Неправда, обман такі ж древні, як людська спільнота. Сама процедура обману передбачає наявність того, кого хочуть обдурити. Наш прапрародич Адам міг бути неправдивим лише перед Творцем. Єва вже мала ширший вибір. Каїн, як відомо, був не тільки першим братовбивцею, а й першим злочинцем, який намагався прикрити свій злочин перед Всевишнім брехнею (

Проте найбільша його заслуга (у житті поза книгами і статтями) -- у ладнанні конфліктів, пошуку мудрих компромісів, які уможливлюють поступ.

Свого часу він йшов на компроміси, які згодом визнав помилковими, і за які не соромився просити вибачення. Проте ця його здатність віднаходити розумну рівновагу

ідеально пасувала до перехідної епохи кінця 80-х - поч. 90-х рр. Вдруге він очолив факультет у 1986, коли треба було стояти поміж революційною студентською стихією, на боці якої він завжди був душею (студенти привозили друковані в Прибалтиці самвидавні газетки і вивішували такі гострі стінгазети, що про них розповідали в ліберальній московській телепрограмі "Взгляд") і, з іншого боку, все ще потужними парткомами. Власне треба було оберігати своїх підопічних від репресій та відрахування з числа студентів – молодих людей, у яких він як ніхто інший вмів розпізнавати “іскру Божу“ таланту, і яким власне й присвячував усю свою працю, життя і роздуми:

Володимир Здоровега так і не встиг прочитати український переклад "Галактики Гутенберга", натомість пішов у небесну галактику, де його зірка буде сяяти вічно.

Борис Потятиник

Біографічна довідка

Народився 9 жовтня 1930 року в с. Оліїв Зборівського району на Тернопільщині. Доктор філологічних наук, Заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, Заслужений журналіст України. Літературний критик, публіцист, теоретик літератури і журналістики, автор близько тисячі статей, рецензій, оглядів, нарисів, есе на журналістські, літературно-мистецькі, політичні, філософські теми; автор, ведучий і учасник радіо- і телепередач.

Автор понад 500 наукових, науково-популярних і публіцистичних творів, 30 підручників, монографій: Сучасна українська комедія (1959), Мистецтво публіциста (1966), У майстерні публіциста (1969), Пошук істини, утвердження переконань (1975), Слово тоже есть дело (1979), Збагнути день сущий (1988), навчального посібника Питання психології публіцистичної творчості (1981), Теорія і практика радянської журналістики (1989, у співавтор.), Вступ до журналістики: курс лекцій (Львів, 1994; 2-ге вид. 1998); Теорія і методика журналістської творчості (2001, 2004). Остання з перелічених праць – це підручник, за яким сьогодні навчаються тисячі студентів усіх факультетів і відділень журналістики в Україні.

Ще навчаючись на філологічному факультеті (1948-1953) і в аспірантурі при кафедрі літератури (1953-1956) Львівського університету виступає як критик І публіцист у періодиці, на радіо. З 1956 року викладач, а згодом доцент наймолодшого в університеті факультету журналістики. З 1959 до 1962 року - його декан. Із зануренням у педагогічну та організаторську роботу розширюється діапазон суспільно-політичних і наукових зацікавлень: від питань літератури, мистецтва до актуальних проблем журна-лізму та суспільно-політичного життя. Домінуючим предметом наукових зацікавлень стає публіцистика, результат чого - докторське наукове дослідження "Публіцистика, її природа, соціальні функції, гносеологічні і психологічні особливості" (1970). З 1972 року - професор, організатор і довголітній керівник кафедри теорії і практики журналістики, один із загальновизнаних фундаторів української наукової школи журналістики, вихователь цілої когорти кандидатів і докторів наук.

У 1986 році на альтернативній основі знову обирається деканом факультету і протягом 10 років займається організацією і перебудовою навчального процесу, пов'язаною із національним відродженням, становленням суверенної української держави. Організатор проведення міжнародних наукових конференцій, зустрічей, дискусій. Автор нових концепцій про роль І місце мас-медіа в сучасному суспільстві, відповідальності журналіста перед громадою.

Активний член Спілки журналістів України, її виборних органів. Один з ініціаторів скликання позачергових VI і VII з'їздів журналістів, співавтор прийнятих ними документів, які проголосили утворення незалежної, демократичної організації працівників ЗМІ України (нині Національна спілка журналістів України).

Вихованці й колеги Володимира Здоровеги жартома називли його граючим тренером, оскільки до останніх днів він поєднував наукову й педагогічну роботу з активною участю у пресі.