Серію історій про людей, які знайшли себе на новому місці - у Черкасах - розпочинає публікувати місцеве інтернет-видання «Прочерк». Проект отримав назву «Черкаський Донбас». Його герої - люди, котрі через події на сході стали вимушеними переселенцями.

Як розповідає засновник і керівних сайту «Прочерк», перший секретар Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, цим проектом видання хоче підтримати співвітчизників, що переїхали до Черкас та області.

- Назву проекту - «Черкаський Донбас» - також обрали не випадково. Цим ми хочемо запевнити переселенців, що їхні історії нам небайдужі. І якщо доля привела їх у Черкаси, то вони вже наші, черкаські донеччани і луганчани.

Щоб читачі могли повністю зануритися в історії, редакційний колектив обрав новий формат подачі текстової інформації в інтернеті - лонгрід («longread», довге читання). Його суть полягає в тому, що значну частину віртуального тексту «розбивають» різними вставками: цитатами, виносками, роликами тощо. Мінімалістічний інтерфейс лонгрідів створений для того, щоб ніщо не відволікало читачів від публікації.

Першими героями проекту «Прочерку» «Черкаський Донбас» стали Тетяна та Микола Харламові - родина пенсіонерів із міста Щастя Луганської області. Як розповідають самі герої, раніше вони тут ніколи не були, і з рідного Щастя не виїжджали. На Луганщині залишилася їхня донька з двома онучками - 13-річними дівчатками-близнючками. Жінка не змогла залишити роботу на Луганській ТЕС. Вона й повідомляє батькам про те, що відбувається в місті.

- Цілих вулиць там немає. Супермаркети всі закриті. Ринок тільки працює. Ціни звичайно... Сало - 150 грн, м'ясо - 180, олія - 75, пачка соди 17 грн, сіль - 15 грн. Їдять закатки, кашки, супчики варять, - каже Тетяна Харламова.

Микола Гнатович, зітхаючи, додає:

- Щастя - уже не щастя. Там всюди стоять «розтяжки». Я там вже нікуди не піду. А сидіти в хаті я не зможу...

Приїхавши до Черкас, Тетяна Володимирівна та Микола Гнатович не змогли сидіти склавши руки. Почувши про Центр гостинності для переселенців, запропонували свою допомогу. Тепер шість днів на тиждень працюють, допомагаючи таким самим, як і вони.

Поки ж чи не єдиною радістю для родини є те, коли в Черкасах зустрічають людей із рідної Луганщини.

- Розвішую я якось речі, коли чую: «Тетяно Володимирівно, а ви що тут робите!» Це була дівчина Аня, яка у нас в аптеці працювала. Потім зустріла сестру колеги, - говорить із радістю Тетяна Харламова.

- Коло знайомих у нас тут невеличке, але є, - приєднується Микола Гнатович. - Хоча нам ніколи гуляти: цілий день працюємо.

Як зауважує керівник «Прочерку» Сергій Томіленко, над проектом «Черкаський Донбас» працює весь колектив видання. Незабаром читачі зможуть дізнатися історію актора донецького театру, який вже майже рік виступає на черкаській сцені, спортсмена-переселенця, який викладає карате в Золотоноші, та багатьох інших.