На кіностудії імені Довженка ТК зустрілася з закадровими майстрами слова і дубляжу «1+1»: головним редактором департаменту адаптації Оксаною Батюк, креативним продюсером Сергієм Могилевським та акторами, чиїми голосами говорили й говорять чимало кіноперсонажів, - Людмилою Ардельян та Павлом Скороходьком.

Відділ адаптації й дубляжу «Студії "1+1"» розташований на території студії імені Довженка, і це певною мірою символічно. Коли україномовних кіногероїв, вирощених на студії, що вже давно стала майданчиком для телешоу, знайти все складніше (хто тепер пригадає славетний «український Голлівуд» 20-х років минулого століття!), тут «учать» говорити до глядачів українською героїв кіно, створеного в Голлівуді та на інших кіномайданчиках світу.

Щоб якийсь Джон чи Джейк заговорив з екрана українською і став коли не близьким і рідним, то хоча б зрозумілим українцям, потрібно чимало роботи цілої низки професіоналів, серед яких перекладачі, редактори, актори, режисери і звукорежисери.

Озвучка, коли два професійні актори начитують репліки героїв фільму, технологічно простіша і швидша у виконанні. Тоді як для дубляжу оригінальну звукову доріжку фільму прибирають повністю і голос кожного іншомовного актора треба вдало замінити на голос актора українського. Процес це тривалий і трудомісткий. Кожен актор пишеться окремо, навіть коли в кадрі десятеро героїв одночасно. Зведенням звуку, тобто своєрідним внесенням усіх героїв в один звуковий простір, займається звукорежисер, це вже закадрова, технічна частина роботи.

Літературна складова, а саме переклад і редактура сценарію - чи не найважливіша в усьому дубляжному та озвучувальному процесі. Редактори вичитують переклади не лише для того, щоби скоригувати мовні помилки, а й щоб укласти репліку в іншомовну артикуляцію кіногероя, тому перегляд фільму зі скриптом-сценарієм та олівцем у руці - ключовий момент роботи. В скрипті для акторів редактор також розставляє наголоси в складних випадках, а режисер запису слідкує, щоби мовні ляпи й обмовки не прослизнули в кіно.

На студії Довженка ТК зустрілася з закадровими майстрами слова й дубляжу «Студії "1+1"»: головним редактором департаменту адаптації Оксаною Батюк, креативним продюсером Сергієм Могилевським та акторами дубляжу, чиїми голосами говорили й говорять чимало кіноперсонажів, - Людмилою Ардельян та Павлом Скороходьком.

- Нині, зі стрімким розвитком українського дубляжу, в українських акторів чимало роботи. Павле, Людмило, над яким матеріалом ви працюєте? Хто в кіно на «Плюсах» говорить вашими голосами?

Павло Скороходько: - Нині на «1+1» іде серіал «Мерлін», де я дублюю самого Мерліна. Цей серіал досить новий, його знімали англійці, зйомки, здається, тривають і досі. Ту кількість серій, яку нам запропонували, ми вже зробили, тепер ви можете бачити й чути все на екрані. Це дуже цікаво.

Людмила Ардельян: - Я теж дублювала серіал «Мерлін», роль леді Моргани.

- Я так розумію, що «Мерлін» нині - хіт сезону!

П. С.: - Дуже сподіваюся!

Л. А.: - Ну справді вийшло дуже добре! В дубляжі важливо, щоб коли ви дивитеся фільм, вам нічого не заважало. Артикуляція й голос мають збігатися настільки, щоб вам здавалося, ніби це актор говорить своїм голосом, щоб вам не заважав наш переклад. Якщо така органіка є - все нормально, дубляж вдався. От про «Мерліна» можна сказати саме так.

- І як такої органіки досягти? Шукають голоси, найбільше схожі на голоси акторів? Наскільки це реально?

