Питання збереження навколишнього природного  середовища в Україні не  займає перші місця в переліку життєвих потреб українців. Тому недивно, що однин із головних компонентів природного ландшафту - ліс, незабаром залишиться лише в 30-ти кілометровій Чорнобильській зоні.

Але й це не факт. 300 років тому ліси покривали 40% території нашої  країни. Сьогодні, за офіційними даними, 15,7 %, а за неофіційними - менше 10%. Наші посадовці користуються не світовими  критеріями оцінки лісистості, а власними, що включають у категорію лісів і захисні лісосмуги вздовж доріг. Але і при таких розрахунках, Уряд визнає, що на сьогодні ми не маємо оптимальної лісистості ні в одній природній зоні та регіонах. Для досягнення оптимальної лісистості,  необхідно створити додатково понад 2 млн. га лісонасаджень та забезпечити їх збереження від вилучення та необґрунтованої зміни цільового призначення.

Проте поки ліси остаточно не перетворились на яскраві шпалери робочого столу   монітору, розглянемо актуальні питання доступу  громадськості до лісів та стану, в якому вони перебувають.

            Пуща-Водиця - рубають як годиться?  

Мене  як мешканця мальовничого передмістя Києва Пуща-Водиці завжди цікавили питання охорони природи, зокрема, лісів. Я завжди пишався місцем свого помешкання, навіть якщо це і була  банальна дев`яти-поверхівка, а не приватна садиба. Але, при відвідувані   місцевого лісу, підстав для радості і гордості все меншає.

Декілька років тому я почав спостерігати дивні, як на погляд дилетанта, речі -  прислів'я  "чим далі в ліс, тим більше дров" приймало загрозливі обриси. Усюди перед очима відкривалися широкі вирубки, що за розмірами перевищували футбольні поля:

                 Вирублені ліси Пуща-Водиці (фото -pusha.com.ua)

Супутникові знімки переконливо свідчать - від колишніх лісових масивів залишилась чи не половина:

 Супутникове фото вирубок в Пуща-Водиці

Єдине, що пом`якшувало таке «неподобство», так це свіжі насадження ялинок на місті вирубок.

Але чи була насправді необхідність у таких санітарних вирубках? Органи влади, що опікуються лісами, намагаються  обґрунтувати вирубки  санітарними заходами, оновленням лісів тощо. З метою розібратись в цьому питанні варто звернутись до наукової праці М.Попкова  на цю тему - «Рубка леса в Украине: практика, теория проблемы» (http://www.lesovod.org.ua/node/8402). Підбиваючи підсумки, автор зазначає, що за роки незалежності вирубки перетворились в стійке, хоча і не заплановане джерело  отримання деревини, що лише в незначній мірі пов'язане із санітарними цілями або з ліквідацією стихійних лих і з точки зору лісоводства існуючу унормовану систему можна прямо назвати хибною і неадекватною.

Отже,  підозри були небезпідставними. Не дивно, що  за даними досліджень у межах програми ENPI-FLEG, українське суспільство вважає обсяги рубок занадто високими. 

Попередні фото та думка вченого підтверджуються Головою дружини охорони природи "Зелене майбутнє" М. Богомаза, який розповів «Радіо Свобода», що в районі Пуща-Водиці за останні десять років  було знищено більше 200 гектарів лісу. За його словами, вирубка лісу почалася біля Києва з 2000 року. В той час для лісників було розроблено виробничий план, за яким старі ліси вирубались. (http://www.radiosvoboda.org/content/article/1986393.html).

Свіжа вирубка в Пуща-Водиці на вул.Лісова. Як стверджує народний депутат Ю.Кармазін в 2010 р. за три місяці  по вул. Лісова  спилили біля 30 тисяч (!) дерев.(фото -pusha.com.ua)

         Власність комунальна, влада аморальна

2/3 незаконної вирубки лісу відбувається в лісах комунальної власності,  де зосереджено  17% лісу, і тільки 1/3 у лісах  держлісгоспу, де на обліку 70% лісу. Це пов`язано з тим, що лісова охорона підприємств  держлісгоспу має право складати адміністративні протоколи на місцях, тобто штрафувати одразу, охорона комунального лісу  таких прав не має.

