Позбавивши гірські сільгосппідприємства землі, депутати Чернівецької облради прирекли на зубожіння не тільки місцевий аграрний сектор, але й цілі хутори і села.

На початку 2000 року країною прокотилася хвиля передачі колишніх колгоспних лісів новоствореним лісогосподарським підприємствам комунальної чи державної форми власності. Так «Закарпатагроліс», «Галсільліс» у Львові, «Івано-Франківськоблагроліс», «Чернівціагроліс» через рішення сесій обласних рад отримали в постійне користування землі лісового фонду, які на той час знаходилися у законному постійному користуванні агроформувань - правонаступників державних колективних господарств (колгоспів).

Досі жоден юрист не може віднайти нормативно-правовий акт, на підставі якого відбувалася ця передача і який, врешті, дозволяв її здійснювати (такого документа просто не існує).

Досі жоден економіст не може пояснити, навіщо облрадам, найперше гірських районів країни, треба було руйнувати сталий виробничий уклад своїх територій і створювати вузькоспеціалізовані підприємства лісового сектору. Просторікування про ніби існування правових колізій (яких саме - ніхто не уточняє) у законодавчому полі стосовно лісокористування є насправді дешевою спробою виправдати протизаконні і економічно руйнівні дії органів виконавчої і представницької влади на місцях.

Досі жоден політик, жоден громадський діяч не може дати розумне пояснення, чому органи влади, зокрема органи місцевого самоврядування, не несуть жодної відповідальності за ухвалені ними незаконні рішення, які, до всього, завдали суттєвої матеріальної та моральної шкоди конкретним людям, підприємствам, населеним пунктам і навіть цілим регіонам. 

Сільське господарство - не лише на полі

Ліс для горян - дідизна і доля. Тут їхній дім, праця і статки. Тут їхня земля: з безкрайніми лісовими масивами, в яких безцінна деревина, полонини для вівчарства, пасіки, гриби і ягоди, живиця і лікувальні трави. Одне слово, забрати у горянина ліс - обібрати його до нитки, позбавити засобів для прожиття.

«Не буде у наших колгоспів лісів - не буде й худоби, а відтак занепаде в горах сільське господарство, а з ним і села», - попереджав на зорі земельної реформи поважний на Путильщині ґазда Дмитро Карапка, голова сільськогосподарського підприємства (СП) «Нове життя», правонаступника одноіменного колгоспу у високогірному селі Плоска.

цього господарства, як і у багатьох інших в районі, не було жодного гектара орної землі - самі ліси з пасовищами і сіножатями. Спеціалізувалися на тваринництві. Утримували численні отари, м'ясо-молочні ферми. Мали свої молочарні (масло, сир, бринзу з Путильських полонин щодня відправляли літаками прямо на Київ і Москву). Мали пасіки, переробні цехи для консервації грибів та ягід і навіть соко-екстрактний завод, що працював з тих же таки лісів.

Ясна річ, були у гірських колгоспах бригади лісівників, лісозаготівельників.

- Ми доглядали свої ліси за вимогами галузевої науки, відновлювали їх, нас контролювала окрема лісова інспекція, - розповідає Дмитро Петрович. - Лісове господарство, а воно велося у нас на високому рівні, було одним з напрямків діяльності наших колгоспів. Така вже специфіка гір. За гроші, виручені з продажу заготовленої деревини і виробів деревопереробки, купували корми для худоби, паливно-мастильні, будівельні матеріали. Колгоспи процвітали - села багатіли, люди мали роботу...

Отак комплексно і вели у горах здавна сільськогосподарське товарне виробництво, базою якого була не рілля, а земля під лісами. Ці ліси і зараз називають колгоспними. Їх сформували переважно за рахунок націоналізованих радянською владою приватних лісових масивів. Держава, як власних земель, надала їх колгоспам у безстрокове користування разом із землями водного фонду, сільгоспугіддями, на яких вони вели різнопланове сільське господарство.

