Питання про ефективність державного фінансування кіно гостро постало минулого року, після скандального 11-го пітчингу Держкіно, коли тодішній міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський розкритикував Раду з державної підтримки кінематографії, яка затвердила надто велику кількість фільмів-переможців конкурсу, тим самим перевищивши бюджет. Бородянський тоді заявив про необхідність запровадити рейтингування режисерів і продюсерів, щоби при оцінюванні проєктів на пітчингах надавати перевагу «успішим» представникам індустрії та не фінансувати «провальні проєкти». Ідея викликала бурхливе обговорення.

У липні цього року Міністерство культури та інформаційної політики запропонувало до обговорення нові правила проведення пітчингів Держкіно, які розробляло разом із Держкіно, депутатами та представниками індустрії. Основним нововведенням у цих правилах є система КРІ (ключових показників ефективності) для режисерів і продюсерів. Пропонується обов’язкове додаткове оцінювання досвіду режисера та продюсера за останні п’ять років: економічних результатів (зокрема касових зборів вироблених фільмів), результатів участі у вітчизняних або міжнародних кінофестивалях, нагород, отриманих на кінофестивалях, економічна ефективність розповсюдження фільмів в Україні та за кордоном, рейтинги телевізійного перегляду, ефективність показів в інтернеті тощо. Також пропонується розширити повноваження Ради з держпідтримки кіно (яка за чинними правилами приймає рішення про переможців пітчингу за оцінками експертних комісій) та доручити їй оцінювати кінопроєкти і на першому, і на другому етапах конкурсу.

Понад 100 українських кінематографістів назвали нові правила дискримінаційними й такими, що можуть призвести до корупції та монополізації ринку, та вимагають не погоджувати їх. Рада з державної підтримки кінематографії вважає, що запропоновані правила суперечать законодавству та надала Мінкульту й Держкіно свої зауваження та пропозиції.

У відповідь на це Олександр Ткаченко заявив, що хоче дійти компромісу з представниками кіноіндустрії. Тоді понад 50 режисерів окремим листом попросили міністра залучити їх до обговорення нових правил пітчингів Держкіно. А згодом представники кінондустрії запропонували Мінкульту та Держкіно провести круглий стіл 12 серпня. Утім, міністр Ткаченко пішов у відпустку, тож, очевидно, офіційне обговорення відбудеться пізніше. Тимчасом, як відомо нашій редакції з власних джерел, нині проводяться консультації в індивідуальному порядку з кінематографістами, які надсилали свої пропозиції по проєкту.

«Детектор медіа» поговорив із представниками української кіноіндустрії про слабкі та сильні сторони нових правил, запропонованих Мінкультом. Ми поставили їм такі запитання:

1. Чи потрібні індустрії, на вашу думку, нові правила державного фінансування кіно (безвідносно до тих, що вже запропоновані)? Якщо так, то для чого?

2. Які, на вашу думку, плюси та мінуси (сильні та слабкі сторони) запропонованих Мінкультом правил?

3. Яким чином можна досягти компромісу, щоб ефективно розподілити державні кошти, але, разом із тим, розвивати авторське кіно та давати шанс молодим режисерам?

На запитання відповідають народний депутат Павло Сушко, голова Держкіно Марина Кудерчук, очільниця Film.ua Group та «Української кіноасоціації» Вікторія Ярмощук, кінопродюсери Юлія Сінькевич, Володимир Яценко, Олександра Костіна, кінорежисери Вікторія Трофіменко, Тоня Ноябрьова.

