Поки у Варшаві обговорюють одну з найочікуванiших прем'єр останніх років, в Києві побоюються сплеску агресії щодо українців у Польщі. Щоб розібратися, чого чекати від цієї прем'єри, ЄвроПравда публікує статтю Eastbook.

"Це фільм про любов у нелюдські часи", – так відомий польський режисер Войцех Смажовський вже кілька років пояснює, чому присвячена його остання кінокартина "Волинь".

Подробицями фільму і польська, і українська громадськість почали активно цікавитися задовго до початку зйомок. Не дивно – вперше в історії Польщі на широкий екран вийде стрічка, присвячена подіям на Волині часів Другої світової війни, на які у Варшаві і в Києві дивляться дуже по-різному.

Суперечка стосується, в першу чергу, формулювань: у Польщі вбивства поляків, здійснені ОУН-УПА та їхнiми прихильниками, прийнято називати Волинської різаниною, геноцидом, "найжорстокiшим вбивством в історії". В Україні прижився термін "Волинська трагедія", хоча є пропозиції розглядати подію як польсько-українську війну.

Немає згоди і щодо кількості жертв: польська історіографія називає цифри від 100 до 200 тисяч з польської сторони, українська каже про 40-60 тисяч поляків і 15-20 тисяч українців.

У Польщі роблять акцент на тому, що серед убитих було чимало беззахисних жінок і дітей. Українці розчаровані, що їхнi співрозмовники рідко згадують про причини конфлікту, і нагадують, що жінок і дітей без докорів сумління вбивали і польські партизани.

Але найголовніше, що

для польського суспільства тема Волині – жива, вона постійно викликає емоції, а для українського – маргінальний епізод, який має набагато менше значення, ніж протистояння їхньої країни з Росією та СРСР.

Тому дискусія про Волинь посiдає важливе місце в будь-якій розмові про Україну в Польщі. Коментарі, опубліковані на форумах, не залишають сумнівів: багато людей не в змозі відокремити те, що сталося 73 роки тому, від сьогодення і закликають польську владу формувати політику щодо українців, керуючись оцінками минулого.

Якщо додати до цього деяку втому від постмайданної України в польському суспільстві і зростання рівня ксенофобії на тлі міграційної кризи в ЄС, то фільм Смажовського як художня продукція для широкого кола глядачів дійсно може багато чого змінити в польсько-українських відносинах.

Питання лише, в який бік.

Чому Войцех Смажовський вирішив зняти фільм "Волинь"

Тема Волині завжди так чи інакше присутня в польському дискурсі. Про те, що польському кіно необхідна картина, що показує страждання поляків "на Кресах", говорили давно.

Ідею фільму, який би представив польську точку зору, підтримували і активісти кресових організацій, чиї сім'ї постраждали від рук українських сусідів, і ліберальні експерти зi східної політики, які закликали таким чином поставити крапку в цьому питанні.

Розмов стало більше в 2013 році – саме тоді в Польщі відзначали 70-ту річницю Волинських подій. Уже під кінець року стало відомо, що за створення картини візьметься Войцех Смажовський, один з найвідоміших, але і неоднозначних польських режисерів останнього десятиліття.

"Я хочу зробити фільм смiливий. Фільм, який навчить, віддасть данину пам'яті, але перш за все – фільм, який зворушить, достукається до серця і свідомості", – так Смажовський аргументував свою заявку на "Волинь" перед Польським інститутом кіномистецтва.

Смажовський ніколи не приховував: тема Волині для нього – особиста, важка історія, написана кров'ю, етюд у багряних тонах.

За словами режисера, бажання зайнятися трагічною історією волинських поляків виникло у нього ще в 2012 році. Основою для сюжету майбутнього фільму стала збірка оповідань Станіслава Сроковського "Ненависть" (Сроковського неодноразово звинувачували в перекручуванні фактів, є докази, що в описаній ним різанині в селі Гнильче не українці вбивали поляків, а польські сусіди взялися за сокири).

На побоювання української сторони, що трагічні події тих років будуть представлені в стрічці занадто однобоко, польський режисер відповідав, що він не українофоб і що його метою не є пересварити народи.

Для участі в картині були запрошені українські актори. Смажовський стверджував, що він хотів працювати разом з українським режисером, але не знайшов собі напарника.

Уже восени 2014 року, під час зйомок, в інтерв'ю польському Newsweek творець "Волині" казав: "Не можна зробити фільм, який всім сподобається. У мене є своя версія, своя правда, і я її буду дотримуватися", – і одразу ж додав, що легке кіно – це не про нього.

Дійсно, Смажовський – складний режисер. Його фільми ( "Роза", "Весілля", "Будинок злий") показують поляків далеко не в кращому світлі. За любов до видовищних сцен насильства, під час яких хочеться закрити очі, відвернутися, Смажовського називають "польським Тарантіно".

