— Пане Тарасе, ви розпочали роботу над екранізацією епосу «Слово о полку Ігоревім». Розкажіть, будь ласка, як з’явилась ідея цього проєкту?

— Узагалі я не люблю слово екранізація. Мабуть, наш проєкт, наш фільм — це переосмислення стародавнього епосу, не екранізація. Ця ідея з’явилася в мене, ще коли я працював над фільмом «Будинок “Слово”: Нескінчений роман».

Перша спроба екранізації «Слова о полку Ігоревім» була ще у 1920-х роках. У 1924 році на Одеській студії ВУФКУ у співпраці сценариста Дмитра Загула та Володимира Ярошенка. Саме в той час, в 1924-му році, на екрани вийшов найкасовіший фільм — «Легенда про Нібелунгів». Тогочасна Україна хотіла відреагувати на цю подію, оскільки в нас теж був героїчний епос. Це була перша спроба і, на жаль, вона закінчилася невдало. Попри те, що у 1926-му році фільм таки був запущений у виробництво, а в 27-му році розпочалися зйомки, з невідомих причин їх було припинено. Подальша доля фільму невідома.

Друга спроба виявилася набагато цікавішою. Це була спроба екранізації, яку мав зробити письменник, композитор, бандурист, драматург і театральний режисер Гнат Мартинович Хоткевич. Він працював над сценарієм понад 10 років — із 1928 по 1938 рік. Відомо, що у 1938 році він був заарештований НКВС і в жовтні того року розстріляний як український буржуазний націоналіст — за «шпигунство» на користь Німеччини. Спроба запустити фільм на ВУФКУ, потім на «Укранімафільмі», також на студії «Мосфільм» закінчилася невдачею і результатом цього був його арешт і розстріл. Що цікаво, ще в 1926 році Гнат Мартинович опублікував історичну драму «О полку Ігоревім» для театру — і вона була дозволена для постановки в державних театрах.

У 1905—1906 роках ідея  взятися за «Слово» до Гната Хоткевича прийшла під час, коли він брав участь у спротиві, на барикадах проти царизму в Харкові. Тоді він зазнав переслідування і потрапив до в’язниці . Згодом змушений був тікати й переховуватися в Карпатах.

І тут починається найцікавіше. Він переховувався в Криворівні, де потім Параджанов створював «Тіні забутих предків». Він багато спілкувався там з Франком, Грушевським, Михайлом Коцюбинським, який саме в той час і створював свої «Тіні забутих предків». Отакий неймовірний збіг.

Саме в Карпатах був написаний перший варіант історичної драми «О полку Ігоревім». Він як бандурист розцінював «Слово о полку Ігоревім» передусім як співочий твір, котрий був написаний для виконання на музичних інструментах.

І таким чином це ще один ключик до розгадки «Слова о полку Ігоревім» як тексту до музичного супроводу. У замітці у львівській газеті писали, що Гнат Хоткевич зробив творчий вечір, де грав на бандурі та на давньоруських інструментах і зробив цілу виставу у Львові, яка називалася «Львівський Боян». І це надзвичайно цікаво.

Прикметно, що в той же час Іван Франко створює свій переспів фрагменту «Слова» — «Сон Святослава», де йдеться про великого Київського князя і про ідею єдності всіх князів. І саме це було написано в Карпатах. І паралельно він створює ще працю «Гуцульська фразеологія» в контексті «Слова», де розшифровує багато слів і понять у «Слові о полку Ігоревім» через призму гуцульського  діалекту.

Саме Хоткевич вважав гуцульську говірку різновидом давньоруської, про що свідчить його дружина Платоніда Хоткевич. На превеликий жаль, згадок про постановку «Слова о полку Ігоревім» у Гуцульському театрі не збереглося, як і інших документів. Архів Хоткевича був вилучений і знищений.

За злою іронією долі, Хоткевича, Довженка, Яновського, Вишню, Хвильового з 30-х років відстежував агент «Стріла», який жив, до речі, в Будинку «Слово». Подейкують, що саме цим агентом «Стрілою» був Юрій Смолич. Агент «Стріла» й академік Білецький робили обшуки, переглядали та конфісковували архіви Гната Хоткевича. Про це теж згадувала його дружина Платоніда Володимирівна.

Тарас Томенко

Наступну спробу України екранізувати «Слово о полку Ігоревім» зробив Сергій Параджанов, коли він перебував у Криворівні, де разом із Григорієм Якутовичем і Юрієм Герасимовичем Ільєнком знімали «Тіні забутих предків».

Під час зйомок він познайомився з Платонідою Хоткевич, яка була позаштатною консультанткою фільму та директоркою музею Івана Франка в Криворівні. Саме від Платоніди Володимирівни Параджанов дізнався про її чоловіка Гната Хоткевича, про цю спробу екранізації, про цю драму. І Параджанов загорівся «Словом». Сергію Параджанову не вдалося екранізувати «Слово о полку Ігоревім», тому що було була в’язниця, забуття, заборона творити та вигнання з України.

Але залишився сценарій, що його він надиктовував на магнітофон і який записував Юрій Герасимович Ільєнко. Вони разом хотіли зняти це «Слово». Сергій Параджанов помер, так і не встигши здійснити свій намір.

У моєму фільмі «Сентиментальна подорож на планету Параджанова» є шматочок цього сценарію «Слова о полку Ігоревім», у якому Параджанов розповідає, який мав бути цей фільм, цитує шматок сценарію. І тому ця тема для мене є надзвичайно близькою.

Ми бачимо, що за ці 100 років Україна мала би зробити цей фільм, починаючи ще від ВУФКУ і закінчуючи Параджановим. Мабуть, ця ідея витає в повітрі й це потрібно зробити зараз.