Павло Сушко, народний депутат, голова підкомітету з питань кіно та реклами Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики:

1. Потрібно все ж виходити із загальної системи державної підтримки галузі. Прийнятий у 2017 році Закон України «Про державну підтримку кінематографії в Україні», який, до речі, є результатом спільної роботи індустрії країни, яка вперше в цілому об’єдналася, це основоположний закон сучасної системи підтримки. Запрацював він більш-менш повноцінно з осені 2019 року, коли ми прийняли зміни до Бюджетного кодексу, без яких ряд механізмів не працював. Зараз потрібно продовжувати роботу над удосконаленням реформи. Для цього і потрібні сучасні прозорі правила державного фінансування, які врахують весь попередній досвід, додадуть збалансованих механізмів прийняття рішень і зроблять систему максимально зрозумілою і прозорою. Звісно,  осучаснювати правила потрібно, оскільки індустрія розвивається, а державна підтримка набуває більш широкої значимості. У цілому саме протягом останніх років стало зрозуміло, що чим більш прозорі і чіткі правила, чим менше приводів для «ручного управління» і безвідповідальності в рішеннях, тим підтримка стає ефективнішою – швидше і прогресивніше розвивається індустрія, з’являється справді більше якісних і популярних проєктів. А тому так, працювати далі над удосконаленням і осучасненням системи потрібно.

2. Проєкт правил проведення пітчингів розроблявся спільно всіма стейкхолдерами – індустрією всіх ланок, представників Держкіно, Мінкультом і депутатами, внаслідок чого сформувалася відповідна робоча група на базі нашого підкомітету Верховної Ради у сфері кінематографії та реклами. Головна їх цінність у тому, що основний концепт напрацювань, який покладений в основу проєкту, – це результат пропозицій всієї індустрії, починаючи з тих, що генерувалися в офісі кіно при Мінкульті в минулому році, закінчуючи формалізацією і вдосконаленням у робочій групі при підкомітеті. МКІП доопрацював документ і запропонував для громадського обговорення. Це результат дуже кропіткої і складної професійної роботи. Головні сильні сторони проекту: це система КРІ для продюсерів і режисерів, яка розроблялася безпосередньо індустрією, це одночасно нові місточки для молодих спеціалістів, більше шансів для молодих продюсерів (наприклад, виконавчих продюсерів, які хочуть подати проект на конкурс вже в якості продюсера, оскільки досвід виконавчого продюсера також тепер буде враховуватися), а головне – це прозорі та чітко визначені критерії, чого раніше не було. Це також і зменшення приводів для необґрунтованих і незрозумілих оцінок зі сторони експертів і Ради кінематографії, це вектори для їх дії, які будуть зрозумілі для аплікантів і навіть полегшать роботу тих, хто прийматиме рішення про підтримку.

Щодо умовно «слабких» сторін: більшість індустрії дуже добре розуміє новий підхід до проведення конкурсу і їх головну мету і цінність – це прозорість. Можливо, слабкою стороною це вважатиме той, хто цієї прозорості не хоче. Так, не виключаю, що є деталі, які варто дещо виправити чи вдосконалити. Тепер потрібно спільно вдосконалювати проєкт, для цього він і запропонований на розгляд громадськості. Тому впевнений, що після громадських обговорень документ стане ідеальним.

3. Варто розуміти, що індустрія загалом може розвиватися і ставати потужною лише тоді, коли кожній ланці буде приділена потрібна увага в рамках загальної концепції розвитку. Це пазл, який має ідеально скластися. Без розвинутої комерційної індустрії не буде ринку праці і попиту, без талановитих творців з унікальними художніми поглядами і молодої сучасної крові не буде якісного аудіовізуального контенту, не з’являться високопрофесійні підрядники в зйомках, які будуть відповідати викликам від усіх видів проєктів. Це єдиний сосуд, в якому все залежить одне від одного, перетікає одне до одного і доповнює одне одного. Без знакових проєктів, успішних як комерційно, так і на фестивалях, наша країна не займе потужне місце в кінематографічному світі. Ми маємо побудувати індустрію, яка стане найпривабливішим партнером для світового кінематографу. А тому важливо для нас зараз – це правильна концепція і стратегія розвитку, в якій буде приділено належної уваги кожній ланці, що є запорукою успіху всієї індустрії.

