31 липня в Старобільську Луганської області розпочалися зйомки фільму за романом українського письменника Сергія Жадана «Ворошиловград».

Команда проекту на чолі з режисером Ярославом Лодигіним готувалася до цього дня близько шести років. Не дивлячись на те, що режисер - дебютант у повному метрі, йому вдалося зібрати навколо себе потужну команду кіномитців: над проектом працюють оператор Сергій Михальчук («Коханець», «Мамай», «Поводир» та інші), first AD (другий режисер) Олексій Смоляр («Землетрус», «Захисники», «Кома» та інші), художник-постановник Влад Одуденко («Плем’я», «Поводир» та інші) тощо.

Але зйомок чекали не лише творці фільму і прихильники книги Жадана, але й старобільчани. Очевидно, що кіно – це найбільша подія останніх років, яка сталася в цьому маленькому містечку. За словами знімальної групи, влада та мешканці охоче сприяють процесу. Крім того, багато хто зі старобільчан залучені до створення фільму – грають у масовці, організовують кетеринг на майданчику, надають транспортні послуги тощо.

За перший тиждень зйомок творча команда, здається, відчуває себе тут як удома. Не дивлячись на шалену спеку, проживання в гуртожитку старобільського медучилища та інші дрібні труднощі, усі працюють з ентузіазмом і за планом. Розваг на майданчику чимало – скуплене в усьому Старобільську морозиво, вівчарка Грейсі, що бездоганно, за словами продюсерів, виконує роль Пахмутової (собаки Каті), актори, які розважають жартами присутніх у перерві між зйомками, та купання в річці після закінчення робочої зміни.

Продюсер фільму Володимир Яценко (LimeLite) розповів, що команда намагатиметься змінити уявлення українців про Донбас, покаже його світлим:

- Згадайте «Біле сонце пустелі». Це ж дуже сумна історія, Верещагін загинув, але при цьому ця історія світла, у ній багато смішних моментів. У нашій стрічці теж буде багато іронії, багато сміху. У нас є денний стан, коли все добре й сонячно, і нічний стан – коли місто засинає й просинається мафія. Подивимося, як це спрацює.

Усі сцени, які ми знімаємо, дуже душевні, нам вони подобаються. Але фільм - живий організм, він росте, побачимо, що буде далі. 

Ми розуміємо, що отримаємо багато негативних відгуків, що всі «жаданознавці» будуть нас гнобити, але ми готові до цього. 

- Робоча назва «Ворошиловград» залишиться чи ви будете її змінювати?

- Ми працюємо над назвою, адже об’єктивно розуміємо, що для молоді назва «Ворошиловград» має радянський присмак. Наразі ми думаємо, яка назва змогла би відобразити суть стрічки і, звісно, ми залишимо нагадування «За романом Сергія Жадана "Ворошиловград"».

- Які є варіанти?

- Їх уже занадто багато, але я не розповім, які.

Головною локацією на зйомках, звісно, є заправка, де живуть головні герої. Її спеціально було побудовано з нуля. Власник землі навіть сплутав локацію зі справжньою заправкою, не обійшлося без скандалу, але Ярослав Лодигін вважає, що це найбільший комплімент художнику-постановнику Владу Одуденку та його команді.

У Фейсбуці на офіційній сторінці проекту вже тиждень точаться дискусії, чи саме такий вигляд має заправка в романі Жадана, чи не забагато там зелені, чи не занадто нові літери у слові «Бензин» тощо.

Усе, як в романі: поруч із заправкою - телевізійна вежа

Ще однією важливою локаціює є вагончик Кочі - здається, у книзі він був більш скромним за розмірами. Режисер розповів, що це місце ще не готове для зйомок повністю. Направду, дісталися ми вагончика напівлегально, отже наш читач побачить його першим.

Вагончик Кочі (ексклюзив)

За перші чотири робочі зміни було знято сцену подорожі Германа в старому «ікарусі», знайомство з Катею та Пахмутовою, сцену побиття Кочі на заправці й перший конфлікт із місцевими бандитами, сцену зустрічі Германа з Ольгою (в її офісі та в парку).

