14 жовтня виходить у прокат у кінотеатрах «Планета кіно» документальний тревел-проєкт «Борщ. Секретний інгредієнт» виробництва Film.ua (дистриб’ютор – Film.ua Distribution). Ідея фільму з’явилась у продюсерки Наталки Якимович після допису на фейсбук-сторінці про борщ, у коментарях до якого користувачі почали ділитися, хто який борщ більше любить.

Згодом проєкт фільму виграв конкурс соціально вагомого контенту про Україну Pitch UA та отримав фінансову підтримку від Агентства США з міжнародного розвитку USAID. Ведучим проєкту став кулінар Євген Клопотенко, він разом із командою об’їздив усю Україну, щоб зібрати оригінальні рецепти борщу та цікаві історії людей.

«Детектор медіа» розпитав Наталку Якимович про те, як з’явилась ідея проєкту, як в експедиції знаходили цікавих людей та особливі рецепти та чим повнометражна версія, що виходить у прокат, відрізняється від телевізійних сюжетів і фільму, влітку показаних каналом «1+1».

– Наталко, як і в кого народилася ідея проєкту? Яка його мета? І чому саме борщ?

– Ідея проекту з’явилася після фото тарілки з борщем на моїй фейсбук-сторінці два роки тому. 160 лайків і 126 коментарів – люди несподівано активно включилися в дискусію, який борщ справжній, що борщ без м’яса – то не борщ тощо. Я подумала – цікаво, кожен, схоже, впевнений, що саме в нього борщ автентичний, а рецептів насправді ж безліч! І залежить рецепт не лише від регіону, хоча цей момент головний, але й від уподобань кожної людини чи навіть розміру найбільшої каструлі в конкретної бабусі. От у нас удома ніколи не було баклажанів, мама нічого не готувала з них. А виявляється, що в родині Франка, тут же на Львівщині, у борщ клали баклажан.

Читаючи коментарі, я подумала: так дивно, що люди з таким запалом чубляться через борщ, тоді як саме ця страва нас усіх об’єднує. Зрештою, страх інакшості, чогось дивного й нового – це те, із чим варто-таки поборотися. Знаєте, є люди, які намагаються навіть за кордоном знаходити свої звичні страви. Хоча смакові рецептори слід розвивати і змінювати.

– І ви вирішили поїхати Україною в пошуках секретного інгредієнта борщу. Чи змінювався концепт проєкту із часом? Можливо, після участі в Pitch UA?

– Так. Кілька разів ще під час пітчингу. У першому варіанті це мав бути лише один фільм і ми мали би прийти до любові, бо саме страва приготована з любов’ю, – смачна. А якщо готувати щось аби було, то навіть найгеніальніший рецепт легко запороти.

Але наш консультант від Pitch UA Адам Сігал запропонував зробити телесеріал про борщ і взяти більше цінностей – не просто любов, але й дружбу, повагу, довіру… Так ми змінили й запит до фонду, і, зрештою, концепт. От у нас вийшов і серіал для телебачення, і таки повноцінний документальний фільм для кінотеатрів.

– Як у проєкті з’явився Євген Клопотенко? Чи були інші кандидатури? Якщо так, то хто?

– Інших кандидатур не було. Була ідея, яка десь там визрівала, поки я займалася іншими справами. Зокрема, запуском кабельного телеканалу 36,6 – про здоровий спосіб життя та медицину. Там я вела свій авторський проект інтерв’ю. Й от запросила до себе Євгена Клопотенка, щоб поговорити про його прекрасну ідею зі зміною харчування у школах. Для мене це болюча тема, бо якось я прийшла в їдальню до сина в центрі Києва й побачила, як першокласники намагалися ложками розрізати масні сардельки, що вислизували з тарілок, і порубати ними ж злиплі макарони. Їм не давали виделки навіть, не те що ножі. Зізнаюся, у мене був шок, бо ми вдома звикли їсти все з ножем і виделкою.

Й от ми розмовляємо з Євгеном про шкільні розварені макарони, а я все думаю: так це ж головний інгредієнт мого «Борщу»! Людина, яка цікавиться кулінарією та вивчає традиційну кухню, модернізує її, має світлу енергетику, готова бути візіонером. Після інтерв’ю ми попрощалися, а вже наступного дня я йому написала: давай знімати проєкт про борщ! Просто от усе склалося у мене в голові. Я швидко зробила презентацію і представила її керівництву Film.ua. Не було якогось пошуку чи варіантів. Була ідея, і вона кристалізувалася після знайомства із Женею. Тож без нього і проєкту, може, не було б. Сидів би в мене в голові :)

– Розкажіть детальніше про експедицію. Як ви обирали локації, де знаходили цікавих людей?

– У нас було три головні орієнтири, і для ухвалення рішення все мало зійтися в один пазл. Перший – цікавий рецепт, регіональний. Другий – красива локація. Третій – харизматичні герої. Люди, які можуть поділитися своїми цінностями, світлі й позитивні. Так і шукали. Починали з регіону і звужувалися до героїв. Здається, нам вдалося.

Хоча от з родиною художників був зворотний процес. Я живу на Подолі, й ми з Машею Шубіною та Іллею Чічканом – сусіди. Я була кілька разів у них у гостях у майстерні, й мені дуже подобалося, що вони такі естети в їжі, добре готують, завжди раді гостям. У них не просто смачно, але й дуже красиво. Я знала про їхню резиденцію в селі, тож просто напросилася в гості зі знімальною групою. Спершу, звісно, дізналася, за яким рецептом Ілля готує борщ – і все зійшлося. І цікавий рецепт, і прекрасна локація. Це одні з моїх улюблених героїв.

