Інтерв’ю з ге(мо)роєм

26 Липня 2012
17059
26 Липня 2012
10:51

Інтерв’ю з ге(мо)роєм

17059
Що робити, коли після узгодження інтерв’ю не впізнати
Інтерв’ю з ге(мо)роєм

У практиці українського журналу «Бізнес» був випадок, коли він опублікував два інтерв'ю з однією й тою ж особою в одному номері. Перше - версія редакції, друге - версія, сильно змінена спікером-чиновником.

 

Історій про перекручення/скорочення інтерв'ю в багажі багатьох видань і журналістів знайдеться чимало. Вони складні тим, що виходять за межі питань стандартів та етики, а законодавство не містить чітких рекомендацій щодо процесу узгодження.

 

Отримавши сильно змінене інтерв'ю, кожна редакція зазвичай чинить по-своєму, виходячи з ситуації. «Детектор медіа» розпитала журналістів і юристів і систематизувала рекомендації щодо того, як краще діяти в тому чи іншому випадку.

 

Зазвичай спікери хочуть перечитати текст до його публікації. І, на думку Юрія Рибачука, редактора відділу «Культура і суспільство» тижневика «Коментарі», вони мають на це повне право, адже йдеться про їхній імідж: «Що поробиш - інтерв'ю, на відміну від коментаря, це, на мій погляд, не допит, а великою мірою компромісний жанр».

 

Усі опитані медійники кажуть, що узгоджують більшість своїх інтерв'ю. Винятки - бліц-інтерв'ю, записані по телефону, й коментарі. Лише окремі видання не узгоджують інтерв'ю принципово. За словами головного редактора Української служби ВВС Ніни Кур'яти, вони не надають інтерв'ю на вичитку, тому що це суперечить принципам ВВС. Аналогічне правило діє в Kiyv post.

 

Журналісти в деяких випадках самі зацікавлені у звірці матеріалу, оскільки це страховка від фактичних помилок та перекручувань змісту сказаного, вважає головний редактор українського «Коммерсанта» Валерій Калниш. Розмова з ньюзмейкером може тривати по кілька годин, потім це все скорочується і «причісується». У такому випадку узгодження є способом більш точно донести почуту інформацію.

 

Рішення про звірку інтерв'ю для декого з журналістів залежить від теми. Про узгодження в першу чергу просять спікери вузькоспеціалізованих тем - медичних, технічних. «Якщо це політичне інтерв'ю, в нас майже ніколи не просять його на вичитку», - каже заступник редактора порталу 1.zt.ua Катерина Бистрицька.

 

Випадки, коли співрозмовник до невпізнанності змінює текст, кожен журналіст сприймає болісно, але реагує по-різному.

 

Стіл переговорів. Сергій Щербина, журналіст «Української правди», намагається відстоювати вихолощене інтерв'ю, ведучи довгі переговори і переконуючи повернути назад якісь шматки. Каже, що в нього не було випадків, коли не вдавалося домовитися.

 

Юрій Рибачук змагається зі спікером навіть за мову матеріалу, коли останній «під корінь ріже в тексті всі "людські" репліки, замінюючи їх на канцеляризм»: «Тут доводиться "воювати" за живий текст, переконувати співрозмовника, що яскравих зворотів не треба боятися. Іноді це вдається, іноді доводиться поступитися».

 

«Ветування». Якщо домовитися зі спікером про повернення первинного смислу інтерв'ю не вдається, опитані журналісти часто відмовляються його публікувати. «Ми не робимо інтерв'ю, коли наші погляди не збігаються з бажаннями ньюзмейкера, - каже Валерій Калниш. За словами журналістів, невихід інтерв'ю трапляється вкрай рідко, частіше «ветуються» короткі коментарі в тілі новин та статей: за дворядкові цитати з викривленим змістом після узгодження в редакціях не воюють.

 

Викрити спікера. Ще один спосіб - опублікувати переписане або порізане інтерв'ю і при цьому дати зрозуміти читачу про правки спікера, використавши графічні позначки. Валерій Калниш згадує практику, коли видалені співбесідником шматки тексту замінялися порожніми місцями: «Просто ставили свої питання і не ставили їхні відповіді».