Місце зустрічі Германа та Ольги (Старобільський парк)

Про враження від перших знімальних днів «Детектор медіа» розпитав режисера Ярослава Лодигіна:

- Я дуже задоволений тим, як розпочалися зйомки. За три перших дні ми зняли три різних епізоди як три різних фільми – один ліричний, другий – дуже динамічний, важкий, третій -сьогоднішня сцена, де починає вимальовуватися певний жанр - істерн, проступає основний конфлікт. Усі три сцени дуже різні, але ми відразу відчули, що є певне єдність.

Навіть написавши сценарій, ти ніколи не знаєш до кінця, що буде на зйомках. Ми весь час тримаємо творчу шпаринку непередбачуваності відчиненою. Ми дозволяємо статися всьому новому, що приходить під час зйомки, якщо воно сильніше того, що ми задумували.

Учора в мене було відчуття, що ми знімаємо якесь неправильне радянське кіно, картинка виходить такою, ще й місце диктує свої правила. Але сьогодні це відчуття зникло. Сьогодні ми знімали істерн.

- Яке обладнання використовуєте?

- Ми знімаємо на камеру ALEXA, формат 2,35:1 дає нам такий вестернівський кадр – вузький і довгий, який дозволяє нам гратися з небом, з ракурсами. У зйомках також задіяні квадрокоптери, будемо дивувати, бо мені здається, так цю землю ще ніхто не знімав.

- Чи є у вас щось спільне з головним героєм?

- Багато чого (тому я й захопився цим романом) – той самий університет, той саий факультет, на четвертій сторінці роману Герман проїжджає біля мого будинку.

Я задумувався, чи вчинив би так, як він, чи залишився би в рідному місті. Коли приїжджаєш у Старобільськ, то нізащо не хочеш тут залишатися, а потім проходить кілька днів і ти розумієш, що все дуже непогано. Повертаєшся до Києва, а хочеться в Старобільськ. Улітку тут чудово – річка, тарзанка, сонечко. А взимку видно простір.

- Ярославе, що будете робити із назвою?

- Чекатимемо сигналу з космосу, і назва прийде. Хоча завжди є варіанти, є і ймовірність, що назва залишиться такою, як зараз.

- Чи усвідомлюєте ви ту відповідальність, яка лягла на ваші плечі? Адже роман – один із найулюбленіших серед українців. Чи не страшно вам, що фільм може вийти не таким успішним, як усі сподіваються?

- Якщо фільм провалиться в прокаті, ніхто не помре, сподіваюся. І роман не стане гіршим від цього, у будь-якому разі продаж книг навіть збільшиться. Але після трьох знімальних днів я впевнений, що фільм вийде якісним.

Ярослав Лодигін, Олексій Смоляр

First AD (другий режисер) Олексій Смоляр у перерві між дублями

За словами режисера, до кастингу було залучено близько шести тисяч акторів, серед них були й професійні, й аматори. Відбір тривав майже вісім місяців.

Виконавця головної ролі (напевне, наймолодшого актора на знімальному майданчику) Олега Москаленка називають тут не інакше, як Герман Сергійович. Актор зізнається, що прочитав роман «Ворошиловград» із задоволенням і впізнає в собі Германа. 

Олег Москаленко, Володимир Ямненко, Ярослав Лодигін

- Олеже, як вдалося стати тим єдиним із майже 150 людей, які претендували на роль Германа? Важко було на пробах?

- Ні, не важко. Щоправда, я ходив на проби п’ять разів. І на п’ятий раз уже сказав собі, що це буде востаннє, після нього мене й затвердили.

- Роман читали?

- Прочитав до того, як запросили на проби.

- Ваш герой близький вам, зрозумілий?

- Коли ти читаєш якийсь матеріал, само собою порівнюєш себе з героєм, якого тобі потрібно зіграти. У будь-якому разі ти шукаєш точки дотику, аналізуєш, що близько тобі, а що ні. Це відбувається на підсвідомому рівні. 

У чомусь я на Германа дуже схожий. Я теж поїхав би рятувати бізнес брата, і залишився доти, доки не вирішив би проблему. Я ніколи не здаюся, доки не владнаю якусь справу.

- Є в сценарії найцікавіші для вас сцени?

