Актор Олексій Гнатковський: «Довбуш» — це історичне дзеркало: чи готові ми знищити всіх, хто посягне на святе для нас

Актор Олексій Гнатковський: «Довбуш» — це історичне дзеркало: чи готові ми знищити всіх, хто посягне на святе для нас

28 Червня 2023
6443
28 Червня 2023
11:00

Актор Олексій Гнатковський: «Довбуш» — це історичне дзеркало: чи готові ми знищити всіх, хто посягне на святе для нас

6443
24 серпня 2023 року до Дня Незалежності України у широкий прокат виходить український пригодницько-історичний екшен «Довбуш», який зняв режисер Олесь Санін.
Актор Олексій Гнатковський: «Довбуш» — це історичне дзеркало: чи готові ми знищити всіх, хто посягне на святе для нас
Актор Олексій Гнатковський: «Довбуш» — це історичне дзеркало: чи готові ми знищити всіх, хто посягне на святе для нас

Цю стрічку почали створювати ще 2018-го. Прем’єра мала відбутися у 2022-му, однак її перенесли через повномасштабне вторгнення Росії, заявивши, що реліз відбудеться після перемоги України у війні. Проте згодом все ж таки було прийнято рішення показати фільм українцям цього літа. Стрічка «Довбуш» є одним із найдорожчих українських фільмів — зазначається, що її  орієнтовний бюджет складає понад 90 млн грн (державна частка — 65 млн грн). Про цю картину ми поспілкувалися з виконавцем ролі Івана Довбуша, провідним актором Івано-Франківського драмтеатру Олексієм Гнатковським і кількома іншими акторами.

Олексію, в одному з інтерв’ю Олесь Санін дав дуже високу оцінку вашому акторському таланту: «...Одна з головних ролей Івана Довбуша — саме у франківця, це буде дебют Олексія Гнатковського в кіно. Це великий актор, після прем'єри фільму він буде відкриттям для багатьох». Після таких слів виникає цілком логічне запитання, а чому так довго кінематограф обходив вас стороною?

— По-перше, я достатньо перебірливий. Усе, що мені пропонували в кіно раніше, мене не влаштовувало і я не брався за цю роботу. Це, однозначно, будь-який російськомовний продукт. Не тільки російський, бо в нас до війни було дуже багато саме російського продукту, а й російськомовний узагалі, який знімали наші кінематографісти. Я принципово проти участі в таких проєктах. Для мене це неприйнятно. А ще мені не пропонували ролі, які могли б мене зацікавити. Крім того, я весь свій час, всю увагу зосереджував на роботі в театрі. Для мене театр — це своєрідна «альма матер», це місце, якому я, умовно кажучи, «присвятив» усе своє життя. Театр завжди для мене був першочерговим.

Але у франківському театрі працюють актори, які знімаються у фільмах і серіалах. Ви ж могли за їхньою допомогою знайти якийсь цікавий для себе кінопроєкт?

— Звісно. Але кожному дається те, що він просить у Бога. Мені завжди було цікаво працювати в театрі, а в кіно я не те щоб і прагнув потрапити. Бо щоб зніматись у фільмах або серіалах, потрібно постійно їздити на кастинг, на зйомки. А я весь свій час, всю свою енергію спрямовував саме на роботу в театрі.  Я завжди роблю те, що мені цікаво. І мені театр до останнього часу був цікавіший, ніж робота в кіно. Тож моя робота в «Довбуші» — це особлива подія для мене. Як після довгого Посту приходить Великдень — так і після тривалого часу, поки в мене не було роботи в кіно, Бог дав мені змогу попрацювати з Олесем Саніним.

— Як ви потрапили в картину? Які були критерії відбору?

— Олесь Санін мені особисто запропонував зіграти цю роль. Він бачив мене на сцені в кількох виставах: в «Енеїді», «Славі Героям» та у «Гамлеті». Якось він підійшов до мене після вистави, ми познайомились і він запросив мене на цю роль. Так що кастинг я не проходив. А після цієї розмови до нас у театр приїхала знімальна група — вони записували відео всіх наших акторів, які були залучені до зйомок. Записали, зокрема, й мій монолог Гамлета — оце і всі проби, які були.

— Всі ваші партнери на знімальному майданчику цього фільму мають великий досвід зйомок у кіно. Чи не відчували ви себе з цього приводу незручно, що чогось не вмієте або не знаєте?

