Мультфільми українського виробництва з'являються в телевізійному ефірі вкрай рідко - в рубриках радянських мультфільмів чи нечисленних дитячих програмах. Аніматори на бачать і не сподіваються побачити зміни у ставленні телевізійних начальників до вітчизняного продукту. Таку нехіть пов'язують із законодавчими проблемами, небажанням витрачатися на маркетинг подібних проектів, а також незацікавленість у демонстрації саме українського продукту. Один із останніх масштабних анімаційних проектів, «Моя країна - Україна», в національний ефір так і не потрапив, хоча пройшов на широких екранах. Єдиною приємною несподіванкою для шанувальників української анімації став проект «Народна мудрість», який минулого місяця стартував на Першому національному:

Режисер цього проекту Степан Коваль, який також був художнім керівником серіалу «Моя країна - Україна», каже, що певні дискусії про можливість замовлення анімаційного продукту телевізійними компаніями ведуться, але на практиці цього поки що не відбувається. «Наскільки мені відомо, закон "Про кінематографію" поки що не включено до Податкового кодексу. Туди взагалі нічого не ввійшло, що стосується кіно, тож немає приводів для того, щоб телебачення змінювало своє ставлення до вітчизняного кінопродукту, зокрема й анімаційного», - каже він. У багатьох країнах закон зобов'язує медійні підприємства вкладати кошти або у фонди, що підтримують розвиток національного кіновиробництва, або безпосередньо в кіногалузь. Наприклад, у Польщі телеканали та дистриб'ютори телепродукту повинні відраховувати 1,5%-й збір із рекламних прибутків. Цими грішми розпоряджається Польський інститут кіномистецтва, державна установа, очолювана фахівцями-кінематографістами, а не чиновниками. Французька модель підтримки національної культури, зокрема кіно й анімації, передбачає дотації органів місцевого самоврядування, які більш ніж удвічі перевищують відрахування з державного бюджету. На підтримку французького Національного центру кінематографії існує спеціальний збір із кожного проданого кінотеатром квитка та з кожної «чистої» відеокасети. У Великій Британії держава хоч і виділяє гроші на підтримку культури, але дистанціюється від їх розподілу, довіряючи цю функцію незалежним інституціям: радам мистецтв, агенціям тощо. Це забезпечує ефективніше використання коштів.

В Україні подібних законів немає. А що їх немає, то ніхто й не є зацікавлений вкладати гроші в те, що не приносить прибутків. Державна телекомпанія, на думку Степана Коваля, не має ані фінансових можливостей, ані законодавчих підстав для подібних інвестиційних проектів. «Вона не зобов'язана показувати українські фільми й не має достатніх коштів, щоб виробляти їх самотужки. Дуже легко купити за копійки закордонний продукт і поставити галочку: дитячий сегмент закритий», - каже він. В анімаційному продуктові багато каналів зацікавлені, але трактують його передусім як контент для дитячої аудиторії. Це, за словами директора продакшн-компанії «Студія Пілот» Олександра Брикала, у свою чергу породжує нову проблему: в дитячих програмах рекламу заборонено, тож і грошей вони не приносять. Тож канали, змушені виконувати зобов'язання щодо дитячого мовлення, зазначені в їхніх ліцензіях, повсякчас прагнуть максимально його здешевити.

Директор анімаційної студії «Фрески» Володимир Кметик тенденцію виробництва української анімації в наш час оцінює як «нульову». На його думку, однією з причин такої ситуації є «антиукраїнська позиція» провідних телеканалів. Та й Перший національний, за словами пана Кметика, демонструє не краще ставлення до сучасної української мультиплікації: «Все, що не шоу-бізнес, не "поп-звєзда", не має ніякої перспективи на життя з їхньої точки зору».

Керівник програмної служби Нового каналу Ольга Задорожна каже, що для неї не має значення, яка країна є виробником мультфільмів, аби продукт був якісним і цікавив маленьких глядачів. «Якщо це буде фільм українського виробництва, я залюбки його поставлю, - каже вона. - Але ж української анімації не пропонують. Мені навіть нема що порівнювати».

Кухня телемультфільму

Програмування мультфільмів на телебаченні має свої закономірності. Тому навіть дуже якісні оригінальні анімаційні фільми не мають шансів опинитися в ефірі, якщо не вписуються в певний формат. Найзручнішим форматом для заповнення сітки є серіал, причому телебачення сьогодні орієнтується не просто на багатосерійну, а на сезонну продукцію. Іноземні виробники мають таку пропозицію, український - поки що ні. Якщо традиційні радянські мультики тривали 10-15 хвилин, сучасне телебачення має суворі хронометражні рамки слоту: 26 або 52 хвилини. Щоб виробити мультфільм тривалістю в годину або півгодини, незважаючи на досягнення сучасних комп'ютерних технологій, які суттєво скорочують цей процес, потрібно дуже багато часу та сил.