- Усі цікаві. Усі важкі. Немає легких сцен, навіть просто пройтися в кадрі – іноді буває нелегко. Ми так довго вчора знімали проходку – потрібно все чітко виставити, аби була взаємодія з оператором, аби не збитися, не зважати на спеку.

- Розкажіть про роботу з режисером.

- Ярослав довіряє акторам, щось пропонує він, щось пропонуємо ми. Це спільна робота, робота команди.

Я для себе відповів на питання, чому зйомки проходять саме тут, а не десь під Києвом – бо тут немає на що відволікатися. І ти постійно, цілодобово зайнятий своєю роллю, всі занурені в процес. У Києві відзнявся, прийшов додому, і треба вирішувати якісь проблеми, вигулювати собаку, годувати котів. А тут у тебе – ось, життя. І ти з нього нікуди не виходиш.

- В українській кіноіндустрії є думка, що на ринку не вистачає акторів, які би гармонійно розмовляли українською в кадрі. Герман україномовний. Ви відчуваєте себе впевнено?

- Звісно, є проблема, якщо актор просто завчає український текст, або (що гірше) перекладає його під час сцени. Але я вільно розмовляю українською. І суржиком теж (посміхається). Я з Черкаської області, вчився у Львові.

- То хто: Катя чи Оля?

- Кожна дівчина, яку зустрічає Герман на своєму шляху, дає йому поштовх уперед, чомусь навчає. Вони абсолютно різні. Катя – трамплін для нього, допомагає побачити те, чого він не бачив до цього, але Герман усвідомлює, що вона ще маленька дівчинка. Із Ольгою інша ситуація – вона йому більш близька.

- Ви знайшли спільну мову з Русланою Хазіповою, виконавицею ролі Ольги, на репетиціях?

- Так, Руся класна, дуже гарна партнерка. Ми були знайомі до зйомок, уперше зустрілися колись на «Гоголь фесті».

Сергій Михальчук, Ярослав Лодигін, Олег Москаленко

А от Володимир Ямненко (Коча) зізнався, що до ролі не готувався, роман до початку зйомок не читав, і робота видається йому легкою.

- «Ворошиловград» я не читав. Навіщо? Усе має бути новим. До того ж, усе не перечитаєш, я й сам пишу сценарії…

- Із огляду на це, чи намагаєтеся ви щось своє додати до сценарію «Ворошиловграда», пропонуєте режисерові своє бачення сцен?

- Я завжди прагну цього, але для мене режисер залишається єдиним художником на майданчику, він – головний, усі інші мають лише допомагати, працювати як фарби. Тільки режисер приймає рішення - тоді виходить справжнє кіно. Ще має бути гарна картинка, бо кіно – це рух і буква, якщо їх правильно поєднати, то все вийде.

Коли Ярослав розповів свої чітко сформульовані ідеї, мені було дуже цікаво. Крім того, наш оператор - геній сучасного українського кінематографу (і це кожен може підтвердити). Звісно, це кіно має відбутися. Ми всі на це сподіваємося.

- Тобто ви швидко погодилися на роль?

- Коли режисер завалює тебе суцільними перевагами цієї роботи, як тут відмовишся? Якби ми зустрілися й він якось вагався, я би з ним одразу попрощався.

Володимир Ямненко

- Вам близький ваш герой? Ви його розумієте?

- Це все дурниці. Як може бути близьким Річард ІІІ чи ще хтось? Звісно, не близький, але я знаю таких людей, спілкуюся з ними, мене щодня оточують подібні герої. У мене немає нічого спільного із людиною, яка не може дати собі раду в цьому житті. Я не думаю, що Коча має якусь індивідуальність, він просто безхатченко, який колись боровся за справедливість, був авторитетом у цьому місті, саме завдяки дитячій, юнацькій мужності. Але тепер прийшли зовсім інші люди, які правлять, і їм плювати, за що ти борешся, вони тебе просто прибирають, щоб не заважав. З моїм героєм відбувається те ж саме: колись він боровся і сподівався на щось краще, а потім щось трапилося, він зрозумів, що в певний момент у минулому обрав не ту дорогу, а наважитися щось змінити не може. Коча живе на заправці та пливе за течією. Хоча в ньому все одно не гасне чоловічий тестостерон, і він бере участь у вирішенні проблем головного героя.