— Ні, в жодному разі. Для мене це була гарна нагода попрацювати з великим, без перебільшення, режисером. Я дійсно вважаю Олеся Саніна видатним режисером і не тільки України, а й сучасності. Для мене Олесь став учителем і другом. Я вважаю його видатним художником, митцем у широкому розумінні цього слова. І те ж саме я можу сказати про Сергія Михальчука, оператора і побратима Олеся Саніна. Для мене вони обидва стали вчителями. Щодо більш досвідчених колег і партнерів по знімальному майданчику, то я не відчував ніякого дискомфорту. Тому що акторську професію я розумію, а того, чого я не вмію і що мені потрібно було робити, я вчився в них. Усі вони також стали для мене вчителями і друзями. Тому я не відчував  дискомфорту, а навпаки — мав велику радість і водночас велику відповідальність. Це дуже захопливий процес, коли ти як губка вбираєш у себе всі тонкощі, все, що ти до цього часу не вмів. Та водночас я пропоную і щось своє. Для мене дуже важливо, щоби процес був двосторонній, щоб я також був творцем і художником. Чому, наприклад, для мене так важливий театр? Тому що тут ти сам можеш бути художником і креатором. І тут так само, я на майданчику мав можливість творити цю роль. Творити її за всіма правилами та канонами художнього мистецтва.

— А чого конкретно ви навчилися на знімальному майданчику в Саніна та у своїх партнерів?

— Я навчився монтувати свою роль. У театрі, коли граєш роль, то ведеш свою лінію від початку до кінця. У тебе немає «стопів». Ти не зупиняєшся. А в кіно ти повинен те саме зіграти кільканадцять разів для різних планів. І ти повинен повторити це повністю й точно. В принципі, і тут для мене не було нічого особливо незнайомого. А от монтувати свою роль, коли ти свою лінію складаєш із багатьох шматочків, як у пазлах, щоб у результаті вийшла велика роль, це для мене було новим. Один епізод знімають сьогодні, другий — за два тижні, а в тебе він має скластися у щось ціле. Для цього щонайменше треба розмовляти з тими, хто на цьому знається.

— Про брата Олекси Довбуша, Івана, відомо не дуже багато. Дехто навіть взагалі сумнівається, що він існував. Попри це, він також досить знакова постать у русі опришків. Безперечно, що у процесі роботи над роллю ви дізналися багато інформації про нього, яка невідома більшій частині українського суспільства. Чим вас вразив цей чоловік, що в ньому було такого, що зробило його лідером і героєм?

— По-перше, треба зазначити, що Іван Довбуш — це настільки ж правдива і реальна історична постать, як і Олекса. Є багато історичних джерел, які підтверджують його існування та розкривають якісь моменти його життя. Ми розмовляли з Олесем Саніним ще перед початком роботи над фільмом, і він мені дуже докладно розповідав про Івана. Олесь багато консультувався щодо історичних деталей із нашим відомим істориком професором Володимиром Грабовецьким. А Володимир Васильович Грабовецький свого часу безпосередньо був моїм учителем, тому що першу свою освіту я здобув на факультеті історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету, де він викладав. Тому постать Олекси Довбуша і сам феномен Довбуша мені були добре знайомі. Тим більше, що я сам з Івано-Франківська, а тут він фактично місцевий герой. А от стосовно Івана, то я про нього, звісно, чув, але не знав багато фактів із його біографії. Наприклад, у музеї в Польщі зараз зберігається відомий «ніж Довбуша», на якому викарбувано двадцять одне ім’я. Як я розумію, що це викарбувані імена людей, яких цим ножем було вбито. Хто вбивав цим ножем і хто карбував ці імена, достеменно невідомо, але, ймовірно, належав він саме Іванові, а не Олексі. Тобто Іван — це дійсно реальний історичний персонаж, але річ у тім, що люди схильні міфологізувати своїх героїв. Я думаю, що в процесі такої міфологізації двоє персонажів цієї історії, Іван і Олекса, «злилися» в одну постать. І в пам’яті людей залишився тільки один герой — Олекса Довбуш.

Треба розуміти, що рух опришків не був злагоджений, із якоюсь своєю структурою та ієрархію. Це були окремі ватаги та загони, які ховалися в лісах Карпат, і в кожної такої банди був свій ватажок. Очевидно, що це були розбійники. Але оскільки вони вчиняли розбій і грабували багатих, а багатими в той час були або поляки, або полонізовані українці, то вони автоматично ставали народними месниками. Бо прості люди дуже потерпали від багатіїв і всіляко підтримували, а потім і канонізували тих, хто боровся з їх гнобителями. Так само сталося і з братами Довбушами.

