В теперішню еру встановлення в українському інформаційному просторі свободи слова активно обговорюється питання укладення між журналістами та власниками засобу масової інформації угод, що регламентують редакційну політику відповідного ЗМІ. Така практика поширюється серед українських засобів масової інформації, але ще не є масовою.

Крім того, набула чинності нова редакція Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, схвалена парламентом 12 січня 2006 року. Не зважаючи на слабеньку юридичну техніку Закону та його серйозну критику через інші вади Президент все-таки підписав відповідний Закон і регулювання сфери телебаченняі радіомовлення зазнало серйозних змін. Зокрема, згідно зі статею 57 нової редакції Закону для кожного засобу масової інформації власник або уповноважений ним орган має завердити редакційний статут, який би містив вимоги до створення та поширення інформації відповідним ЗМІ. Із Закону також випливає, що редакційний статут – це єдиний легальний інструмент для регулювання власником творчої діяльності колективу підконтрольного йому ЗМІ. Власник ЗМІ вправі впливати на творчу діяльність своєї телерадіоорганізації лише шляхом внесення ним змін до цього статуту.

Редакційний статут телерадіоорганізації повинен визначати основні вимоги до забезпечення точності, об'єктивності, неупередженості та збалансованості інформації, розповсюджуваної ЗМІ, визначати правила розповсюдження даним ЗМІ конфіденційної інформації, інформації про насильство, злочини, інформації про різні групи населення (національні та сексменшини, інвалідів тощо), визначати вимоги до захисту дітей від негативного впливу інформації, вимоги до перевірки достовірності інформації від третіх осіб. Також редакційний статут має містити правила, що забезпечували б дотримання авторських та суміжних прав при розповсюдженні інформації даним ЗМІ, регулювали б особливості поширення інформації про політичні партії та політиків, вимоги до реклами та спонсорства в діяльності телерадіоорганізації, правила щодо недопущення прихованої реклами.

Нова редакція Закону передбачає і створення спеціального органу – редакційної ради, порядок утворення, діяльності та повноваження якої мають бути прописані в редакційному статуті. Закон “Про телебачення і радіомовлення” закріплює лише загальний порядок формування і основні повноваження редакційної ради: склад ради має формуватися власником і творчим колективом телерадіоорганізації спільно (колектив і власник призначають по половині складу членів ради), а основними повноваженнями ради є контроль за дотриманням журналістами редакційного статуту і за дотриманням прав журналістів, недопущення цензури і втручання в творчу діяльність журналістів, а також ініціювання питання про відсторонення від посади або й навіть звільнення керівників у зв’яку з порушенням ними редакційного статуту, прав журналістів тощо.

Введеня редакційних статутів є загалом позитивним кроком, але на практиці цей статут може виявитися просто папірцем, поява якого суттєво так і не посприяла забезпеченню об’єктивності, незалежності й збалансованості в роботі каналу, оскільки власник не схильний змінювати таку ситуацію. Чим менш детально виписаний редакційний статут, тим легше власнику буде ним нехтувати. Але ж затверджується даний статут саме власником, а отже, він, очевидно, й готуватиме його, тому наскільки детальним і якісним буде редакційний статут дуже сильно залежить від власника ЗМІ.

Прикінцеві положення Закону про телерадіомовлення передбачають, що на вже існуючих телерадіорганізаціях редакційні статути мають бути затверджені протягом року, тобто до кінця лютого 2007 р., що дає шанс журналістським колективам прийняти участь в розробці таких статутів на своїх ЗМІ (такий варіант Законом не передбачений, але й не заборонений, тож якщо власник не заперечує, то журналістам варто активно включатися у відповідну роботу). Докладний редакційний статут допоможе структурувати й конкретизувати правила редакційної роботи у великих журнаістських колективах. Також редакційний статут підлягає оприлюдненню і може слугувати певною гарантією незаленжості не лише журналістів від власника, а й власника від впливових третіх осіб, які хотіли б впливати на даний канал: за наявності докладного і реально діючого редакційного статуту такі треті особи будуть усвідомлювати, що на даному каналі маніпулювати при подачі інформації буде об’єктивно дуже важко і простим підкупом або “уламуванням” власника каналу тут не обійдешся.

Хоча Законом це і не передбачено, але питання реакційної політики журналісти і власник могли б врегулювати і шляхом укладення відповідної угоди. Особливість угоди в тому, що вона обов’язково розробляється й схвалюється обома сторонами – і власником, і журналістським колективом (редакційний статут затверджуться лише власником). Укладення угоди, по-перше, дає журналістам значно більше шансів ввести у цей документ ті положення, які відповідають їхнім інтересам. По-друге, в цьому випадку журналістський колектив може забезпечити докладність (а, відповідно, й більшу дієвість) документа, що регулює редакційну політику.