- Чи є в цьому сценарії найбільш цікаві для вас сцени, на які ви чекаєте?

- Ні. Є роль, завжди цікаво працювати над нею повністю, коли є перспектива. Ярослав розбирав із нами кожну роль, проговорював її розвиток. Бо так і має бути: актор заходить до кадру одним, а виходить іншим.

Георгій Поволоцький (Травмований), навпаки, готувався до ролі дуже ретельно. Йому, наприклад, довелося відновити навики кермування авто з механічною коробкою передач, гри в футбол, звикнути до носіння вусів.

- У мене сьогодні перший знімальний день, але мені все подобається – матеріал, група, місце. Я не читав роман Сергія Жадана до того, бо не дуже цікавлюся сучасною літературою, навіть на всю несучасну часу не вистачає. Але коли я дізнався про цей проект, прочитав роман, і він мені сподобався.

- Ярослав Лодигін довго мучив акторів репетиціями. Ми знаємо, що для деяких це був незвичний досвід.

- Так, було таке. Мені це далося простіше – я знімався і в Польщі, і в Німеччині, і в Єгипті, і вважаю, що саме так і потрібно знімати кіно. Звісно, не завжди є на це час, але ми знаходили, аби детально обговорити з режисером усі моменти.

Із серіалами теж потрібно так працювати, але якщо ми говоримо про повноцінне прокатне кіно – це правильно, це загальноєвропейський і світовий підхід до зйомок: перед тим, як щось зняти, треба в будь-якому разі розібрати, що це за персонажі, чим вони живуть, і як саме режисер це бачить.

Тому все правильно, все чудово.

- Вам довелося вчитися кермувати старою «волгою»?

- Так. У мене американське авто з автоматичною коробкою передач. Коли мене посадили у «волгу», перше враження було, що мене за щось покарали (сміється). Але ми справилися. Це теж правильно: якщо ми носимо в кіно обладунки, потрібно, аби актор хоча би два дні в них походив, якщо я знімаюся у вусах, я маю в них покурити, поїсти, поговорити тощо. Якщо я їжджу на «волзі», маю знати усі її примхи й тонкощі.

Червона «волга»

- Кажуть, вас також учили грати у футбол.

- Так, змушували. Більше того, я, як людина не дуже спортивна, потягнув зв’язки. І ходив із палицею по локації. Але тепер я розумію, де й що в Травмованого болить, і це допомагає вживатися в роль.

- Ваш герой доволі похмурий і суворий. Приходить, вирішує проблему, йде далі у своїх справах. У вас є якісь спільні риси з Травмованим?

- Ми, актори, «петрушки бездуховні». Мій герой не має відповідати моєму внутрішньому світу, важливо – ужитися в образ, і байдуже, який він. Особисто я – надто товариський, завжди багато розмовляю. Хоча насправді відпочиваю тільки тоді, коли забиваюся в куток і мовчу. Медитація, рибалка – це мій відпочинок.

Травмований такий похмурий через певну історію. У людини було майбутнє, яке закінчилося через травму, він став кращим автослюсарем, але розуміє, що, скоріше за все, його справу заберуть, і він залишиться ні з чим.

Володимир Ямненко, Георгій Поволоцький, Олег Москаленко 

Поява на знімальному майданчику акторки театру ДАХ та учасниці гурту Dakh Daughters Руслани Хазіпової, що виконує головну жіночу роль у фільмі, одразу пожвавлює знімальний процес. Члени команди жартують, що тут кожен хоче взяти Руслану заміж. 

Руслана Хазіпова

- Я почала читати роман уже під час того, як запропонували пройти на проби. Приходила близько чотирьох разів, було неважко, а приємно. Ми знайомі з Яріком років десять, і це найбільший комплімент – коли режисер сміється під час проб.

Із часом ця роль стала близькою для мене. Це спрощена модель мого життєвого шляху.

- Як готувалися? Чи вміли їздити на скутері?

- Я вміла їздити на скутері, хоча мені все-таки влаштували іспит. Щодо підготовки до ролі: це неможливо підготувати, ти вагітний цим постійно, не можна сьогодні бути вагітним, а завтра скинути (хоча якщо актору треба, то, звісно, можна), якщо ти вже в цьому процесі – уже все.