Марина Кудерчук, голова Держкіно:

1. Протягом останніх років українська кіногалузь переживає стрімке зростання та розвиток. Не в останню чергу це відбувається завдяки сталій державній підтримці, що базується на впровадженій Держкіно ще у 2011 році європейській системі продюсерського підходу до кіновиробництва. Започаткована система конкурсних відборів–пітчингів кінопроєктів, що претендують на отримання державного фінансування, за цей час довела свою ефективність. Вона вдосконалювалась, але незмінною залишалась її головна складова, заради якої вона й була створена: започаткування рівних умов та якнайширшого «вікна можливостей» задля розвитку національного кінематографа.

Сьогодні ми вже маємо досить вагому історію успіху сучасного українського кіно: як фестивального – із нагородами та відзнаками найвпливовіших кінофестивалів світу, так і глядацького, яким зараз у кінотеатрах цікавляться вчетверо більше українців, ніж це було ще 5 років тому. Але з плином часу будь-яка система потребує вдосконалення та приведення у відповідність до нових викликів. І кінематограф, як галузь, не є винятком. Кіногалузь України не стоїть на місці, ми виходимо на європейські та світові ринки, і щоб українські фільми були на них конкурентоздатними, наявна система державного фінансування потребує розвитку. Це не є створенням нових правил, це є вдосконаленням існуючої, заснованої на європейському підході до кіновиробництва, продюсерської системи кіновиробництва.      

2. Пошук плюсів та мінусів у будь-якому разі буде суб’єктивною оцінкою. Міністерство культури та інформаційної політики України запропонувало проєкт нового порядку конкурсного відбору, опрацьований як Агентством і профільним Комітетом, так і представниками професійної спільноти, до широкого громадського обговорення. Збір пропозицій та зауважень щойно завершено, за ними має відбутись круглий стіл, анонсований Міністерством незабаром після приймання пропозицій та зауважень. Якщо за підсумками обговорення виявиться, що проєкт має суттєві недоліки, їх буде розглянуто та прийнято відповідні рішення.

3. На мою думку, порядок конкурсного відбору кінопроєктів на отримання державного фінансування має містити чесні й прозорі правила відбору та рівні умови для всіх. Підтримка молодих режисерів та розвиток авторського кіно, яке є рушійною силою у просуванні національного кінематографа на фестивальних майданчиках світу, й надалі залишатимуться у нас в пріоритетах.

Вікторія Ярмощук, генеральна директорка Film.ua Group, виконавча директорка Української кіноасоціації:

1. Звісно, зміни необхідні. І я особисто долучилась до цих змін у Офісі реформ під керівництвом пана Бородянського. Потрібно удосконалити існуючу систему. Я б не рекомендувала руйнувати все, що є, а швидше використати напрацьоване і рухатися далі.

Розвивати кроссекторальні проекти. Обов’язково вводити новий контент (онлайн-контент, ігри тощо) та нові форми підтримки за етапами виробництва (девелопмент).

Створити інститут експертів, які були би зацікавлені в посаді і могли публічно захищати свої оцінки, опираючись на методику. Хоча це і людський фактор, але думаю, що цей етап повинен бути (або ж повністю автоматизувати систему і витратити до трьох років на створення такого софту). Розробити детальну методику оцінки. Видавати кошти відповідно до стратегії розвитку індустрії, в тому числі в розрахунку на експорт (оскільки тільки в цьому випадку індустрія буде рости). Здійснювати аналіз виданої підтримки комерційним проектам та її результативність в кінці кожного року (чи іншого періоду, оскільки цикл виробництва довший).

Формувати стратегію видачі підтримки «некомерційним проектам» з огляду на стратегію європейську (щоб розвивати спільне виробництво фестивального кіно – таким чином ефективність напряму буде вища).

Будувати альянси з міжнародними фондами й іноземними міністерствами культури та створювати програми підтримки спільних проектів. Не забувати про підтримку сервісних проектів (для заведення великих замовників). Анімаційний сектор розвивати окремо та залишати на наступні 10 років його дотаційним (100% підтримки, підтримка аніматорів, навчання тощо), інакше спеціалісти цього напряму будуть лишати Україну. Створювати альянси з органами місцевого самоврядування та підтримувати проекти зі зйомками в регіонах.

