Сьогодні, 22 березня, в український прокат виходить стрічка Дмитра Томашпольського «Ржака». Фільм-пародія покликаний висміяти персонажів і процеси у сучасній вітчизняній кіноіндустрії.

У центрі сюжету – режисер авторського кіно, якого під страхом смерті змушують зняти жанрову стрічку для широкого загалу. Після довгих катувань головний герой погоджується на нову команду, разом з якою намагається втілити в життя всі жахливі та принизливі пропозиції своїх нових «продюсерів».

У «Ржаці» відрефлексовано на всі теми, так чи інакше дотичні до українського кінопростору. Тут вам і творці, що вважають себе геніями артхаузного мистецтва і навіть під страхом страти не можуть уявити себе в ролі режисера масового кіно (хіба що маму, яка так пишається своїм надзвичайно талановитим сином, катують – тоді виходу немає). Тут і бидло-продюсери, які луплять режисера майже цілодобово, розстрілюють і руйнують все, що йому близьке, аби лише він зробив те, що їм потрібно. І тупуваті бездарні актори – перші ліпші, які потрапили на кастинг. І безпощадні члени експертної комісії, котрі не здатні проявити жодної позитивної емоції. І журналісти, які ставлять забагато незручних питань і яких дуже хочеться задушити прямо на місці.

Автор сценарію та режисер Дмитро Томашпольський не приховує, що у деяких героїв його фільму є конкретні прототипи, але наполягає, що в основному – це збірні комедійні образи, на які не можна ображатися.

Наскільки близьким до сучасної кіношної реальності є цей фільм, змогли оцінити представники української кіноспільноти, запрошені на спеціальний показ напередодні виходу стрічки в прокат.

«Детектор медіа» теж побував на показі й, користуючись нагодою, поговорив із Дмитром Томашпольським про тонку грань між пародією і правдою у «Ржаці», про вплив Рабле на творчість режисера та про перспективи заробітку в національному прокаті.

- Дмитре, вітаю з виходом у прокат. Давайте визначимося з жанром цієї стрічки, бо там надто багато драми, аби називати її чистою комедією.

- Це трагікомедія в чистому вигляді.

Якщо орієнтуватися на світову літературу, «Дон Кіхот» Сервантеса був пародією на лицарські романи, а тепер для нас це практично мелодрама, навіть трагедія. Чехов свою п’єсу «Чайка» підписав комедією, але яка ж це комедія. Справжня комедія і у Мольєра, і у Шекспіра (у кого завгодно в класиці) ніколи не буває пласкою, вона завжди багатошарова. Нічого більш трагічного, ніж фінал української комедії «За двома зайцями» Віктора Іванова, я ніколи не бачив: Проня Прокопівна у виконанні Маргарити Кринициної і монолог про папіроску – це не смішно, це дуже сумно.

Комедія – найдемократичніший жанр, бо в ній можна говорити все, і тобі за це нічого не буде, бо що взяти з комедії. У головного героя «Ржаки» могла би бути будь-яка інша професія - до кого завгодно можуть отак прийти і окупувати його особистість, змушувати робити те, чого він не хоче.  

- Ті, хто знаються на кінематографічних процесах нашої країни, впізнають в багатьох персонажах конкретних людей…

- Я одразу хочу поговорити з вами про сцену з журналісткою (режисер жорстоко вбиває кіножурналістку під час прес-конференції за запитання про бюджет – Авт).

- Я зараз не зовсім про це, але давайте (посміхається).

- Я все-таки хочу пояснити. Там дійсно є конкретний прототип – дуже відома кінокритик, і я фактично процитував її, бо був у шоці від того, що вона говорила і не забуду цього ніколи. Я вирішив не брати акторку такого ж віку, хоча мав схожу. «Святе місце пустим не буває», на зміну старшим критикам приходять нові, тому я взяв на цю роль молоду акторку. Вийшов збірний образ.

Але у фільмі знущання, насмішки, сарказм стосуються всіх ланок кінематографічного процесу. Я не міг оминути журналістів. А самим режисерам більше за інших дісталося. Я сам себе висміяв, у першу чергу.

- Скільки в цьому фільмі особисто для вас художнього вимислу й перебільшення, а скільки правди?