Волинь в цьому плані – благодатний матеріал, спогади кресов'ян рясніють подробицями тортур і звірячих вбивств.

Але насильство в картинах Смажовського – це не просто епатаж. "Крім вшанування пам'яті жертв геноциду на Кресах, режисер поставив собі за мету пояснити глядачам, до яких результатів призводить ненависть на національному, расовому чи релігійному ґрунті", – читаємо на офіційній сторінці фільму.

Політичний контекст прем'єри

Фільм Смажовського – це не красивий і страшний "Список Шиндлера", який виходить в прокат, коли всім зображеним в ньому подіям вже дали однозначну оцінку, а ролі жертв і катів чітко розділені, дискусії вщухли і ЗМІ живуть чимось іншим.

Останніми роками тема Волині постійно присутня в польських ЗМІ і практично заволоділа інтернетом. Не можна не помітити, що інтерес до цієї тематики додатково підігрівається російською пропагандою, яка охоче пригадує українцям Волинь з початку Майдану, але неправильно було би пояснювати весь польський інтерес до Волині лише діями агентів Кремля.

Інтерес дійсно є. Інша рiч, що поряд з якісними матеріалами та інтерв'ю з професійними істориками досить часто публікуються маніпулятивні тексти, якi швидше апелюють до емоцій, ніж до фактiв.

Тим, щоби проілюструвати "волинські матеріали" багаттям і тризубом, не гребують навіть ліберальні ЗМІ.

Градус дискусії, і раніше високий, різко зріс влітку цього року. 22 липня Сейм Польщі, слідом за Сенатом, визнав вбивства поляків організаціями українських націоналістів геноцидом польського народу.

Не вдаючись до обговорень, чи можна вважати Волинь геноцидом, чи варто політичному органу давати юридичні оцінки подіям минулого, слід підкреслити – парламентські дискусії над резолюцією були свого роду фестивалем ксенофобії.

Депутати як консервативно-популістської партії "Кукіз'15", так і правлячої партії "Право і справедливість" розповідали про розгул націоналізму в Україні, жорстокість бандерівців, які тепер масово заселяють Польщу. З парламентської трибуни навіть лунали твердження, що Україна не воює з Росією, і тому недоречно говорити про якісь особливi обставини.

Політики охоче повторювали кліше "найжахливіше вбивство в історії", і не дивно, що їхнi слова не лишилися без наслідків.

Тренд підхопила вулиця. В останні місяці в Польщі реєструється все більше нападів на українських заробiтчан на національному ґрунті.

На південному сході країни зафіксовано більше десятка випадків руйнування українських пам'яток. Наприкінці червня в Перемишлі група польських націоналістів напала на українську процесію, яка йшла з церкви на кладовище, щоб вшанувати пам'ять воїнів-петлюрівців. На ці події польська держава реагує, м'яко кажучи, нерішуче.

Прояви ксенофобії сприймаються Маріушем Блащаком, міністром внутрішніх справ в уряді "Права і справедливості", як витівки хуліганів, а президент Анджей Дуда під час офіційних заходів розхвалює представників ультраправих організацій за видатну роль в збереженні історичної пам'яті народу.

Швидше за все, якби "Волинь" вийшла не після такого напруженого періоду в польсько-українських відносинах і не в той час, коли Україна бореться з російською агресією, фільм по обидва боки кордону сприймався б по-іншому.

Але Смажовський був непохитний – правильного часу для прем'єри немає і не буде.

"Найправдивiший фільм"

Перше, що кидається в очі у польських рецензіях на "Волинь" – це слово "правда", яке вже в першому ж реченні зустрічається як мінімум тричi.

"Фільм, який показує правду про те, як все це відбувалося", "Правдивий і жахливий фільм", "Найправдивiша історія справжньої трагедії на Кресах", – такі відгуки виглядають як мінімум дивно щодо фільму, знятого на основі художнього твору.

Картина Смажовського фактично поділяється на три частини. У першій показано життя одного iз сіл на південному заході Волині незадовго до початку Другої світової війни.

Польська дівчина виходить заміж за українського селянина. Прекрасно відтворений український весільний обряд: пісні, вечір нареченої з незаміжніми подругами, внесення короваю з деревцем, обрізання коси дружині і покриття голови хусткою. Українці й поляки разом готуються до весілля, разом сидять за столом, танцюють – майже ідилія.

Ось тільки священик в костелі під час меси згадує про політику, про те, як важливо бути лояльним до польської держави. Українці перешіптуються, скільки православних церков закрили в останні роки.