2. Плюс – в оцінці досвіду продюсерів та появі нових підтримок (серіали та девелопмент). Плюс оцінки досвіду продюсерів в тому, що зазвичай якість проєкту залежить від досвіду продюсера. Крім цього, хоча юридично буде відповідальною компанія, репутаційно – продюсер. Вважаю це змінить якість проектів. На плюсах нових форм (девелопменту і серіалів) не буду зупинятись, але це важливе нововведення для оптимізації роботи. Мінус – у кількості критеріїв. Є шанс «зарегулювати» конкурс. Кожен критерій має бути методичним, збалансованим, мати ціль та пояснення, для того, щоб впливати на оцінку.

Насправді ринок на тому етапі, коли ключовим буде все одно людський фактор, і тут я повернуся до інституту експертів: важливими, в першу чергу, є експерти, які матимуть на меті розвивати індустрію.

Також важливо зауважити, що правила, які є на даному етапі, ще не до кінця збалансовані та потребують подальшого доопрацювання. 

3. Я б сказала не компроміс потрібно шукати (його неможливо знайти – в обох сторін вагомі аргументи), а розробити стратегію «що хоче розвивати держава і яким має бути кіно через 5 років».

У першу чергу слід проаналізувати вже витрачений бюджет. Скільки та на що видали, які результати отримали. Навіть результати «авторського кіно» можливо виміряти. Як репутаційно для країни, так і з огляду на «розвиток талантів». Наступним кроком оцінила би потенціал «кешрібейтів». І тільки тоді шукала би середину в цифрах. При чому ця середина буде змінюватись з року в рік, залежно від результатів кожного напряму (комерційного національного, комерційного міжнародного, сервісів/кешрібейтів та авторського/фестивального).

Знову ж таки, про анімацію ми не говоримо – це окремий дотаційний напрямок.

Проста відповідь на це запитання – усі напрями потрібно розвивати рівномірно, відповідно до етапу на якому вони перебувають.

Юлія Сінькевич, генеральна продюсерка Одеського міжнародного кінофестивалю, кінопродюсерка:

1. Безумовно, нові правила проведення пітчингів потрібні, оскільки часи змінилися, проєктів стало набагато більше, і це чудово, проте необхідно дуже конкретно розуміти критерії, які забезпечать підтримку найкращих проєктів – чи то авторські фільми, чи фільми для широкої аудиторії.

2. Мабуть, плюсом можна назвати намір структурувати вимоги та критерії відповідно до ситуації в кіноіндустрії на момент сьогодні, проте головним мінусом є обмеження для продюсерів і режисерів, які взагалі мають право на державну підтримку. Посилання на вимогу мати фільми в програмах кінофестивалів класу А, наприклад, – дуже умовний критерій, адже така класифікація кінофестивалів уже застаріла і не визначає більше престижність кінофорумів. Нові критерії серйозно можуть вплинути на підтримку нових імен, яких нам так бракує. Дійсно, час кількості переходити в якість, але робити це потрібно продумано.

3. Таке питання взагалі не поставало б, якби існувала зрозуміла стратегія підтримки та розвитку кіногалузі, якої наразі немає і про яку говорять кінопрофесіонали вже не перший рік. Власне, на мою думку, так і повинно бути – ефективна підтримка, яка буде спрямована і на розвиток талантів та підтримку авторського кіно і, звісно, наповнювати контентом кінозали, телеекрани й VOD-платформи. Я вважаю, що така стратегія повинна бути саме багатовекторною і збалансованою. Чіткість та вимірюваність критеріїв є тим інструментом, який може забезпечити реалізацію стратегії, але це вже наступний крок після визначення стратегії.

Володимир Яценко, кінопродюсер, представник України в «Єврімаж»:

1. Так, я вважаю, що правила потрібні. Ті, які запропоновані зараз, не зовсім відображають мою ідеальну позицію, бо це все одно продукт компромісу. І ті люди, які пишуть зараз, що повністю не згодні з запропонованими правилами, теж мають бути готові, що все одно прийдеться шукати компроміс. Бо, на щастя або на жаль, жодна зі сторін не зможе отримати саме той результат, який вона хоче.

