Газовий конфлікт у ЗМІ: Чи програла Україна інформаційну війну? Частина 2

27 Січня 2009
15610
27 Січня 2009
07:17

Газовий конфлікт у ЗМІ: Чи програла Україна інформаційну війну? Частина 2

15610
Текст круглого столу, що відбувся 20 січня у прес-центрі «Главред-медіа».
Газовий конфлікт у ЗМІ: Чи програла Україна інформаційну війну? Частина 2
Друга частина стенограми круглого столу «Газовий конфлікт між Києвом та Москвою. Хто переміг в інформаційній війні?», який відбувся 20 січня у прес-центрі холдингу «Главред-медіа».
 
Першу частину читайте тут
 
Андрій Пробитюк. Пане Мартиненко, як Ви вважаєте, чи є потреба в тому, щоб формувати інформаційну політику України і у протистоянні цьому грати, умовно кажучи, на випередження?
 
Олександр Мартиненко, генеральний директор інформаційного агентства „Інтерфакс-Україна”. Я хотел бы два слова сказать по поводу того, как это все оценивалось и со стороны, и в процессе тоже, поскольку мы с двадцать девятого декабря по сегодняшний день в этом процессе находились и находимся. Во-первых, с моей точки зрения, проиграли все – и Украина, и Россия, безусловно. Если говорить о европейской точке зрения, она выражена была, кстати, официально Евросоюзом, и в общем доминировала во всей европейской прессе – что Россиия себя дискредитировала как поставщик, а Украина – как транзитер. Мы можем все что угодно говорить, но это правда. Это не правда в смысле, что это действительно правда, а так интерпретировалось, практически это такая мейнстримовская точка зрения в Европе. Поэтому можно, конечно, радоваться, что у соседа корова издохла, но надо четко понимать, что Украина потеряла много. При этом мы прекрасно понимаем, что информационная политика является продолжением политики публичной и политики кулуарной. Она же не бывает оторванной одна от другой, если есть спикер от Еврокомиссии, который говорит эти слова каждый день, причем повторяя по два раза, мы же не можем сказать о том, что, ребята, надо бы по-другому немножко сформировать это все дело и сказать, что на самом деле все не так было, а на самом деле проиграла только Россия. И с каждым днем, кстати, такого было все больше и больше.
 
Поэтому выигравших нет, надо это четко понять. Вообще, на самом деле, войной это назвать, с моей точки зрения, сложно, потому что война – это действительно война друг против друга. А здесь на самом деле имел место конфликт, который действительно освещался по-разному, освещался в Украине, с моей точки зрения, все же более информативно и более разнообразно. Поскольку это вторая газовая война уже – была еще и первая и мы и в той активно участвовали, то очень бросились в глаза несколько отличий, что было сейчас и тогда, три года назад. Во-первых, тогда первые три дня мы днем с огнем, по ночам уже искали спикеров и не могли их найти. Я как сейчас помню, четвертого января в 2006 году открыли в Киеве пресс-центр в «Нефтегазе». И поскольку четвертого января уже были достигнуты договоренности, то его тут же закрыли. Он проработал, по-моему, несколько часов. Сейчас, конечно, нам в этом смысле было намного проще работать, потому что, во-первых, я хочу поблагодарить, кстати, «Нефтегаз» в лице Валентина Землянского, потому что, во всяком случае, со второго — третьего числа, когда, я так понимаю, дали определенную свободу действий, было очень много информации, очень много. Желающий мог ее получить в любое время и в любом месте, потому что там было очень много цифр, было очень много конктретики, и это могло быть аргументом для тех, кстати, телекомпаний, многие из которых этим почему-то не воспользовались. Я не знаю почему, потому что очень много было совершенно конкретной, четкой информации в подтверждение позиции украинской стороны. От России, кстати, гораздо меньше.
 