Але не менше значення, має і відношення суспільства до лісів. Усвідомлення кожною конкретною людиною цінності лісу для життя і здоров`я.

Питання доступу приватного бізнесу на вже існуючі лісові території, зокрема, передачі землі під оренду на 49 років, теж неоднозначне. З одного боку, може, і варто, щоб там дійсно вели господарство, а з іншого - це обмежує доступ місцевого населення до того ж лісу. Дуже часто мисливські угіддя обгороджують, і туди не пускають людей, кажучи, що це приватна територія. Згідно з  Лісовим кодексом є спеціальне і загальне використання лісів. І лише щодо  загального користування люди мають право вільного доступу до лісу, тобто користуватись ним, як природним ресурсом. На промислову заготівлю плодів, грибів та лікарських трав потрібні спеціальні дозволи.

Законодавче поле, в якому перебувають відносини у сфері лісокористування,  переоране парадоксами. Немов, хтось свідомо створює передумови для системних зловживань. З одного боку, Лісовий кодекс стверджує, що  громадяни мають право  перебувати в державних та комунальних лісах безперешкодно, а з іншого існують такі собі тимчасові лісокористувачі цих державних та комунальних лісів, які можуть створювати "тимчасові будівлі та споруди". Наприклад, паркани.

А за паркани громадянам - зась. І хоча  лісового "лендлорда" В.Лозинського таки посадили на 15 років за вбивство "холопа", який необачно завітав до панських мисливських угідь, інші громадяни не повинні перебувати в ілюзіях щодо вільного доступу до державних лісів.

Так, Земельний кодекс у якості тимчасового користування  землею розглядає виключно оренду. Проте ліс, лісові ресурси та угіддя в оренду передавати не можна (в Лісовому кодексі це питання не висвітлюється), але можна передавати у довгострокове  тимчасове користування. Закон про оренду існує, а от закон про "тимчасове користування" знайти не можливо. Виходить, що ліс та земля відокремлені один від одного, інакше кажучи,  ліс до землі відноситься, як дрова до поля, на якому валяються. Усі спроби активістів програми ENPI-FLEG донести свою позицію та конструктивні пропозиції до влади, нажаль, залишаються марними (http://www.fleg.org.ua/index.php?id=6&tx_ttnews[tt_news]=92).

Перші дзвінки обмеження доступу громадян до лісів уже пролунали, чому посприяли зміни у Лісовому Кодексі, що були внесені у 2006 році. Через законодавчу шпарину "довготермінового тимчасового користування лісами", у Коблевському районі Миколаївської області 2009 р. було передано ділянки, які виявились пляжною зоною  Чорного моря. Доступ до узбережжя для громадян було заблоковано. Аналогічна ситуація в Черкаській області вздовж узбережжя Дніпра. Найбільше зло в тому, що народні обранці, по-перше, максимально спростили отримання лісових ділянок буцімто для потреб мисливського господарства (агов, Межигір'я!), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних та ін. цілей, а з другого боку не встановили обмежень для отримання таких ділянок. Усі відмови з легкістю оскаржуються у судовому порядку. Це вже навіть не "шпарина" у законі, а столбова дорога для нових феодалів.

Не надають оптимізму і нещодавні ініціативи влади щодо обмеження доступу до лісу громадян. Так, голова Держлісагентства В.Сівець повідомив, що очільники адміністративно-територіальних  органів мають обмежити доступ людей у лісові масиви. Цим шляхом пішов 23 березня 2011 року  голова Вінницької облдержадміністрації М. Джига, який через високу  пожежну небезпеку видав розпорядження, яке включає в себе  обмеження доступу людей у лісові масиви, лісопосадки. З аналогічною ініціативою виступив і голова Київської облдержадміністрації А.Присяжнюк. Обмеження  доступу до лісів Київщини, за словами А.Присяжнюка,  діятиме "до тих пір, поки не піде трава та не підуть дощі".

