Із самураями проти ніндзя. Тарас Шевченко в новому амплуа
«Пане Юрію, режисер попросив вас вибрати жіночі груди для наступного кадру!», – так на майданчику зустрічають продюсера Юрія Мінзянова, який зголосився побути екскурсоводом для «Детектора медіа». Своє право вибору він одразу переадресовує назад режисеру та розповідає нам історію, яку ми свого часу побачимо на екрані.
Отже, дія у стрічці відбувається в 1844 році. Рятуючись від переслідування імператора Японії, самурай українського походження Акайо потрапляє на територію України. Він знайомиться з молодим Тарасом Шевченком, навчає того прийомам традиційних японських бойових мистецтв, разом герої починають боротися за свободу українського народу.
Шевченко і самураї. Зрозуміло, що першою кіноаналогією, яка приходить в голову, є президент Лінкольн і вампіри. Реальна постать і радикально неочікуване поєднання. Ідея фільму та авторство сценарію належить режисерові Роману Перфільєву, який, зокрема, надає перевагу жанровому кіно, і перед цим проектом зняв горор «Лиса гора». Він розповів, що перша думка «а чому б ні» виникла у нього після Майдану, коли художники зображували Кобзаря в різних іпостасях – хіпстера, космонавта, байкера. Тоді з'явилася ідея поєднати Тараса Шевченка з японською естетикою (якою режисер серед іншого захоплюється). І, звісно, йому теж хотілося використати шанс похуліганити, як американці з Лінкольном.
Утім, культурологічне хуліганство не завжди знаходить підтримку широкого загалу. Ми запитали у Романа, чи не боїться він такої ж реакції на свій фільм, як була на виставку різних образів Тараса Шевченка в метро – коли на агресивну вимогу частини суспільства, яка звикла вважати Шевченка «священною коровою» України, організатори були змушені виставку зняти.
«Ні, я вважаю, що, на жаль, такої реакції не буде. На тій виставці в Шевченка були більш радикальні образи – Фантомас, Дарт Вейдер, тобто негативні герої, антагоністи. У нас же він все одно герой. Його грає Рома Луцький. Тобто Шевченко в нас зовсім не карикатурний. Я щиро сумую через те, що, скоріше за все, такого скандалу не буде. Це нам дуже допомогло би з просуванням», – розповідає режисер.
Продюсер Юрій Мінзянов і режисер Роман Перфільєв
Ми – в полі, на Київщині. Знімають епізоди, де самурай Акайо вчить Тараса Шевченка битися. Роман Луцький, який грає поета, сидить на обриві над річкою і плаче. Ми починаємо підозрювати, що Кобзар знову страждає, але все виявляється простіше: задля образу синьоокий Роман носить кольорові карі лінзи й щодня думає про те, як не загубити лінзи, бо очі регулярно хочуть їх позбутися. Ми застаємо Шевченка різнооким. «Як відьмак», – каже Луцький і втирає сльози, які знов винесли йому праву лінзу назовні.
Тож, наші побоювання, що Шевченко знов тужитиме на екрані, не справджуються. «Нє-нє, я обіцяю, що наш Шевченко не буде стражденний. Жива нормальна людина. А він, до речі, ніколи й не був стражденний. Це нам у школі його намалювали таким. Здається, треба з цим зав’язувати», – коментує Роман Луцький.
Раптом на кручі, на фоні річки, лугу та гаю бачимо абсолютно епічного самурая. Він має несподіваний вигляд у цьому українському пейзажі. Це актор Сергій Стрельников в образі Акайо – українця, якого ще дитиною вивезли в Японію і виховали в самурайських традиціях.
Ефектний зовнішній вигляд Акайо визнають на майданчику всі, включно із самим актором, який вважає, що в японських лахах своєрідна фішка, тому дуже важливі всі деталі. «Я спочатку хотів якось відпетляти від перуки, але, прочитавши сценарій, зрозумів, що Акайо не може не бути таким, яким його намалювали художники. Тоді я сам зателефонував Марії Петровській, нашій художниці з гриму, і сказав, що згоден на перуку. Бо Акайо виховували самураї, він намагався в усьому їх наслідувати та копіювати, тож довге волосся – обов’язкове», – розповідає актор.
Крім зовнішнього образу, що одразу запам’ятовується, самурай Акайо ще й демонструє дива бойових вмінь та навичок. Тут сценарій і актор вже точно знайшли одне одного. «Так вийшло, що я завжди цікавився японською культурою, якісь речі були мені апріорі відомі заздалегідь. Плюс, готуючись до роботи в картині, я дивився азіатські фільми, слухав мелодику мови, копіював поставу. І заразом згадував все те, чому колись навчався в школі карате шотокан. Відновив всі удари, техніку, зв’язки рухів», – продовжує Сергій.
Герой Стрельникова говорить українською, але на японський манер, що додатково наповнює кадр східною естетикою.
На майданчику починається репетиція, ми спостерігаємо, як раз за разом Акайо гамселить головного символа українського народу в пах. Тобто, незважаючи на обіцянки, страждати Кобзареві таки доведеться. На відміну від продюсера, який відверто радіє тому факту, що свого часу остаточно не відмовив Роману Перфільєву та його дивній ідеї: «Я ж спочатку не хотів братися за цей проект. Подумав, ну які самураї і Шевченко? А потім ця думка мені засіла в голові й уже не давала спокійно спати. Шевченко й самураї. Шевченко й чорна комедія. Шевченко й бойовик. Такого ще не було. Ми маємо це зняти», – ділиться Юрій Мінзянов.
У гримерці ми застаємо актора Якова Ткаченка, якого вже восени побачимо в одній із ролей в фільмі номінантки на «Оскар» Агнешки Голланд «Ціна правди». А зараз його терзає ціла бригада фахівців з терзання. У прямому сенсі слова: для нової сцени сорочка героя Ткаченка має бути пошматована, забруднена та зношена, для досягнення такого ефекту одяг труть наждачкою просто на тілі актора. Ми не стали його надовго відволікати, але Яків встиг поділитися власним враженням від прочитаного сценарію «Тарас Шевченко. Перший самурай»: «Я взагалі люблю це поєднання – історичних особистостей із фентезі. Якщо Лінкольн сокирою рубав вампірів, то чому би Шевченку не взятися за самурайського меча?»
Наостанок ми не могли не поцікавитися, для якого саме епізоду творчій групі знадобилося прийняте непросте і відповідальне рішення – чиї груди знімати в кіно. В одному з епізодів Тарас Шевченко мало не захопився заїзжою японською жінкою. Але не переживайте, українська Марічка не дасть забрати в України наш сакральний символ.
Виробник комедійного фентезі-екшену про Шевченка - компанія «Крісті Фільм». Бюджет складатиме майже 31 мільйон гривень: 19,5 млн грн – від Міністерства культури України, 4,5 – продюсерські інвестиції, плюс нещодавно картина перемогла в конкурсі Держкіно і отримає дофінансування в розмірі 6,9 млн грн. За словами команди фільму, додаткові гроші знадобилися через значне збільшення кількості трюків і каскадерської роботи після доопрацювання сценарію.
Фото: Роман Орел, Катерина Городнича