А от у Львові я просто розуміла, що повинен бути ресторан, адже це місто-атракція зараз. Мій приятель запропонував ресторан дуже високої кухні й одразу розказав історію шефа – тут теж просто ідеальне бінго, адже Тарас Кошик готував борщ за своїм сімейним рецептом – класична галицька кухня.

– Що найбільше вразило під час експедиції?

– Мені дуже сподобався борщ у Вилковому. Неочікувано. Якщо чесно, то були певні упередження – як це борщ на рибі?! Але він один із найсмачніших за мандрівку. Дуже цікавий. Там навіть риби цієї не відчуваєш – ніжний борщ, ніби з креветками. Бо рибу спершу висмажують, тушкують, а вже потім закидають розібраною від кісток в овочевий бульйон.

Євгена вразила гуслянка в гуцульській родині. Він навіть забрав її до Києва. Не скажу, що мене чимось вразили люди, я була певна, що всі наші герої виявляться відкритими та доброзичливими. Найбільше вразила, як не дивно, команда. Досі сумую за нашими відрядженнями й балачками. Якось я не змогла поїхати в поїздку, то приїхала о 5-й ранку, щоб усіх побачити на вокзалі та провести в дорогу.

– Наскільки велика команда працювала над проєктом?

– Невелика – 12 людей. У відрядження їздили по дев’ятеро. Я, режисер, редактор, на початку було два продюсери, але згодом відмовилися, бо стало зрозуміло, що трохи виходимо за запланований графік і потрібно вносити корективи.

– Скільки тривали зйомки? Яким був бюджет?

– Від початку ми планували, що знімемо проєкт за два місяці й місяць монтуватимемо. Але в Євгена Клопотенка виявився дуже завантажений графік. Майже весь вересень, який ми планували під зйомки, у нього був заповнений уже домовленими майстер-класами та лекціями. Тому довелося вписуватися в його плани. Так ми розтягнули роботу на три місяці.

Потім вирішили зачекати снігу, щоб зняти цикл в усіх сезонах. Але снігу цієї зими не було, а в Карпатах ми відзнялися восени. Подумали, хай буде весна – а весною нас усіх зупинив карантин. Уже вимушено змінили героїв і зняли Женіних батьків та ресторан «Шо» в столиці. Адже були зобов’язання перед каналом «1+1», який показував наші сюжети в «Сніданку з 1+1».

Так поступово ми й закінчили роботу над проєктом через рік. Фактично в річницю нашої пілотної зйомки й поставили крапку в монтажі фільму. Бюджет складався на 60% фонду USAID і 40% Film.ua. Фактично за гроші фонду було все знято, за наші – девелопмент, соцмережі, зараз от робота над фільмом і його прокатом.

– Чим відрізняється повнометражна версія від короткометражних сюжетів, які виходили в ефірі «1+1»? Чому для роликів було обрано саме такий хронометраж – 7-8 хвилин?

– Повнометражна версія – це історія про Борщ, що єднає. А ролики – це швидше такі замальовки-цікавинки про несподівані рецепти та героїв. Їх хронометраж продиктований форматом «Сніданку». Коли йшла мова лише про прокат у YouTube, то ми планували 15-хвилинки.

– На пітчингу Pitch UA ви анонсували двосерійний фільм (по 45 хвилин кожна серія), але фільм виходить один на 80 хвилин. Чому так?

– Питання прокату. Один фільм легше прокатати, ніж два. Тому вже в процесі початку роботи над фільмом одразу змінили плани. Кумедно, що абсолютно інтуїтивно вийшло, що вже готовий фільм можна таки поділити на два 40-хвилинні – просто розрізати.

У День прапора на «1+1» ми показали скорочену версію фільму – 60-хвилинну. А от у кіно – вже буде все красиво, цікаво й захопливо, з відступами, краєвидами та емоціями. Єдине, що варто йти в кіно таки ситими, бо в процесі перегляду дуже хочеться борщу.

– Все ж таки, чому люди мають піти на цей фільм у кіно, якщо можуть подивитися короткі ролики на YоuTube?

– Це зовсім інша історія, інші емоції, інший сенс і дуже багато всього, що залишилося поза увагою коротких роликів. Люди мають піти в кінотеатр, щоб надихнутися, відпочити, посміятися, відчути єднання.

– Чи будете продавати проєкт на інші території абощо?

– Цими питаннями займається Film.ua, я б дуже хотіла, щоб фільм вийшов на закордонних цифрових платформах. Ми від початку ставили для себе планку Netflix, і хочеться, щоб цей задум здійснився, щоб закордонний глядач відкрив для себе прекрасну Україну, наших дивовижних людей і наш автентичний та багатогранний борщ.

– Чи плануєте продовження проєкту? Можливо, з якоюсь іншою традиційною українською стравою?

– Є кілька варіантів продовження проєкту. Ми говорили про це і з нашим інвестором Сергієм Созановським, і з фондом USAID, і з Євгеном Клопотенком. Я дуже сумую за нашими поїздками, тож як тільки от дозріє ідея з усіх варіантів – будемо працювати далі.

Фото надані Наталкою Якимович