«Люди сидять без світла, бо всю електрику експортують у Європу, а гроші кладуть у кишеню можновладці», «електроенергію частіше вимикають тим, хто не дав хабарі, а діти посадовців весь час із світлом», «могли би вже давно поремонтувати, але чомусь не хочуть» і тут же — «пошкодження енергосистеми не такі страшні, як каже влада, бо інакше був би тотальний блекаут». Це лише мала частина фейків і хибних уявлень про енергетичну систему, що поширюється в соцмережах та розмовах цими днями. Електроенергетика й енергетика загалом стали надважливими темами для українців, яким раніше достатньо було знати, на який рахунок платити за спожиті кіловати й куди телефонувати в разі аварії. Однак ця сфера, попри роз’яснення багатьох медіа, залишається малозрозумілою широкій аудиторії. Що можуть і мають зробити з цим професійні медіа? Як працювати з цією складною темою, щоб наблизити її до аудиторії? Про це на запрошення Комісії з журналістської етики говорили керівник Центру досліджень енергетики Олександр Харченко та секретар Ради економічної безпеки України, ведучий програми «Енергетична карта» Роман Вибрановський. Наводимо скорочений текст лекції «Енергетична журналістика під час війни: як пояснити суспільству складні речі простими словами». Повний відеозапис дивіться тут (півтори години).

Олександр Харченко: Електроенергія — це унікальна річ, адже немає можливості накопичити її десь у великій кількості й поступово віддавати споживачам. Ми вперто не хочемо прогнозовано й однаково споживати електроенергію. Це створює проблеми для енергосистеми, адже складно миттєво реагувати на кожен запит. Аби щоразу, коли людина ввімкнула пристрій, у її розетку потрапила електроенергія, треба в цей момент збільшити її вироблення, а в наступну хвилину, коли цей або інший споживач щось вимкне, — зменшити.

І ось на нашу електроенергетику відбулося вісім хвиль ракетних атак, у межах яких випустили сотні ракет. Вони значно пошкодили здатність енергетичної системи робити дві речі. По-перше, транспортувати електричну енергію. На жаль, більша частина наших високовольтних ліній електропередач розбита. Уявімо дорожню систему, в якій пошкоджені всі автомагістралі, мости і розв’язки. Весь рух іде через сільські дороги, де місця стає значно менше. Те ж відбувається в енергосистемі, адже передати необхідну для наших споживачів потужність складно. По-друге, пошкоджені всі генеруючі станції.

Поясню, як функціонує енергетика в цілому. Електричний струм буває двох типів — постійний і перемінний. Перший використовується в більшій частині наших побутових приладів. І будь-який генератор видає саме постійний струм. Однак цю енергію неможливо транспортувати, тому що струм самостійно затухає в будь-якому кабелі за кілька метрів. Зауважу, що генератором ми називаємо будь-який сердечник із магнітного матеріалу, навколо якого є обмотка і який крутиться, виробляючи електрику. Його може крутити реактор, величезний котел, під яким спалюється вугілля чи газ, або ж вода чи вітер. У будь-якого генератора на виході стоїть спеціальна трансформаторна підстанція, яка перетворює постійний струм у перемінний. Перемінний струм у порівнянні з постійним добре транспортується на велику відстань. Але є один нюанс: що вища напруга перемінного струму, то далі він може бути переданий, і то менше він втратить дорогою. Тож більша частина енергостанцій конвертує свій постійний струм у перемінний потужністю 750 тисяч вольт. Потім дротами цей струм тече на 700–1000 кілометрів і зустрічається з наступною підстанцією. Вона перетворює 750 тисяч вольт на 300 тисяч, а через дві сотні кілометрів — уже на 110 тисяч. В кінцевому результаті остання підстанція видає в нашу мережу 220 вольт. Саме така напруга є максимально можливою для того, щоб не завдати шкоди життю людини, заради чого й потрібна вся ця складна система.

Сьогодні пошкоджені всі ключові підстанції. На жаль, до 24 лютого цього року ми були в одній системі з Росією та Білоруссю, тому вони добре знають, куди спрямовувати атаки. Ці удари точно плануються їхніми енергетиками, які вказують місця, де можна завдати найбільшої шкоди.