— Відомо, що між Іваном і Олексою був конфлікт, що Іван навіть поранив Олексу в бійці. Оскільки Олекса Довбуш у нас традиційно вважається позитивним персонажем, то виходить, що Іван у цій ситуації антагоніст?

— Ні, я не вважаю Івана антагоністом. Просто Іван і Олекса мали різну філософію і різні погляди на життя. Я не хочу спойлерити й розкривати сюжет фільму, але можу зазначити, що Іван і Олекса — це два обличчя одного Довбуша, це дві маски однієї людини, це, якщо можна так сказати, дволикий Янус. І Іван, і Олекса — кожний мав свою правду. Визначити, чия правда «правильніша» — це вже суб’єктивна думка кожного глядача. Визнати, що Іван — поганець, а Олекса — хороший, що це карпатська історія про Каїна та Авеля? Ну, можливо й так… Дійсно, у них були розбіжності, і дійсно Іван поранив Олексу в бійці, після чого той на все життя залишився кульгавим. Про це навіть у пісні співається: «Ой попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький, на ніженьку налягає». Але хто мав рацію в тому, хто молодець, а хто поганець — я не можу сказати. Якщо у вас є сестра або брат, то ви знаєте, як із ними інколи складно знайти спільну мову. У мене також є сестра, і ми свого часу з нею «лупашилися» дуже сильно (сміється). А якщо серйозно, то тільки найрідніші люди знають, де твоє найболючіше місце.

— Як ви вважаєте, яка доля чекає на цей фільм у нашому прокаті? Чи «зайде» він глядачам? Чи підуть на нього люди в кінотеатри?

— Я вважаю, що цей фільм — саме те, що зараз потрібно нашому народові в культурному плані. Це фільм про героїв. А ми бачимо зараз сучасних героїв, які зі зброєю в руках боронять нашу землю. І водночас це фільм про нас самих. Бо Довбуші — вони ж були прості хлопці, селяни, вони не хотіли стати воїнами. Але коли обставини склалися так, що потрібно було взяти до рук зброю — вони це зробили. Стали не тільки за себе, а й за всіх, хто не міг постояти за себе сам. Це кіно про український дух, про наш ментальний зв’язок із рідною землею і про наше бажання жити на ній. І заради того, щоб це бажання здійснилося, ми готові на все, ми готові йти до кінця. Понад те, наша історія — це не про смерть, не про те, що треба вмерти за свою Батьківщину, а про те, що слід убити кожного, хто на неї посягає. Я думаю, що ми, українці, саме такі. Ми готові знищити всіх, хто посягне на все, що для нас святе: на нашу сім’ю, на нашу землю, на наше господарство.  Цей фільм немовби своєрідне історичне дзеркало для кожного з нас. І найголовніше — це кіно про перемогу, яка є неодмінною і яка чекає на нас усіх.

Актори про зйомки у фільмі «Довбуш»

Олег Шульга, виконавець ролі опришка Стрільця:

— У мене невелика роль, але вона від першого до останнього кадру. Мій герой, один із членів загону Довбуша — стрілець. У цьому загоні в кожного з опришків була якась своя унікальна особливість. Хтось був найсильнішим, хтось умів кидати ножі, хтось володів особливим умінням, як мольфар. А мій герой умів влучно стріляти, тобто був таким собі гуцульським снайпером. Тому в нього і був такий, як би зараз сказали, «позивний» — Стрілець.

Цим фільмом Олесь Санін поставив і собі, і нам досить високу планку. Від самого початку роботи він орієнтував усіх членів знімальної групи на створення максимально якісної стрічки. Вони з оператором Сергієм Михальчуком шукали унікальні локації, художники по костюмах Гала Отенко та Марія Керо створювали візуальні образи героїв. Вони взагалі провели величезну роботу: все, що на нас надіто, — це все «хенд-мейд». Усі натурні зйомки робили без штучного світла, «вживу». Живі гори, живі плани. Художник-постановник зробив просто титанічну роботу. У нас не було такого, щоб про щось можна було сказати «і так зійде». Через це і бюджет такий великий, і зйомки велися дуже довго. Так, інколи нам на зйомках було не надто комфортно, але воно було того варте. І зараз я чекаю на прем’єру фільму як на велику подію для нашого кінематографа й суспільства. Це серйозний крок уперед.