- Дуже багато правди, бо вся фантазія завжди заснована на правді. Я знаю, чому ви ставите це питання, відчуваю, що ви побачили, що це дуже особистий фільм. Не прийнято розповідати про такі інтимні речі, але я, як і головний герой, відчуваю свою провину в смерті моєї матері. Бо вона дуже за мене переживала. І ці переживання мами героя в алегоричному смислі так виглядають – люди, які вриваються в дім (це наші проблеми, сумніви, комплекси).

- Після перегляду є враження, що образ жінки взагалі для вас має якесь особливе значення. В команді головного героя – лише жінки, в команді антагоніста - теж. У фільмі це пояснюється тим, що вони хочуть почувати себе сильними і могутніми чоловіками. Є й інша сторона – дуже жорстоке ставлення до жінок. Мені здалося, що в деяких сценах насильство над жінками було невиправданим – наприклад, у випадку з секретаркою директора кіностудії. Що за цим стоїть?

- Традиції Франсуа Рабле. Фільм «Ржака» – дуже серйозна люмінесценція з західно-європейської комічної стилістики, я взяв звідти дуже багато. Чорний гумор, жартівливе насилля (бо ж ясно, що то не насправді) – обов’язкові атрибути.

Ми живемо в феодальній державі й виховані в патріархальній системі, а у Франції діти напам’ять вчать 13 главу «Гаргантюа і Пантагрюеля» про підтирку. Я хочу сказати, що сучасна Україна має орієнтуватися на західну культуру, в тому числі на західний стиль гумору, раблезіанство. І я це роблю все життя, всі мої фільми такі.

- Головних героїв катують, натхненно і довго, змушують їх робити те, чого вони не хочуть. А в кінці фільму катують уже вони, і теж безпощадно. Все циклічно. Замкнене коло («Замкненен коло» – назва артхаузної стрічки, яку мріє знімати головний герой «Ржаки» замість нав’язаної комедії – Авт). Чому так відбувається, чим ви це виправдовуєте?

- Ви самі все сказали щойно – зло народжує зло.

У нас немає інших висновків. Мені здається, добро має бути з кулаками – хочемо ми цього чи ні. Кулаки мають бути обов’язково, і лише в комедії це можна показати таким чином, в драмі такі сюжетні повороти виглядали би аморальними і призвели до засудження героя.

- Як довго ви працювали над сценарієм?

- Довго. Близько року. Він мінявся дуже багато разів.

- Глядач, який хоч трохи розбирається в авторському українському кіно, в головному герої очевидно побачить Мирослава Слабошпицького (український режисер, автор стрічки «Плем’я» - Авт). І він власне мав виконувати цю роль, коли ви заявляли про початок виробництва «Ржаки», але її виконав Олександр Мірошниченко. Що сталося?

- Так, я писав сценарій під Мирослава, він це знав. Я писав головного героя з нього, з себе і ще з декількох режисерів. Він читав цей сценарій, був головним кандидатом на цю роль. Але одночасно зі стартом зйомок він почав готуватися до своєї стрічки «Люксимбург», а коли Мирослав входить у кіно, до нього краще не підходити – він дуже серйозно ставиться до своєї роботи. А мені потрібен був актор, який повністю зануриться. І я знайшов Олександра Мірошниченка.

- Ви, до речі, всі троє чимось схожі.

- Так. це правда.

Між іншим, Олександр – драматург, театральний режисер, багато пише п’єс, які ставлять за кордоном. 22 березня відбудеться прем’єра однієї з його п’єс в Туреччині.

Я взагалі дуже пишаюся акторами в цьому фільмі – здається, ми відкрили декілька нових імен. Анастасія Євтушенко просто неймовірна, дивовижна, не можу від неї очей відірвати. Віктор Стороженко (знімається в серіалі «Куратори» каналу НЛО TV під псевдонімом Мартін Філдман – Авт.) – мені здається, це дуже цікавий артист, блискучий. І все це дебюти – перші великі ролі в кіно.

Із тих, хто має досвід – Олександр Ігнатуша, Сергій Дерев’янко, які виконали ролі продюсерів. Теж блискучо.

- «Ржака» – кіно про кіно для кіношників. Чи прийме цю стрічку широкий загал? На яку аудиторію ви взагалі сподіваєтеся?