Второй момент, позитивный, который я бы отметил, это то, что у нас на экране не появлялись Президент и Премьер-министр в основном. В 2006 году Виктор Андреевич Ющенко комментировал каждый шаг «Нефтегаза» по два раза в день утром и вечером. После него выходил, как правило, господин Куприянов всем известный, Сережа, и полемизировал с Президентом Украины, рассказывая, что он не совсем специалист в газовых вопросах, видимо, чего-то не понимает, поэтому, что с него взять, он же не специалист. Выглядело все это достаточно некрасиво. В этот раз, насколько я понимаю, пару раз «Нефтегаз» прокомментировал позицию Дмитрия Медведева, кстати, достаточно аргументировано прокомментировал. Я тогда еще говорил, что это была глубочайшая ошибка, когда первые лица государства входят в технологические дискуссии, что дает возможность специалистам-технологам комментировать и быть на самом деле в такой дискуссии на равных. То есть, это на самом деле опускание первых лиц государства до уровня технолога и поэтому мне не совсем понятны были эти диалоги многочисленные, которые мы видели по российским телеканалам.
 
Ну, и минусы, конечно. Были моменты не совсем приятные, к примеру, у нас очень плохое качество спикеров в этой сфере, потому что люди, которые выходили говорить по этой теме, прямо скажем, говорить не умели, или не понимали, что нужно сказать. Я вот уже говорил, что это тот случай, когда выяснилось, что мы возьмем газ у России взаймы, или техническим кредитом, или как-то еще. Это заявление официального лица, которого не понял, по-моему, никто. Были проблемы с технологами, именно с технарями, которые говорили на том языке, которого никто не понимал, были проблемы с картинкой, это уже в НАКе, когда люди стояли на фоне – это телевизионщики понимают – стояли на фоне карты, и в результате лица этих людей не было видно абсолютно. И кто это говорил там – неизвестно, без титров не поймешь, потому что карта яркая, а никто не подсветил человека, поэтому то ли это Дубина был, то ли кто-то еще, никто не выяснил. Голос пана Дубины был.  
 
Не было проблемы с количеством мнений. Кстати, в этом смысле все было нормально, потому что были и из Секретариата Президента, и из СНБО, были разные представители, но были проблемы с качеством тезисов. В этом смысле, кстати говоря, текст Богатыревой, который к нам пришел буквально дней пять назад, он был, с моей точки зрения, очень хорошо и качественно сделан, к нему не было вопросов. Вместе с тем, были другие пресс-релизы от других представителей органов власти, которые критики не выдерживали. Поэтому, на самом деле, я согласен с тем, что вопрос не в количестве, а вопрос в качестве – как доносят ту или иную точку зрения.
 
Наконец, по поводу центра единого и всего остального. Конечно, в России он есть, и, конечно, у нас его нет. Так у нас, извините, нет и политического центра единого. Как же может быть информационный единый? Какую можно такую организацию создать и где? Вот у меня вопрос: простите, а где она может быть? Да Бог его знает, где она может быть. Если она будет в Секретариате Президента, значит, ее проигнорирует Кабинет Министров, если она будет в Кабинете Министров, то ее проигнорирует всегда Секретариат Президента.
 
Наталія Лигачова. В СНБО, на самом деле, она должна формироваться, скорее всего.
 
Олександр Мартиненко. Если в СНБО, то Кабинет Министров ее тоже проигнорирует. И остальные политики, которые никаким образом не согласны с деятельностью Президента. Поэтому просто нужно понять, что его быть не может. Другой вопрос: хорошо это или плохо? Вот тут уже действительно тема интересная. Вот, например, работа российских телеканалов, это вообще-то на самом деле в таких конфликтных ситуациях правильная работа, она помогает кому-то или нет? Знаете, у меня, например, честно говоря, ответа на этот вопрос нет. Наверное, для каждой страны по-своему. Наверное, для России – да, потому что вот сейчас проведут опрос в России, и вы увидите, что девяносто или сколько там процентов, ну, много, процентов россиян будут уверены, что Украина газ крала, крадет и будет красть.
 
Наталія Лигачова. Это для Кремля, но не для общества.
 
Олександр Мартиненко. Да. Но в этом смысле точка зрения общества будет удобной для Кремля, но не для самого общества. Что касается нас, то если бы мы сейчас построили какую-то систему, вызвали, как когда-то бывало, телеканалы, построили их всех, выдали им спикеров, „раскатали” им точку зрения, а потом еще следили за выполнением… Ну, вы знаете, мне кажется, что это все-таки не выход, и вопрос тут в другом. Борьба у нас должна идти на самом деле, я еще раз говорю, не ограничениями и не выстраиванием заборов, а качеством наших комментариев, качеством наших людей. Это касается и журналистов, которые, будем прямо говорить, девяносто девять процентов в газе ничего не понимают, извините…
 
Наталія Лигачова. В комментариях вопросов газа.
 