«Виробництво серіалу - це досить складний і дорогий процес, для якого потрібно створити особливі умови, - розповідає Степан Коваль. - Наш "Укранімафільм" у такому стані, за якого виробляти серіали неможливо». За його словами, серіали можуть виробляти навіть маленькі студії, але тільки під гарантоване комерційне замовлення. А отже, потрібні замовники - зацікавлені телеканали.

Ольга Захарова, директор зі стратегічного маркетингу «Національної медійної групи Телебачення» (Росія), екс-арт-директор «1+1», навела «Детектор медіа» приклад сучасного просування анімаційного продукту на російському ринку. Нещодавно в Москві пройшов майстер-клас художниці-мультиплікатора студії «Пілот» Євгенії Жарикової, на який відвідувачі приходили всією сім'єю. Зустріч була присвячена об'ємній анімації - виготовленню тривимірної ляльки та її оживленню. Під час майстер-класу кожен учасник створював і анімував власного персонажа, відвідувачі знайомилися з особливостями конструкції пластилінового героя, специфікою матеріалу, прийомами, які дозволяли швидко створити ляльку і працювати з нею. Анімація, каже пані Захарова, сьогодні живе не одним лише екранним життям, і коли канал купує іноземний мультиплікаційний проект, він знає, що глядач зіткнеться з його персонажами всюди - іграшки, сувеніри, одяг, журнали, наклейки... Сучасний світ мультиплікації - це насамперед світ брендів.

Творці анімаційних серіалів за кордоном намагаються якомога ширше розповсюдити свій продукт. Попри дороге виробництво, анімаційні фільми коштують порівняно дешево, однак за рахунок того, що його купують сотні й тисячі телеканалів по всьому світі, гроші повертаються. Щоб організувати власне виробництво, потрібен продюсер-дистриб'ютор, який подбає про розповсюдження. «Українські ж мультики настільки невідомі, що для їх продажу за кордон необхідно вибудовувати великий маркетинг за великі гроші», - каже Ольга Задорожна.

Де сидить український аніматор?

Анімаційних студій, за словами Степана Коваля, тільки в Києві близько півсотні. Вони переважно створюють не анімаційні фільми, а анімацію для комп'ютерних ігор, сайтів, реклами тощо. «Якщо подивитися титри багатьох фільмів і серіалів, у них кілька абзаців займає перелік імен українських аніматорів. Більшість уже за кордоном, а хто залишився, працює на закордон», - каже він.

Олександр Брикайло зазначає, що українські аніматори, які працюють для закордонних компаній, переважно займаються не креативом, а чорновою чи «технічно-художньою» роботою. Всі ідеї, персонажі, сюжет розробляються студіями-замовниками. «Я думаю, що українська анімація поки що не є конкурентною, - каже він. - Звісно, завжди будуть якісь ентузіасти, таланти, які можуть робити дуже класні речі, але їх одиниці».

Адріан Сахалтуєв, директор анімаційної студії «Сахалтуєв Продакшн», підтверджує, що така схема поширена: на закордонній студії проводять розробку, а саме виробництво здійснюється в Україні. «Іноземні компанії виконують підготовчий етап, тому що там це вимагає відносно невеликих затрат. Виробництво ж скидають в Україну, а ще більшу частину - в Індію, Китай та Корею», - розповідає він. «Сахалтуєв Продакшн» має свої філії в Угорщині та Польщі, працює з американськими та російськими компаніями, однак їхні назви пан Адріан воліє не озвучувати. На запитання, чому в українській анімації склалася така ситуація, відповідає: в Україні мультфільми завжди розглядали як забавки для дітей, а не серйозний бізнес, на якому можна добре заробляти. «В результаті тут не було жодного комерційного проекту, а мультфільми, які було зроблено, в більшості випадків не витримують конкуренції. Всі спеціалісти роз'їхались, і я, до речі, не виняток», - пояснює пан Сахалтуєв. Щоби зсунути ситуацію з мертвої точки, на його думку, треба вкладати багато грошей і готувати ринок.