Л. А.: - Як бачите, реально. От перед вами Мерлін (вказує на Павла Скороходька), значить це реально. Я ще трохи займаюся режисурою, тож можу сказати, тут важливо дібрати акторів, важливо чути не лише те, наскільки схожий голос, а й чи схожий акторський темперамент, особистість. Інколи актор може бути навіть зовні схожим на персонажа, інколи навпаки, але голос і темперамент настільки лягають, що ви не відчуваєте жодної різниці.

Ми коли робимо фільм, ми робимо його красиво. Коли персонаж старий, ми шукаємо густий голос. У росіян тенденція все робити рівненько і брати середні, просто приємні голоси. А ми любимо все розфарбувати. Видно, це менталітет.

П. С.: - Тепер усі, хто ходить у кіно, кажуть, що український переклад набагато кращий за російський. Особливо це видно по мультиках. Просто на голову вище.

Оксана Батюк: - Пам'ятаєте, коли «Район Мелроуз» уперше йшов по «1+1», із якихось технічних причин канал не зміг пустити українські серії - й пустили одну чи дві російською. То народ завалив канал дзвінками, мовляв, що це, як таке можливо; бо й за голосами, і за акторською роботою то був абсолютний жах. Це об'єктивний погляд, різницю помітив навіть простий народ, який спочатку, щойно починалася українська озвучка, протестував.

- Оксано, розкажіть про перекладацько-редакторську кухню. Чи є якісь кардинальні відмінності в тому, як весь процес проходив у середині-кінці 90-х і тепер?

О. Б.: - Для перекладачів технічно нічого не змінилося. В перекладача є текст - як ми кажемо, скрипт фільму чи серіалу. Він перекладає, а потім звіряє з відео. Потім текст потрапляє до редактора, і він має так само подивитися текст із відео, розставити наголоси, повикидати зайве, перевірити, чи перекладач чогось не пропустив. А от раніше, коли ми починали на ICTV, на невеличку кількість людей були великі обсяги роботи, і не було такої практики, щоби редактор сидів і переглядав відео. Це гірше, адже редактор, який сидів як режисер на озвучці, по ходу бачив невідповідності, пропуски. Це уповільнювало процес.

На «1+1» редактор має звірити текст із відео, тож актор отримує текст, із яким не повинно бути жодних проблем, він просто сидить і спокійно читає, не думаючи про те, що щось може бути не так.

Хоча, пригадую, в нас був переклад шоу з Бобом Берковичем і перекладач вирішив приколотися: він написав абсолютно лівий текст. Програма була пов'язана з сексом, а перекладач написав про секс у мавп, замість того, щоб написати про секс у людей. І от я це все прочитала, порозставляла наголоси, потім приходжу з акторами записувати й одразу ж чую - щось зовсім не те. То був прикрий випадок, перекладач більше з нами не працював.

- Тобто перекладачі не дивилися відео й тому траплялися такі випадки?

О. Б.: - Ні, перекладачі дивилися, то редактори не дивилися. А в перекладача, напевно, був хороший, веселий настрій. А тепер уже редактор відповідає за текст на сто відсотків, він має перевірити навіть паузи. Зрештою, тексти великі й трапляються різні речі, тож друга голова завжди потрібна. Мені траплялося, що перекладачі плутають гуску з качкою, кашалота можуть назвати китом. Ще в них улюблена помилка - це англійське boat, «човен» і «катер», і коли на екрані пливе катер, а перекладач пише «сідай у човен», редактор цього не повинен пропустити.

- Оксано, а який ваш власний переклад вам найбільше подобався?

О. Б.: - Свого часу мені було цікаво працювати над мультиком «Втеча з курника», який я для «1+1» перекладала.

- Гумористичний такий мультик! Важко було жарти перекладати? Які у вас секрети перекладу гумору?

С. М.: - Мати почуття гумору!