Олександр Харченко

Трансформатори — це величезні прилади вагою 140–200 тонн, розташовані на території підстанцій площею від 4 до 20 гектарів. Це дуже високотехнологічні прилади, які довго виробляються. Все це ускладнюється тим, що Європа кілька років тому почала змінювати свої трансформатори на екологічніші й сучасніші, чим створила величезну чергу на всіх світових виробництвах. Ба більше, всі світові виробництва зараз сконцентровані в Азії. І я не даремно сказав про вагу й розмір трансформаторів, бо швидко доставити їх, скажімо, з Південної Кореї неможливо. Усе через те, що наш літак «Мрія» зруйнований, а більше жоден авіатранспорт у світі не може доставити трансформатор такої ваги. Тому ці прилади потрібно перевозити кораблями, що може займати від шести до восьми тижнів.

Проте є хороша новина. До того, як почалася велика війна, Україна протягом п’яти років готувалася до приєднання до європейської енергосистеми і значно модернізувала своє обладнання та підвищила надійність мереж. Якби цього не відбувалося, вся країна давно повністю була би без світла. Після повномасштабного вторгнення «Укренерго» зумів так провести всі необхідні технічні операції, що ми все зробили за три тижні (а планували робити це за півтора року) і 16 березня об’єднали українську енергосистему з європейською. Через значні пошкодження нашої системи ми транспортуємо електроенергію через Європу до України. Наприклад, із заходу України, де стоять дві великі атомні потужності, електрика транспортується електричними мережами Європи й повертається до України або на півдні, або на заході. Таким чином нині заживлений південь і частина центральної України. І якби ми не були приєднані до європейської енергосистеми, то ситуація була би зараз значно гіршою, особливо в Києві й Харкові. Ми не можемо масово імпортувати електроенергію з Європи, бо там вона дорожча десь у п’ять разів.

13 грудня в Парижі відбулася велика конференція щодо підтримки України, на якій Президент звернувся до партнерів з проханням надати нам технічну допомогу та електроенергію. Але, на жаль, більшість країн Європи сьогодні теж мають дефіцит потужностей. І у Франції, де значна частина ядерної генерації виявилась у поганому стані, і в Німеччині, де всі покладалися на російський газ, а тепер вимушені розконсервовувати вугільні електростанції. Нам допоможуть, чим зможуть, але ця допомога недостатня: тільки ми можемо себе врятувати.

Роман Вибрановський: Зараз ми маємо не тільки ракетні удари по енергомережі. Наше дослідження в Раді економічної безпеки, яке ми згодом оприлюднимо, показало, що це частина значно більшої атаки. Тому що росіяни найчастіше поєднують інформаційні, ракетні й кібератаки. На початку року ми мали велику кількість кібератак на «Укренерго», а після ракетних ударів почалася пропагандистська операція, в якій росіяни у звичний для себе спосіб намагаються переконати нас у брехні. Перш за все, вони розповідають, що не все так зруйновано, як ми кажемо. Також їхня інформаційна атака полягає в тому, щоб розмити відповідальність і переконати, що у блекауті насправді винні наші енергетики.

Ще однією проблемою є риторика не лише російських агентів, а й знайомих нам людей, наприклад антивакцинатора зі Львова Остапа Стахіва, який розповідає, що «не все зараз так однозначно з енергетикою», а також політиків-популістів, які раніше блокували енергетичні реформи й тепер кажуть, що варто переконатися, чи роблять наші спеціалісти все правильно. Хоча вони чудово розуміють, що слова «правильно» в цьому випадку не існує, тому що протоколів роботи такої великої енергомережі під час масових ракетних ударів ніхто у світі ніколи не розробляв. Тому енергетики, не знаючи, куди прилетить наступного разу, роблять те, що вони можуть. Окрім того, «експерти» люблять розповідати, що ми насправді продаємо електроенергію. Проте вони керуються цифрами перетоків, коли струм має подорожувати туди й назад, аби забезпечити хоч якусь електрику в країні, про що й говорив Олександр.

Роман Вибрановський

Як колишній журналіст, я не закликаю просто повторювати те, що говорить влада, а раджу керуватися Кодексом етики українського журналіста й перевіряти інформацію перед тим, як щось сказати. І насправді тут питання не тільки в тому, щоби знайти правильного експерта, а й регулярно відстежувати реальну ситуацію на інформаційних каналах, наприклад, Міністерства енергетики України, Кабінету Міністрів України, компанії «Укренерго» та обленерго. Ви станете кращими журналістами, тому що значно професійніше формуватимете свої запитання. Механізми, якими користуються росіяни, а також ті, хто їх тут свідомо чи несвідомо підтримує, — це постійне бажання поставити новину, бо хтось її вже поширив із хорошим заголовком. Коли відбувається така маніпуляція, ці новини починають миттєво ширитись, і потім доводиться спростовувати інформацію. І в цій грі люди починають бачити шум, який створюють журналісти, замість того, щоб розповідати правду.

