«Армія...» , «Крила...» та «Слава і честь» (скорочено «Січ») - це назви трьох газет Міністерства оборони. Львів, Вінниця, Одеса - такою є географія нової операції міністра Анатолія Гриценка - медійно-хірургічної. Внаслідок її незабаром інформаційний ресурс оборонного відомства значно зменшиться. Гриценко не виключав, що буде скорочено деякі медіа, які працюють неефективно. Втім, що було зроблено для того, щоб ці ЗМІ запрацювали, як висловлюється речник міністра, «на 5 балів?» Між тим, із виданнями вчиняють як у бородатому анекдоті. Хворий на ношах з останньою надією звертається до санітарів: «А може в реанімацію?» - «Лікар сказав - у морг. Значить - у морг».

Ще донедавна коридорами інформаційних установ Міноборони шугала чутка. Заступник Анатолія Гриценка Володимир Пасько подав патрону пропозицію - скоротити всі оборонні медіа геть. «Вам догана!», - такою була резолюція Гриценка... І раптом, до військових журналістів у регіони приходить директива. Чиновники таки умовили міністра.

Перші зазіхання на інформцарину МО розпочалися ще навесні 2005 року. Тоді у відомстві на Повітрофлотському проспекті столиці витягли на світ божий таємну директиву часів Кучми і заходилися виконувати її. Йшлося про часткове скорочення низки журналістських посад в регіональних медіа. Мовляв, військо скорочується - то й журналістів має бути менше.

Редактори регіональних газет Міноборони помізкували з підлеглими, наскільки реально можна «ужатися», і послали інформацію на гору. У столиці до пропозицій не дослухалися. Тож на місцях різати довелося «по живому».

Процес минулорічного часткового скорочення журналістських посад мав «родимі плями». Опікувався ним Департамент гуманітарної політики МО, що до журналістики має вельми віддалений стосунок, а інформаційний відділ цієї установи очолює офіцер, який в жодному медіа не працював. Коли на місцях у виданнях вирішували кому сказати «па-па», жереб часто падав на незручних, тобто скорочення, на думку «постраждалих», виглядало як розправа. Дійшло до того, що одному журналістові ще до проведення атестаційної комісії (колективний орган) керівник сказав: «шукай нове місце роботи». Такий менеджмент спричинив реакцію в інших медіа. В ефірі телепередачі «Нова армія» (Перший національний телеканал) чотири журналісти газети «Армія України» навіть звернулися до Президента Ющенка по допомогу. Показово те, що двох військових журналістів після того, як то кажуть, з руками і ногами забрало на відповідальні інформаційні посади Прикордонне відомство.

Не дивно, що після такої «реформи» регіональні видання Збройних сил не вразили читачів і керівництво відомства збільшенням тиражів і якістю публікацій. Оскільки ампутація не зробила хворого здоровішим, пацієнта вирішили відправити на той світ.

Практично всі військові ЗМІ хворіють однією-єдиною хворобою - відсутністю свободи слова. Автори матеріалів не є суверенами над своїми текстами, реченнями і навіть словами. Редактори, наче цензори радянських часів, ретельно перевіряють журналістські тексти на предмет наявності критики. «Редакція може не поділяти думку автора», - цей постулат не для військових медій. Все вирішує «старший брат».

Проти тих, хто особливо «зарвався» і не хоче творити за принципом «як би чого не сталось», застосовують певний арсенал каральних засобів: догана, сувора догана, позбавлення премії, неповна службова відповідність. Можна помарудити журналіста численними службовими розслідуваннями. А якщо «клієнт» - ну просто завершене «гальмо», віддається прямий наказ не писати. За військовим статутом, пряме невиконання наказу є кримінальним злочином.

 «Журналіст - це творча професія, а вдягнувши на людину форму, у ній вбивають професіонала»,- цитує Гриценка одна газета.  Проте досвід роботи у військових медіа свідчить: професіоналізму у військовій журналістиці загрожує не однострій, а чиновники й керівники ЗМІ, які забули (або не знають взагалі) про конецформыначалоформы171-шу статтю Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за перешкоджання журналістам у виконанні професійної діяльності.