О. Б.: - Знати мову, й не одну. Не тільки почуття гумору треба мати. Треба знати ідіоми, англійські й українські фраземи. Кальку робити не можна, доводиться чогось шукати. Звісно, іноді англійська гра слів пропадає, це прикро, але що вдієш. Іноді вдається знайти щось цікаве, коли і в оригіналі добре, і в перекладі добре.

«Втечу з курника» я пам'ятаю, бо подивилася шматок російського перекладу, щоб побачити, як вони зробили ті жарти. У мене вийшло краще. Я вже мовчу, що в багатьох російських перекладах, здавалося б, прості речі перекладено абсолютно неправильно. Тому на них спиратися і вважати їх за взірець не варто.

- У багатьох глядачів складається враження, що «Плюси» роблять найкращі, найадекватніші переклади, озвучку, дубляж. А ви, перемикаючи канали, наштовхувалися на достойний переклад?

О. Б.: - Перевага «Плюсів» у тому, що ми маємо власну студію, яка робить для каналу дубляж. А студія має редакторів. Деякі канали відмовилися від власної озвучки й віддали цю роботу студіям, які вважають: «Нащо той редактор? Тільки зайві гроші платити». І рівень їхніх текстів, на мій погляд, невисокий. Ти дивишся - й за голову хапаєшся. Як на мене, переклади, в принципі, хороші, але це ще не той рівень, який можна випустити на екран. Переклад обов'язково має пройти через редактора, не кажучи вже про те, що редактор має поставити акторам наголоси. Звісно, актори є й досвідчені, але поставити наголос ніколи не буває зайвим.

- «1+1» давно займається озвучкою, рік тому додався ще й дубляж, який і складніший технічно, і більш трудомісткий. І все ж ви не пішли шляхом багатьох каналів, які купують дубльовані копії чи замовляють їх у продакшнів...

С. М.: - Мушу сказати, що «1+1» - перший канал, який дублює українською мовою для себе. Нині ми бачимо дубляж тільки в кінотеатрах, зрідка якийсь телеканал може придбати й показати фільми, дубльовані для кінотеатрів. Ми ж робимо самі, ні в кого нічого не купуючи. Коли ми починали, то була така собі авантюра, бо це досить складно. Для кінотеатру фільм можуть дублювати місяць, днями вилизувати його; в нас для телеефіру такого часу немає, бо ефір не зупиняється. Тому спочатку було важко. Але не так давно я був у кіно, подивився і зрозумів: ми на тому ж рівні. Не гірше - це точно.

У технічному плані ця студія достатньо нова, з новим обладнанням, її зроблено, щоби підвищити якість і рівень дублювання й озвучування українською мовою. В нас нове, дуже хороше обладнання, набагато краще й професійніше, ніж на інших студіях; у нас працюють три студії, в яких пишуться найкращі українські актори.

- На вашу думку, дубляж завжди кращий і доцільніший за озвучку?

С. М.: - Кращий. Ви ж розумієте, для чого робиться озвучка? Щоб глядач зрозумів, про що йдеться. Якщо глядач розуміє мову, він може подивитися в оригіналі. Ми говоримо про пересічного глядача. Не всі глядачі знають англійську, французьку... Дубляж - це коли ти чуєш одну мову, вона правильна, грамотно вкладена в інтершум, у запропоновані обставини. Головне - повинен бути хороший матеріал. Дубляж не завжди хороший, треба вміти зробити його хорошим.

О. Б.: - Я вважаю, що хороша озвучка - оптимальний варіант для телебачення. Для кінотеатру, може, й ні, а для телебачення - так. Але в світі чомусь вважають інакше. Може, вони ніколи не чули хорошої озвучки.

Л. А.: - Але майбутнє за дубляжем. Якщо звернутися до досвіду європейських країн, там озвучку використовують дуже рідко. Всю іншомовну продукцію дублюють. Якщо ми говоримо про українську культуру, то це перш за все культура мови. І якщо ми говоримо про мову - звісно, глядач має вчити українську мову, чути її хорошою, чистою, літературно грамотною. Звісно, для розвитку мови й культури дубляж - це перше, що спадає на думку, це те, що лежить на поверхні.