Андрій Куликов, голова Комісії з журналістської етики: На початку вересня президент Зеленський дав надію польському президенту, що Україна постачатиме електроенергію Польщі й допоможе пережити важкі для неї часи. Чому Володимир Зеленський не передбачив цілеспрямовану руйнацію української енергосистеми?

Олександр Харченко: Дискусія щодо того, якими будуть атаки на енергетичну інфраструктуру, розпочалася ще у квітні. Тоді «Укренерго» й розподільчі компанії готувалися до ймовірних ударів. Мені прикро усвідомлювати зараз, що цього не робили муніципалітети. Хоча навіть через медіа я говорив про загрозу ще з квітня-травня. У вересні ми ще могли дати раду й навіть експортували електроенергію. Чому президент, публічно озвучуючи свої пропозиції, не взяв ці ризики до уваги, мені складно судити, але з 11 жовтня, коли відбулася ракетна атака, можливість експорту зникла.

Роман Вибрановський: Потрібно пам’ятати, що на момент, коли президент про це говорив, в українській мережі ще була Запорізька атомна електростанція. Другий нюанс полягає в тому, що тоді необхідно було донести до іноземців просту річ: електроенергія, яку ми постачаємо в Європу, допомагала би влітку захищатися від газової атаки Росії. Тому що в Європі велика кількість електроенергії виробляється з газу, і що більше Україна продавала би її, то більше б газу в сховищах залишалось, аби пережити зиму. Лише той факт, що ми допомагаємо Європі боротися з газовим шантажем, показав Росії, що її енергетична зброя вже не така ефективна. Це могло стати ще однією з причин, чому ворог у результаті обрав саме такі атаки.

Андрій Куликов: Запитання з чату: як пояснити людям, що проведення концертів у столичному метро не впливає на вимкнення світла в їхніх будинках?

Роман Вибрановський: Я би сказав, що проведення концертів у метро допомагає залишити світло в їхніх будинках. Ми прекрасно розуміємо, що без європейської та американської зброї, а також світової допомоги енергосистемі ми будемо мати значно менше шансів вистояти, або це значно дорожче коштуватиме. Те, що називають просто концертами, — насправді спосіб донести до європейців, що Україна у стані боротись, тому є сенс нам допомагати.

Олександр Харченко: А суто технічно концерт у метрополітені ніяк не впливає на вимкнення світла в будинках, тому що метрополітен є елементом критичної інфраструктури, який завжди буде заживлений у першу чергу.

Андрій Куликов: Запитання з чату: наскільки доцільно витрачати електроенергію на метрополітени, передусім у містах, де кількість населення зменшилася, наприклад, у Харкові?

Олександр Харченко: Це справа місцевої влади, вона може обговорювати такі кроки, але мені здається, що метрополітен є важливою ланкою і як сховище, і як безпечне транспортне сполучення.

Роман Вибрановський: Теж варто пам’ятати, що метрополітен — це не тільки поїздки кудись розвіятися, це спосіб дібратися на роботу працівникам ДСНС, медсестрам. Ви пам’ятаєте, що було під час локдауну, коли на деякий час метрополітен зупинився? Тоді виникли величезні проблеми для критичної інфраструктури.

Андрій Куликов: Запитання з чату: чи можливий перерозподіл електроенергії в Україні таким чином, щоби графіки відключень були стабільними?

Олександр Харченко: На жаль, ні. Зараз транспортування електроенергії відбувається геть не стандартними шляхами, часто перевантажується обладнання. І навіть коли в нас є велика пауза перед атаками й ми більш-менш прибрали наслідки останньої атаки, все одно споживання йде через треті-четверті резервні живлення і все тримається на інженерній кмітливості, а не стандартних рішеннях. Обладнання, від якого все залежить, не витримує напруги. Тож для того, щоб запобігти аварії, диспетчер скоріше за все відключить частину мережі не за графіком.

Якщо не буде атак, то з сьогоднішнього дня нам потрібно десь 3-4 тижні, щоби графіки стали передбачувані. У разі відсутності ударів приблизно у квітні електропостачання стане майже постійним, а відключення триватимуть максимум 2-3 години. Влітку зможемо перейти на постійну подачу електроенергії. Але на повне відновлення системи нам знадобиться 2-3 роки.

Андрій Куликов: Запитання з чату: чи можуть повідомлення, які розповсюджувались у жовтні, про необхідність вимикати електроприлади, розбалансувати систему?

