До програми цьогорічного фестивалю потрапило понад сто фільмів із усього світу. Тематично на заході представлено п'ять конкурсних і п'ять позаконкурсних секцій. Крім того, передбачено зустрічі з митцями, спеціальні покази та плебісцит громадськості. У конкурсній секції найважливішим є міжнародний конкурс фабулярних фільмів, у якому змагатимуться стрічки з різних країн і континентів. У конкурсній програмі 1-2 позмагаються дебютні фільми молодих режисерів. Незалежному кіно присвячено секцію «Вільний дух». Також на фестивалі буде відзначено нагородами найкращий документальний та короткометражний фільми.

До найяскравіших цьогорічних фільмів конкурсної програми, без сумніву, належить документальний фільм Кирила Ненашева й Марини Мускевич «Путін назавжди?» («Putin Forever?»). У Москві дебют стрічки відбувся восени минулого року на фестивалі «Арт Док Фест». Однак під назвою «Путін назавжди?» його більше ніде в Росії не вдалося показати. Як поділився з глядачами Ненашев, влада будь-яким чином намагається перешкодити показові фільму в Росії, хоча стрічка не становить ніякої загрози путінському режиму. «Путін назавжди?» — це фільм-ностальгія за недавнім минулим, коли можна було вийти на вулицю і скандувати «Росія без Путіна». Його ідея нині полягає в тому, щоби показати людям, якими вони були ще декілька років тому.

Часові рамки стрічки охоплюють період найінтенсивніших протестних активностей: від виборів у Народну Думу в грудні 2011 року до розгону «Маршу мільйонів» на Болотній площі 5 травня 2012 року. На початку фільму – кадри з протестів проти війни в Україні, церемонія прощання з убитим російським опозиціонером Борисом Нємцовим.

Фільм складається з трьох частин, що перегукуються з емоційними станами людини – від надії через страх до розпачу. Саме так можна схарактеризувати три стадії протесту росіян, які вийшли на вулиці, вимагаючи чесних виборів, однак дуже швидко радикалізувалися й уже скандували під гаслами за відставку президента.

Головний герой фільму 25-річний Всеволод Чорнозуб є одним із основних організаторів протестних акцій. Енергійний активіст усіма силами намагається вплинути на зміну політичного режиму в своїй державі. У кінці стрічки він навіть каже про своє особливе призначення і бажання потрапити не на обкладинки журналів, а в підручники історії, однак для цього потрібна самопожертва, якої, як він вважає, забракло лідерам протесту: Навальному, Нємцову, Каспарову та іншим. Всеволод розчаровується в мирному протесті й незабаром через страх переслідувань отримує політичний притулок у ЄС. Наприкінці фільму дізнаємося, що долі інших організаторів антипутінських акцій склалися подібно до Всеволодової – вони були змушені емігрувати.

Лейтмотивом фільму є страх. Саме він, на думку творця «Путін назавжди?», призвів до поразки опозиціонерів. Фоново в картині звучать слова про помаранчеву загрозу, бачимо ті ж самі політтехнології, що застосовувались і в Україні: провладні оплачені мітинги, каруселі на виборах, що свідчить: ми таки перебуваємо в одному геополітичному просторі. Фінал стрічки песимістичний. Нічого не вказує на те, що може з'явитися новий шанс на зміни.

Інший фільм, що може бути цікавий для українського глядача – «Танцівник» («Dancer») – зняв британський режисер Стівен Кантор.

Це захоплива історія успіху українського хлопця з Херсона Сергія Полуніна, котрий підкорив світ балету, ставши наймолодшим солістом Лондонського королівського балету. У світі Сергія характеризують як «найталановитішого танцівника свого покоління», «найгарячішу зірку в світі танцю». Та одного дня на піку своєї кар'єри Сергій іде з балету просто на репетиції, пояснюючи це фізичним та емоційним виснаженням.

На жаль, жоден український фільм не бере участі в цьогорічній конкурсній програмі повнометражних художніх стрічок. Лише півгодинний документ Надії Парфан було показано 11 жовтня в секції короткого метру. «Reve ta Stohne on Tour» – це історія про двох учасників українського гурту з однойменною назвою, що вирушають шукати творчої реалізації в сусідній Польщі. Фільм від першої до останньої секунди пронизаний іронією. У ньому багато кумедних сцен, проте головний посил досить песимістичний: якщо ти хочеш бути митцем в Україні, маєш бути готовий до злиднів і самопожертв. Як розказала після показу Надія, початково це мав бути фільм про мандрівних музикантів, що переміщаються з одного місця на інше. Та потім авторка відмовилася від цього задуму. Загалом фільму бракує цілісності. Він ніби обривається в одному місці. Також час від часу відчувається штучність діалогів, присутність камери в кадрі.

Варто також відзначити угорську короткометражку «Індіанець». Події розгортаються в піонерському таборі під час холодної війни. Фільм показує не тільки ницість та абсурдність системи, а й висміює конформізм і владу сили, мавпування підлітками принципів організації дорослого суспільства.

Насамкінець варто згадати і про фільм польського творчого дуету Анкі і Вільгельма Сасналів «Сонце, сонце засліпило мене». Фільм вийшов антирелігійним. Він досить цинічно й навіть саркастично показує всю ницість ідеологічного підґрунтя польського католицизму. Режисери показали зріз польської дійсності, яка є цілком керованою духівництвом. Також у фільмі побіжно звучить тема біженців. Головний герой фільму знаходить на узбережжі біженця, який стає його совістю, таким собі «альтер-его». За основу фільму біло взято повість Альбера Камю «Сторонній».

Переможців фестивалю буде оголошено в суботу, 15 жовтня. Фестиваль триватиме до неділі.