Будемо відвертими - у широкій доступності громадян до лісів є  і зворотна сторона. Приміські ліси дуже засмічені. Будівельне сміття, кинуті фрагменти кузовів авто, пластикові пляшки, органічні відходи, сліди бурхливого відпочинку киян  перетворили  ту ж Пуща-Водицю, про яку йшла мова вище, у справжнє  огидне звалище. Відповідальності ніхто не несе. Свідомим громадянам до найближчого смітника доводиться йти не менше 300- 400 м. Не дивно, що багато хто не обтяжує себе подібними "прогулянками" і викидає все на місці.

 Звичний пейзаж пущанського лісу (фото -pusha.com.ua)

Що заважає  місцевій владі по периметру лісу біля житлової зони  виставити сміттєві баки? Прикро, але рік тому у Пуща-Водиці на це питання я так і не почув відповіді  у керівництва  КП "Оболоньжитлоексплуатація".

Спостерігаючи, як ліс тоне у смітті, на  думку спадає питання заборони відвідання лісу громадянами. Може справді, краще віддати ліс у приватні руки і поставити багатометрові паркани? За відвідини встановити  символічну плату, багаття та пікніки в суворо відведених місцях. Але у таку гармонію в українських реаліях не віриться. Знову пригадується Лозинський та менталітет наших новітніх багатіїв. От і виходить нелегкий вибір- або звалище замість лісу, або високі паркани з колючим дротом.

В цьому контексті цікаво ознайомитись з досвідом інших країн. Що краще - приватна чи державна власність на ліси?

              Досвід фінів  нам зразок, росіян  - сумний урок

Наша сусідка Росія, досвід якої  звикла сліпо копіювати наша влада, на повних парах мчить до приватної власності. Незабаром росіяни ризикують втратити право вільного доступу до лісу, принаймні  органи влади не мають обов'язків по забезпеченню прав громадян на вільний та безоплатний доступ у приватні чи орендовані ліси, а тим більше сбір та заготівлю лісової продукції. Цим пояснюється відсутність у російському законодавстві положень про право громадян вільно перебувати в приватних чи орендованих лісах.

Для цього вже  повністю розчищене правове поле - ст.94 Лісового Кодексу РФ чітко вказує "Використання лісів в Російській Федерації є платним"

Аргументом на користь приватизації є висока ефективність використання лісів в країнах, де приватні ліси складають значну частину загальної площі лісових земель (США-65%, Швеція-74%, Фінляндія-68%).

Але, в тій же Фінляндії, за словами експерта Регіонального екологічного центру "Дослідження незаконних рубок лісу в Україні" А.Павленка, діє так зване право загального вільного доступу до природних угідь, незалежно від форми власності на певну ділянку та її користувача. Це означає, що кожна  людина може ходити, їздити на велосипеді або верхи, облаштовувати ночівлю у будь-якому місці лісової площі, збирати гриби, ягоди. Платними можуть бути лише гостьові будиночки, екскурсійні послуги, якісь розваги.

Приватна власність  на ліс  у Фінляндії не означає, що приватний ліс там можна без розбору рубати. Власнику там завжди необхідно  узгоджувати  процес роботи з лісом  з державними лісовими службами, оскільки, ліс не тільки економічний, але й важливий екологічний фактор.

Поряд з цим, варто підкреслити, що проведення приватизації без широкого громадського обговорення неможливе. Існує небезпека того, що органи держвлади в системі лісових відносин на державному та місцевому рівнях виявляться  нездатними керувати приватними лісами. Не забуваймо і  про тотальну корупцію в Україні, якою інфіковане і лісове господарство.

У Канаді 96% лісних земель перебуває в державній власності. І навіть у США, де приватна власність є "священною коровою"   суспільно-економічної системи, вже багато років триває процес викупу у федеральну власність приватних лісів. В обох країнах офіційно введені обмеження для іноземних громадян та юридичних осіб, в тому числі, та в праві приватної власності на лісові землі.