Роман Вибрановський: Оскільки ввечері дефіцит значно більший, то що більше люди вимкнуть енергозатратних приладів, то менше споживачів матимуть відключення.

Андрій Куликов: Запитання з чату: чи завжди вимкнення побутових приладів іде на користь?

Олександр Харченко: Іноді за певних умов зниження використання енергії в системі є шкідливим. Наприклад, енергетики завжди щасливі, коли вночі відбувається споживання. Це краще, ніж коли воно триває в пікові години. Але з одночасними проблемами з транспортуванням і генерацією електроенергії зараз фокусуються здебільшого на тому, як зменшити споживання.

Андрій Куликов: Запитання з чату: європейці оновлюють енергосистему на сучаснішу, куди в цьому разі подіти старе обладнання?

Олександр Харченко: Вони, по-перше, оновлюють не всі системи, а генератори, які, на жаль, несумісні з нашою енергосистемою. По-друге, ми з’ясували, що європейці миттєво знищують те, що вийшло з ладу. Це 140 тонн металу. Коли таке обладнання виводиться з експлуатації, його відразу закуповують виробники як вторинну сировину. На жаль, Європа не має складів обладнання, яким вона могла би з нами поділитися.

Андрій Куликов: Запитання з чату: у тарифи за електроенергію закладені гроші на ремонт, але зараз там, де електромережі належать приватним компаніям, наскільки вони використовують сплачені споживачами гроші? Чи хтось це контролює?

Олександр Харченко: Ці гроші контролює спеціальний державний орган — Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Приватні компанії так само зараз працюють і намагаються робити все можливе для відновлення енергомереж. Звичайно, ті гроші, які були закладені в ремонти ще до війни, вже всі давно використані. І в цілому ринок електроенергії з точки зору грошей у дуже складному становищі.

«Укренерго» з 2017 року нас готував до приєднання до європейської мережі й реалізував програму, загальна вартість вкладених грошей якої була приблизно 650 мільйонів євро. І саме завдяки програмі ремонтів і модернізації ми зараз маємо нашу стійкість.

Роман Вибрановський: Я рекомендую цікавитися звітами, які мала би видавати Національна комісія з регулювання ринку електроенергетики й комунальних послуг. Це державна інституція, яка контролює роботу так званих обленерго. У нас є чимало інституцій, про які мало хто знає. Ми робили дослідження, яке показувало, що на всі запитання про те, хто відповідає за щось, люди казали: «мабуть, Міненерго». Хоча ми маємо окрему інституцію.

Андрій Куликов: Запитання з чату: якою є частка генерації з відновлювальних джерел у загальній енергомережі? За рахунок чого планують досягати довоєнних потужностей?

Олександр Харченко: В Україні у 2021 році частка відновлювальних джерел електроенергії становила 9 %. Зараз більша частина відновлювальних джерел енергії знаходиться на окупованій території або близько до лінії фронту. Те, що вціліло на заході Україні, працює. Я впевнений, що відбудова української електроенергетики буде базуватися на відновлювальній і атомній генерації. І тому після війни один із головних фокусів буде на відбудові вітропарків і всього, що пов’язано з ними, а також на використанні біомаси.

Роман Вибрановський: З останніх досліджень групи «Рейтинг», що стосується відбудови, чітко видно: люди прекрасно розуміють, що енергетична й комунальна інфраструктура першими потребують відновлення. Не особисте житло, а саме інфраструктура. І люди хочуть бачити відбудову з урахуванням відновлювальної та чистої енергетики.

Андрій Куликов: Запитання з чату: які приблизні прогнози для повного відновлення електроенергії в Донецькій області, якщо говорити, зокрема, про міста на лінії фронту, і про яку суму й темпи відбудови можна говорити після завершення бойових дій?

Олександр Харченко: У прифронтових районах прогнозів дати, на жаль, неможливо. Росіяни прицільно атакують ремонтні бригади та будь-які відновлені об’єкти. Що стосується вартості відновлення, то зараз привести ситуацію в енергетиці трохи до ладу коштуватиме приблизно 1,2–1,5 мільярда доларів. А щоби повністю відбудувати енергетику, потрібно проводити розрахунки відповідно до тієї ситуації, яка складеться після закінчення війни.

Андрій Куликов: Запитання з чату: чому критична енергетична інфраструктура не була захищена жодними безпековими технологіями? Наскільки це важко зробити?

