Валентин Васянович: Робота над «Рівнем чорного» нагадувала блукання в темряві
Валентин Васянович: Робота над «Рівнем чорного» нагадувала блукання в темряві
«Рівень чорного» – один із двох українських фільмів, який увійшов одразу до двох конкурсних програм 8-го Одеського міжнародного кінофестивалю (ОМКФ) – національної та міжнародної – і відразу став одним із фаворитів серед глядачів та кінокритиків.
За сюжетом, головний герой стрічки – похмурий фотограф Костя – напередодні власного 50-річчя втрачає все, що було для нього важливим: батька, кохану дівчину, кота і, вочевидь, будь-який сенс свого існування. Тепер йому доведеться прийняти рішення – зневіритися чи дертися вгору й жити далі.
Фільм побудовано з 35 німих сцен, що поволі розповідають про роботу, захоплення та особисте життя героя. Та лише побачивши передостанню сцену, яка є кульмінаційною, глядач складає історію як пазл, розуміє, що і чому хотів сказати автор.
Головну роль у стрічці «Рівень чорного» виконав київський фотограф Костянтин Мохнач. Режисер Валентин Васянович зізнався, що довго спостерігав за своїм давнім другом Костею, знімав певні епізоди з його робочого і особистого життя, перезнімав їх за допомогою акторів, знаходив нові ідеї, і лише через деякий час, коли відеоматеріалу вистачало вже на половину фільму, зрозумів, про що буде ця робота.
Роль батька головного героя виконав батько Костянтина Мохнача, а роль коханої дівчини – українська акторка Катерина Молчанова («Моя бабуся Фанні Каплан», «Довгі хвилі», «Чудо за розкладом» тощо).
Стрічка «Рівень чорного» вийде в український кінопрокат 31 серпня цього року. Дистриб’ютор – компанія «Артхаус Трафік».
Що означає назва фільму, чому режисер вирішив працювати над ним без сценарію, чи не боявся створювати німу стрічку та що думає про головного героя – далі у прямій мові Валентина Васяновича:
Рівень чорного – це технічний термін налаштування фотоапарата, відеокамери, телевізора. Залежно від того, яке значення має цей рівень, картинка є або чорною-чорною, або сірою, або світлою. Оскільки я оператор і фотограф, мені цей термін близький. Я думаю, він відображає суть мого фільму.
Я знімав цей фільм без сценарію. І це був важкий експеримент. Я не знав, яким він вийде і чи вийде взагалі, тому робота була вкрай емоційною, напруженою, мене це дуже надихало і давало всю необхідно палітру відчуттів від зйомок. Я просто їздив за Костянтином і знімав прев’ю-репортажі, на основі яких потім будував фільм. Я мав внутрішню потребу знімати і не мав жодного плану або ідей. Це важко, бо ти знімаєш гарну сцену, але це просто окрема сцена, і ти не розумієш, чи буде друга, третя. Ти отримуєш ейфорію на три дні, а потім просто падаєш і вимушений знову вибиратися з цієї безодні. Я зрозумів, про що цей фільм, коли вже відзняв половину. Тільки тоді почала з’являтися структура і мета. Робота над «Рівнем чорного» нагадувала блукання в темряві, і мені це дуже подобалося.
Я не використовував стилістику документального кіно, але використовував прийом документального дослідження (research): вивчав персонажа, знімав його на відео, а потім писав детальний сценарій сцени і перезнімав її вже з акторами. Майже всі кадри так зроблені. На одному зі своїх майстер-класів я показував документальні фрагменти і те, що з них вийшло в результаті.
Я усвідомлював, що німе кіно – це виклик. А для мене виклик – це завжди добре, він тримає в тонусі. Крім того, Костянтин – фотограф, і до цього ніколи в житті не знімався в кіно, тому я був вимушений знімати без діалогів, бо для мене діалог з непрофесійним актором – це непідйомна вага. Буває так, що людина пластична, органічна на екрані завдяки своїм внутрішнім історіям, але якщо з неї вичавити текст, усе стає набагато гірше. Тому це вимушене обмеження, і мені було цікаво перемогти ці обставини, переламати. Але в будь-якому разі візуальна частина фільму для мене завжди на першому місці.
Найважчою сценою для мене була та, де Костя катає батька на інвалідному візку, підвішеному за дерева, як на гойдалці. Вона була дуже технологічно складною, ми робили декілька технічних репетицій на базі у постановників, а коли прийшли на локацію на Русанівку на березі Дніпра, шість годин налаштовували цю сцену. Я думав, що вже нічого не вийде, боявся, що батько впаде, відчепиться, хоча за кадром були два каскадери. І вже вночі змогли відзняти вдалий дубль. Остання сцена, де головний герой лізе на велику стіну, теж була небезпечною. Але Костя був зі страховкою, яку ми прибрали з кадра під час постпродакшну, я би не дозволив йому дертися вгору без жодних засобів безпеки.
Я 15 років знімав рекламу для глянцевих журналів, і не згоден, що фотографи – примітивні люди, котрі не думають про сенс життя. Ті фотографи, з якими я спілкуюся, – успішні, глибокі, вони переживають, рефлексують.
Я розумію, що «Рівень чорного» важко дивитися глядачеві, який не звик до таких фільмів, але я відчував його саме так і не міг по-іншому. Я теж не так давно полюбив подібне кіно, до цього просто треба дійти. Мої попередні фільми – «Звичайна справа» і «Креденс» – глядацькі, «Рівень чорного» – трохи інший.
Цей фільм – про втрату близьких людей, оточення, в якому ти все життя жив. А ще він про те, що потрібно йти далі – й усе буде гаразд. Фінал міг бути іншим. За однією з моїх задумок, Костя мав упасти зі стіни, на яку залазив у фінальному кадрі. Але я вирішив його не вбивати.
Знімати за підтримки Держкіно і без – геть різні досвіди. Я відмовився від фінансової підтримки держави, коли працював над «Рівнем чорного», бо отримання таких помітних грошей змусило би мене показати їх на екрані. По-перше, це могло вплинути на зміну стилістики посеред фільму. З іншого боку, я був би вимушений розвивати цю історію далі, і, можливо, вона вийшла би іншою. Можливо, потужнішою, я не знаю. Бюджет цієї стрічки – $10 тис., враховуючи те, що більшість людей працювали над нею безкоштовно.
***
На прес-конференції з нагоди прем’єри стрічки «Рівень чорного» програмний консультант ОМКФ Алік Шпилюк зазначив, що Валентин Васянович – єдиний у світі режисер, усі повнометражні фільми якого брали участь і отримували призи на Одеському міжнародному кінофестивалі: «Звичайна справа» отримала приз FIPRESCI на третьому ОМКФ, «Креденс» – на четвертому, а документальна стрічка «Присмерк» здобула статуетку «Золотий дюк» як найкращий національний фільм на п’ятому ОМКФ. Цього року режисер вчергове отримав приз FIPRESCI - за «Рівень чорного».
Фото: ОМКФ