Олександр Мартиненко. Да вообще не понимают. Они не знают, как комментировать, и не знают, что спрашивать. И более того, по-моему, даже и не стараются понять – особенно телевизионных это касается. Я извиняюсь, конечно, перед телевидением, но тем не менее. Я их могу понять – это не их тема, у нас нет на телевидении специализированных газовых корреспондентов, это у нас они есть в структуре, а там нет. Может быть НАКу стоит уже сейчас заняться ликбезом в этом вопросе. Может быть, попросить телеканалы, чтобы они выделили человека, чтобы они его учили, рассказывали, что такое подземные хранилища, что такое компрессорные станции, что такое реверсы. Это не для того, чтобы они рассказывали людям об этом, людям – все равно, вы же понимаете: что ПХГ, что ХПГ – одно и то же. Но для того, чтобы рассказывать людям непонятные для них вещи, они должны глубоко понимать, о чем они говорят, максимально глубоко. Они должны быть такими же профессионалами, как и сотрудники «Нефтегаза». Вот тогда, когда это будет, вот тогда мы действительно будет конкурентоспособными в информационном плане и эти люди смогут противостоять даже организованным машинам. Потому что данном случае, как мы видим, мы столкнулись с машинами.
 
Ну, и по итогу конфликта. Знаете, сейчас многие будут писать, что «Газпром» денег заплатил там много, проплатил всю Западную Европу… На самом деле, это неправда. Западной Европе в этот раз никто ничего не платил, может быть, потому и точка зрения была другая, а не такая, которая не понравилась там руководителям. Ну, сайт там открыли где-то в Америке, вложили в него там полмиллиона долларов, все довольны. Но, понимаете, вопрос в том, что в это нужно вкладывать деньги, я бы так сказал, что надо в этом смысле помочь, я бы помог в этом на самом деле тем людям, которые профессионально этим занимаются – в данном случае НАКу. Да, у них должен быть нормальный пресс-центр, чтобы мы на картинке видели Дубину, а не его подобие, там должна быть нормальная техника, куда должны прийти люди, журналисты, и получить информацию всю. И не звонить несчастному Валентину (Землянському – прим.ред.) и долбать его по телефону, а получить, вот пришел, здесь красивое место, пришел и получил компьютер, связь и все остальное, все данные, полную информацию.
 
Валентин Землянський, речник НАК „Нафтогаз України”. Это в идеале.
 
Олександр Мартиненко. Ну, это так должно быть. Вот если уж тратить деньги, так на это. А на то, что мы там не проплатили CNN, NBC, или ITV, или кого-то еще, я считаю, что это совершенно бесполезное занятие, это никому не было нужно, и на этом просто банально крадут деньги, будем честными и откровенными. Спасибо.  
 
Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації. Я би цю тему хотіла продовжити, якщо дозволите. Практично абсолютно з усією другою частиною Вашої промови погоджуюся, окрім наступного – ми повинні ще навчитися нарешті, українські чиновники і особливо люди, які відповідають за інформування, говорити іноземними мовами. Бо насправді, ми дуже добре говоримо, починаємо говорити українською, не дуже фахово, не дуже аргументовано, але ми взагалі не вміємо говорити англійською. Принаймні основні інформагенції нам якусь інформацію англійською надають у скороченому вигляді від тієї інформації, що вони мають, але не французькою, іспанською, якою говорить вся Латинська Америка. Україна ще навіть не починала говорити німецькою до речі, якщо вже на те пішло. У нас немає жодного інтернет-ресурсу, з якого би німецький, німецькомовний обиватель міг хоча би узяти певну інформацію української сторони. Пересічний німець, очевидно, отримує її від видань німецьких, які значною мірою все ж таки ангажовані «Газпромом». Значною мірою, тому що там працюють над цим все ж таки.
 
Альона Гетьманчук, головний редактор журналу „Главред”. Тут складно погодитися, чесно кажучи, особливо в цьому конфлікті.
 
