Dolboeb Антон Носік своє спілкування з аудиторією розпочав як Гаррі Галлер, що співав комічні куплети, тобто здалека - він пояснив, що половина доходу від лекції, яку він зараз прочитає, піде на рахунок його благодійного фонду. Тема, котра в ЖЖ забрала в блогера лиш один абзац, в усній інтерпретації розтяглася на 15 хвилин. За цей час найнетерплячіші слухачі встигли покинути залу... Утім, по темі Носік говорив мало, більше вдаючись до розлогих ліричних відступів, натомість на запитання слухачів відповідав здебільшого лаконічно.

На початку зустрічі Dolboeb зарезервував місце на краю першого ряду для Тёмы - Артемія Лебедєва, котрого він назвав одним з небагатьох російських професійних блогерів. Комусь це видалося жартом ексцентричного лектора, однак десь на другій годині спілкування Тёма з'явився в залі й мовчки сів у відведеному йому куточку, чим на кілька хвилин розбудив фотографів.

«Власне, про блоги мені не хотілося б багато говорити, тому що домовленість така й вона зафіксована на сайті ‘Кругозору' (організатори лекції - ТК.), що основним предметом нашої зустрічі є моя відповідь на запитання, які ви із собою принесли. І скільки б мої друзі мене не чекали в цих Окорочках, тобто Осокóрках, всі запитання будуть з відповідями», - розпочав Антон Носік і окреслив дві, на його думку, підтеми, щодо яких варто висловитися. По-перше, чи назавжди існують блоги і чи потрібні вони всім, а по-друге, хто такий професійний блогер - людина, яка робить блоги своєю професією та заробляє на них.

Так, блоги, безперечно, назавжди, відповів сам собі Носік. Але він звернув увагу на статистику, яка свідчить, що більшість блог-хостингів - це «кладовища», на яких живуть (тобто оновлюються) близько 5%. Щоправда, в російському сегменті LiveJournal живих - до 70%. «Із цього багато хто робить висновки, що блогосфера переживає занепад, а розквіт - соціальні мережі. Це правильне кількісно, але безглузде смислове твердження», - заявив він. І пояснив: блог - це текст, який може писати будь-хто, в тому числі й дворічний син Носіка Левій-Матвєй, проте не кожен повинен його вести. Він навів приклад Олександра Мамута - співвласника ЖЖ, який не має свого блогу. Той у відповідь на запитання The Guardian, чому в нього нема блогу, сказав: блоги мають вести або люди, яким є, що сказати, або люди, які не можуть без того, щоб висловитися, а себе він не зараховує до жодної з цих категорій.

На думку Носіка, ніякі твіттери, соцмережі чи інші інтернет-спільноти не витіснять блогерство. У майбутньому лише посилюватиметься нішевізація сервісів і в користувачів збільшуватиметься вибір, але базова аудиторія залишатиметься. Наприклад, з появою Mamba з ЖЖ відпали люди, які використовували блог як сайт знайомств. А Facebook забрав тих, хто хотів вивішувати в інтернеті свою анкету. Коли в Росію прийде інтернет-аукціон eBay, з блогосфери зникнуть оголошення про купівлю-продаж. Але справжні блогери залишаться.

Після приходу до блогосфери Дмитра Медведєва в Росії розпочалася дискусія, чи мусять, приміром, губернатори вести блоги. Так от, на думку Антона Носіка, якщо губернатор «пише краще, ніж говорить Віктор Федорович», то йому потрібен блог. Як приклад успішних і цікавих він навів блоги в'ятського та пермського губернаторів.

Блоги можна і треба використовувати для бізнесу, стверджує Антон Носік, особливо корпоративні. Причому, їх можуть вести як піарники, так і спеціально ангажовані для цього популярні блогери. Наприклад торгова марка «Косогоров самогон» найняла для цього Арсенія Фьодорова (Апача), а журнал «Большой город» - Миколу Данилова (Норвежского Лесного).

