Людмила Горделадзе: Існує необхідність «підкласти ручки» під окремі українські фільми
Людмила Горделадзе: Існує необхідність «підкласти ручки» під окремі українські фільми
Нещодавно стало відомо, що українська компанія «Кіноман», що управляє кінотеатром «Жовтень», створила окремий підрозділ для промоції та розповсюдження українських національних фільмів – «Жовтень-прокат». Засновниця ТОВ «Кіноман», директорка кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе стала директоркою і новоствореної прокатної компанії.
На цьогорічному Зимовому ринку Одеського міжнародного кінофестивалю, що наразі триває в Києві, компанія презентує три стрічки, прокатом яких буде займатися: «Стрімголов» Марини Степанської (повторний показ заплановано на лютий 2018 року), «Іній» Шарунаса Бартаса (копродукція України, Литви, Франції та Польщі, вийде в прокат у березні наступного року) та «Зрадник» Марка Хаммонда й Валеріу Жєрєгі (україно-литовську стрічку буде показано на широких екранах у квітні 2018 року).
Напередодні презентації «Детектор медіа» поговорив із Людмилою Горделадзе про те, чому вона вирішила займатися прокатом фільмів та як можна допомогти українському кіно знайти свого глядача.
– Людмило Борисівно, чому ви вирішили створити прокатну компанію?
– Будь-яка дія складається з певних мотивів і аргументів. Мені здається, що є актуальна необхідність «підкласти ручки» під окремі українські фільми, які не зустрічаються, на жаль, зі своєю аудиторією. Думаю, ви розумієте, що ми в кінотеатрі «Жовтень» уміємо «підкласти ручки». Я захотіла передати свій досвід, розширити свою участь у хорошій справі – промотуванні українського кіно, бо вважаю його фактором суспільного життя, яким у свій час був увесь комплекс радянського кіно. Я працювала в ті часи, коли радянське кіно вміло бути брендом. Існували окремі системи випусків, проводилися певні заходи, тоді партія і влада звертали на це увагу.
Маючи такий досвід, хочеться його трансформувати, застосувати та якимось чином передати тим, хто буде далі цим займатися.
– Як довго ви йшли від ідеї до створення компанії?
– Ідея попрацювати над брендом українського кіно з’явилася в мене рік тому. Я – членкиня Експертної комісії при Держкіно, яка на пітчингах відбирає проекти для державного фінансування, а також приймає готові роботи. Переглядаючи готові роботи, я інколи розумію, що вони не дійдуть до свого глядача. Бо цей локатор кінопроцесу сформований та підлаштований під уже відомі форми, формати і продукти, якими живе світовий кінопрокат. Але я знаю, як розвивається європейський кінопрокат, як європейське кіно рухається до свого глядача. Я знаю, на які речі можна звернути увагу нашої галузі та попрацювати над створенням правильних, на мій погляд, дій і, очевидно, не лише дій, а й певного регулювання.
Я хочу взяти участь у розвитку ринку і покращенні якості та кількості того простору, яке українське кіно має займати в суспільстві.
– Який план дій маєте?
– Поки що ми експериментально взяли три різні стрічки, які мають проблеми з тим, щоб бути дуже затребуваними кінотеатрами. Ми розуміємо, що не заробимо на цьому. Якщо справа виявиться рентабельною – це вже буде щастя.
– Усі три стрічки, які ви взялися прокатувати – «Стрімголов», «Зрадник», «Іній» – є продуктом продакшну «Інсайтмедіа», що виступав одним із виробників кожного з цих фільмів. Чи йдеться про постійне партнерство з цією компанією?
– Подивимося. Якщо ми доб’ємося успіху для цих фільмів… Я й сама не хочу вступати в якісь стосунки з продюсерськими компаніями, щось обіцяти. Я не чарівник. Я можу створити особливі умови в кінотеатрі «Жовтень», але не в мережі. Мережу потрібно правильно мотивувати, аби ці фільми були вдало розписані, і щоб, у той же час, кінотеатри не мучилися, наприклад, від стрічки «Іній», а теж отримували задоволення від показів.