Хлопець, що приїхав зі Львова, розповідає, що в українців досі немає свого університету і що поляки взагалі не сприймають їх як рівних. З гостем з Галичини хтось погоджується, а хтось не хоче продовжувати небезпечну розмову. Поляки на весіллі, здавалося б, добре проводять час, але заможний землевласник Мацей Скиба кидає сусідові виклик – він переконує співрозмовника видати за нього дочку Зосю, закохану в українця Петра. І ось Зося обіцяна немолодому вдівцевi з дітьми за пару дiлянок поля.

Від ідилічної картини не лишилося і сліду.

Далі у фільмі представлені події від вересневої кампанії 1939 до літа 1943 року. Мацей Скиба кілька тижнів воює на фронті – капітан швидко розпускає солдатiв по домівках, відчуваючи безперспективність боротьби. Повертаючись додому, Скиба вперше стикається зі звірствами українських сусідів: вночі селяни жорстоко вбивають польських солдатів, з одного навіть живцем здирають шкіру.

Скибі вдається видати себе за українця, і, користуючись співчуттям одного з селян, втекти. Але перед цим він бере участь у зборах біля церкви – разом зі священиком українці закопують в ямі польський герб, прапор і мундир, ховають Польщу, яка їх гнітила.

Вдома Скиба бачить уже радянських солдатів. Українські сусіди цілком радісно зустрічають армію, яка прийшла зі сходу. Ті спочатку "тільки" змінюють вчительку в школі і конфіскують продукти. Взимку ж починаються депортації більш заможних поляків до Сибіру.

Зосі з дітьми Мацея вдається втекти з ешелону завдяки Петру – він викуповує її за ящик горілки. Зося народжує дитину від українського коханого, а Петра за викрадення спиртного вбиває радянський міліціонер.

У 1941 році приходять німці. Українці без тіні сумлiння радісно зустрічають вже їх. Одразу ж починаються розстріли євреїв. Зося ховає кількох людей у себе, через обшук вони змушені втекти до українського сусіда. Той вимагає грошей, але, не отримавши плати, сам вбиває втікачів. У лісах збираються українські загони, молоді чоловіки дають присягу на вірність нації, декларують готовність вбивати ворогів народу.

Після поразки німців під Сталінградом все частіше приходять звістки про вирізанi польськi села. Зося налякана, Мацей, якому вдалося втекти із заслання, не слухає дружину. Голову чоловіка на поріг їй принесуть українські сусіди.

Головна героїня фільму Зося, фото filmweb.pl

Останній акт трагедії – літо 1943-1944. Волинські поляки бояться спати у себе вдома, ховаються по сараях і льохах.

Українці запевняють, що не вчинять погано з сусідами, а самі збираються в лісі і готуються до нападу. В одну з ночей озброєний сокирами і вилами натовп підпалює всi польські будинки в селі. Людей, що рятуються із вогню, женуть як диких звірів, розпорюють їм животи, відрубують кінцівки, дітей загортають в солому і підпалюють.

Зосі з сином ледве вдається сховатися, вона через ліс йде пішки до подруги, яка на початку фільму вийшла заміж за українця. Та приймає її. Чоловік-українець навіть зарубав свого брата-ОУНівція, який вимагає від сім'ї вбити польську втікачку.

Спокій триває недовго: вночі до будинку приходять вже польські партизани, які вбивають і українського господаря, і його польську дружину за те, що зійшлася з бандерівцем.

Змучена Зося знову опиняється з дитиною в лісі, геть розчавлена тими жахами, що їй довелося побачити. У маренні їй здається, що любий Петро забирає її і дитину і відвозить на захід, за Буг.

Домінуюче відчуття, яке залишається після перегляду "Волині" – це глибоке занурення в ненависть, навіть не в національну чи релігійну, а метафізичну.

Увесь фільм – це фактично анатомія ненависті.

Історія про те, як з неповаги, бідності, презирства, нездійснених надій виростає демон, який позбавляє людей розуму і милосердя. Картина Смажовського це не продукція а-ля Останкіно, в якій ницi українці вбираються в нацистські мундири і зраджують своїх прекрасних сусідів.

Це в жодному разі не незграбна антиукраїнська пропаганда, як це іноді намагаються представити українські коментатори. Що не змінює того факту, що в картині є низка неточностей і маніпуляцій, які явно не вплинуть позитивно на образ українців у Польщі.

Чому фільм Смажовського може зашкодити польсько-українським відносинам

"Краще один раз побачити" - цей популярне рекламне гасло добре працює і в для освоєння історичної пам'яті.

Існує загроза, що добре зроблений з художнього боку фільм "Волинь" може замінити кільком поколінням поляків академічні дослідження про події тих років і відбити охоту переглядати усталені уявлення про минуле.

Можна забути рядок у документі або засумніватися в цифрах, а ось сцени спалення дітей і людей похилого віку врізаються в пам'ять.