Раніше було набагато більше грошей на державну підтримку і набагато менше тих, хто на неї претендував. Зараз же ситуація докорінно змінюється. Тому я вважаю, що за умови дотримання доступу в тому числі й новачків, а це потрібно, щоб не консервувати систему, потрібен зворотній зв’язок про якість того, що люди роблять.

У нас виходить дивна дихотомія: якщо правила для всіх однакові, то всі кажуть, що це «рєшалово», якщо ж правила хоч якось відображують досвід і перемоги якихось учасників, то всі кажуть, що це монополізація. У нас немає золотої середини, лише біле та чорне.

Я вважаю, що потрібно побудувати збалансовану систему, за якої ні в Ради не буде монополії влади при прийнятті рішень, ні в експертного середовища, ні в Держкіно. Тобто, у нас є, грубо кажучи, три точки опори і між ними потрібно розподілити відповідальність за прийняття рішень. Добре, що їх ж три, а не одна.

2. Зараз більше повноважень у експертів, які власне й оцінюють проєкти, а потім їхнє рішення узгоджує Рада з державної підтримки. Але й у експертів можуть бути конфлікти інтересів, на нашому невеликому ринку взагалі у кожного може бути конфлікт інтересів. За новими правилами, більше влади буде в Ради. А ще є Держкіно, яке все має виконувати та організовувати. Я вважаю, що має бути якийсь баланс між ними всіма.

Я не вважаю, що те, як розподіляються гроші зараз – це правильно. Бо якщо комусь дають гроші на кіно, а воно хрінове щоразу, то сорі, але треба щось змінювати. Ми зустрічалися з Гільдією режисерів і з тими, хто підписував листи проти нових правил, і звучала така думка, що кіно – це мистецтво, цей фільм може ніхто не зрозуміти, а зрозуміти через тисячу років. Але в нас немає тисячі років. У нас зараз зовсім небагато грошей, і якщо в нас є вибір – або дати гроші людям, які приносять країні гроші чи славу, або дати тим, хто просто хороші хлопці – то, вибачте, але я за те, щоб давати першим. Але для дебютів має бути низький поріг входу, щоб люди могли входити в індустрію, інакше це бути консервація та стагнація. Але робити вигляд, що люди, які заробляють гроші, такі ж самі, як інші  – неправильно. Так саме не потрібно робити штучно консервацію системи, в якій ні в кого немає відповідальності за те, що вони роблять. Я щиро вважаю, що це неправильно.

2. Я вважаю, що КРІ мають бути, але тут питання в тому, яка їхня вага. Я з самого початку підтримував позицію про 20% у загальному рішенні. Не більше, але й не менше, бо тоді вони взагалі ні на що не будуть впливати. Я вважаю, що ці переліки з КРІ мають складатися раз на рік і публікуватися на сайті Держкіно. У цьому немає нічого поганого, це публічні речі. Я згоден, що п’ять років – це малувато, хай буде більше. Можна взагалі почати з прем’єри Люм’єрів, але давайте зафіксуємо якийсь поточний стан справ і будемо рухатися далі, бо інакше кожен пітчинг буде апогеєм зради щоразу.

3. У молодих режисерів є дебютний напрямок, де можна не враховувати жодних КРІ взагалі ні в режисерів, ні в продюсерів. А далі вже оцінювати цей фільм при прийнятті рішень наступного разу, якщо цей фільм нічого не заробив, значить, у них залишається звичайний КРІ. Але, наголошую, при прийнятті рішення він має займати не більше 20%, це не уб’є хороший проєкт, але це підтримає проєкт, що роблять ті люди, які мають високий  КРІ. Є система, де вам видаються гроші автоматично, якщо ваш проєкт перемагав у Венеції або в Каннах. Я не кажу робити таким чином, хоча мені це, мабуть, було би вигідно. Я за конкуренцію. Але давайте будемо враховувати, що людина зробила багато успішних фільмів. Бо якщо ми робимо все, а нам за це нічого – то це дикий патерналізм. Я вважаю, що це неправильно, і готовий це публічно обговорювати.

