У Франції редакції мас-медіа не практикують видачі власних журналістських посвідчень. Навіть якщо хтось такі й випустить, вони сприйматимуться як підробні документи. З особливостями функціонування французької Комісії з питань видачі професійних посвідчень журналістів нас познайомила Бенедікт Вотель, заступник голови комісії, директор з юридичних питань компанії «Фігаро».

Французька комісія з питань видачі професійних посвідчень журналістів - це неурядова ініціатива, яка працює на засадах професійної самоорганізації. Її члени (а до складу комісії входить по вісім представників медіапрофспілок та власників медіабізнесу) мають на меті забезпечити «чистоту» професії, тобто засвідчити, що власник журналістської картки отримав її завдяки тому, що постійно виконує журналістські функції, а не заради «корочки» чи через знайомство.

Переваги володіння посвідченням для працівників французьких медіа є очевидними, каже пані Вотель. Це полегшений доступ до інформації, захист джерел інформації (закон дозволяє власникам карток, тобто професійним журналістам, не розголошувати таємниці своїх джерел) та пільги при сплаті податків. Те, що журналісти сплачують меншу суму податків, забезпечено Податковим і Трудовим кодексами. Відповідно, формальним критерієм для комісії при видачі посвідчення є підтвердження факту, що переважну частину (від 51%) доходів претендента становлять гроші, отримані саме від журналістської діяльності.

У країні функціонує єдиний центр видачі карток - у Парижі, однак у регіональних відділеннях кандидати проходять погодження при подачі документів. Штатний персонал комісії становить п'ятнадцять осіб, а її фінансування забезпечується як державою (через міністерство культури), так і завдяки внескам членів (вступний становить 300 євро, а щорічний - 50 євро).

Більшість колег отримують посвідчення автоматично, якщо їхні документи відповідають визначеним критеріям. Безпосередньо на розгляд членів комісії (засідання проходять двічі на місяць) виносяться лише спірні досьє.

Водночас оскарження при відмові у видачі професійної журналістської картки здійснюється через звернення до суду. Як зазначає пані Бенедікт Вотель, це зумовлено правом власників карток отримувати установлену законом податкову пільгу. При цьому колега пані Вотель, Патрік Каменка, який представляє одну з французьких медіапрофспілок та є представником Європейської федерації журналістів, наголошує: «На запитання, чи довіряють французькі журналісти правоохоронцям, я скажу однозначне "ні". За визначенням! Але журналісти так само однозначно довіряють суду».

Як зазначають у комісії, донедавна складнощі, як правило, виникали лише при прийомі працівників онлайн-видань та безкоштовних газет. Але три роки тому у Франції було прийнято закон, що визнає медіа в інтернеті - онлайн-медіа проходять добровільну реєстрацію спеціальною комісією при Міністерстві культури. Без такої реєстрації на працівників нових медіа не поширюватимуться права професійних журналістів.

Також не видаються посвідчення працівникам медіа, які займаються винятково піаром (наприклад, видають корпоративний сайт). Права на журналістську картку позбавляється працівник будь-якої державної установи. «Важливо, щоби власник картки і медіа, яке він представляє, виконували важливу громадську місію», - пояснює пані Вотель.

Загальна кількість власників журналістських посвідчень у Франції - п'ятнадцять тисяч. Щороку в середньому десять відсотків карток не поновлюється. Як правило, свідомо відмовляються від отримання картки журналіста ті колеги, які не хочуть розкривати інформацію про свої великі доходи (найчастіше «зірки»).

Молодь теж може звертатися по картку журналіста. При цьому претендент має засвідчити три місяці професійного контракту (доходу від журналістської діяльності). Комісія може емітувати картку заднім числом, щоб поширити на новачка право на захист джерел інформації.

Комісія розглядає скарги на професійних журналістів, але при цьому не висуває претензій навіть у разі порушення етичних принципів. «Просто комісія може прийняти рішення про ненадання картки на наступний рік», - каже пані Бенедікт Вотель.

Картка професійного журналіста не може бути отримана особою, на яку заводилася карна справа (і було судове покарання). Якщо така інформація про особу занесена до бази даних, це обмеження може зняти лише суд.

Імена журналістів, що отримали картки, як і інформація з їхнього досьє, є таємницею. Однак, зателефонувавши до комісії можна дізнатися, чи є конкретна особа журналістом. Поліції списки журналістів не передаються - це сприймалося б як порушення свободи слова.

Під час мітингів журналісти чіпляють на плече пов'язку, в яку встромляють свою професійну картку. Вона має слугувати поліції сигналом, що журналіст виконує свої обов'язки. «Однак не завжди це означає, що поліція сприятиме журналістам або їх не битиме», - зазначає громадський активіст Патрік Каменка.

Пан Патрік каже, що цензури у Франції немає. За часів алжирської війни влада намагалася цензурувати ЗМІ, й у відповідь французькі газети й журнали протестували білими шпальтами обкладинок. «Але актуальною для французьких журналістів є проблема самоцензури, - каже пан Каменка. - Бо великі медіакомпанії прагнуть лояльності у стосунках із владою».

Протягом тижня у Парижі тривав ознайомчий візит для представників журналістських громадських організацій та правоохоронних органів України на тему комунікацій правоохоронців із медіа. Візит організовано в рамках проекту Координатора проектів ОБСЄ в Україні «Сприяння вдосконаленню практики взаємодії між правоохоронними органами України та працівників ЗМІ».

Національна спілка журналістів України спільно з Незалежною медіа-профспілкою, УАВПП та Комісією з журналістської етики за досвідом європейських країн, зокрема Франції та Великої Британії, розробляє проект із упровадження єдиної національної прес-карти.

Сергій Томіленко, перший секретар Національної спілки журналістів України, Париж - Київ

Фото надані автором