Оцінюючи це рішення Європейського суду з прав людини, слід, насамперед, зробити два застереження. По-перше, рішення ще не набуло чинності і його може бути оскаржено до Великої палати Суду. З огляду на певну суперечливість рішення й те, що ним уперше визначається позиція ЄСПЛ щодо застосування статті10 Європейської конвенції про права людини до відповідальності інтернет-ресурсів за дифамаційні коментарі третіх сторін, імовірність, що Велика палата погодиться розглянути цю справу, досить висока.

По-друге, ЄСПЛ не робить абстрактних оцінок, натомість з'ясовує, чи було порушено права заявника за Конвенцією за конкретних обставин справ. У цій справі Суд, постановляючи, що права компанії-заявника за статтею 10 Конвенції (право поширювати інформацію) порушено не було, зокрема, врахував, що: а) ішлося про коментарі, які містили явні образи та погрози; б) коментарі було розміщено під статтею, оприлюдненою професійним порталом новин, що працював на комерційній основі; в) компанією було вжито недостатніх заходів, щоби запобігти завданню шкоди репутації інших осіб і при цьому не вимагати особистої ідентифікації коментаторів; г) до компанії було застосовано помірну санкцію (сплата 320 євро на відшкодування моральної шкоди в цивільному порядку; до речі, сума в 100 разів менша, ніж вимагав позивач в естонських судах). Тобто, за зміни цих умов рішення Суду могло б бути іншим.

На сайті Delfi незареєстрованим користувачам (із указанням імені, яке могло бути будь-яким) дозволялося залишати коментарі під статтями. При цьому діяв автоматичний фільтр на нецензурні слова та система «зняття на вимогу», тобто кожен користувач міг кліком прямо на сторінці матеріалу вказати на образливість коментаря - й адміністратор його швидко знімав. Так само можна було поскаржитися, надіславши на адресу сайту листа, - образливий коментар теж оперативно знімався (що й мало місце у цій справі - того ж дня, коли компанія отримала листа від особи, відповідні коментарі було видалено). На сайті було також оприлюднено політику та правила щодо коментування, в яких пояснювалося, що саме було заборонено і які дії міг вжити адміністратор сайту. При цьому вказувалося, що сайт не несе відповідальності за висловлювання користувачів.

Ці заходи компанії ані естонські, ані Європейський суд не визнали достатніми для уникнення відповідальності. І це головний висновок цієї справи, який має велике значення для діяльності подібних інтернет-ресурсів.

Важливо також, що Суд, по суті, визнав відповідний новинний сайт (чи, радше, його власника) редактором чи поширювачем інформації, а не просто технічним оператором, який надає майданчик для дискусії - адже коментарі під авторськими матеріалами на сайті заохочувалися, це була частина бізнес-моделі компанії. Крім того, сайт контролював коментарі, оскільки коментатор не міг їх самостійно змінювати або видаляти. Ці аспекти мають істотне значення для відрізнення новинних сайтів від форумів чи дошок оголошень, де адміністратор справді лише надає технічну можливість для розміщення інформації. Це також дозволяє відрізнити такий веб-сайт від індивідуальних блогів.

Рішення ЄСПЛ, як на мене, є досить суперечливим. Суд намагався знайти баланс між правом на репутацію і правом на свободу поширення інформації і - в цій справі - надав перевагу першому. Суд врахував особливий характер поширення інформації в інтернеті та практичну неможливість для особи знайти і зреагувати на всі наклепницькі заяви, які таким чином поширюються. Це дало підставу Суду покласти відповідальність за моніторинг таких висловлювань на адміністраторів новинних інтернет-ресурсів.

Але з деякими аргументами рішення можна не погодитися. Наприклад, Суд проаналізував зміст статті, під якою було розміщено образливі коментарі, а також врахував факт великої кількості коментарів під статтею, і вирішив, що компанія - адміністратор сайту повинна була передбачити високу ймовірність негативних коментарів і вжити додаткових спеціальних заходів. Але з української практики (яка навряд name="_GoBack">чи значно відрізняється від інших європейських країн) добре відомо, що негативні (в тому числі образливі, наклепницькі) коментарі можуть з'явитися під будь-яким матеріалом, незалежно від його полемічності, суспільного резонансу й так далі. Часто коментарі не стосуються навіть змісту статті, під якою їх залишають. Тож адміністратору сайту нереально передбачити особливу «проблемність» конкретної статті і вжити спеціальних заходів для моніторингу коментарів.