Так, ми тут всі невизнані генії, але не вистачить грошей на всіх, бо в нас не надто багата європейська країна.

Олександра Костіна, кінопродюсерка:

1. На мою думку, основними проблемами фінансування кіно на даний момент є нерегулярність та непередбачуваність пітчингів. Кожного року індустрія не знає скільки, коли, яких і за якими правилами пітчингів відбудеться і чи відбудуться вони взагалі. Розвиток та створення фільму займає декілька років і потребує чіткого планування, рішення про розвиток власного проєкту чи про вступ до проєкту в якості міноритарного продюсера дуже важко приймати в умовах такої невизначеності. Рішенню цієї проблеми сприяло би проведення мінімум двох пітчингів за кожним напрямом у рік та затверджений календар всіх етапів від подання документів до прийняття рішень, який був би сталим та незмінним кожного року, чи хоча б анонсувався наприкінці попереднього року. Також проведення двох пітчингів на рік могло би дозволити розподілити навантаження на експертні комісії, які через те, що всі існуючі проєкти подаються лише раз на рік, мають прочитати та оцінити від 20 до 120 проектів всього за один місяць. Окрім того, це дозволило би запобігти конфлікту інтересів та залучити до експертів найкращих професіоналів із кожного напряму. Вони мали би змогу подати проект до першого колу наприклад, а на другому виступити експертами. Така система ефективно працює вже багато років у Франції.

2. На мою думку, зменшення ролі експертів в оцінці проектів в першому турі та відмова від їх залучення у другому турі може призвести до ряду ускладнень та зменшить ефективність проведення пітчингів. Так, наприклад, на останній конкурс було подано майже 450 проектів. За новими правилами, рішення за всіма цими проектами приймала би Рада одноосібно, майже без врахування рейтингу від експертів в першому турі, та повністю без залучення експертів у другому турі. При цьому Раді на оцінку всіх цих 450 проектів було би виділено місяць. Тоді, як залучення експертів за кожним напрямом дає можливість зменшити навантаження та більш якісно оцінити кожен проєкт, хоча все одно через те, що пітчинги відбуваються лише раз на рік, воно завелике. Я погоджуюся з тим, що необхідно створити додаткові важелі відповідальності за створені за державні кошти проєкти, щоб продюсери та режисери усвідомлювали, що як їхні як позитивні, так і негативні результати роботи над попереднім проєктом буде враховано. Проте запропоноване рішення із введенням рейтингу режисерів та продюсерів як персоналій, до того ж, окремо від рейтингу проектів, які вони подають, на мій погляд дуже суперечливе. В усіх міжнародних фондах, до яких я мала змогу подавати проєкти, досвід продюсера та режисера у вигляді біо/фільмографії та зазначення здобутків є обов’язковим документом і обов’язково враховується при прийнятті рішення щодо того, чи здатна дана команда якісно створити проєкт. Проте жоден із фондів не виставляє оцінку окремо персоналіям, оцінюється проєкт в цілому. Адже як можна порівнювати людей і їх таланти?  Чи як оцінити скільки балів вартує перемога в основному конкурсі Каннського кінофестивалю – 1, 2 чи 3 бали – і як порівняти ці бали з тими, що будуть виставлені за кількість територій, куди було продано проект? Якщо казати про конкретно запропоновані критерії, то вони, на жаль, майже не враховують окремі напрями. Так, наприклад, запропоновано оцінювати ефективність фестивального прокату відповідно до участі та перемоги у кінофестивалях, акредитованих Міжнародною федерацією асоціацій кінопродюсерів. Але до переліку цих фестивалів не входять навіть головні фестивалі документального, анімаційного, короткометражного кіно та окремі визначні фестивалі незалежного авторського кіно,  такі як Sundance, IDFA, Annecy та Clermont-Ferrand, не кажучи вже про інші престижні кінофестивалі, що визнані світовою кіноіндустрією. 

