INNOVA Film GmbH, зареєстрована в Дюссельдорфі, Німеччина. Останньою частково ці повністю володіє СМЕ.

У 2002 році Роднянський вистояв у запеклій боротьбі з бізнесменом Вадимом Рабиновичем, якого неофіційно підтримував київський мер Олександр Омельченко. Рабинович намагався позбавити «1+1» ліцензії на мовлення на УТ-2, оскаржуючи в суді результати конкурсу, проведеного Національною радою з питань телебачення і радіомовлення. Згодом, під час подій кінця 2004-початку 2005 року, Роднянський визнав, що ціною залагодження цієї справи була гарантія цілковитої лояльності каналу до режиму Кучми.

У березні 2005 року Олександр Роднянський і Борис Фуксман розпочали переговори з Ігорем Коломойським, співвласником групи «Приват», щодо продажу своєї частки власності «1+1». Спочатку йшлося про продаж 40% за 100 мільйонів доларів. 21 червня 2006 року сторони зустрілись у Женеві (Швейцарія) в офісі компанії «Ketcul» по вулиці Рудера Рожесері 29 та начебто уклали усну угоду щодо продажу 70% «Студії «1+1». При цьому був присутній перший заступник голови правління «Приватбанку» Тимур Новиков, який згодом виступив головним свідком у справі «Коломойський проти Роднянського». Олександр Роднянський не заперечує факт зустрічі, але стверджує, що не приймав від Коломойського жодних грошей, а також не вважає домовленість чинною усною угодою. Слід зазначити, що інформація про угоду, - щоправда, без конкретної згадки про Коломойського, - з'явилась у ЗМІ (зокрема, була оприлюднена «Детектор медіаю») того самого дня.

Однак наприкінці серпня СМЕ заборонила Роднянському і Фуксману продавати частку компанії, якою вони розпоряджаються, групі «Приват». 14 жовтня  2005 року Ігор Коломойський подав позов до Печерського суду міста Києва з вимогою визнати за ним право власності на частку Роднянського в телекомпанії «Студія «1+1». Перше судове засідання у справі відбулося 2 грудня 2005 року. Позивач доводив, що перерахував на адресу приватного нотаріуса Козиної депозит на ім'я Олександра Роднянського у сумі 10,1 млн гривень – аванс за 70% акції «1+1» (ця трансакція відбулась 10 червня 2006 року – за 11 днів до женевської зустрічі). В матеріалах справи також є  лист від 10 червня, який спершу був підставою позову Коломойського. Цей лист підписаний Фуксманом, Бьорком (президент компанії СME), Роднянським та Коломойським. У ньому мова йшла про певні переговори щодо можливого придбання Коломойським частки в підприємствах «Studio 1+1 Group». Під «Studio 1+1 Group» сторони переговорного процесу визначали, відповідно до листа СМЕ, такі структури, як Innova Film GmbH (Німечина), International Media Services (Бермуди), TV Media Planet (Кіпр), Intermedia (Україна), «1+1» (Україна). Представники позивача тлумачили цей лист як згоду СМЕ на продаж «1+1».

19 липня 2006 року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення продовжила ліцензію на мовлення «1+1» на 10 років. Поспіх у прийнятті цього рішення пояснювався ймовірними спробами політичних та бізнесових груп використати питання ліцензії каналу як додатковий чинник у боротьбі за власність.

Тим часом, компанія «Інтер Медіа» подала до Шевченківського суду міста Києва позов на Олександра Роднянського, доводячи своє пріоритетне право на придбання його частки «1+1». 18 липня за рішенням Шевченківського суду угоду між Коломойським і Роднянським було визнано такою, що не відбулась. Представник Коломойського у Печерському суді В’ячеслав Карташов назвав це рішення «Міжсобойчиком представників Роднянського та «Інтер-Медіа», покликаним створити ілюзію вирішення спору між Коломойським і  Роднянським для впливу на Печерський суд». У цей час у Печерському суді тривала тяганина, і 16 серпня суддя Андрій Горяйнов ухвалив рішення, за яким 70% «Студії «1+1» були визнані такими, що належать Ігорю Коломойському, а Олександра Роднянського було зобов’язано сплатити позивачу судові видатки у сумі 1700 грн.

Це рішення було по-різному оцінене правниками, фахівцями у галузі медіа-права та медіаекспертами. Більшість, утім, погоджується, що йдеться про так звану «рейдерську акцію», тобто намагання отримати контроль над підприємством не зовсім чесним шляхом за допомогою судових рішень. Того ж дня компанія СМЕ заявила про намір оскаржити рішення Печерського суду. Протягом наступного місяця до Апеляційного суду міста Києва надійшло декілька апеляційних скарг.

Зокрема, рішення судді Горяйнова (відомого, до речі, кількома скандальними судовими рішеннями, серед яких підтвердження законності приватизації «Криворіжсталі») оскаржили представники Олександра Роднянського, його дружини Валерії Мірошниченко (яка претендує на законну половину спільного з чоловіком майна), Бориса Фуксмана, «Студії «1+1» та компанії «Інтер-медіа», яка наполягає на своєму виключному праві придбання частки «1+1».