Розгорнута у 1990 році в Україні Земельна реформа залишила лісові землі за правонаступниками колгоспів: колективними сільськогосподарськими підприємствами (КСП) та іншими суб'єктами господарювання, що постали на базі державних колективних господарств. Жодний нормативно-правовий документ, жодний президентський указ, постанова уряду чи наказ міністра не вимагали забирати у агроформувань землі лісового фонду і передати їх іншим структурам. У 2005 році Конституційний Суд України (справа про постійне користування земельними ділянками) підтвердив чинність державних актів, виданих землекористувачам до 1990 року. Позбавити діючу юридичну особу, поза її згодою, права землекористувача і закріплених за нею земельних ділянок міг тільки суд.

Не раритет, а напуття до дій

Деякі сільськогосподарські підприємства краю досі зберігають державні акти радянського зразка на постійне користування колгоспними землями. Богдан Юрійович Колотило, який очолює у вижницькій Черешенці сільгосппідприємство «Україна» (а до того довгі роки головував у путильському колгоспі «Маяк»), даремно вважає цей документ лише історичним раритетом, за яким можна хіба що рахувати земельні втрати.

- У 1999 році Вижницька райрада, не зважаючи на думку нашого колективу, вилучила у КСП «Україна», правонаступника місцевого колгоспу, 735 га земель лісового фонду і передала їх у постійне користування національному природному парку «Вижницький». Сказали, для загального блага. Мусили погодитися. А через півроку обласна рада у нас забрала взагалі усі ліси, подарувавши їх новоствореному державному підприємству «Вижницький спецлісгосп». Ми були категорично проти, стояли за свої ліси горою. Усі мої колеги, керівники агроформувань області, доводили чиновникам, що це крок неправомірний і економічно небезпечний. Але нас запевняли, що оскільки ліси не підлягають розпаюванню, ми, мовляв, не маємо на них жодного права. Досі не знаю, хто був тоді правий. У нас тут на Вижниччині чи в Сторожинецькому районі для колективних, фермерських господарств хоч залишалася в господарці рілля. А для путильських аграріїв це була катастрофа...

Село без АПК занепадає

Сьогодні у загальному обласному обсязі виробництва валової сільськогосподарської продукції гірські райони зі значним відривом посідають останні місця. На Путильщині відтоді, які під ніж пустили високопродуктивні елітні стада ВРХ, тваринництво так і не піднялося з руїни. Занепало вівчарство. У 2012 році у сільгосппідприємствах району було 64 корови і трохи більше тисячі овець. (Для порівняння, 20 років тому мало не кожний із 15 колгоспів мав по 5 тисяч овець і більше 500 голів ВРХ).

Із зареєстрованих 8 агроформувань і 33 фермерських господарств про випуск продукції звітують лише 17 юридичних осіб. Звідки взятися гарним показникам, якщо путильські сільгосппідприємства мають в розпорядженні всього 596 га пасовищ і сіножатей та ще 235 га орендують у населення? Частка земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться зараз в користуванні путильських СП, не складає навіть 3%. Зате на їхніх 21 тисячі гектарів землі господарює Карпатський держспецлісгосп АПК, основний вид діяльності якого простий як дерево - рубати ліс.   

Що ж зруйнувало у горах давній аграрний уклад? Яка сила всупереч Конституції, усім юридичним і економічним законам змогла позбавити селян у горах основного знаряддя праці - землі? Адже Земельна реформа ставила благородні цілі: не просто провести роздержавлення землі і забезпечити на ній рівноправний розвиток різних форм господарювання. Головне - реформувати село, дати можливість людям заможно жити і вільно працювати на своїй землі. А це було можливо тільки через створення ефективного аграрно-промислового комплексу, через розвиток аграрного виробництва, підвищення економічної ефективності землекористування для отримання високих прибутків.  

Для гірських районів усе сталося з точністю навпаки.

- Зараз у горах пустка, розвитку нема. Села занепали. Круті високогірні хутори зникли, - розповідає заслужений журналіст України Іван Агатій, який краще за будь-кого знає сільське і лісове господарство Буковини. - Ніхто чомусь не каже, що в наших горах зникло 160 хуторів. Не стало роботи - молодь роз'їхалася у світи на заробітки. Гірське село ще якось тримається на тому, що побудували колишні колгоспи. Ще на плаву лісгоспи. Усе через чиновницьке безголів'я, оту безкарну безвідповідальність, у результаті чого маємо те, що маємо...