3. Протиставлення потенційно комерційних проектів та проектів авторських і тих, що мають на меті відкриття нових імен, не потрібне. Вони є однаково важливими для розвитку індустрії. Тому, на мою думку, доцільно зосередитись на стабільності всіх процесів, гарантованому проведенню пітчингів та розробці критеріїв, що враховують специфіку кожного напряму, до створення яких будуть залучені професіонали саме цього напряму. Щодо пропорції фінансування, то ці пріоритети визначає держава. У більшості країн з розвиненими кіноіндустріями, більше уваги і підтримки приділяється на авторське кіно. Проте в у мовах того, що в Україні становлення комерційного кіно тільки розпочинається, вважаю вкрай важливою підтримку з боку держави майбутніх хітів бокс-офісу не тільки на етапі виробництва, але і на етапі релізу в кінотеатрах і на телебаченні.

Вікторія Трофіменко, кінорежисерка, одна з ініціаторів листа кінематографістів до Мінкульту та Держкіно:

1. Ми маємо непогані прозорі, якщо їм слідувати, правила, але практика показує, що не без недоліків, тому, звісно, потрібні правки, та запропоновані правки мають дуже однобоку позицію і не покращують ситуацію, а тільки погіршують, у такому випадку, краще повернутися до того, що є.  Бо так можна і дитину з водою викинути.

Очевидно, що якби все було добре, питання щодо правок взагалі не мало би під собою ґрунту, щоб піднятися. Інше питання, що такі правки потребують вдумливої роботи, представників різних професій задіяних в кіноіндустрії, з різним досвідом. Зрозуміло, що чим більше людей бере участь в обговоренні, тим складніше дійти згоди, але говорити потрібно, тому тішить пропозиція Міністра культури сісти за стіл переговорів – вона є слушною і вкрай необхідною.

Правки потрібні, для того, щоб знімалось менше проектів з самоціллю зняти, без фокусу на результат,  дійсно, маємо сказати правду, було немало проєктів, котрі більше були сфокусовані на кількості, а не на якості. Буде не чесно це не визнати. Тому я розумію логіку, якою керувалися для внесення правок. Та наразі це правки, які захищають мажоритаріїв на ринку, вони призведуть до монополії.

2. Щодо аналізу правок, я би хотіла сфокусуватись на питаннях, які стосуються режисерів, бо, в першу чергу, я – режисер, продюсери за себе самі скажуть. Внесено 5-річне обмеження на актуальність режисера, такий собі термін придатності, як на шмат м’яса на базарі. Тобто, якщо режисер не знімав 5 років, а причини можуть бути різні, як то: пошук свого проєкту, бо людині треба свій час на відновлення після попереднього і підготовки до наступного проєкту, чисто фізіологічних – вагітність, декрет і так далі, ідеологічні, ну не співпав режисер із баченням політичної кон’юнктури і п’ять років отримував відмови одну за одною – чому це має його автоматично дискваліфіковувати як режисера? Це п’ятирічне обмеження, явно започатковане тими, хто був останні п’ять років в фаворі й тими, хто прийшов з телебачення, зі звичкою наганянням ефірами. Кіно – це дещо інша система роботи і розповіді, це не про поверхове, це про заглиблення в тему, а відтак і час «ферментації» кінорежисера довший, умовно кажучи, кіно – це не Макдональдс, де все швидко, це – Мішленівський ресторан, хочеш якість – почекай.  У кожного режисера процес вживання в тему, підготовки проєкту має індивідуальне тривання, не можна клепати кіно, як гайки на заводі, з відміряним машинним інтервалом, бо це перетворюється на перегони тарганів: хочеш бути в обіймі – знімай нон-стоп, бо інакше через п’ять років ти будеш ніким, це як в Південній Кореї робота на зношування. Знімай нон-стоп, за будь-яких умов, неси нагороди. І навіть твої нагороди через п’ять років за новими правками обнуляються. Тобто, виходить, що я, наприклад, не дивлячись на те, що мій фільм «Брати. Остання сповідь» був першим за часи незалежності, котрий був відібраний на 3 фестивалі групи «А», через те, що п’ять років отримувала відмови у фінансуванні, тепер дискваліфікована? Бо нагороди перетворилися з золота на черепки, як в казці про золоту антилопу? Я що, за п’ять років стала іншою людино? Тобто, за новими правилами, у мене не лишається жодного шансу в Україні знімати кіно, окрім еміграції. Бо наразі кіно в Україні можливо знімати тільки за державного фінансування. Якби прийняли закон про меценатство, ще був би шанс, а так за новими правилами – ні.  Тобто Мирослав Слабошпицький, у котрого був зорепад нагород за його «Плем’я», теж вже устарів і дискваліфікований? Врода Марина так само? Лишиться мала кількість режисерів, котрі в ці нові правила вписуються. Між тим історія показує, що велика кількість видатних режисерів (наприклад, Стенлі Кубрик, Терренс Малік, Рой Андерсен, Ілдіко Ениєді) мали інтервал між фільмами 10-20 років і після такого інтервала знімали значущі фільми. Окрім іншого, ці завищені вимоги до режисерів перекривають можливість входу на ринок молодим режисерам, варто сфокусуватися на тому, який проєкт людина принесла, проєкт – як ключовий фактор оцінки має бути. Кіно, це часто про ризики. І ризик – складова цієї індустрії. Члени Ради і так враховували попередній досвід режисера, за замовчанням, це ж саме собою зрозуміло. Нащо ці KPI?