Світова практика лісокористування доводить, що форма власності на ліси та землі лісового фонду  не є головним фактором, що визначає стан лісів та ефективність користування, відновлення, охорони та захисту лісових ресурсів. Розвинений лісовий сектор, що вносить вагомий внесок у національну економіку, мають країни  з домінуванням як державної  (Канада Австралія) так і приватної (США Фінляндія) власності на ліси. Біля 80% усіх лісів бореальної та помірної зон перебувають в державній власності.

             Депутати люблять ліс і щоб народ туди не ліз

Останні ініціативи законодавців (Таблиця 1), нажаль, не додають оптимізму, оскільки, не носять системного характеру, деякі мають відверто лобістський характер, а ті, що мають позитивні моменти  блокуються олігархічною більшістю.

Таблиця 1

Результати розгляду та коротка характеристика останніх законодавчих ініціатив у сфері лісових відносин:

Варто звернути увагу на  останній  законопроект Уряду №8489. Звісно, враховуючи злочинну політику органів місцевого самоврядування в питанні розпродажу  лісових земельних ділянок та об'єми вирубок у комунальних лісах, такий закон можна лише вітати. З іншого боку, ми спостерігаємо  концентрацію владних повноважень центральних органів влади. Чи врятує такий закон українські ліси? Максимум він законсервує проблеми.  Адже, ми спостерігаємо безпорадність держави та її органів, які спроможні лише на перерозподіл адміністративних та владних повноважень, без системних змін у лісовій галузі.

             Наш народ  на варті миру, поки не візьме сокиру

Було б наївно, мешкаючи в країні тотальної зневаги до закону, сподіватись, що у сфері лісокористування може бути, якась інша відмінна ситуація. Лісу стає менше, бажаючих ним володіти більше. Незабаром місцеві громади реально ризикують втратити доступ до лісів. У кращому випадку залишаться  лічені лісопаркові зони.

Поставити питання руба мало, слід подумати як змінити ситуацію на краще. Спробуємо визначити основні стратегічні кроки:

1. Беззастережне  закріплення державної власності на українські ліси.

2. Комплексна імплементація європейського законодавства у сфері лісокористування. Як мінімум виконання рекомендацій програми ENPI-FLEG щодо законодавчих змін.

3. Запровадження світових стандартів обліку лісів. Створення повного реєстру юридичних і фізичних осіб-користувачів.

4. Розширення прав місцевих територіальних громад у сфері прийняття рішень щодо місцевого лісокористування. Закріплення таких повноважень не тільки на рівні місцевих рад, але й органів самоорганізації населення.

5. Залучення широких верств населення до справи збереження лісів: створення громадських загонів з охорони лісів ( на зразок нині діючих загонів по охороні громадського правопорядку) із відповідними повноваженнями.

6. Введення більш суворих норм кримінального та адміністративного для порушників лісового законодавства (див. Прийнятий законопроект №6141, таблиця 1).

7. Соціальна реклама природоохоронного спрямування. Навчально-освітні акції на рівні навчальних закладів (конкурси, акції, заходи, толоки тощо)

8. Створення чіткого механізму взаємодії місцевих органів влади (включаючи комунальні підприємства) із державними лісогосподарськими підприємствами (на адміністративному кордоні сфер впливу).

Реальні шляхи виходу із ситуації я бачу  лише у швидкій інтеграції у європейське правове поле (не можемо самі, може, силою примусять), популяризації природозахисних заходів, та важкому поступальному русі до громадянського суспільства. Тоді не тільки з лісами все буде гаразд, але й з усією Україною.    

P.S. У 2004 році, завдяки  колишньому депутату Київради В.Іванченку, який підняв бурхливу компанію у засобах масової інформації, в Пуща -Водиці було врятовано понад 700 га лісу, який  "розписали" під дачі українські можновладці. Ці прізвища (http://www.pusha.com.ua/pozorniy-stolb/pod-shumok-2004-goda-u-nas-choteli-ukrast-736-ga/stranitsa-2) має знати кожний, оскільки, більшість з цих  людей досі при владі і на чергових виборах вони знову будуть вводити в  оману громадськість.

Юрій Шпак, спеціально для «Детектор медіа»

*