Постає запитання: «А що, засобами масової інформації у міноборони керують якісь монстри, котрі денно і нощно знущаються над підлеглими, геть не боячись відповідальності перед законом?» Відповідь на це запитання допомагає відшукати причину проблеми зі свободою слова у відомстві Анатолія Гриценка. До сьогодні у Міністерстві оборони на керівні медійні посади призначаються часто-густо всупереч чинному механізму - рішенню атестаційної комісії того чи того рівня. Кадровим балом, як правило, править протекціонізм. А щодо найбільш важливих посад існує конкурс протекцій, а не відкрито оголошений. Призначені в такий спосіб не найкращі керівники служать не закону і народу України, а окремо взятому чиновнику, часто навіть не Міністру оборони, підставляючи Гриценка «направо й наліво.»

Більше року тривала «реформа»: мас-медіа оборонного відомства скорочувалися чисельно, втрачаючи якісно і кількісно. Понад рік військові журналісти сушили мізки, яке ж ноу-хау винайдуть колишні замполіти з Департаменту гуманітарної політики МО, яких веде на штурм медійних висот військовий лікар, а нині - заступник міністра Гриценка Володимир Пасько. І от нарешті стало зрозуміло: ніби через дорожнечу лікування «хворому» прописана евтаназія...

- Лікарю! Не вбивайте! Дайте ж нарешті свіжого повітря!!!

Автор - Ігор Рудич, офіцер-журналіст.

«Детектор медіа» звернулась до згадуваного у матеріалі заступника міністра оборони Володимира Паська з проханням відповісти на декілька запитань, пов’язаних зі статтею Ігоря Рудича. Ми вдячні панові Паську за те, що він знайшов час у своєму щільному графіку, аби відповісти на всі наші запитання. Наводимо його відповідь:

        Відповіді на запитання Інтернет-видання «Детектор медіа»

Питання: Чим викликано реформування ЗМІ в Міністерстві оборони України?

Відповідь: Існуюча система військових засобів масової інформації нараховує 9 друкованих видань (5 газет: «Народна армія», «Крила України», «Флот України», «Армія України», «Слава і Честь» та 4 журнали: «Військо України», «Атлантична панорама», «Гуманітарний вісник», «Морська держава») і 2 аудіовізуальні установи: Центральна телерадіостудія Міністерства оборони України (м. Київ) та телерадіокомпанія Військово-Морських Сил Збройних Сил України «Бриз» (м. Севастополь). Загальна чисельність особового складу військових засобів масової інформації – понад 450 чоловік.

Потенціал серйозний, але ця система є досить громіздкою та недостатньо ефективною, в тому числі з точки зору економіки. Надмірна штатна чисельність, включаючи значну кількість військовослужбовців, невеликий сумарний наклад для поширення (хоча ми і збільшили його в цьому році) все це передумови для реформування ЗМІ, засновником яких є Міністерство оборони України.

Питання: Яким чином відбувається скорочення ЗМІ?

Відповідь: Скорочення військових ЗМІ здійснюється за двома напрямами: функціональним та організаційним.

Функціональний напрям передбачає зміну підходів до реалізації інформаційної політики Міністерства оборони України. Основним принципом є концентрація зусиль, створення такого видавничо-інформаційного організму, в якому будуть зосереджені інформаційні та аналітичні підрозділи, які будуть працювати під єдиним керівництвом, за єдиною метою та планом, які збиратимуть інформацію через регіональні представництва при видах Збройних Сил України, при оперативних командуваннях, для того, щоб готувати і поширювати матеріали у виданнях, орієнтованих як на військову аудиторію, так і на суспільство загалом.

Організаційними заходами передбачено зменшення кількості видань та оптимізація чисельності особового складу. Нові структурні підрозділи якраз передбачається укомплектувати, в першу чергу, журналістами військових видань, що підлягають розформуванню.

Рішення щодо реформування військових ЗМІ прийнято Міністром оборони України, йде процес його документального оформлення.

Питання: Якими Ви бачите військові ЗМІ після реформування. На Вашу думку чи повинна існувати військова журналістика як окрема професія?

Відповідь: Після втілення в життя заходів щодо реформування, які сплановані, військові ЗМІ налічуватимуть 2 газети («Народна армія», «Флот України») та 3 журнали («Військо України», «Атлантична панорама», «Морська держава») та 2 аудіовізуальні установи. Органічною складовою системи військових ЗМІ буде мережа регіональних інформаційних підрозділів. Кожна складова матиме свою цільову аудиторію.

Стосовно другої частини запитання. Світовий досвід свідчить, що висвітлювати військові події не обов’язково повинні військові журналісти. Журналісти СNN, Рейтер та багатьох інших агентств висвітлюють військові події, не будучи при цьому у погонах. Відповідний досвід є й в Україні.

Заступник Міністра оборони України                                                В.В.ПАСЬКО