Тарас Томенко

— У релізі стрічки йдеться про те, що вашою  метою є «повернути вкрадений росіянами епос XII століття в український контекст і донести світу, що наша культура має свій унікальний голос». Чи не страшно було братися за таку масштабну роботу?

— Вони присвоїли це собі, як і багато пам’яток нашої культури. Це, мабуть, була перша цеглина, основна їх «скрєпа», тому що вони досі вважають, що це перлина «русской писемності і поезії». На цьому вони вибудовують усю свою російську культуру, але це є не їхнє, це є привласнений твір.

Чи не страшно було братися за таку масштабну роботу? Мабуть, не страшно, тому що досвід і Хоткевича, і Параджанова, і Леоніда Осики, який теж мріяв поставити «Слово о полку Ігоревім», і це надихає і дає сили.

— Наразі на якій стадії перебуває робота і коли плануєте розпочати знімальний процес?

— Я хотів би подякувати Українському культурному фонду, котрий підтримав початок нашого шляху. Метою проєкту УКФ було створення насамперед літературного сценарію і презентаційних матеріалів. Завдяки цьому ми маємо вже готовий сценарій і можемо рухатися далі.

Хотілося б почати після війни, тому що надзвичайно важко зараз зібрати таку величезну кількість спеціалістів, акторів, потрібно дві армії — нашу українську армію і половецьку. Це все величезні дорогі зйомки і наразі під час війни говорити це про це передчасно, але мріяти і дивитися на крок наперед, я вважаю, потрібно і необхідно. Плануємо залучати європейські й американські гроші та партнерів до створення фільму.

— Відомо, що у роботі над створенням фільму беруть участь продюсери Світлана Яцинич і Максим Асадчий, а над сценарієм разом із вами працює Костянтин Коновалов. Розкажіть, як формувалася команда і кого ще плануєте долучати до процесу?

— Власне продюсерська команда — Світлана Яцинич і Максим Асадчий. Це досвідчені люди, які мають за своїми плечами не один десяток фільмів. І тому я впевнений, що з такими професійними людьми ми зможемо подолати це.

Тарас Томенко, актор Дмитро Шульга, Світлана Яцинич, Максим Асадчий

— Нещодавно було презентовано тізер фільму, який було створено за допомогою ШІ, водночас частину матеріалу відзняли та використали для більш достовірної генерації. У чому, на вашу думку, переваги використання штучного інтелекту? І чи будете його використовувати у подальшій роботі над стрічкою?

— Цей тизер зроблений передусім для пошуку грошей, для того, щоб іноземні інвестори могли зрозуміти, яка була Україна в 12-му столітті, хто взагалі такий князь Ігор Святославич. Це як прикладна річ, яка дає зрозуміти динаміку, костюми, рух, світло. І, звісно, за допомогою штучного інтелекту це зробити набагато простіше, тому що бюджет УКФ надзвичайно обмежений, і ми не можемо дозволити собі зробити повноцінні зйомки тизеру.

Це просто не вкладається ні в яке порівняння з тим, що потрібно було б насправді. Чи будемо використовувати ШІ й надалі? Ви знаєте, зараз це як питання, чи ви будете писати сценарій на комп’ютері або рукою? Технології стрибнули вперед і кінематограф використовує штучний інтелект, безумовно, тому що в будь-яких фільмах йде і кольорокорекція, і монтаж, і якісь домалювання за допомогою штучного інтелекту. Раніше це робилося як у комбінованих зйомках на рір-екрані. Зараз є трохи інша технологія. Відкидати цю технологію немає смислу і в нас був шанс спробувати, яким чином можна інтегрувати цю технологію у виробництво фільму. Але хотів би сказати, що фільм буде робитися повноцінно — так, як знімається кіно в класичному розумінні.

Тарас Томенко

— «Слово о полку Ігоревім» — це давньоукраїнський епос, відомий багатьом ще зі шкільних років. Чи правильно я розумію, що у фільмі тогочасні події постануть у більш адаптованому до сучасних реалій форматі? Можливо, трохи привідкриєте завісу — що хочете показати глядачам?

— Завісу ми привідкривати не будемо. Скажу єдине, що якщо брати просто твір і переносити його на плівку, як він написаний, — це трохи не те, що потрібно. Дійсно, фільм буде адаптований до сучасного глядача, до драматургії, до відповідного жанру.

І тому єдине скажу, що ми трохи зміщаємо точку входу в цей твір. У нас твір буде починатися з повернення Ігоря, втечі Ігоря з полону.

— У чому вбачаєте головну цінність цього фільму, жанр якого ви визначили як історичний епос, для українців? У чому його актуальність саме зараз, під час повномасштабного вторгнення?

— Ви знаєте, історія повторюється, історія про боротьбу України за незалежність триває, як тривала вона 800 років. Вона триває і зараз. Навіть зараз, якщо взяти маршрут походу Ігоря Святославича на половців і накласти його на теперішню мапу бойових дій, то це був похід із Чернігівщини до Курщини, з Курщини — вниз до Покровська, Харківщини. Ігор хотів напитися води з шолома з Дону.

Ми бачимо, що тоді окреслювалася ця територія боротьби від Великого степу. І зараз відбувається ця наша війна по тій самій лінії зіткнення. Лінія зіткнення не помінялася. Але ідея «Слова о полку Ігоревім» полягає в об’єднанні всіх проти спільного ворога. І тому, я думаю, що ця ідея є актуальною як ніколи. І ми, українці, маємо об’єднатися для спільної перемоги.

Фото надала комунікаційна команда проєкту