Я вважаю, що прем’єра цієї картини зараз, під час війни, — правильне рішення. Я дуже задоволений, що його таки покажуть скоро на великому екрані в Україні. Я не знаю, чи планують для цієї стрічки якусь фестивальну історію, але нам потрібно, щоб наші фільми про нашу боротьбу бачили в усьому світі, нам треба займати культурний простір.

Яків Ткаченко, виконавець ролі опришка Івана Сабата:

— Мій герой — досвідчений опришок Іван Сабат. Коли Іван і Олекса Довбуш були ще малими хлопцями, вони познайомились з Іваном — і саме він розповідав їм про опришків: про їхню історію, закони, традиції. І все це їм запало у пам’ять ще з дитинства. Саме через мого персонажа Санін намагався пояснити всі ці історії та обряди, які були в опришків, усі ці випробування, через які повинен був пройти чоловік, щоби стати одним із членів ватаги.

Взагалі в мене було лише декілька знімальних днів, бо роль невелика. Але кожного дня були якісь випробування, якщо можна так сказати. Я, наприклад, проходив через провалля по деревині й виявилося, що я все ж таки боюся хай не висоти, але земного тяжіння. Було досить лячно зніматися в цій сцені, навіть попри те, що в мене була страховка. А в інший день знімали в печерах сцену, коли ми сидимо навколо багаття. І через те, що там була погана вентиляція, я трохи отруївся димом і мені стало зле.

Жодних особливих примірок костюма в мене попередньо не було. Тобто прямо в той день, коли я приїхав на зйомки, я вперше надів костюм — і ми почали знімати. Було складно ходити, тому що в нас було шкіряне взуття, в якому пересуватися по камінню досить незручно без звички. Таке відчуття, що ти наче на льодовому катку. Але якось пристосовувався та звикав. А ще під костюм надівали страховку, яка не давала мені падати, але додавала труднощів у пересуванні.

Взагалі знімати фільм у горах — досить складно. А ми знімали якраз на скелях Довбуша неподалік від села Дубнища в Івано-Франківській області. Там є така скеля Лев, де, до речі, і знімали епізод із проходом по деревині. В принципі, там не дуже високо, але на тих скелях навіть ходити небезпечно.

Дмитро Вівчарюк, виконавець ролі мольфара й опришка Забо:

— Мій герой у фільмі, мольфар Забо, знає ліси Карпат до останньої травинки, вірить у магію, забобони та сили природи. Вірить і використовує це знання. Я в житті багато бачив різних ворожок, але під час підготовки до цієї ролі особисто зі справжнім мольфаром не зустрічався. Але багато читав про них та дивився документальні фільми. А ще можу зазначити, що сама чарівна атмосфера Карпат і декорації мене вели у правильному напрямку.

Взагалі до роботи над фільмом усі, від режисера до каскадерів, підходили дуже серйозно. Оскільки в нас було багато бойових сцен, то з нами працювали каскадери — було багато тренувань і репетицій: і групових, і парних, і індивідуальних. Наприклад, у мене була шикарна «проходочка», коли ми знімали сцену нічного бою у Свірзькому замку. Мій герой за сюжетом пробивав шлях для Довбуша через ворогів, щоб той міг дійти до темниці та визволити наших полонених. На цьому шляху мені зустрілося півтора десятка ворогів і контакт із кожним із них відпрацьовували окремо. А ще поряд були партнери, які також були задіяні в бійці — і кожен знав, що він повинен робити в певний момент. Усе це було прораховано та вивірено до секунди! І це було по-справжньому круто! Ми постійно все відточували та знімали цю сцену всю ніч, до самого ранку, аж поки сонце не зійшло.

Були масштабні сцени боїв, у яких була задіяна велика кількість професійних каскадерів.

Безперечно, «Довбуш» — це один із небагатьох вітчизняних кінопроєктів, у якому так професійно і ретельно підходили до зйомок, до кожної деталі. Були задіяні величезні ресурси — і фінансові, і часові, і репетиційні. Ми репетирували в костюмах і у гримі, що зараз не дуже часто робиться в кіно.

Я не знаю, як усе це буде змонтовано, але впевнений, що це буде стовідсотково красиво та масштабно. Це точно знято на найкращому голлівудському рівні.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6443
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду