Враховуючи той резонанс, який викликало у професійному колі розслідування нашого журналіста Костянтина Усова про тіньовий ринок псевдопротестів, захотілося оприлюднити нашу редакційну позицію з цього приводу.

По-перше, наголошую, що головною метою цієї без сумніву успішної репортерської роботи було викриття реальних механізмів організації та функціонування оплачених публічних акцій протесту. По-друге, для її реалізації було застосовано такий принцип активної журналістики, як експеримент, тобто свідому організацію досліджуваного явища або події з метою виявлення реальної картини. По-третє, для реалізації цієї журналістської спецоперації автору сюжету Костянтину Усову і редакції програми потрібно було якомога ретельніше зберігати втаємниченість і залишатися інкогніто якомога довше - аж до виходу перших промоанонсів програми із підготовленим сюжетом. І по-четверте - задля наочної демонстрації тієї цинічності, яку сповідують «ляльководи» оплачених протестів, треба було обрати успішну легенду для акції - тобто удаваних організаторів, їхні ідеї та гасла. Для того щоб продемонструвати: їм - ляльководам оплачених протестів - абсолютно байдуже, під якими прапорами виводити людей на вулиці. Головне - аби платили.

Виходячи з цього, наша акція мала би бути, з одного боку, логічною, а з другого - певною мірою абсурдною чи навіть кумедною, але обов'язково такою, яка би могла викликати бодай мінімальний інтерес мас-медіа. Напевне, ми вгадали суспільний та мас-медійний запит на інформацію про життя-буття Людмили Янукович, дружини Президента України. Але так уже вийшло, що акція від імені удаваної асамблеї «За права жінок похилого віку!» із її безглуздими, але водночас і справедливими вимогами до президента «припинити ховати від народу першу леді Людмилу Янукович» виявилася аж надто успішною з точки зору розголосу, головно, в онлайн-медіа.

Кажу відверто, ми не розраховували, що отримаємо такий результат. Більше того, ми не прагнули жодним чином спіймати наших колег із багатьох медіа на тиражуванні сумнівної інформації. Можливо, це стало таким собі побічним ефектом. Може, й гідним окремого дослідження, але точно не головним для редакції програми розслідувань «Знак оклику». Для нас головним було саме викриття реальних організаторів подібних псевдопротестів і демонстрація того прикрого факту, що з точки зору піар-результатів такої чорної роботи на неї може бути неабиякий попит різних політичних сил.

Можливо, після розслідування Костянтина Усова в деяких глядачів помилково могло скластися враження, що незаслужено «потрапили під роздачу» геть усі публічні акції протесту. І справжні, і оплачені. Адже очевидно, що саме реальні, а не куплені мотиви публічного протесту громадян здатні докорінним чином упливати на політичну ситуацію. Й українська Помаранчева революція 2004 року, й цьогорічні протести у Тунісі та Єгипті - зайве тому підтвердження. Але все ж таки ми сподіваємося, що наш сюжет допитливого та розумного глядача не заплутав, а навпаки - саме допоміг йому розібратися: в чому ж різниця між псевдопротестами за гроші та справжніми громадськими акціями із реальними мотивами.

Артем Шевченко, автор і ведучий програми розслідувань «Знак оклику», канал ТВі