Олександр Мартиненко. Можна я ще додам? Ви мені просто нагадали, я забув про це сказати. Це про наш МЗС чудовий … Так, вони вигнали там людей на роботу, не всі, щоправда, вийшли, наскільки я розумію, у січні напочатку, далеко не всі посли, я маю на увазі, в тих країнах, які саме не отримували газу. Декого вигнали на роботу, і вони пішли там в уряд розмовляти, щось доводити, якісь тези, вони кажуть, що у них грошей немає проплатити сюжети на словацькому телебаченні не можуть і таке інше. Які сюжети? Та зробіть ви круглий стіл, організуйте прес-конференцію, просто запросіть туди людей. Я впевнений, що у Берліні прийшло би десятки людей, журналістів, щоб просто почути позицію України. От цього ніхто не робив. Абсолютно. І от там можна було б і німецькою мовою говорити, звісна річ, мала би бути, безумовно, й англійська мова.
 
Вікторія Сюмар. Тепер стосовно того, про що ви говорили в першій частині. Я буду більш критичною, тому що я спостерігала з-за кордону із початку цього конфлікту. І це було досить цікаво і смішно, коли тридцять першого грудня Максіма Галкіна перервав Алєксєй Міллєр на ОРТ за дві години до Нового року. І він у перерві тієї суцільної веселухи досить трагічним голосом почав говорити про зрив переговорів з Україною, про те, що вони там отримали якийсь ультиматум від «Нафтогазу», і картинка малювалася, що немовби з першого числа буде апокаліпсис. А першого січня другим сюжетом після подій у Секторі Газа був сюжет про ось цей початок російсько-українського газового конфлікту. На CNN сюжет у цілому був збалансований, але я собі можу тільки уявити, яких зусиль це коштувало американським журналістам. Вони мали зранку першого січня в цьому сюжеті три синхрони російських посадовців, у тому числі прем’єр-міністра Путіна, і не мали жодного синхрону української сторони. Я розумію, у наших Новий рік… Тобто якісь коментарі уже з’явилися другого, третього, якесь більш-менш інформування налагоджене з’явилося ще пізніше, але очевидно, що українці не ставили собі за пріоритетну мету продемонструвати свою позицію та пояснити.
 
Тепер стосовно того, що не було якісних коментарів. Це так само правда. Більше того, вони часто були в різнобій, відверто скажемо. Чому так відбувалося? Професіоналізм — це одна причина, про яку казав пан Олександр, але є ще друга причина, про яку теж треба казати – що в Україні, як і в Росії, газова сфера є абсолютно тіньовою. І в мене особисто склалося враження, що надто багато політичних і економічних інтересів, або скажемо відверто – корупційних інтересів було в цій сфері, тому що ось ці от коментарі були такі дуже загальними словами, Складалося враження, що ніхто не хотів казати правду, як воно є насправді. І очевидно, що це не тільки непрофесіоналізмом можна було пояснити.
 
Ну, і стосовно швидкості реагування все ж таки. Я вважаю, що ця швидкість в сучасних умовах все ж таки була не такою, якою би мала бути. Тому що ми розуміємо, що ми живемо у часи Інтернету, коли буквально за п’ять хвилин можна щось написати, ще за одну хвилину все це викласти в Інтернеті і ваша позиція вже буде публічною. Але в нас на це традиційно йшло по кілька годин. От мені, наприклад, колеги дуже серйозно скаржилися якраз на «Нафтогаз», коли росіяни ніби пустили газ, а українці його не прийняли. І от уся Європа його сидить і чекає – піде цей газ чи не піде, а журналісти змушені були чекати чотири години на пояснення, чому український газ не йде. І «Газпром» уже за цей час зробив чотири коментарі, що насправді в усьому винна Україна, тому що вона газ просто не приймає. А от ці технічні пояснення, чому цього не можна було зробити з такими обсягами газу, з’явилися все ж таки із суттєвим запізненням. І це очевидно вже якось позначилося на формуванні німецької громадської думки.
Отже, мені здається, що нам треба зробити кілька висновків. Висновок номер один. Це те, що інформаційна війна Росією проти України оголошена вже давно. І будь-які приводи, газові конфлікти, будь-які конфлікти будуть просто призводити до загострення от цієї війни. Те, що робить російське телебачення стосовно України, всі ці сюжети про  Україну, я взагалі називаю п’ятихвилинками ненависті. І це стосується взагалі висвітлення ними України як такої. В періоди загострення, що Україна може протиставити? Чи варто оголошувати якусь свою війну? Ну, очевидно, що в сучасному світі це просто неефективно, ніякої війни оголошувати не варто. Потрібно просто вміти чесно оперативно і професійно висвітлювати свою позицію. Про це тут уже говорили, і я не буду тут зайвий раз повторюватися.
 