- Агросектор Карпат має лісово-пастирський характер. Тож як могло статися, що селяни у горах опинилися цілковито відрізаним від свого лісу, без якого в наших умовах неможливо вести сільськогосподарське товарне виробництво, розвивати традиційне для гір вівчарство? - щиро дивується керівник одного з передових фермерських господарств Путильського району Ярослав Євенчук.  

Самозахоплення в законі

Юристи облради попереджали тодішнього голову Івана Шилепницького, що закон забороняє без належних на те підстав припиняти суб'єктам господарювання право користуватись земельними ділянками і передавати їх іншим юридичним особам. Попри це, Іван Орестович, сховавшись за колективну відповідальність, а точніше безвідповідальність, підписує рішення Чернівецької обласної ради за 6 червня 2000 року: усі 68,7 тис га земель лісового фонду АПК області депутати одним махом забрали у законних користувачів - сільгосппідприємств і тут же передали міжгосподарським лісгоспам. Контроль за виконанням поклали на видатного знавця лісу Василя Воробчука. Але оскільки рішення не виконувалося, через рік облрада повернулася до колгоспних лісів, цього разу передавши їх новоспеченим держспецлісгоспам системи АПК, а також (гуляти так гуляти!) щедрою рукою нарізала десятки гектарів з аграрного «пирога» підприємствам системи Держкомлісу. Контролювати виконання рішення знову призначили Василя Воробчука.

Рішення досі не виконано. Отримавши задарма жирні земельні наділи, держспецлісгоспи АПК навіть не спромоглися юридично зафіксувати своє право постійного користування землею (варто нагадати, що право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою). За даними головного управління земельних ресурсів області, держспецлісгоспи АПК не мають державних актів, які дозволяють їм здійснювати господарську діяльність на землях лісового фонду.

Використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів Кримінальний кодекс України називає чітко і ясно - самозахоплення. Проте, схоже, це цілком влаштовує і департамент АПК Чернівецької облдержадміністрації, і районні органи влади, які запевняють (вітання їхнім юридичним службам!), що статус землекористувача закріпила за держспецлісгоспами облрада у 2001 році, тим більше, що прокуратура області не висувала з цього приводу жодного протесту. Хоча ані рішення місцевого органу самоврядування, ані позиція прокуратури не можуть встановлювати правовий режим користування землею, замінюючи собою Земельний і Лісовий кодекси країни.

Розум Феміди теж під чорною стрічкою?

Спеціалісти-земельники, прокурори, керівники органів влади і держаспецлісгоспів АПК, а також вчені юридичного факультету Чернівецького національного університету переконані у правомірності рішень облради щодо передачі колгоспних лісів держспецлісгоспам. Аргументація (викладена у відповідях на інформаційні запити) така. За діючим Земельним кодексом України, державні землі лісового фонду повинні були перебувати винятково у постійному користуванні спеціалізованих лісогосподарських підприємств державної форми власності. А отже, мовляв, терміново потрібно було створити з нуля держспецлісгоспи АПК і передати їм колгоспні землі з лісами для ведення лісового господарства.

Хибність цієї думки докладно розтлумачив Конституційний Суд України у вже згадуваному рішенні за 22 вересня 2005 року. Зазначена норма Земельного кодексу стосувалася лише первинного набуття права користування, у тому числі стосовно земель, що залишилися без господаря.

- Судова практика свідчить, що вітчизняні агрофірми колективної і приватної форми власності, які змогли довести своє правонаступництво від колишніх колгоспів, вигравали прокурорські позови і залишали за собою статус постійних користувачів державними землями лісового, водного фонду, а також землями запасу, якщо мали державні акти і проекти роздержавлення колишніх колгоспних земель, -  зазначає начальник юридичного відділу Чернівецької облради Марія Єленич. - До речі, проведений мною аналіз проектів роздержавлення в нашій області засвідчив, що при реалізації Земельної реформи держспецлісгоспам в постійне користування віддали закріплені за КСП лісові землі не тільки державні, але й колективні. На жаль, на Буковині питання наявності правонаступників КСП ніхто не вивчав...