Олександр Харченко: Вона була захищена. Більше того, в певних аспектах дуже успішно. Якщо говорити про кібернетичну безпеку, то щоденно українська система переживає від 3 до 9 тисяч атак. Під час ракетних обстрілів кількість атак здебільшого подвоюється. І жодна з них не була успішною. Що стосується фізичного захисту, то чимало речей просто не вдалося передбачити. Це війна, в якій обидві сторони намагаються вразити супротивника. Тільки наша сторона б’є по їхніх військових, а вони — по наших цивільних. І передбачити, що війна з цивільними буде в такому масштабі, ми не змогли. Зараз триває великий комплекс робіт, щоб максимально забезпечити фізичний захист усіх об’єктів, які атакуються. Стовідсоткової безпеки сягнути неможливо, але цей захист зараз уже значно кращий, ніж, скажімо, на початку листопада.

Андрій Куликов: Запитання з чату: нещодавно з’явилася інформація, що всі ТЕЦ і ГЕС в Україні пошкоджені. Це правда чи все ж інформаційно-психологічна операція? Яка ситуація з АЕС?

Олександр Харченко: Пошкоджено всі станції без винятку. В атомних електростанцій, перш за все, пошкоджені пристрої видачі електроенергії в мережу. Втім АЕС відновлюють максимально швидко. Зараз у нас уся система працює, але ще в будь-якому разі багато роботи.

Андрій Куликов: Запитання з чату: чому не покращилася ситуація з мобільним зв’язком?

Роман Вибрановський: Вежі, які забезпечують мобільний зв’язок, були розраховані на чотири години роботи без електроживлення. Коли в цілому районі вимикають електричне живлення і провідний інтернет, на ці вежі навантажується значно більше пристроїв. Тому батареї працюють лише годину. Завдяки роботі РНБО, Держспецзв’язку, а також інших організацій і приватних компаній почала рости кількість генераторів, які живлять ці вежі.

Андрій Куликов: Запитання з чату: чи є бачення щодо атомної енергетики, до прикладу, щодо Хмельницької АЕС, яка має лише два реактори? Розмови про збільшення кількості енергоблоків ведуться вже багато років.

Олександр Харченко: Очевидно, що розвиток атомної енергетики буде частиною розвитку України. «Енергоатом» підписав попередні документи про будівництво двох нових реакторів з американською компанією Westinghouse. Але я думаю, що в процесі відбудови після війни цей план буде розширений.

Роман Вибрановський: Якщо ми будемо правильно впроваджувати ринкові умови, то зможемо стати країною, яка експортує електроенергію за кордон. Тому що атомна енергія є дешевою. Єврокомісія окремим документом також визнала, що зараз ця енергія є кліматично нейтральною. Є сенс дивитися на Україну як на частину європейської електромережі, якій Україна допомагає перейти до відновлювальної енергетики і спалювати менше російського газу.

Андрій Куликов: Запитання з чату: пряма бюджетна підтримка «Укренерго» — це питання часу?

Олександр Харченко: «Укренерго» — це яскравий приклад того, що буває, коли державна компанія добре керується. Це єдина державна компанія, що отримує фінансову підтримку Заходу, завдяки тому, що в ній працюють принципи корпоративного управління, прозорі процедури закупок, і їй довіряють іноземні партнери. Вона вже отримала приблизно 420 мільйонів доларів і євро грантової і пільгової кредитної підтримки від європейських та американських партнерів і отримує гроші далі. Тому я думаю, що до бюджетної не дійде справа.

Андрій Куликов: Запитання з чату: як журналістам верифікувати інформацію щодо енергетики?

Роман Вибрановський: Як у старому анекдоті: як запхати бегемота в холодильник, — відкрити холодильник, запхати бегемота і закрити холодильник. Журналістика — це складна професія, яка передбачає прочитання великої кількості інформації, новин, звітів. «Укренерго» публікують всі звіти й матеріали з приводу тарифів у тому ж числі. Зараз є інформація, що з нового року тарифи піднімуть вдвічі, але це приклад інформаційно-психологічної операції. Як це перевірити? Зайти на телеграм-канал або фейсбук-сторінку «Укренерго», подивитися, як компанія відповідала на це запитання, проаналізувати відповідь, переглянути інші думки, ухвалити власне рішення з приводу того, довіряти інформації чи ні, а тоді сформулювати своє питання до когось. Це складна журналістська робота. Чого точно не буде, так це експерта, який за вас це зробить. Тому що безкоштовно замість журналіста це можуть зробити з якоюсь особистою метою.

Колаж: Микола Шиманський/«Детектор медіа»