Що ж до професійних блогерів, то в Україні він всього один - кременчуцький програміст Ігор Бігдан (Ibigdan). «Його нещодавно зламали, чим підвищили рейтинги», - додав Антон Носік. Російським професіоналом він назвав Артемія Лебедєва, який навіть у своєму ЖЖ вивісив прейскурант цін на рекламу, згідно з яким одне оголошення коштує 5 тис. доларів. Тёма, сказав Антон Носік, поставив собі за мету зробити блог прибутковим, і за рік-півтора набрав необхідну кількість читачів.

Антон Носік розрізняє професійних блогерів, як Ibigdan чи Тёма, які відкрито розміщують рекламу, і продажних, котрі приховано джинсують, й засуджує останніх. «Вони намагаються продавати в якості головного товару у своєму блозі не те, що там велика аудиторія, а те, що цій великій аудиторії можна набрехати», - пояснив він і згадав приховану блог-кампанію мережі крамниць «Утконос», для реклами яких залучалися блогери, котрі навіть не бували в цих крамницях. І після цього «утконос» серед московських блогерів стало лайливим словом, що означає блог-проституцію. «Проблема монетизації блогів полягає в тому, що вона можлива лише за умови відповідальної цивілізованої поведінки. І неможлива за умови обману споживачів», - наголосив Антон Носік.

«А чи є прихована реклама в ЖЖ Другого?», - спитали з аудиторії. Антон Носік удався до розлогих пояснень, з яких, зрештою, стало зрозуміло: Рустему Адагамову (Другому) безкоштовно дають на тест мобільні телефони, туристичні поїздки тощо, після чого він має написати відгук. І як людині делікатній йому незручно написати погано про людину, яка його, приміром, звозила в Індію. Тому він і пише суто позитивні рецензії на протестовані подарунки. А особисті враження від товару чи послуги, набуті на власному досвіді, Антон Носік рекламою не вважає.

Інших слухачів цікавили запитання, чи існує певна систематизація блогів і поділ на особисті, корпоративні тощо. «А навіщо?», - запитанням на запитання відповів лектор. Що ж до існування загальноприйнятного стилю блогів, Антон Носік сказав, що писати треба так, як готовий читати читач твого блогу. Також він порадив два легітимні способи розкрутки блогу: пошук людей, яким може бути цікава твоя інформація, додавання їх до списку друзів і вступ у їхні спільноти, а також купівля контекстної реклами в пошуковиках за ключовими словами свого блогу. Натомість нав'язування, сплоггінг (спам у блогах), спамдексинг (штучне накручування рейтингів) є неприйнятними нелегітимними методами.

Цікаво, що ненормативну лексику в блогах Антон Носік виправдовує. Тих, хто не приймає мат як норму, він звинувачує в міщанській лицемірній совковій свідомості. «Але чому, якщо я напишу, що сто моїх читачів - лайно, вони підуть геть?», - спитав слухач. «Це не факт, спитайте в Андрійовича», - натякнув Носік на ЖЖ Артемія Лебедєва, який не церемониться зі своїми читачами, однак їх тільки більшає. «Але чому в Андрійовича не йдуть геть?», - допитувався юнак і отримав пояснення: тому що в цьому блозі заведене таке правило. Люди збираються, щоб поображати один одного, аудиторія до цього готова і сприймає це правило.

Послухавши Носіка понад дві години, стало зрозуміло: досвід популяризації свого блогу та його монетизації передати на словах досить складно. І це не вдалося лекторові. Утім, він дав зрозуміти, що блогерство в Україні, як і в Росії, - це не професія, а радше хобі. Бо нема тут поки що блогерів, які ходили б в інтернет-щоденник, як на роботу. Але там можна підробляти. І якщо ви подивились останню серію Хауса з пацієнткою-блогершею, котра кожну мить свого життя виносила на загал у щоденник, і впізнали в героїні себе, то не забувайте, що на вашій «хворобі» можна трохи заробити (Носік з 20 тис. читачів, приміром, раніше мав з реклами 5 доларів на день). Тільки будьте при цьому чесними.

Фото - www.blog.toodoo.ru