Відносини журналіста із власником ЗМІ загалом дуже схожі з відносинами будь-якого роботодавця з найманим працівником. Вони детально врегульовані трудовим законодавством, але в той же час дуже часто на практиці такі відносини суттєво відрізняються, при чому не накористь найманого працівника, в даному випадку журналіста. Вимоги трудового законодавства сьогодні часто нехтуються в Україні. Такий стан зумовлений специфікою відносин роботодавця й найманого працівника: трудові відносини по суті не передбачають рівноправності – працівник завжди опиняється у підпорядкованому становищі стосовно роботодавця, що дає останньому масу можливостей впливати на працівника, таким чином фактично добиваючись від працівника поступок, які законом не передбачені і суперачать йому.

Насправді уникнути цього недоліка відносин власника ЗМІ й журналіста дуже складно, якщо власник прагне серйозно й цілеспрямовано втручатися в творчу діяльність підконтрольних йому журналістів.

Загалом, можна виділити кілька варіантів регулювання редакційної політики на каналі.

Найпростіший варіант – коли власник багато в чому поступливий, зокрема, і в трудових відносинах, непов’язаних з творчою діяльністю журналістів, а тому він погоджується на уклаення колективного договору або такий договір уже укладено. В такому варіанті фігуруватиме два документи: редакційний статут і угода щодо редакційної політики як розділ колективного договору. Включення угоди щодо редакційної політики як розділу до колективного договору гарантує юридичне визнання положень, які регулюють редакційну політику. В такому випадку в журналістів є реальна можливість встановити чіткі правила, які б гарантували їх права, ліквідувати прогалини, які, можливо, допущені в редакційному статуті.

Але хоча укладення колективного договору на кожному підприємстві й передбачене Законом України “Про колективні договори й угоди”, реально колективні договори укладаються максимум на третині усіх підприємств України. Тож, якщо власник ЗМІ не бажає брати на себе додаткові зобов’язання щодо забезпечення гідних умов праці технічного характеру в підконтрольному йому колективі, але і не налаштований втручатися в редакційну політику, то в даному випадку можливе укладення окремої угоди поряд із редакційним статутом. В даному випадку в угоді щодо редакційної політики між власником і журналістами необхідно буде зазначити, що ця угода регулює творчий аспект трудових відносин журналістів із власником ЗМІ (або уповноваженим ним органом) і положення даної угоди є обов’язковими для сторін, які її підписали та їх правонаступників. Юридична сила даної угоди аналогічна юридичній силі колективного договору, її правовий статус аналогічний правовому статусу колективноного договору, за винятком тих особливостей, що випливають із суті даної угоди, як угоди, що регулює творчу діяльність журналістів. В такому варіанті журналісти теж можуть забезпечити незалежну і збалансовану редакційну політику свого каналу, хоча і не отримають певних гарантій щодо технічних аспектів своєї трудової діяльності, які їм забезпечував би колективний договір.

І третій, найгірший, варіант, коли власник каналу серйозно налаштований втручатися в редакційну політику свого ЗМІ. Звісно, і в цьому випадку можна намагатися врегулювати відносини власника з журналістами через укадення угоди щодо редакційної політики (як окремої угоди або розділу в колективному договорі), але дуже велика ймовірність, що власник не погодиться брати на себе такі зобов’язання. Тому єдиним документом, який хоча б номінально регулює редакційну політику, буде редакційний статут.

Формально у журналістів немає можливстей впливати на власника на стадії розробки й затвердження редакційного статуту. Але якщо журналістський колектив готовий боротися за об’єктивність й неупередженість при подачі інформації їхнім каналом, то закріпити результати цієї боротьби найпростіше буде в редакційному статуті. Це може бути зроблено шляхом внесення змін в цей статут, в тому числі й з метою його конкретизації.

Саме наступний рік дає журналістам із не зовсім незалежних і не дуже об’єктивних каналів гарну можливість зробити ці канали реально незалежними, можливість продукувати об’єктивну інформацію. Для таких змін є хороший привід, з яким власнику каналу доведеться рахуватися, - введення редакційних статутів. Якщо журналістам вистачить сміливості самим розробити редакційний статут для свого ЗМІ й публічно запропонувати власнику затвердити його, то останньому доведеться рахуватися з думкою журналістського колективу. Для відмови затверджувати цей варіант статуту або хоча б враховувати його положення при затвердженні остаточного варіанту доведеться підшуковувати конкретні аргументи.

Бажано, щоб Національна рада з питань телебачення і радіомовлення займала якомога активнішу позицію в даному питанні. Адже редакційні статути після їх схвалення або внесення до них змін подаються до Нацради і цілком природно, що вона мала би контролювати “якість” цих документів і змушувати власників ЗМІ виправляти допущені в них недоліки.

Затвердження редакційних статутів законодавчо введено лише для телерадіоорганізацій, але в друкованих ЗМІ питання редакційної політики також можна врегулювати шляхом укладення відповідних угод між власником видання та журналістським колективом, аналогічних угодам про редакційну політику в телерадіоорганізаціях.

Усі матеріали рубрики „Редакційна політика” публікуються  за підтримки Посольства Великобританії в Україні.