- Чи є сцена, якої ви чекаєте найбільше?

- Я думаю, усі найбільше бажають оголених сцен, їх буде дві. Але я завжди чекаю на процес, це для мене момент дива, коли всіх об’єднує спільна мета й любов одне до одного. Немає якогось секрету, як це зробити, це має бути щиро і від серця.

- Продюсери розповіли, що попросили Сергія Жадана підсилити сюжетну лінію Ольги, збільшити її присутність у житті головного героя, коли зрозуміли, що її роль будете виконувати ви. Вам це лестить?

- Я думаю, що це абсолютно нормальний процес. І прекрасно, що є така пластична команда. Мені подобається, що Ярік бере від нас, а не завчасно знає, як саме має бути.

- Ярослав – дебютант у повному метрі, але всі на майданчику довіряють йому на 100%. Як ви думаєте, чому?

- Кожен тут харизматичний і кожен дає право сказати. Це дуже важливо в побудові новітнього суспільства: дати право на помилку, на емоцію, на все.

- Чи симпатичний вам герой Германа?

- Так. Своєю розгубленістю.

- Але він стає сильнішим.

- Ну от. І Ольга його в цьому допомагає.

Олексій Смоляр, Павло Шевчук, Руслана Хазіпова

Продюсери та режисер зізналися, які з ключових сцен роману «Ворошиловград» не ввійдуть до фільму, але ми уникнемо спойлерів та збережемо інтригу, аби читачеві було цікавіше дивитися стрічку в кінотеатрі.

Фотограф проекту Павло Шевчук, продюсерка Олександра Костіна

Володимир Яценко, Олексій Смоляр

Обідня перерва

Краєзнавчий музей, у якому розташувався офіс Ольги

Не дивлячись на те, що Старобільськ опинився в епіцентрі кінематографічних подій, він залишається тихим і спокійним, навіть певною мірою сонним – і вдень, і вночі.

Парк культури та відпочинку в Старобільську

Луганський національний університет імені Т.Г.Шевченка 

Пам’ятник Остапу Бендеру. Старобільск вважається прообразом вигаданого міста Старгород, де починається дія роману «Дванадцять стільців» Ільфа й Петрова

Річка Айдар

Команда «Ворошиловграда» збирається влаштувати в Старобільську концерт на День незалежності, у якому будуть задіяні члени знімальної групи: наприклад, Георгій Поволоцький грає блюз, Євгенія Муц (Катя) співає, виступлять також Олексій Горбунов (пастор) та група «Грусть пілота», Ярослав Лодигін збирається бути ведучим події.

Зйомки в Старобільску розраховані на 33 робочі зміни, завершаться в кінці серпня. Після невеликої перерви команда продовжить свою роботу в Києві. Там заплановані зйомки сцен у комунальній квартирі, в якій, за сценарієм, жив Герман із другом Льоліком. Локацію вже знайдено. Під Києвом зніматимуть також нічні та масові сцени, бо Старобільск технічно й економічно обмежений для таких зйомок.

Нагадаємо, що, за прогнозами творчої команди, стрічка за романом «Ворошиловград» вийде в широкий прокат восени 2018 року. Фільм також планують показати на Канському, Берлінському та інших кінофестивалях класу А.

Як писав «Детектор медіа», у стрічки вже є дистриб’ютор (компанія MMD) і кілька генеральних партнерів – канал «Україна» та мобільний оператор «Київстар».

Детальніше про те, як тривала підготовка до зйомок та яким буде фільм, у прямій мові письменника та автора сценарію Сергія Жадана, режисера Ярослава Лодигіна та продюсера Володимира Яценка – читайте тут.

Нагадаємо, у 2016 році проект фільму «Ворошиловград» переміг у Дев’ятому пітчингу Держкіно, набравши найбільшу кількість балів серед усіх проектів – 43.

2 грудня 2016 року українська компанія Limelite, швейцарська Film Brut і Держкіно України уклали контракт на виробництво повнометражного ігрового фільму «Ворошиловград». Бюджет стрічки складає 30,98 млн грн (1 млн 100 тисяч євро), половину із цих коштів (15,49 млн грн) надає Держкіно.

Фото: Лілія Зінченко