Проте це важливе питання, як з'ясувалося, усі роки тримали в полі зору спеціалісти головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, який сумлінно захищав інтереси пенсіонерів. Річ у тім, що керівники реформованих сільгосппідприємств намагалися чимшвидше позбутися правонаступництва, щоб не виплачувати пільгову пенсію колишнім колгоспникам. Чернівецьке управління ПФ неодноразово через суди доводило статус правонаступництва багатьох буковинських СП, змушуючи їх погашати пенсійну заборгованість (шкода, що не з господарської діяльності, а через розпродаж активів). Принаймні, путильські високогірні СП «Україна» з Дихтинця і Шепота та ім. Лук'яна Кобилиці, що в Сергіях, мусять красно подякувати начальнику ПФ області Михайлові Романіву, що досі не зняті з державної реєстрації. А отже - мають цілковите право господарювати, відповідно, на 1,7 тис га та 2,7 тис га земель лісового фонду, постійними користувачами яких вони є за земельно-обліковими документами.

Майно колгоспників - в кишенях «червоних» директорів 

Безумовно, до занепаду гірських аграрних формувань призвела не тільки анексія земель лісового фонду. Але решта причин - також через оте чиновницьке безголів'я і безкарну безвідповідальність, яка дозволяє, як бачимо, державним органам влади спрямовувати свою діяльність на шкоду людині і суспільству. Раціональне, економічно ефективне використання землі не забезпечене досі. Хоча, за законом, одне з основних завдань місцевої влади - неухильно дотримуючись норм чинного законодавства, забезпечити соціально-економічний розвиток своєї території.

Народні депутати, які гаряче обіцяли процвітання буковинським горам, теми колгоспних лісів торкаються винятково за схемою «направили з питаннями листа в адміністрацію президента - чекаємо на відповідь». Керівники агроформувань також не могли захистити людське добро. Комусь бракувало розуміння юридичних колізій, комусь - уміння керувати в нових економічних умовах, хтось надто захопився розпаюванням сільгоспугідь і колгоспного майна.

До речі, у держспецлісгоспів свого майна не було - вони орендують (безоплатно!) контори, цехи колективної форми власності, які свого часу підлягали розпаюванню. Проте сьогодні керівники області і районів чомусь переконані, що держспецлісгоспи є володарями цілісних майнових комплексів. Незбагненним чином окремі їхні директори ще й роздобули собі у приватну власність законне майно колгоспників... 

Місцева влада продовжує дивувати своїми рішеннями стосовно колгоспних лісів. Департамент АПК запропонував облраді створити нове комунальне підприємство «Чернівціагроліс», яке, за статутом, буде охороняти, відновлювати, заготовляти, переробляти ліс і забезпечувати деревиною усіх місцевих деревопереробників, маючи в кишені одну гривню капіталу з обласного бюджету, - ні землі, ні лісу, ані іржавої бензопили. Або, приміром, з якогось дива керівники і депутати облради від Глибоцького району вимагають зараз у обласного управління лісового господарства передати землі Глибоцького держспецлісгоспу з державної у комунальну власність. З таким же успіхом вони могли звернутися до УЕФА чи Ліги Націй.    

Жодного разу ні облдержадміністрація, ні обласна рада не цікавилися фінансовими показниками діяльності держспецлісгоспів АПК. Хоча майже усі вони збиткові, накопичили чимало боргів та, як засвідчують результати галузевих перевірок, не здатні ефективно вести лісогосподарську діяльність.

Світлана ІСАЧЕНКО, журналіст, власний кореспондент газети «Урядовий кур'єр»

Куратори конкурса пропонують ознайомитись з матеріалами Світлани Ісаченко з цієї ж тематики що виходили раніше.

 -Юрій Марчук: «Навіть Сталін не посмів рушити селянські ліси». 

-Реалізація тези «єдиного господаря над лісами» завела посадовців у юридичні хащі. 

-Справа «кровосісєй» процвітає в лісі.