- Ми зробили фестиваль одного фільму в Томашполі – невеличкому українському містечку, де 400 людей не просто не вийшли під час перегляду з зали, а сміялися в тих же місцях, де сьогодні реготали кіношники, а може навіть і більше. Ці люди залишалися розмовляти з нами після фільму і обговорювали його ще кілька днів. Після цього я перестав боятися, що широкий загал може його не зрозуміти.

Хоча в Києві так не буде, як в Томашполі.

- Добре, в Україні зрозуміють фільм, бо він показує наші реалії. Але ви демонстрували «Ржаку» в Африці. Які відгуки мали?

- Відмінні, показ пройшов дуже добре. У нас буде ще декілька показів закордоном.

- Наприклад?

- Не скажу, доки не буде підтверджень. У нас є попередні домовленості на кілька показів у Європі.

- На що ви розраховуєте в цифрах? Про які касові збори мрієте?

- Ви бачили стрічку, там є сцена, де режисер пояснює продюсерам, чому український фільм не може окупитися в прокаті. Ви теж маєте розуміти.

- Ми це давно зрозуміли, ще до вашого фільму (посміхається). Але я запитую не про окупність, а про ваші сподівання.

- Я можу вам сказати те ж саме, що головний герой – в Україні лише 160 кінотеатрів...

«Ржаку» покажуть у 55 кінотеатрах на першому тижні. Потім їх стане більше – от «Жовтень» приєднається після закінчення фестивалю Docudays UA. Крім того, до нас щодня додаються кінотеатри, сьогодні, наприклад, два кінотеатри з мережі «Мультиплекс» самі запропонували взяти наш фільм. Я не знаю, що тут спрацювало – реклама чи ще щось – але ми до них навіть не зверталися.

Справа в тому, що обговорення бокс-офісів і цільової аудиторії – поняття, що прийшло з телебачення. А кожна людина – це світ самі по собі, і говорити про вікові категорії або кількість глядачів – це трошки нацизм. Я ставлюся до людей інакше.

Не бокс-офісом і не фестивалями класу «А» вимірюється успіх фільму. Час усе покаже і розставить на свої місця. Деякі фільми живуть дуже довго.

Я не буду говорити цифру, на яку ми розраховуємо (хочеться бачити «Ржаку» в тій же ніші, що і стрічка «Припутні» Аркадія Непиталюка).Скажу тільки, що фільм «Пірати ХХ століття» Бориса Дурова зібрав протягом 3-4 тижнів величезний бокс-офіс і став касовим лідером, а стрічка Андрія Тарковського «Андрій Рубльов» ішов в одному київському кінотеатрі «Дружба» 20 років поспіль і зібрав більше.

Те, що я зараз говорю, будуть страшно критикувати. Це самовпевнено. Але мають бути фільми, що заробляють, і я дуже радий за своїх колег, за мультфільм «Викрадена принцеса», бо це недосяжний результат, це просто фантастично й нереально. Але мають бути й такі, які на роки.

***

Як розповіла «Детектору медіа» продюсерка стрічки Олена Дем’яненко, прокатом займається окремо створений дистриб’юторський відділ при кінокомпанії «Гагарін медіа», яка виробляла «Ржаку».

«У нас є 55 кінотеатрів, але кількість екранів більша, бо ми працюємо в основному з багатозальниками. Деякі кінотеатри досі не дали нам розпис, тобто ми зможемо говорити про кількість екранів після першого вікенду прокату», – пояснила вона.

Раніше творці планували вихід комедії в прокат на осінь 2017 року, але подію довелося перенести через велику кількість українських релізів, що регулярно виходять в національний прокат.

Комедію «Ржака» було створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно, яке виділило на виробництво 10 млн грн, що склало 50% від загального бюджету.

«Це певний рубікон – коли ми вже починаємо не просто знімати кіно, а кіно про українське кіно. У цьому фільмі автори піддали нищівному гумору всі ланки та департаменти кіноіндустрії, але мудро не зачепили лише Держкіно. Я подіваюся, це буде темою сиквелу. Тому попереджаю всіх глядачів: якщо ви не будете сміятися, ми точно профінансуємо другу частину», – жартував на спеціальному показі напередодні виходу в прокат голова Держкіно Пилип Іллєнко.

Національна прем’єра «Ржаки» відбулася в липні минулого року на Одеському міжнародному кінофестивалі. Світова прем’єра – восени 2017 року на Міжнародному кінофестивалі AFRIFF у Нігерії.

Фото: прес-служба «Гагарін медіа»