- З якими фільмами чи серіалами легше працювати? З англомовними? Чи дублювали ви російські серіали?

С. М.: - Ми дублювали серіал «Гаишники». Дуже добре вийшло. Мова нам ближча, тож легше вкладати речення, слова. Герой говорить російською, ти кладеш українською - виходить як рідне. Звісно, дубльовані російські серіали - рідкість, частіше буває озвучка.

Л. А.: - Звісно, озвучка, коли чуєш російську мову, викликає обурення у глядачів. Не будемо ховатися: викликає. А от дубляж не викликає.

- Так чому б тоді всі російські серіали не дублювати?

С. М.: - Тут річ ще в тому, що бувають різні випадки. По-перше, не кожен російський серіал створено під дубляж, не в кожного є окрема звукова доріжка мінус.

- Тобто не всі зарубіжні фільми роблять під дубляж?

П. С.: - Якщо заздалегідь вирішують продавати фільм за кордон з метою дублювання, роблять. Їм самим це простіше.

С. М.: - А коли немає мінусівки (або вона є, але нам її не пересилають), ми робимо озвучку. Якщо дуже хочеться зробити фільм у дубляжі, ми робимо офіційний запит, щоб нам надіслали «мінус» без голосів. Крім того, процес дублювання набагато довший за озвучку. В нас ефір щодня, й він не чекає, тому ми не завжди можемо робити дубляж.

Озвучка 100-хвилинного фільму двома професійними акторами пишеться приблизно 2,5-3 години, тобто 150-180 хвилин. А дубляж того ж фільму триватиме два чи три дні.

А взагалі, ми дублювали й німецькі фільми, і французькі... Приміром, «Циганське серце» - румунський серіал, дуже довгий. І для нас це було дуже важко: нам Америка ближча, як це не дивно звучить; люди в Америці поводяться так само, як і в нас, тож наші актори можуть нормально показати те, що робить американський актор.

Л. А.: - Мені здається, що загалом українському глядачеві ближчі американські серіали, той же «Не краса по-американськи».

- Людмило, Павле а яка роль із дубльованих вами на «1+1», вам найбільше сподобалася?

Л. А.: - Мені найбільше подобалася Аманда в серіалі «Не краса по-американськи». Вона мені найбільш близька, та й акторська робота мені подобалася.

П. С.: - Оскільки Мерлін - моя головна роль, звісно, я брехатиму, якщо казатиму, що в мене щось інше улюблене. Мерлін. Принаймні з того, що я робив на «1+1». Коли я вперше побачив цього персонажа, я подумав: «Боже, якийсь він дивний, смішний хлопець, абсолютно не той класичний Мерлін із бородою та вусами, це просто молодий хлопчина». Нічого чарівного чи магічного в ньому немає, але він вийшов живим і досить цікавим.

Стосовно Люди скажу: хто не дивився фільму «Вікі, Крістіна, Барселона» - обов'язково мають подивитися, як вона зробила Пенелопу Круз...

- Людмило, а ви щось не згадали про неї...

Л. А.: - Забула, забула! Звісно, ця роль теж. Як актриса вона мені близька за темпераментом.

П. С.: - Це роль невелика, героїня Пенелопи Круз з'являється в другій половині. Спершу я дивився фільм мовою оригіналу, тож коли вперше почув роботу Люди в українському дубляжі, я подумав: хто це? Не міг зрозуміти, бо здалося, що Пенелопа Круз заговорила українською. Я не можу пригадати, щоб за останній час якась робота (навіть у кіно) так мене вразила. Дуже класно.

- Сергію, ви вже сказали, що для дубляжу на «Плюсах» задіяно найкращих акторів. У вас велика акторська база? Всіх знаєте?