За словами Віталія Хала, сценариста та генератора ідей київської анімаційної студії «Маркус-студіо», така тенденція тягнеться ще з 90-х років. Коли занепав «Борисфен-С», залишилася велика кількість безробітних аніматорів, які почали організовувати студії спеціально для аутсорсингу. «Маркетинг звідти, ідея звідти, тут - лише виробництво, - каже він. - Наприклад, в Одесі є прекрасна студія, яка виробляє 3D-анімацію для Голлівуду. Їм дуже пощастило: випадково відправили пропозицію в Голлівуд і натрапили на якусь кінокомпанію, яка щойно розірвала контракт із своїм американським підрядником. А оскільки технічна якість у них хороша, з ними почали співпрацювати». Однак подібні схеми працюють у виробництві 3D-анімації, моделюванні рекламних роликів, графічних оформлень тощо. Якщо ж ідеться про авторські мультфільми, то зацікавити інвестора ними можливо, тільки грамотно подавши ідею за законами маркетингу індустрії. Віталій Хало розповів, що один із таких авторських проектів, повнометражний мультфільм «Маркус-студії» під назвою «Книга тіней», від якого свого часу відмовилися в Україні, в тому числі й Мінкульт, знайшов фінансування у Франції. Режисер «Книги тіней» Анатолій Лавренишин виграв грант і близько 9 місяців провів у Франції. «Там він увесь час займався підготовчим етапом проекту, доведенням сценарію до європейських вимог. Його адаптовували, щоб він міг зацікавити європейських інвесторів, допрацьовуючи персонажів, сценарій, епізоди. Тепер цей допрацьований сценарій пропонують у Європі, сподіваючись знайти гроші на виробництво», - розповідає пан Хало. «Книга тіней» планується для широкого екрану, але планується також виробництво телеверсії, можливо, навіть серіалу.

Отже, аніматори є, але їх розпорошено, та працюють вони переважно в аутсорсингу. «Потрібен якийсь поштовх, щоб усе це запрацювало на Україну, а не на закордон», - каже Степан Коваль. Таким поштовхом може стати ухвалення закону, який в обмін на звільнення від певних податків зобов'язав би телеканали та комерційні продакшн-компанії або виробляти, або вкладати гроші в кіно, зокрема анімаційне.

За словами Ольги Захарової, в Україні все ще не з'явилося ні пристойної школи, ні студії, де можна навчатися анімації чи графічному дизайну, ні продюсерів і менеджерів, здатних об'єднати розрізнені анімаційні студії або окремих авторів в рамках якогось великого проекту: «Не треба вживати ніяких заходів - треба просто брати і робити!... Все починається тоді, коли є ідея. Ідею, бажання формує середовище. А середовище, мені здається, просто деградує».

На думку Володимира Кметика, проблема професійної підготовки аніматорів полягає в тому, що в Україні цих спеціалістів готують теоретично, а набувати практичних навичок їм ніде. Крім того, відсутнє саме явище анімаційної індустрії, творчого анімаційного простору, де люди могли б реалізовувати «свої естетичні ідеї, свої смаки, свої мрії». На сьогодні багато країн світу вже виробили певний план дій щодо підтримки власних анімаційних шкіл, розвиток яких насамперед залежить від наявності ринкових, державних або інших замовлень, скажімо, від громадських організацій чи фондів. Але для появи таких замовлень у суспільстві повинно, щонайменше, з'явитися розуміння культурної важливості української мультиплікації. «Для того щоб виготовити хороший мультфільм - 26 епізодів, потрібно, скажімо, 5 мільйонів євро. Усі міркують: за скільки можна видати книжку? За 20 тисяч гривень. Скільки тоді можна видати книжок на 5 мільйонів євро нашим літераторам, які також не фінансуються, але все-таки? На такому жебрацтві і йде порівняння. Немає розуміння, що це важливо, що це вартісна справа, що в це треба вкладати гроші», - констатує пан Кметик.

Nota bene

Виробництво української анімаційної казки-притчі під робочою назвою «Кум» наближається до завершення і, як повідомила Ольга Захарова, планується до ефіру наступного року. Нагадаємо, створення цього мультику розпочалося ще 2008 року компанією «1+1 Відео Дизайн». Нині головний художник і режисер проекту Борис Денисевич закінчує перемальовувати деякі сцени: «Ми його (мультфільм. - ТК.) не закинули, просто трохи перенесли в часі прем'єру... У нас немає ні перед ким ніяких фінансових і часових зобов'язань, адже "1+1 Відео Дизайн" вкладає в цей проект власні кошти. Сподіваємося, що вже наступного року нашу роботу побачать глядачі».