Також Суд погодився з висновками національних судів, що розміщення авторських статей і коментарів прирівнюється до журналістської діяльності, а адміністратор сайту, як суб'єкт підприємництва, - до «видавця» чи «редактора» за аналогією з традиційними ЗМІ. Якщо в частині журналістських матеріалів ця позиція не викликає сумніву, то стосовно коментарів користувачів це сумнівна точка зору.

Суд також недостатньо врахував те, що навіть система «зняття на вимогу» (notice-and-takedown) часто критикується як така, що покладає надмірні обов'язки на «посередника». Суд не розглянув детально негативних наслідків для свободи вираження поглядів та права на поширення інформації від додаткових заходів контролю за змістом коментарів, які, на його думку, слід було застосувати компанії - адміністратору сайту.

Якщо це рішення набуде сили, можна, відкинувши оцінку окремих позицій Суду, стверджувати: воно матиме велике значення для практики притягнення до відповідальності за дифамаційні висловлювання, поширені на інтернет-сайтах, та для діяльності новинних веб-ресурсів, які виробляють/поширюють новини та інші журналістські матеріали. З рішення ЄСПЛ випливає, що інтернет-сайти несуть значну відповідальність за інформацію, яку вони поширюють, навіть якщо йдеться про коментарі третіх осіб.

В умовах, коли зберігається анонімність коментатора (що сам Суд визнав важливим для свободи вираження поглядів), ЄСПЛ однозначно надав перевагу системі, де основна відповідальність за зміст інформації на сайті покладається на посередника, який адмініструє веб-сайт, а не системі, коли позивач, чиї права було порушено, повинен адресувати свої претензії безпосередньому автору висловлювання. В останньому випадку, на думку Суду, захистити своє право на репутацію буде значно складніше, якщо взагалі можливо.

У практичній площині для новинних інтернет-ресурсів це означає, що недостатньо простого реагування на скарги стосовно коментарів, що ображають чи в інший спосіб порушують права інших осіб. Необхідні або ідентифікація коментаторів, яка дозволятиме пізніше їх знайти та притягнути до відповідальності, або попередня перевірка коментарів перед їх оприлюдненням, або перевірка і видалення вже оприлюднених коментарів адміністрацією сайту (хоча в цьому випадку постає питання, як швидко адміністратор повинен видалити такий коментар і коли - через день, два, три тощо - настає його відповідальність). Залишається, звісно, й радикальний спосіб вирішення проблеми - відмова від можливості розміщення коментарів. Усі ці варіанти обтяжливі для інтернет-сайтів та не сприяють їхньому розвитку. А варіант із повною забороною коментування матиме негативні наслідки для свободи вираження поглядів і самих користувачів.

Якщо це рішення набуде чинності, воно може вплинути й на іншу сферу - відповідальність інтернет-сайтів за порушення права інтелектуальної власності, адже це право охоплюється статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції, а роль інтернет-посередника є подібною до ситуації з образливими коментарями користувачів.

Ще один висновок, якого можна дійти, - ЄСПЛ надав широкі межі розсуду для національного законодавства і національних органів при застосуванні такої відповідальності. ЄСПЛ, зокрема, погодився з оцінкою національних судів щодо законодавства, яке слід було застосувати (загальні норми цивільного права щодо деліктів, а не спеціальний закон про послуги інформаційного суспільства, який віддзеркалював Директиву ЄС про електронну комерцію). Можна припустити, що одним із загальних заходів на виконання цього рішення (за умови набуття ним чинності) може бути деталізація в законі відповідальності інтернет-ресурсів і встановлення звільнення від відповідальності, якщо було запроваджено ефективну систему видалення наклепницьких коментарів чи інших висловлювань, які порушують права особи, на підставі скарги. Таку систему Суд може визнати достатньою з огляду на межі розсуду держави в регулюванні цих питань, яке передбачає складне збалансування двох основоположних прав.

Дмитро Котляр, медіаюрист

Фото - www.exacttarget.com