Але очевидно, що українські профільні структури, які беруть участь у зовнішньоекономічній або будь-якій зовнішній діяльності, повинні навчитися говорити, тобто, вони повинні мати речника. Тому що, хто такий Купріянов знають у Росії всі, і це людина добре обізнана у газовій сфері. Добре, що у «Нафтогазі» нарешті з’явилася така людина. Але в дуже багатьох структурах таких людей просто немає, тому що ті прес-служби, які у нас називається прес-службами, вибачте, це ті хлопчики й дівчатка, які півроку пропрацювали журналістами і радять шефу, яку йому краватку вдягнути, або там зробити підбірку, копію матеріалів, що про вас сьогодні написали. Це повинні бути люди, які розуміються у певній сфері зрештою. Треба це усвідомити, вони повинні бути професіоналами і вміти говорити професійною мовою, але для журналістів, і розуміти специфіку роботи журналістів. Це перше.
 
Друге. Українські органи відповідні повинні навчитися говорити іноземними мовами, бажано декількома, не лише англійською, але англійською – безперечно. Ці коментарі мають продукуватися відразу вже кількома іноземними мовами для того, щоб усе ж таки полегшити роботу колег і за кордоном, тому що сучасні інформаційні протистояння, це – не внутрішні протистояння. Очевидно, вони більше все-таки орієнтовані назовні. Наступна теза – ці пояснення мають бути досить оперативними. У сучасному світі просто немає часу на те, аби власне щось там розмірковувати, збирати якісь ради, виробляти певні позиції. Можуть бути певні стратегічні поради стосовно цього, але все це мають робити і готувати професіонали.
 
Про прес-центр абсолютно погоджуюся. Треба навчитися і вміти викладати якісь синхрони, є You tube, треба навчитися викладати телесинхрони, зрозуміти, що є радіосинхрони, і все це можна взяти на якомусь, умовно кажучи, сайті того відомства, про яке йдеться. І це абсолютно нормально для західної практики, але ми ще до цього не дійшли. Очевидно, що у нас ще досить багато є і може бути ідей – як це робити, але важливо, щоб до цього все ж таки дійшли руки, і це почали нарешті втілювати в життя. А не створили, наприклад, при Кабміні, очевидно, як реакцію, якусь там інформаційну раду чотирнадцятого січня, яка очевидно мала би реагувати на ці моменти. Я подивилася склад цієї ради, то це – просто фантастика. Це, вибачте, бюрократи такого ще радянського штибу, які вже давно відповідають за інформаційний простір, які вже давно мали б його розбудовувати відповідно до сучасних стандартів, і ці люди починають радити, що і які реформи треба робити. Це не той шлях.
 
Олександр Мартиненко. Там рада збирається раз на півроку.
 
Наталія Лигачова. Опасности нет во всяком случае.  
 
Вікторія Сюмар. Чотирнадцятого січня вона створена.  
 
Олександр Мартиненко. Створена – так, але вона збирається раз на півроку.
 
Андрій Пробитюк. Дякую, Вікторіє. У Альони Гетьманчук було заперечення щодо тези про відносини „Газпрому” та західних ЗМІ.
 
Альона Гетьманчук, головний редактор журналу „Главред”. Я, власне, хотіла би тут заступитися за німецькі ЗМІ. Я намагалася відстежувати всі публікації в ключових німецьких газетах, які дійсно впливають на якісь позиції, на громадську думку. І, чесно кажучи, я була здивована тим, як висвітлювали цей конфлікт саме німецькі ЗМІ, зокрема, як писав той же Конрад Шуллер із Frankferter Allgemeine Zeitung – так не писали навіть медіа в Сполучених Штатах, які зазвичай більше лояльні до того, що у нас відбувається. Між іншим, тут дуже важливо, що в цьому конфлікті Сполучені Штати зайняли фактично таку ж саму позицію як і їхні європейські союзники.
 