Українці, які в довоєнному волинському селі п'ють за здоров'я Гітлера, євреї, що радісно вітають радянську владу, - "Волинь" не позбавлена таких штампів.

Цікаво, що наймиролюбнiшими в картині Смажовського виглядають німці. Якщо вірити фільму, то під нацистською окупацією поляки, якщо не ховали євреїв, могли почуватися в безпеці.

Одна з кульмінаційних сцен фільму - український священик освячує коси і серпи, якими селяни відправляються вбивати польських сусідів - абсолютний фейк, але за душу бере.

Складно повірити, що члени польських ультраправих організацій, які ратують сьогодні за вигнання іммігрантів з країни, зможуть по-іншому подивитися на витоки польсько-українського протистояння під час війни, але що вони запам'ятають сцени спалення дітей і розривання кіньми тіла польського офіцера - сумнівів немає.

Тому побоювання, що після виходу "Волині" на екрани зросте кiлькiсть випадків застосування насильства щодо українців в Польщі, небезпідставні.

З цим пов'язаний і інший ризик. У Польщі пам'ять про так званi Креси стає черговою "священною коровою", спроби перегляду чи дискусії на цю тему сприймаються вкрай гостро.

Фільм "Волинь" органічно впишеться в нову історичну політику правлячої в Польщі партії "Право і справедливість", яка робить особливий акцент на ролі поляків як народу-мученика в Європі.

Українцям вже зараз важко було донести полякам свої аргументи. Навряд чи "Волинь" зробить польських сусідів більш сприйнятливими.

На жаль, потрапивши в руки пропагандистів, "Волинь" цілком органічно впишеться в інформаційну війну, яку Росія веде проти України. Тим більше, що у фільмі є моменти, що на рівні символів чітко прив'язують картинку до сучасних подій.

Багаття, жовто-блакитні та червоно-чорні прапори, крики "Слава Україні! Героям слава!". У глядача мимоволі виникають паралелі з трансляціями з Майдану.

Поляки і так дуже нервово реагували на червоно-чорні прапори на вулицях українських міст. Тепер пояснити їм, що для українців це символ опору - в першу чергу, Москві - стане ще складніше.

В українців після "Волині" напевно залишиться неприємний осад, що поляки знову виставили на перший план свої жертви, але забули про десятиліття несправедливої політики щодо українців, знищення церков на Холмщині, різанину в Сагрині, акцію "Вісла".

В українському середовищі вже сьогодні можна почути - поляки зняли свій фільм, давайте знімемо свій. Сама ідея українського фільму непогана, тільки важливо, щоб він не став чимось на зразок відповіді Олега Мусія на резолюцію Сейму.

Чому фільм "Волинь" корисний для польсько-українських відносин

Якщо з аргументом польських коментаторів про правдивість фільму погодитися важко, то з аргументом, що після "Волині" вже не буде так, як раніше, не погодитися неможливо.

Фільм Смажовського дійсно змінить правила гри, стане викликом для польсько-українського діалогу. Зараз в українських політиків, істориків, журналістів є шанс дати спокійну, аргументовану відповідь, яку вислухають.

Робити вигляд, що тема Волині насправді для поляків неважлива, а все це Путін вигадав, після прем'єри фільму стане остаточно неможливо.

По-друге, завдяки фільму Смажовського прості українці зможуть краще пізнати, що турбує їхнiх польських сусідів, чому вони не хочуть і не можуть ставитися до цієї трагедії за принципом "забули для нашого спільного блага і поїхали далі".

По-третє, сам факт появи в широкому прокаті такої стрічки виб'є аргумент з рук польських крайніх правих, які в останні роки активно розкручували тезу, ніби тема Волині відсутня в польському публічному просторі.

Інша рiч, що і польським націоналістам фільм навряд чи сподобається своєю неоднозначністю.

Поки в Україні немає рішення, чи буде фільм "Волинь" показаний по телевізору або на кіноекрані. Буде сумно, якщо українці відреагують на картину Смажовського як на спробу розповісти їм, що варто думати про свою власну історію, як це неодноразово намагалася зробити Москва.

Краще сприймати цей фільм як пояснення, що є болючим для польських сусідів.

Якщо сконцентруватися саме на людському болi і прощеннi, можливо, за кілька років вдасться зняти польсько-українську стрічку, в якій би жодна сторона не відчувала фальші або неприпустимого компромісу.

А ось що днями сказав сам Смажовський: "Цей фільм напевно розбудить емоції, але вони вщухнуть. Політики повинні створити хорошу атмосферу для роботи історикам, польським і українським, а вчені в свою чергу повинні зіставити факти, а пізніше оголосити загальну оцінку, яка потрапила б в підручники наших дітей. Вірю, що через якийсь час цей фільм попрацює на очищення польсько-українських відносин ".

«Європейська правда»