Але головне для українського кінопрокату – розвиток кіномережі. Має бути більше кінотеатрів – тоді буде більше простору для українського кіно, і не лише для нього.
– За останній час в Україні розпочали роботу дві кінопрокатні компанії – «Своє кіно» та Kinove. Одна з них виявилася успішною, інша – менш успішною. У чому ви бачите найбільшу складність цього бізнесу?
– Це ризикований бізнес у цілому. Ті компанії, що працюють за договорами з мейджором, не ризикують. Вони працюють за певний відсоток, і все, що заробляють, дістається їм. Збитки може терпіти правовласник. А ті компанії, що купують права на свій страх і ризик, безумовно, можуть постраждати дуже серйозно. Це один із ризикованих бізнесів у світі, і ним можуть займатися, на мою думку, лише дуже досвідчені люди.
Я не можу аналізувати або критикувати інші компанії. Але можу сказати, що одна з тих, які ви назвали, не зовсім нова – вона поміняла назву або стосунки з керівництвом, але там працюють дуже досвідчені люди (мова про «Своє кіно», менеджмент якого раніше працював у Top Film Distribution. – ДМ). А інша компанія – зовсім новачок, у новачків часто бувають негаразди. Я думаю, що в них усе вийде надалі.
– Днями Національна рада з питань телебачення і радіомовлення ініціювала зустріч із кінопрокатниками у Держкіно. На цій зустрічі чиновники закликали не утискати показ української стрічки «Кіборги» після виходу в прокат чергового епізоду «Зоряних війн», навіть нагадували про квоту в 15% для національних фільмів у кінотеатрах. Що ви думаєте про цю ситуацію?
– Я була на цій зустрічі. У мене є претензія до Нацради, до телебачення. Якщо воно хоче допомогти українському кіно досягти правильних взаємин із аудиторією, то має запропонувати свій ефір для промотування, реклами. Нехай дадуть час, поділяться ним.
У новому законі було прописано, що кінорекламу треба прирівняти до соціальної, і ця норма не пройшла. Телебачення отримує велику фінансову підтримку для серіалів, воно зобов’язане надати час для просування українського кіно в кінотеатри. Як цього досягти, я не знаю, будемо про це говорити, але має бути система. Без телебачення промо українського кіно – неефективне. Недостатньо реклами в самих кінотеатрах, поліграфії, радіо (що взагалі можна говорити про кіно по радіо?) тощо.
– На вашу думку, хто в трикутнику «продюсер-дистриб’ютор-кінотеатр» перебуває в більш вигідній позиції?
– Кінотеатри точно не в найкращій позиції – вони платять шалені гроші за кожен квадратний метр свого приміщення. Ці кошти мають повернутися за рахунок показів. Тому в кінотеатрів дуже багато проблем – ніхто не допомагає розвиватися, банківські кредити не дають. Є ентузіасти, які ризикують і розвивають мережі, але вони хочуть повернення інвестицій, а повернення інвестицій у великому кінотеатрі потребує не трьох років, а семи. До кінотеатрів треба ставитися з повагою – вони не тому не беруть українське кіно, бо погані, а тому, що це нерентабельно. Має бути система державних заходів, аби кінотеатр хоча би покривав збитки.
Наразі запроваджено пільгу на ПДВ. Якщо хтось думає, що ми на цьому заробимо, це – неправда. Половина пільги йде дистриб’ютору. Ще частину маємо сплатити за спеціальною формулою оподаткування через наявність доходів, що не мають пільги, наприклад, за буфет і інші речі. У кращому випадку залишиться 5% економії. А скільки в нас буде при цьому перевірок?
Ми, звісно, вдячні й за це, бо це частина підтримки. Але не можна вважати, що держава нас ощасливила. Держава має вживати заходів, аби підтримати кіно театральну мережу та її розвиток.
Фото: Фейсбук-сторінка Людмили Горделадзе