3. Щоб домовитися, треба говорити. Наразі потрібно сісти за запропонований стіл переговорів і проговорити кожен пункт, де режисери озвучать свою позицію, продюсери, не один-два, а ті, що очолюють крупні та дрібніші компанії (котрі активно знімають), озвучать свою позицію, і архі-важливо не просто дати виговоритись і спустити пар, а почути.  Бо наразі це виглядає так: у нас проблема з експертністю (не всі, але велика кількість експертів експертами не є, або мають конфлікт інтересів), а розраховуватись за ці проблеми повинні режисери і молоді продюсери, котрим за новими правками буде неймовірно важко зайти на поле кіновиробництва.
Видно, що люди думали, як вирішити ситуацію з експертами, переклавши функцію експертів, по суті, на Раду, котра фізично не зможе перечитати за визначений термін всі проекти і об’єктивно їх оцінити. І що ми матимемо на виході? Ситуація буде ще гірше. Нові правки нагадують притчу «купи козу», закономірна реакція кіноспільноти повернутись до того, що було і лишити як є.

Для ґрунтовної роботи над правками треба більше часу і більше різносторонніх думок.

Тоня Ноябрьова, кінорежисерка:

1. Я не думаю, що нам потрібні нові правила фінансування, можна якось корегувати та обговорювати старі – провести зустріч кіноіндустрії та Мінкульту, обговорити всі питання за круглим столом.

2. Я не вважаю КРІ справедливою оцінкою компетентності режисера і продюсера. У режисера можуть не складатися попередні проєкти, бо це був невдалий досвід співробітництва з продюсерами, не той матеріал, причин може бути багато. Потрібно оцінювати конкретний проєкт, з яким він подається – сценарій, потенціал проєкту, талант, а не те, що зробили режисер або продюсер раніше і скільки грошей заробили. Ці критерії дуже дивні й ні про що не говорять. Можна продовжувати знімати, вибачте, гівно, і заробялти гроші, але яка користь для країни, крім того, що людина заробила багато грошей?

3. Усі компроміси досягаються лише обговоренням, суперечками і спільним, підкреслюю – спільним, прийняттям рішень. Це має бути консолідовано випрацювана схема отримання державного фінансування, оцінки якості проєкту, якихось критеріїв тощо. Я вважаю, що Міністерство культури, яке окремо від кіноіндустрії приймає такі рішення, йде заздалегідь неправильним шляхом, який, звісно, нашкодить кіноіндустрії. Я за конструктивний діалог, дуже чекаю цього моменту.

Фото: fainaidea, day.kiev, hromadske.radio, creativity.ua. krokus.tv, film.ua, fiau, kinofilms.ua, Руслан Новосьол