 

Сергій Щербина каже, що в «Українській правді» замість пропущених фраз вставляли три крапки, щоб для читача було видно, що текст видалено. Крім того, журналісти використовують врізи для пояснення читачу, де й у чому спікером було змінено текст.

 

Санкції. Проти недобросовісних ньюзмейкерів можна застосувати санкції. «Якщо в якийсь момент вийшло так, що ньюзмейкер відмовився узгоджувати, - нехай. Але, звісно, після цього шансів у цієї людини, що він з'явиться в газеті в якості автора якогось великого інтерв'ю, - мало, - розповідає Валерій Калниш, - Ми уже з побоюванням будемо ставитися до цієї людини. Така практика буває один раз». Журналіст рекомендує шукати інших способів донести інформацію, отриману під час так і не узгодженого інтерв'ю. Адже головне - не «пропихнути» на шпальту конкретну особу, а дати читачу інформацію, якою ця особа володіє.

 

Медіаюрист В'ячеслав Якубенко нагадує, що, згідно із законом «Про авторське право і суміжні права», інтерв'ювована особа є співавтором інтерв'ю й має право вимагати вичитати текст і, зокрема, внести необхідні правки. Якщо особа звернулася з такою вимогою, то автор інтерв'ю зобов'язаний надати відповідну можливість. Якщо вимоги не було, журналіст не повинен з власної ініціативи пересилати текст інтерв'ювованій особі для узгодження.

 

Якщо журналіст знехтував узгодженням, незважаючи на прохання спікера, рівень відповідальності буде залежати від статусу самої особи, змісту інтерв'ю, рівня підготовки адвокатів цієї особи. Йдеться насамперед про відшкодування завданої моральної шкоди, якщо інтерв'ювована особа доведе, що поширено невідповідну інформацію, відомості, яких вона не казала. «В даному разі сума завданої моральної шкоди не регламентується жодним нормативним актом. Враховується дуже багато різних складових, зокрема, зміст і характеристика інтерв'ю, рівень в суспільстві самої інтерв'ювованої особи і можлива завдана шкода з оточуючими, членами сім'ї, колег і багато чого іншого», - каже В'ячеслав Якубенко.

 

Крім того, закон не містить жодних визначень чи критеріїв інтерв'ю. Журналіст може доводити, що інтерв'ю - це лише ті матеріали, які складаються виключно з запитань кореспондента і відповідей однієї особи (вилучаючи таким чином зі списку коментарі фахівців та опитування громадян на вулиці).

 

Щодо чиновників та політиків, у випадку повідомлення ними інформації, яка стосується їхніх службових обов'язків, журналісти можуть доводити, що за своєю формою це є не інтерв'ю, а надання офіційної інформації відповідно до закону про пресу, закону про інформацію, закону про доступ до публічної інформації.

 

Фото - 4snowmag.ru

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
17059
Читайте також
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Г.Б.
4501 дн. тому
СОВЕТ зубра боевой журналистики (без соплей), что семь собак без соли съел. Собственниками-распорядителями интервью, согласно закона, являются оба его участника. Надо обойти закон. Следует сохранять диктофонную запись всей беседы, а вначале записи собеседник должен полностью назвать свое имя и должность. Далее - никакого интервью! Только ИЗЛОЖЕНИЕ журналистом содержания беседы, никаких кавычек и двоеточий! Если казел захочет сатисфакции в суде, ему под нос распечатку беседы. Неплохо, если на интервью присутствует фотокор из редакции, он будет свидетелем, что диктофонная запись велась и соответствует содержанию беседы. Или интервью берут два журналиста с той же целью - свидетельства в суде. Если у казла окажется юрист такой же казел, как и шеф, дело попадает в суд, а издание великолепно пиарится на слушаниях, где дебилизм нападавшего будет официально зафиксирован. Как правило, до суда не доходит. В моей практике было два случая, когда казлы-отказники от своих слов через полгода благодарили меня, поскольку их "откровения" впоследствии сыграли им на руку. ДЕРЗАЙТЕ!
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду