Про те, що його фільм брав участь у конкурсі «Вікенд з Arte», київський звукорежисер і режисер-початківець Сергій Степанський довідався вже після перемоги. На конкурс стрічку подало представництво Міжнародної організації міграції (МОМ) в Україні. Як розповіла ТК спеціаліст із протидії расизму і ксенофобії МОМ Яна Салахова, в МОМ сподівалася не на лаври, а на увагу телекомпаній до фільму «Ерік».

Презентація фільму нещодавно відбулася в київському центрі сучасного мистецтва «М17» у рамках проекту для популяризації полікультурності та відзначення свята розмаїття «DiversARTy: мистецтво жити разом». Тоді ж було представлено стрічку «Акбар» про художника-афганця. Героями фільмів виступили учасник шоу «Танцюють всі» телеканалу СТБ Ерік Ваків та біженець Акбар Хурасані.

Ініційований Першим національним конкурс для режисерів тривав із 1 по 28 лютого. Протягом 10 хвилин митці мали розкрити теми «Проблема екології та захисту навколишнього середовища», «Молодь у Європі» та «Проблема расової нетерпимості». Фільми могли бути зняті за допомогою «будь-яких технічних засобів і способів». Історію темношкірого випускника одного з дитбудинкув Херсона Еріка Ваківа Сергій Степанський фільмував за допомогою фотокамери.

Як розповів заступник генерального директора НТКУ Валід Арфуш, у конкурсі брало участь понад півтора десятка кінофільмів. Спочатку роботи оцінювали представники НТКУ, Французького та Німецького культурних центрів. Журі визначили чотири найкращі фільми та передали їх керівництву Arte. «Керівники Arte і французький режисер Поль Лілієнфельд (прибув на кінофестиваль представляти стрічку "Останній урок". - ТК) переглянули стрічки та обрали переможця. Нині Французький культурний центр опікується організаційними питаннями поїздки», - сказав Валід Арфуш. Нагадаємо, згідно з умовами конкурсу, переможець має вирушити до однієї зі штаб-квартир Arte - у Парижі чи Франкфурті. При цьому сам Степанський перебуває в цілковитій впевненості, що поїде до Німеччини.

Відповідаючи на запитання, чи має шанси стрічка «Ерік» потрапити в ефір Першого національного та Arte, пан Арфуш сказав, що не виключає такої можливості, лише канали мають визначитися, в рамках якого саме програмного показу це може відбутися.

Фільм Сергія Степанського зачіпає проблему расової нетерпимості у досить зворушливий спосіб. Розповідаючи про те, які ризики чигають на темношкірих людей в Україні, режисер використовує елементи хореографічної мови. Танцівник Ерік Ваків постає не в оточенні лікарів, а в дружніх обіймах своїх вихованців із табору відпочинку та людей, які знають його за участю в проекті «Танцюють всі». Чому, розповідаючи про ці важкі речі, він обійшовся без кривавих сцен, режисер розповів в інтерв`ю «Детектор медіа».

- Сергію, фільм «Ерік» - ваш дебют як режисера. Який стосунок ви мали до кіно досі?

- Я закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Як фрілансер займаюся звукорежисерством, зокрема співпрацюю з Володимиром Тихим - у альманасі«Мудаки» та інших його фільмах. За плечима 9 чи 10 повнометражних односерійних телефільмів, із яких не можу котрийсь виділити...

- Яка сфера цікавить більше - режисура чи телебачення?

- Я на ТБ ніколи не працював і навряд чи працюватиму, хоча й не зарікаюся. Мені не потрібно заробляти режисурою гроші: маю інший фах, і якщо треба заробити грошей, я зароблю завжди. Знімати якісь комерційні речі нецікаво, не бачу в цьому сенсу.

Натомість як звукорежисер я задіяний в інших цікавих безбюджетних проектах - наприклад, «Україно, гудбай» з Володимиром Тихим. Мені це близько, адже йдеться насамперед не про якісь паперові-пластмасові емоції та решту речей, яких вимагають телеканали. Ще в одному проекті під умовною назвою «Кобзарі» виступаю як режисер. Тут кожен вірш перекладено на сучасні реалії в окремих короткометражках. Ініціатор «Кобзарів» - український режисер та сценарист Сергій Лисенко. До команди однодумців увійшли Роман Боднарчук, звукорежисер Борис Петр, композитор Антон Байбаков та інші. Гадаємо, зможемо вийти на цікаву історію з таких короткометражок. Першу з них уже відзнято.

- Як створювався фільм «Ерік»?

- Спочатку був задум зробити ігрову короткометражку для МОМ, але з ідеєю не склалося. Якось зустрівся з моєю хорошою подружкою, яка на той час була керівником проекту «Танцюють всі». Вона розповіла, що є дуже цікава людина. Я зв'язався з Еріком і зрозумів: маємо про що поговорити. Зйомки велися влітку 2010 року.

- З чим ви звернулися до глядача?

- Кожна проблема, в принципі, є абстрактною. Конкретною вона стає лише коли починає стосуватися безпосередньо тебе. Якщо ти не маєш ані знайомих, ані друзів з іншим кольором шкіри, ти про цю проблему ніколи й не знатимеш, вона ніколи для тебе не буде проблемою. Але це не означає, що диких речей не існує, що все у нас спокійно в «королівстві Данському». А взагалі цей фільм - про людину, яка вміє йти до своєї мети і знаходити щось своє гарне там, де інший не знайшов би: «Не обозлиться ни на что и при этом остаться хорошим человеком».

- Зазвичай документальні фільми на тему расової нетерпимості є жорсткими. У ваші стрічці - багато добрих усміхнених облич...

- Я намагався обійтися без якихось жорстких подробиць, тому що їх і так дуже багато. В принципі, щоби шокувати глядача, я міг би розповідати, як саме Еріка порізали, в мене був цей матеріал. Але я не хотів на цьому загострювати. Так, його били, але він тягнеться до інших емоцій, яких не отримував у дитбудинку. Йому притаманна певна сатисфакція і хотілося показати це по-доброму.

- Чим цікава для вас «можливість побувати у штаб-квартирі Arte»?

- Цікаво подивитися на процес виробництва. Так, він однаковий у будь-якій країні, але водночас є певні нюанси, й на них, на умови роботи, цікаво звернути увагу. Цікаво також, що саме вони там знімають і які теми піднімають у кіно, що в них у фаворі.

- Чи дивитеся канал Arte?

- Ні. Я не маю телевізора, і, власне, телебачення мене не цікавить в принципі.

- Чи хотіли б, щоби ваш фільм вийшов в ефірі Першого національного та Arte?

- Хотів би. Що більше людей це побачить, то більше їх зачепить проблема расизму. Це добре. Фільм повинен знаходити глядача, він не може зніматися просто для себе.

- Які фактори кіновиробництва в Україні вам, як режисеру, перешкоджають найбільше?

- Кіновиробництва як такого, в якомусь класичному розумінні, як це є у Західній Європі, в Америці, немає і ще довго не буде. Найчастіше в нас знімається якийсь непотрібний телепродукт із неважливими проблемами, що не стосуються жодної нормальної людини, яка живе в нашій державі. Держпідтримка, може, щось і виправить у цій ситуації, але великих надій немає.

В нас відсутня структура кінопрокату, і ми не маємо можливості донести кіно до глядача. «Мудаками» в Києві зацікавилися лише два кінотеатри - «Київ» і «Жовтень», на піку популярності російські та голлівудські фільми, на яких можна відбити свої гроші.

Як на мене, єдиний вихід - знімати цікаві тобі фільми мінімальними технічними засобами, не розраховуючи на якусь підтримку.

- За чим тут затримка - за пільгами для кіновиробників? За прозорою схемою фінансування кіно?

- Немає ніякої законодавчої бази, яка забезпечила би прозору схему вкладання коштів у кіно. Важливо, щоб це не були не ті незрозумілі схеми, які прописано в новому законі. З них важко зрозуміти, чим саме можна переконати бізнесмена вкласти гроші. А на пальцях це пояснити це дуже важко. Немає законодавчої бази, за допомогою якої вигідно було б фінансувати кіно. Крім того, кіно - це технологічний процес, без коштів тут нікуди: ми не можемо взяти аркуш паперу і ні від кого не залежати. Кіно - це багато людей, багато техніки, і все це коштує грошей.

- Хто має платити за мистецтво, на вашу думку, - держава чи свідомі бізнесмени?

- Це може бути і держава, і окремий спонсор. Це може бути копродукція. Хто саме - неважливо. Головне, щоб узагалі були схеми, за якими можна було би працювати.

Перелік учасників конкурсу короткометражних фільмів

в рамках кінофестивалю «Вікенд з Arte»:

Фото Миколи Шиманського