Як відомо, щасливчиками другого півфіналу стали конкурсанти з Австрії, Білорусі, Болгарії, Данії, Ізраїлю, Нідерландів, Норвегії, Румунії, Угорщини та Хорватії. Не посміхнулася доля представникам Естонії, Ірландії, Литви, Македонії, Мальти, Сан-Марино, Сербії та Швейцарії.

Як і в першому півфіналі, більшість виступів була приблизно однакового рівня – такі собі добротні прохіднячки. Принаймні, зовсім не важко уявити всі пісні, що пролунали, в ротації музичних радіостанцій. Чимало пісень мали глибокі тексти або були з претензією на їхню глибину. На «Євробаченні» так завжди: переможець минулорічного конкурсу задає тенденцію й викликає чималу кількість послідовників.

Що ще впало в око, то це велика кількість жіночих «вокальних» пісень в обох півфіналах. Тож шанувальникам Таянни доведеться погодитися: на такому загальному тлі її пісня, з якою вона виступала на національному відборі, якби й не загубилася, то вже точно була би ще однією з довгого переліку однотипних.

За такої ситуації до фіналу вийшли ті конкурсанти, чиї пісні та виступи відзначалися оригінальністю та харизмою, а в хорвата Жака Хоудека навіть фриковістю – він співав немовби дуетом сам із собою, то басом (а чи низьким баритоном) у класичній манері, то фальцетом у поп-стилістиці. І навпаки: свою зовсім непогану мелодійну пісню естонці Койт Тооме та Лаура зіпсували від’ємною харизмою – відверто штучною, приторною посмішкою Тооме та зарепетируваністю мізансцен.

Був і очевидний лідер – болгарин Крістіан Костов. Оце й була магія пісні – нібито нічого особливого, а дуже стильно. Гармонійне поєднання мелодії, аранжування та виконання – тільки й усього. І коли під час оголошення щасливчиків Болгарію назвали першою, видалося, що в даному разі це зробили через те, що проходження Костова до фіналу не становило жодної інтриги.

Розпочався другий півфінал із виступу народного хору імені Павлюченка у супроводі двох ведучих: Олександр Скічко грав на сопілці, а Володимир Остапчук – на акордеоні. Був традиційний ще з часів радянського УТ гопак, були традиційні для того самого радянського УТ шаровари й віночки, але, балансуючи на межі шароварщини, номер не перетнув цю межу й виглядав радше комічно-пародійним. Хор співав фрагменти з переможних пісень Лорін, Александра Рибака, Хелени Папаризу та Кончіти Вурст.

У паузі під час голосування показали «Вєркобачення», як його назвав Тімур Мірошниченко – кліп із Вєркою Сердючкою, але без співу.

Тож і склалося враження певної незбалансованості: в першому півфіналі були дві пісні Джамали та одна Монатика, у другому – жодної «справжньої» пісні.

Телевізійні ведучі Тетяна Терехова та Андрій Городиський цього разу уникли помилок, яких вони припускалися в першому півфіналі. Практично не було зайвослів’я, коментатори не задавлювали глядачів несуттєвою інформацією, не коментували виступи, допоки артист не залишав сцену. Було знайдено ту міру, якої так бракувало в першому півфіналі. Чіткіше й виразніше вимовляли ведучі імена учасників. Отут і виникали прикрі моменти – цілком традиційні. Ну, можна ж було вивчити, як читаються імена учасників! Партнера в темпераментному румунському дуеті «Ілінка та Алекс Флоря» ведучі називали Алексом Флореа, та ще й із наголосом на Е. Ірландець Брендан Меррей був у них Мьорреєм, хоча в оригіналі ніякого м’якого М і близько немає. Виконавчий супервайзер конкурсів «Євробачення» Йон Ола Санд (правильно: Юн Ула Санд) цього разу перетворився в Терехової на Яна; з різних варіантів його імені та прізвища у виконанні цієї ведучої протягом усіх років її коментування можна вже складати багатотомник.

За словами Городиського, харизматичний представник Угорщини Йоці Папаї «народився в родині ромів» та співав «ромською мовою», а от його батько керував «циганським оркестром». У швейцарському гурті «Таймбелл», за словами ведучого, всі троє учасників представляють «різні країни та різні культури», але які саме – ми так і не дізналися, окрім того, що вокалістка є румункою. Ну, й потішило: «Ми бачимо фанатів, які прийшли тут» – майже хрестоматійне «не среди здесь, а между тут». Одразу по завершенні голосування: «Лінії для голосування закриті» – замість «лінії для голосування закрито».

Про освідчення в коханні, яке просто у грінрумі зробив македонці Яні Бурчеській музикант із її групи: «На весіллі Яни Бурчески». Зрозуміло, чому в російських ЗМІ стало модно писати про «роли Барбары Брыльски» та «книги Иоанны Хмелевски»: росіяни тим самим підкреслюють, що поляки не належать до «русскаго міра» й узагалі буцімто «не слов’яни». Але нам навіщо їх наслідувати? Може, тоді вже вестимемо мову про «ролі Ольги Сумськи»?

Неоднозначним було от що: протягом обох півфіналів Володимира Остапчука його колеги-ведучі просто зі сцени називали Вовою – в англомовних репліках. З одного боку, імена людей є такими, якими вони є, а не такими, якими вони мусять бути: якщо Остапчук з дитинства звик бути Вовою, це є його правом. А з іншого боку, російським є це «Вова», в українській традиції такого зменшувального імені немає. Тож як для європейської аудиторії, можливо, краще було б йому три вечори побути Володьком.

І ще до відома телеведучих: в українській мові слово «журі» пишеться через У й, відповідно, вимовляється з твердим Ж.

Цікаві цього року заставки перед номерами – хай навіть не надто інформативні: конкурсантів знято здебільшого на тлі якихось інтер’єрів за якимись заняттями, що здебільшого не залишаються в пам’яті, й в оточенні невідомих людей. Є в кожній заставці трішечки й краєвидів. Але якщо в норвежців «Джоуст» – це явно був музей народної архітектури та побуту в Києві, то в білорусів «Навібенд» – славетний замок у Мирі, найвідоміша архітектурна пам’ятка Білорусі, в естонців Койта Тооме та Лаури – Раекоя плац у Таллінні, в португальця Салвадора Собрала (перший півфінал) – вузенькі старі вулички Ліссабона. При цьому в заставках багатьох конкурсантів пейзажі взагалі неможливо ідентифікувати. І, на завершення кожної вставки – конкурсант у коридорі, немовби перед виходом на сцену. Усе це не напружує й не відволікає, натомість даючи змогу побачити конкурсанта.

Про нарізки з пісень під час голосування: загалом добре вибрані фрагменти подеколи залишають навіть краще враження, ніж самі виступи. І звучання в нарізках буває кращим, ніж щойно було на сцені.

Тож чекаймо на фінал.

Фото: скріншот із трансляції «Євробачення»