С. М.: - Так, я всіх знаю! У нас велика база акторів, звісно, є найталановитіші й найкращі, тут дуже важливо бачити одразу всю палітру. Тобто треба бачити персонажа, приміром, того ж Термінатора, - й придумати йому український голос. А на другого персонажа призначити інший голос. І вони мають бути сумісні, мають працювати разом.

У мене декілька завдань: творча робота з матеріалом і робота з акторами. Спочатку я дивлюся фільм. Це найцікавіша частина - подивитися хороший фільм. Потім я обираю акторів на кожного персонажа. Коли обрано всіх акторів, я зустрічаюся з головними акторами, контролюю процес запису, часто сам як режисер пишу головних героїв фільму.

Треба бачити кінцевий результат. Коли ти розумієш кінцевий результат, коли ти знаєш акторів, бачиш фільми, ти можеш вдало вибрати акторів, вдало це записати. Загалом у мене в базі чоловік сто. Але я можу сказати, що люди, які потенційно можуть цим займатися, які мають хист і талант, - це близько 40 осіб.

Дубляж - процес тривалий і за довгий час з актора можна вичавити, щоб він сказав те, що тобі треба. Коли йде озвучка, там потрібен уже великий професіоналізм....

Л. А.: - Як усе відбувається? От я стою перед мікрофоном, я вперше бачу роль. Звісно, режисер мені допомагає, він скеровує мене, оскільки він уже бачив фільм, але моя справа - ліпсинх (вкласти фразу в артикуляцію актора), зробити це швидко і з тими емоцією, темпераментом і подачею, які я бачу на екрані, так, як це робить актор, який знімався. Це і є професіоналізм. Звісно, молодих акторів і новачків треба вчити, вчити й дублювати, й озвучувати. Це дається з досвідом.

П. С.: - Наскільки я знаю, в нас таких шкіл немає. Цього не вчать.

- Виходить, професійний актор, який закінчив той же інститут імені Карпенка-Карого, ще не обов'язково зможе якісно продублювати фільм?

Л. А.: - Звісно! До цього треба мати хист. В нашій справі є багато точок уваги: коли я читаю, я маю дивитися на текст і запам'ятовувати його, маю дивитися на екран, маю розуміти, що робить актор, маю розставити паузи... Дуже багато об'єктів уваги, які треба тримати в голові, і це дається тільки з досвідом, цього не навчиш на словах. Розказати, звісно, можна, але з першого разу перед мікрофоном ви нічого не зробите, хіба що зі 120-го разу. Цьому треба присвятити декілька років. Чимало акторів не можуть тримати так багато об'єктів уваги одночасно.

Дубляж дуже цікавий для актора, тож багато знаменитих театральних акторів - із театру Франка, приміром - приходять, пробують, а потім кажуть: «Ой, ні, я не хочу, це дуже складно». Це справді важка праця. Адже ми всі майже редактори...

П. С.: - Це правда!

С. М.: - Насправді найскладніше - це навіть не підібрати один голос одному персонажу, наприклад, «оцей буде говорити оцим голосом, низьким і красивим», але й підібрати поєднуваних парних персонажів, голоси яких працюватимуть разом, і це не суперечитиме картинці, яку ми бачимо. Знову ж таки, коли вихідний продукт якісний і хороший - це простіше. Ми знаємо свого глядача: наш глядач любить яскраві речі, круті голоси, або дуже ніжні голоси, або дуже смішні голоси. Не буває такого, щоб усі в фільмі говорили однаково. Різні люди - різні голоси. Тож доводиться Люді казати: «Людо, ти тут маєш кривлятися», а вона може сказати: «Не хочу». А треба! І кривляємося, коли потрібно.

Ми постійно шукаємо нові голоси, та до нас досить складно потрапити: серед акторів дуже велика конкуренція. У нас найкращі актори, тож треба бути справді найкращим, щоб сюди потрапити.

Фото Яни Новоселової