Також я хотіла би висловити незгоду з твердженням, що після цього конфлікту Європа об’єдналася чи об’єднається, що вона почне більш активно займатися диверсифікацією енергопостачання. Після всіх цих заяв, які стосувалися «диверсифікації» у вигляді щонайшвидшого запуску «Північного потоку» для того, щоб уникнути нових аналогічних складнощів, в мене виникають великі сумніви щодо цього. І вчорашня заява пана Сікорського, польського міністра закордонних справ, зі скептицизмом висловлена стосовно Німеччини – що та і надалі хоче лобіювати «Північний потік», змушує сумніватися, що в ЄС дійсно відбулося якесь переосмислення. Ми б могли тут вийти з набагато сильнішими і потужнішими позиціями. І вже багато було сказано і паном Мартиненком, і пані Вікторією стосовно того, що дійсно у нас не було досить адекватних роз’яснювальних позицій.
 
Що я ще тут хотіла би додати. Були ситуації, коли ми могли набагато чіткіше попрацювати над своїм іміджем. Наприклад, коли пані Меркель заявляє, що Україна не буде в НАТО, чи їй не буде надано ПДЧ – це висвітлюють усі всі без винятку газети, агентства, сайти. Але коли вона заявляє, фактично висловлює свою непідтримку діям Москви, а це, на мій погляд – дуже вагомий сигнал, ми обмежуємося тишею. Я тут звинувачую і себе, тому що я теж пишу на ці теми. І було багато таких моментів, з яких ми могли би здобути набагато більше дивідендів.
 
Стосовно того, як ця ситуація може вплинути на зовнішньополітичний  вектор. Так, позиція західних газет, і дипломатів, і політиків в основному зводилася до того, що винні обидві країни, але Росія – винна дещо більше. І наші експерти цим фактом ніби дуже задоволені. Але, вибачте, ніхто у Москві не намагається вступати ні в Євросоюз, ні в НАТО, тому для них, відверто кажучи, це не має такого значення, як для нас. Хіба що ми відмовимося від цих своїх цілей.
 
Але водночас я не дуже великий песиміст стосовно того, що у майбутньому ЄС чи НАТО згадають нам: мовляв, ви були непередбачувані й таке інше, і що це матиме якийсь відбиток на певних підписуваних документах. Тому що нинішній конфлікт – це тільки фон. Тобто, цей негативний фон сьогодні є, окремі тамтешні політики вже висловили свою думку, що дійсно, це може вплинути, тому що імідж уже не такий, як був. Хоча, чесно кажучи, імідж наш і був негативний, і після газового конфлікту він не став більше негативним, ніж був, тому що ця межа недовіри вже давно була подолана, цей ліміт довіри стосовно дій нашої влади вже був вичерпаний давно. Тому, я думаю, що коли буде розв‘язано конфлікт, зникне цей фон, і все одно оцінка буде відбуватися в контексті ЄС по цільових планах, підписаних у нас з Євросоюзом, у контексті НАТО – так само цільовий план. Тому я думаю, що не потрібно бути песимістом у питанні щодо наших зовнішньополітичних втрат у цьому конфлікті.
 
Андрій Пробитюк. Дякую, Альоно. У нас на круглому столі присутня людина, яка тижнів два чи три перебувала на передовій цієї інформаційної війни і змушена була захищатися, оскільки ударів все-таки завдавали. Пане Землянський, ми Вам усі бажаємо у світлі підписаних учора угод десять років спокійної роботи. Це планується, що десять років будуть вже без газових воєн, але якщо така ситуація все ж виникне? Пан Мартиненко вже згадував про першу газову війну три роки тому, то, як на мене, ситуація тоді була значно гіршою. В західних ЗМІ тоді точка зору «Нафтогазу» взагалі не була присутня. Зараз вона з’явилася. А на майбутнє, чи є якась стратегія у „Нафтогазу”, щоб грати на випередження? І чи можна оцінити шкоду, яка була завдана цією інформаційною війною репутації «Нафтогазу»?
 
