Запросили медійників — тих, хто фактично започаткував незалежну журналістику в Україні. Організатори прагнули обговорити, як змінилася журналістика за останні 30 років і в якому напрямку їй слід розвиватися.

Одна з тем обговорення стосувалася того, що учасники дискусії бачать українську професійну журналістику в кризовому стані, а професійна журналістика — помирає. А однією з причин такого становища, на думку учасників обговорення, є численні блогери, які перетягують на себе читацьку, глядацьку та слухацьку аудиторії.

Аудиторія також отримала критику. Мовляв, «дурна» вона стала, слухає не тих, реагує не так. А великі розумні тексти взагалі не хоче споживати.

Проте насправді тут є про що поговорити. В переліку провідних українських блогерів, які збирають мільйонні аудиторії, багато нішевих авторів. Кулінарія, розважальні шоу, історичні блоги та навіть пластична хірургія. Навряд чи журналістам варто конкурувати з ними. Проте новини, інтерв’ю, політична аналітика — тут на перших позиціях мали б бути саме професійні медіа.

Це не привід казати, що все пропало. Це можливість розібратися в причинах і наслідках, і спробувати розробити план дій для того, щоб змінитися та не втратити вплив на свою аудиторію.

Причини та наслідки

Мені здається, що те, як наше суспільство споживає інформацію, дуже залежить від способів комунікації всередині нього. Українським спільнотам не притаманні ієрархічні стосунки. Проте у нас дуже міцні горизонтальні зв’язки. Саме цим я пояснюю таку популярність блогерів, бо це лідери думок на горизонтальному рівні комунікацій, авторитетні люди у своїх спільнотах.

«Свій до свого по своє». Так формується довіра аудиторії, яку дуже важко встановити професійним медіа з їхнім демонстративним дистанціюванням за стандартами журналістики. Не можна допустити журналісту сказати щось такого, що дасть привід говорити про його заангажованість, упередженість тощо. Блогери таких страхів не мають, а тому здаються більш щирими. Щирість викликає довіру. Журналісти в цьому часто програють.

Ще одне джерело популярності блогерів — спосіб, у який вони надають інформацію споживачу. Це готовий пакунок висновків, із яким можна погоджуватися або не погоджуватися, проте не треба напружуватися, щоб проковтнути.

Роками ми переконували себе, що справжня журналістика не нав’язує ніяких висновків аудиторії. Що справжня професійна журналістика повинна надавати лише набір фактів, а вже аналізувати ці факти й робити висновки має читач/глядач/слухач.

Проте ми маємо визнати, що наша аудиторія більше не хоче цього робити. Вона втомилася. Що з появою соціальних мереж потік інформації, що падає на голову, став таким неосяжним, що його важко проаналізувати, оцінити й зробити висновки.

Те критичне мислення, про яке ми так часто говоримо і про необхідність якого розповідаємо дітям у школах, потребує набагато більше часу для споживання інформації.

Об’єктивно, час прискорився. Те, на що раніше ми витрачали години, зараз займає лічені хвилини. Нові технічні розробки (пласкі телевізори, перші мобільні телефони тощо) від ідеї до масового втілення проходили шлях у роки у 20-му сторіччі. Зараз цей шлях скоротився до місяців.

То чого ж ми маємо очікувати від аудиторії, яка лише пристосовується до нового ритму життя? Чому ми маємо ображатися, що наша аудиторія більше не хоче повільного читання, а хоче готових висновків?

Питання в тому, як ми маємо реагувати. Чи варто нам кардинально змінюватися, аби не втрачати зв’язок з аудиторією?

Рекомендації для медіа

По-перше, медіа мають перетягувати на себе роль лідера думок. Шукати персоналії всередині себе. Це дуже важливо — мати у своїх рядах харизматичних, розумних, озброєних професійними стандартами журналістів, які будуть доносити до аудиторії не тільки факти, а й висновки, спираючись на ці факти. Приклад роботи на власних ютуб-каналах Віталія Портникова, або Олени Требушної, або Данила Мокрика доводить, що це можливо. І це треба робити. Бо якщо роль лідерства не будуть брати на себе професійні журналісти, це будуть робити люди а-ля арестовичі. А це, як ми розуміємо, реальна небезпека для країни.

По-друге, медіа мають розширити професійні стандарти, для того, щоб блогерство перестало бути одночасно і тут, і ніде. Блог має стати одним із жанрів професійної журналістики. Ми маємо максимально привласнити те, що зараз заважає розширювати аудиторію та вплив.

Якщо кожен аналітичний матеріал, у якому журналіст дозволяє собі, окрім фактів, ще і висновки (а можливо й емоції), буде засуджуватися професійною спільнотою як непрофесійний, ми будемо і надалі втрачати свої аудиторії.

Напевно, ми будемо при цьому залишатися максимально нейтральними, дуже неупередженими й беземоційними, але хто про це дізнається?

Анна Мурликіна, головна редакторка онлайн-медіа про Маріуполь 0629.com.ua, членкиня Комісії з журналістської етики, для «Детектора медіа»

Колаж: Микола Шиманський, «Детектор медіа» (джерело фото pixabay.com)