І тоді вони знайдуть (принаймні, в небюджетних пакетах «Волі») у списку з півтори сотні каналів аж чотири кримських. ATR, як вони себе називають, «перший кримськотатарський телеканал», «UA: Крим», супутниковий канал як частина Суспільного мовника, дитячий Lale (філія ATR) та Чорноморську телерадіокомпанію.

Усі вони — або приватні, як ATR та Lale, «Чорноморка» чи, як «UA: Крим», входять до Суспільного телебачення. Тож, з одного боку, експерти, які лають Мінінформполітики, мають рацію, адже держава не має жодного стосунку до згаданих ресурсів. Програма «Крим. Реалії» з ведучим Олександром Янковським, що її регулярно транслюють на каналах «UA: Крим», ТРК «Чорноморка», «Еспресо TV» та «Настоящее время», теж створюється зусиллями журналістів «Радіо Свобода» й не входить у царину інтересів держави Україна. Та позаяк у нас уже практично немає державного телебачення, за винятком комунальних телеканалів на кшталт ТРК «Київ», невтручання держави в редакційну політику на кримських телересурсах можна лише вітати. Звісно, поки вони не порушують українського законодавства.

Три з них ыз початком окупації Криму переїхали до Києва. І не можна сказати, що «Чорноморка» та ATR-Lale розчинилися в нескінченному морі українських телеканалів. Усі вони мають власне обличчя, а головне — аудиторію. Якщо коротко, то це мовники для Криму й про Крим. Хоча, скажімо, «Чорноморка» тяжіє більше до загальнонаціональної тематики, цілком професійно конкуруючи з телеканалами, що позиціюють себе так офіційно. Принаймні, на рівні ведучих та експертів. Приміром, авторові цих рядків відкрилася істина в програмі «Важливо PRO», коли до ведучого Дениса Зепсена прийшов директор ДП «Інвестиційно-інноваційний центр» Олександр Коломійцев. Усе просто — ця людина людськими словами розповіла, що таке індустріальний парк і чому його створюють у Павлограді. Це, звісно, можна розцінювати як піар команди Валентина Різниченка, голови Дніпропетровської ОДА, але з пісні слова не викинеш — до цього мої знання про індустріальний парк дорівнювали нулю. Щоправда, говорячи про систему грантів для малого та середнього бізнесу в області, пан Коломійцев ужив слово «гранд», що дуже різало слух внутрішньому філологові автора, але цей огріх можна й подарувати людині, що справді вболіває за свою справу.

На «Чорноморці» взагалі дуже сильний саме соціальний блок. «Відкрита студія», «Проект Янковського», того самого, що веде «Крим. Реалії» на «Радіо Свобода», «Сила права», «Експертна думка» — всі вони спрямовані на те, щоб допомогти глядачеві зорієнтуватися в морі соціальних проблем і подолати їх.

Скажімо, в одній із програм «Відкрита студія» 9 червня ведуча Андріана Мартинів розмовляла з координатором дитячої прямої лінії міжнародного проекту La Strada Альоною Кривуляк. Можна скільки завгодно закидати «грантожерство» подібним організаціям, але, послухавши цю програму, де говорилося про те, що діти реально телефонують на цю лінію, бо їм більше немає з ким поділитися своїми проблемами, бажання викривати міжнародні організації, створені задля захисту найбільш уразливих верств соціуму, зникає.

Про те, що «Чорноморка» вважає своєю аудиторією саме кримців, тобто мешканців окупованої території, свідчить регулярний показ соціального ролика від фонду «Відкрита політика», де в найменших деталях розповідають, як випускники кримських шкіл можуть вступити до українських вишів. Канал «UA: Крим», до речі, теж невтомно нагадує глядачам про ці можливості для кримських випускників, даючи координати фонду «Відкрита політика», де охочих проконсультують більше детально.

Крим не зникає з порядку денного ТРК «Чорноморська» буквально ні на секунду — сайт «Чорноморки» відкривається з годинника, який фіксує час від моменту окупації півострова. На момент написання цього тексту від анексії минуло вже 1215 днів.

Те саме, до речі, роблять і в програмі Zaman (у перекладі з турецької, бо в списку мов Google-перекладача кримськотатарської мови немає, це означає «час») на каналі ATR, українськомовному випуску кримських новин, але тут цифру від початку окупації, що перевалила вже за 1200 днів, називають днями опору. І це дуже правильно.

26 червня, коли кримські татари відзначали День національного прапора, всі випуски новин на всіх умовно (бо їхні редакції вимушено мовлять не з території Криму) кримських каналах присвятили саме цій події. «UA: Крим» у прямому ефірі транслював ходу в Києві з нагоди цього свята. 26 червня тут зробили міжпрограмками ролики, в яких діти кримськотатарських політв'язнів вітають своїх батьків із великим мусульманським святом Ораза байрам, тобто, днем розговіння після священного місяця Рамадан. Цього року він збігся з Днем прапора кримськотатарського народу, й дитячі привітання мали ще й додатковий, прихований зміст. Ролики записували в місцях проживання родин, тобто в Криму, що вкотре свідчить про непримиренність кримськотатарського народу до окупантів. Який ніколи не визнає зверхності «нової влади».

Привітання дітей політв'язнів ішли без перекладу з кримськотатарської, але він, здається, був і не потрібен. На якусь мить під час їхнього перегляду навіть здалося, що все зрозуміло без жодного перекладу. Справді, коли йдеться про універсальні цінності, зокрема про право корінного народу на самовизначення на території його компактного проживання, в якого немає іншої Батьківщини, окрім Криму, запитання зникають. Ці діти кримськотатарських політв'язнів нагадують про трагедію свого народу, але водночас і про його спротив.

«Перший кримськотатарський канал» ATR та його «молодший брат», дитячий телеканал Lale, єдині в українському телепросторі ведуть мовлення кримськотатарською мовою. Дитячі програми, кіно-та мультфільми, герої яких ведуть діалоги мовою корінного народу Криму, викликають мій незмінний захват такою культурною політикою, націленою на дітей, а отже й на майбутнє. Для людей, які або були змушені покинути батьківщину, або залишилися в Криму під ризиком бути звинуваченими в екстремізмі за читання Корану, можливість чути рідну мову з ефіру важить надзвичайно багато.

Інша річ — доступність кримських каналів для адресатів. На жаль, досліджень про те, як і хто дивиться програми для Криму й про Крим, немає. Але всі вони є в інтернеті, тож говорити про інформаційний вакуум щодо окупованого півострова не варто. Принаймні, формально.