Валентин Землянський, речник НАК „Нафтогаз України”. Чтобы было понятно, конфликт начался ещё двадцатого ноября, это было понятно специалистам после первого заявления Медведева. Давайте ранжировать события. Все-таки НАК «Нафтогаз» и пресс-служба «Нафтогаза» не является пресс-службой Кабинета Министров, Секретариат Президента или Министерства иностранных дел. НАК «Нафтогаз» — это коммерческая, пусть даже и на сто процентов государственная компания, но это – коммерческая структура. Поэтому те вещи, которые мы заявляем, или те вещи, которые мы говорим, должны иметь как бы две составляющие — это политическая целесообразность, с учетом конфликта, который у нас есть на сегодняшний день, и это экономическая целесообразность. И если мы вовремя не даем какой-либо параметр, то это не потому, что мы не хотим этого сказать, или вот мне нечего делать, я выключил телефон … Мы вот здесь сидим полтора часа, я могу показать двенадцать непринятых вызовов. Это к вопросу об идеальном пресс-центре. Вот я за час уже пропустил двенадцать комментариев, с вопросами, на которые я не смог ответить.
 
Что касается цены на газ. Вот всех интересует цена. Представьте себе, об этом уж неоднократно говорилось, любая коммерческая организация имеет коммерческую тайну, и мы ведем коммерческие переговоры, но цену мы должны сказать. Причем цену начинают комментировать, начиная от Секретариата Президента и заканчивая, я там не знаю, как бы экспертами газового рынка. Мы не можем сказать о ней до окончания переговоров, потому что вот один раз это было сделано, это председатель сделал, если я не ошибаюсь, третьего числа. Он сказал: двести тридцать пять. Все.
 
Олександр Мартиненко. Это было первого, когда была пресс-конференция.  
 
Валентин Землянський. Да, первого. Двести тридцать пять, все. Мы получили как бы совершенно другую позицию. Что касается противостояния в целом с «Газпромом», я не участвовал в войне 2006 года, я мог давать оценки в тот период только как журналист, но сейчас я могу сказать, что «Газпром» перестроился не с 2006 года, он перестроился с марта прошлого года. Когда впервые мы сделали заявление на уровне Куприянова, риторикой Путина условно говоря, что наш ответ будет симметричный, адекватный и так далее, и тому подобное. Это заставило их остановиться, если вы помните, там через два дня было подписано соглашение, законрактовались как бы и пошла нормальна работа. То есть, впервые мы ответили на уровне, о чем правильно сказала Виктория, ответили на уровне: Куприянов — пресс-секретарь НАК, премьер-министр России — премьер-министр Украины, то есть мы выровняли статус. Вот отсюда они сделали выводы.
 
Поэтому когда мы имели уже ситуацию в этом году, как бы мы к ней не готовились, готовились бы мы к ней или не готовились, против нас работали в спайке: информация по классике Геббельса тиражировалась сразу на нескольких уровнях. Она тиражировалась президентом, повторялась премьером, повторялась руководителем „Газпрома” и в конце уже завершалась пресс-секретарем «Газпрома». Либо наоборот: давал пресс-секретарь, и она поднималась наверх. К сожалению, мы такого маневра при всем своем желании не имели. То есть, даже пусть не на камеры, пусть не картинкой, пусть не фоном, но вышел бы просто пресс-релиз от Кабинета Министров, от Секретариата, от Министерства иностранных дел. В конце концов, мне не обязательно говорить на пяти языках и иврите – есть МИД, есть пресс-служба Кабмина, и пресс-служба Секретариата Президента – там есть люди, которые могут… Я могу набрать людей, которые будут переводить это все на немецкий, французский, иврит, идиш, суахили, какой угодно, если это будет целесообразно.
 
Что касается внутренней ситуации. Я хочу сразу сказать, с точки зрения технологии, мы практически не работали первые дни на внутренний рынок, мы не работали на целевую аудиторию, такую целевую аудиторию, как украинское население. Объясню почему. Опять же, мы структура коммерческая, наш вопрос был контрактование, наш вопрос был –репутация в Западной Европе, мы работали на Западную Европу. Не было ни одного информагентства, которое не получало в он-лайн режиме от нас информацию, западного, не только там «Интерфакс», УНИАН, «Українські новини», наши украинские. Все западные агентства были на связи. То есть, наша задача была перекрыть сначала Запад, а потом уже переходить и объяснять. Вот сейчас мы закончим с этим, закончим переговоры, мы наконец-то успокоимся во взаимоотношениях со всеми…
 
Не вопрос, я согласен, что надо объяснять, да, надо показывать, да, надо говорить, потому что у нас есть свои внутренние проблемы. У нас есть неплатежеспособность рынка, у нас есть Киев, который висит почти миллиард гривен, и который хочет быть с теплом, это наши проблемы. И потом, поймите, НАК в такой ситуации, он заложник ситуации, он в любом случае будет виноват. Если мы привезем цену четыреста пятьдесят — мы виноваты, если мы не подпишем контракты — мы опять виноваты. То есть мы победителями в таком залоге никогда не выйдем, чтобы быть белыми и пушистыми. Поэтому нужно делать акцент на это.
 
Задача моя как технолога, как речника НАК, как руководителя пресс-службы была выстроить прежде всего репутацию компании, а мне приходилось, к сожалению, с первого по какое там число, включать информагентства, потому что газет не было, каналы, очень правильно было сказано в докладе, что телеканалы ретранслировали Путина и Медведева, Куприянова, кого угодно, а нам приходилось как бы отстаивать позицию Украины. Но, простите, пресс-служба НАК – это не пресс-служба государства Украина. Вот это нужно понимать, и относиться к тому, что мы делали, именно с этой точки зрения. Сейчас, да, я согласен, что нужен центр, я согласен, что нужно работать с языками, да, я согласен, что нужно работать с видео, нет предела совершенству, совершенствоваться можно до бесконечности.  Согласен, что были проколы с нашей стороны, но еще раз говорю: войдите и вы в нашу ситуацию. То есть, мы работали в условиях внутреннего информационного вакуума. Нам приходилось работать все время вовне, вовне Украины.
 
Поэтому я еще раз говорю, что я рассматриваю вот этот конфликт информационный, что он политический прежде всего. И до тех пор, пока не будут сняты политические искры между Россией и Украиной, будет ли это НАК, будет ли это какая-то другая структура... Просто НАК был удобен, вот в этой ситуации он был удобен, незавершенность переговоров,  возможность обвинить «Нафтогаз» в прекращении транзита...
 
Я просто хочу спросить у журналистов, кто не знал, что в 7.45, в семь утра наших украинских, «Газпром» прекратил поставки газа в Европу? В 7.45 мне позвонили из диспетчерской, в восемь все западные агентства уже это дали, еще до того, как в эфир вышел Куприянов, «Газпром» и прочие. Вот это была наша задача. Мы отстроились раньше, чем они. То есть наша задача была сыграть на опережение. Абсолютно согласен, для того чтобы играть на опережение, надо понимать стратегию, а стратегия в политическом конфликте может быть только политическая.  Я не могу выйти за пределы экономики. И если я ответил на заявления господина Медведева, то только, наверное, в том случае, когда высказался Куприянов, вот только в том случае. Потому что как бы выше выходить и хамить в ответ на хамство – это опускаться до того же самого уровня. Вы  поймите, что нам политика — это отдельно, нам ехать на переговоры. Если вы слушали Миллера, Миллер ни разу за все две недели не сделал ни одного выпада в адрес НАК, ни одного выпада в адрес Дубины, кроме шутки Куприянова, за которую тот поплатился, но это уже отдельная песня, их внутреннее дело. Ни разу Миллер не заявил ничего в адрес Дубины, в адрес НАК.
 
Да, он повторял мантру: «Украина ворует газ. Украина прекратила транзит газа в Европу». Эта мантра была чисто политического порядка. Репутационных ударов, или имиджевых, как бы личностных, не было ни одного. Почему? Потому что Миллер точно так же прекрасно понимал, что нам нужно садиться за стол переговоров. И поймите как бы тоже нас: мы готовы, мы открыты, у нас как бы уже наработано, набрана база проблем, но мы – НАК, как коммерческая компания, не может ответить за всю Украину. Вот это основной посыл.  
 
Андрій Пробитюк. Дякую. Я дуже вдячний нашим гостям за змістовні виступи. Дякую журналістам за увагу.
 
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
«Главред», «Політклуб»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
15610
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
guest
5808 дн. тому
дякую. цікаво.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду